Американська мрія, яка для тисяч українських родин здавалася рятівною на початку повномасштабної війни, сьогодні тріщить по швах. Після повернення Трампа до влади українські біженці знову опинилися в ситуації невизначеності: програми гуманітарного захисту згортаються, а повідомлення про можливу депортацію з території США змушують багатьох поспіхом пакувати валізи.
Це не лише болісний сигнал для понад 250 тисяч українців, які знайшли тимчасовий прихисток за океаном, а й тривожне попередження для всієї української спільноти. Умовна стабільність, на яку розраховували українські родини в еміграції, руйнується під тиском нової політики, і водночас підривається віра в довгострокову підтримку з боку ключового партнера – Сполучених Штатів.
“Тимчасові прибульці”: як адміністрація Трампа демонтує захист для українців у США
Фактично призупинено гуманітарний пароль Uniting for Ukraine, що дав можливість понад 240 тисячам українців в’їхати до США після російського вторгнення. Цей механізм був швидким і гнучким інструментом для евакуації та адаптації: він дозволяв легально працювати й не боятися депортації. Але на початку цього року програма була зупинена адміністрацією Трампа.
Нові заявки не приймаються, а ті, хто вже перебуває в країні, втрачають правову визначеність. Старі справи зависли в повітрі, люди не можуть продовжити статус, не мають ясності, що з ними буде завтра. Служба громадянства та імміграції США офіційно повідомила про призупинення прийому нових заяв. Це не просто адміністративне рішення, а прецедент, який слід читати як політичний сигнал.
Програма TPS (Temporary Protected Status – тимчасовий захист) – ще один крок назустріч українцям, але навіть вона стала об’єктом політичного торгу в США. Формально її дію продовжено до жовтня 2026 року, однак нова адміністрація вже готує механізми перегляду статусу, які можуть торкнутися щонайменше 160 тисяч осіб. Ідеться не лише про українців: під ударом також афганці, гаїтяни та кубинці. Але саме українці ризикують втратити прихисток найбільше.
Те, що раніше гарантував Байден, – чіткість, стабільність, програми з реальним терміном дії, – зараз перетворюється на хаос, невизначеність і тривогу. Згадаймо суспільний резонанс, що стався у квітні. Українці, які втекли від війни, отримували листи з вимогою покинути США за 7 днів. Пізніше влада вибачилася, назвавши це помилкою, але такі “помилки” не бувають випадковими. Вони готують ґрунт. Це проба меж. Випробування системи на те, як далеко можна зайти в демонтажі гуманітарних зобов’язань.
Маємо реагувати не петиціями, а політикою. Тобто через дипломатичний тиск, публічні звернення, адвокацію на рівні Конгресу. І головне – маємо пояснити нашим співгромадянам: якщо ви в США, ваше право на перебування не є безумовним, воно щодня на розгляді. І щодня під загрозою, особливо за тієї адміністрації, яка не бачить у вас союзників, а лише “тимчасових прибульців”.
Більшість українців оселилися в Нью-Йорку, Каліфорнії, Іллінойсі, Вашингтоні, а також у Флориді та Огайо. У багатьох з цих регіонів місцева влада намагається допомагати, але не має важелів впливу на федеральну політику. Люди масово звертаються до громадських організацій, парафій, шкіл – і натомість отримують мовчання від центру. Містечка на кшталт Покателло (Айдахо), залишаються сам на сам з тривогою українських родин.
І ось головне. Ні U4U, ні TPS не дають шляху до постійного проживання, грін-карти чи громадянства. Це не інтеграція, а тимчасовий прихисток, який Трамп сьогодні, фактично, демонтує. Люди живуть у постійному очікуванні депортації, і це не про документи, а про втрату довіри до держави, яка ще вчора клялася в підтримці України.
Права, які ще треба вибороти: українська діаспора під тиском нової імміграційної політики США
Чимало сімей уже розглядають варіанти переїзду до Канади або ЄС. В Польщі понад 60% українських біженців, які залишилися за кордоном, планували повернутись до країни, але ці плани часто змінюються через невизначеність і відсутність перспектив на Заході.
Люди розповідають, що втратили роботу, соціальні зв’язки, відчули себе “тимчасовим товаром”. За їхніми словами, втрачена віра в те, що в США можна почати життя “на чистому аркуші”. У Техасі викладачка журналістики Оленка Соколовська згадує: “Минають роки, я не можу повірити, що це відбувається. … Будь-який день – немов подвійний: один для Америки, інший – для України”.
У Сан-Дієго Ніна Лереміягіна каже: “Навіть в найщасливіший день для мене щось всередині говорить: не можна бути щасливою, поки в Україні люди страждають… Я плачу, коли чую пісню на українській. Плачу, коли чую англійську. Я тут, але душа моя – у повітрі”.
А в Сан-Франциско росіянка-активістка, яка підтримує українську громаду, пише: “Коли українки отримали “листи депортації”, я бачила в їхніх очах не паніку, а… тишу. Ту, в якій вже нема довіри. Це була тиша біженців, які пройшли війну – і знову бачать, як система їх не захищає”.
Українці живуть у потужній ізоляції: мовній, культурній і ще правовій. Люди бояться шукати допомогу, бо не впевнені, чи завтра не опиняться поза законом. Громади у Вашингтоні, Іллінойсі, Джорджії створюють внутрішні “острови тривоги”, де більше обговорюють не війну в Україні, а процедуру USCIS.
На щастя, активна частина суспільства, зокрема, американські громади, послідовно реагує на виклики, що постають перед українськими переселенцями. Імміграційні юристи у Нью-Йорку, Чикаго та Лос-Анджелесі розробляють докладні інструкції щодо подання на притулок, оформлення документів для повторного дозволу на перебування (re-parole), а також надають поради щодо звернення до психотерапевтів.
Релігійні та волонтерські осередки перейшли від базової до комплексної підтримки: окрім роздачі продуктів, вони створюють спільноти, де можна отримати емоційну підтримку.
Активний тиск відчутний і на законодавчому рівні. Група конгресменів-демократів ініціювала розгляд Ukrainian Adjustment Act 2025 – законопроєкту, що передбачає надання українцям, що прибули за програмами U4U або TPS, можливості залишитися в США на постійній основі. Це головне, чого прагне українська діаспора.
Організації типу Ukrainian American House чи Washington State Council of Ukrainian Christian Churches постійно контактують з американськими законодавцями та Білим домом. Для збереження й розширення захисту для українців вони влаштовують особисті зустрічі, письмові звернення, лобіюють публічні ініціативи.
До цього процесу активно долучаються й українські чиновники. Посольство та консульства постійно тримають зв’язок із Департаментом внутрішньої безпеки США та іншими міграційними структурами, працюють гарячі лінії, надаючи юридичну допомогу, стежать за дотриманням прав українців. Міністерство закордонних справ теж не випускають цю проблему з поля зору.
До справи підключаються й народні депутати: спільно з діаспорою пишуть звернення, координуються з дипломатами. Але важливо розуміти, що остаточні рішення приймає Конгрес США.
Подальша доля ініціатив залежить від політичного клімату у Штатах і спроможності діаспори тримати стабільний тиск. Шанси на успіх є, але тільки якщо українські дипломати, громади, громадські активісти в США та міжнародні партнери працюватимуть разом і без зупину.
Тетяна Вікторова
