В Евіані триває саміт G7. Сьогоднішній день приніс несподіваний результат: Україна і Близький Схід перестали бути окремими сюжетами міжнародної політики. Американсько-іранська угода, яку Дональд Трамп представив як власний дипломатичний успіх, вплинула і на дискусії про війну Росії проти України, і на розмови про майбутню безпеку Ормузької протоки. У підсумку головна інтрига саміту полягає вже не в тому, чи здатні союзники виробити спільну позицію, а в тому, наскільки далеко готовий піти Вашингтон у використанні нового дипломатичного ресурсу – як щодо Тегерана, так і щодо Москви.
Саме тому для європейських лідерів Евіан став не лише майданчиком підтримки України. Це також спроба зберегти власний вплив у момент, коли ключові рішення щодо двох найбільших міжнародних криз дедалі більше концентруються навколо Білого дому.
Україна повертається в центр уваги G7
Приїзд президента України Володимира Зеленського до Евіана став однією з головних подій другого дня саміту.
Як пишуть французькі медіа, український лідер прибув у момент, коли Київ намагається використати одразу кілька сприятливих факторів. Європейський Союз відкрив перший переговорний розділ щодо майбутнього членства України. Українська армія демонструє здатність не лише утримувати фронт, а й завдавати ударів по стратегічних об’єктах у глибині російської території. Особливу роль у цьому відіграють далекобійні безпілотні системи, які суттєво змінили характер війни. За оцінками європейських лідерів, Росія починає відчувати наслідки санкційного тиску та зростання військових витрат.
Саме тому європейські лідери прибули до Евіана з наміром використати саміт для посилення міжнародного тиску на Москву. Як повідомляють французькі дипломатичні джерела, серед учасників зустрічі досягнуто попереднього порозуміння щодо збільшення санкційного тиску на російський нафтовий і газовий сектор, а також щодо продовження військової допомоги Україні. За інформацією RFI, ця тема стала одним із центральних результатів переговорів за участю Зеленського.
Водночас для України важливо не лише отримати нові пакети підтримки. Не менш значущим є питання політичної демонстрації єдності Заходу. Після кількох місяців, коли міжнародний порядок денний був поглинутий близькосхідною кризою, українська тема знову повернулася на рівень найвищих глобальних дискусій.
Європейці готові підтримувати Україну, але їхніх ресурсів недостатньо
Саміт показує, що підтримка України залишається одним із небагатьох напрямів, де європейські держави демонструють високий рівень узгодженості.
Президентка Урсула фон дер Ляйєн наголосила, що Україна не лише стримує російський наступ, а й частково повертає контроль над окремими територіями. Прем’єр-міністр Великобританії Кір Стармер анонсував нові санкції проти Росії та рішення про постачання збагаченого урану для української атомної енергетики. Президент Еманюель Макрон продовжує просувати ідею довгострокових гарантій безпеки для Києва.
Однак у Евіані проявилася й інша проблема. Навіть за наявності європейського консенсусу цього недостатньо для стратегічного перелому без активної участі Вашингтона.
Частина запрошених на саміт держав Глобального Півдня не демонструє готовності займати жорстку антиросійську позицію. Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді продовжує балансувати між Заходом і Москвою, зберігаючи масштабний імпорт російської нафти. Країни Африки також не поспішають підтримувати нові обмеження проти Кремля.
У результаті головним питанням залишається не те, наскільки рішучими є європейці, а наскільки далеко готовий піти Білий дім.
Європа шукає шлях до прямого діалогу Трампа і Путіна
Однією з найцікавіших кулуарних тем саміту стала спроба європейських лідерів залучити Дональда Трампа до більш активної ролі в українському врегулюванні.
За інформацією британської газети The Guardian, низка європейських лідерів закликала президента США підтримати ідею особистої зустрічі між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним на американській території. Розрахунок полягає в тому, що саме Трамп сьогодні залишається єдиним західним політиком, який підтримує прямі контакти з обома сторонами конфлікту та може запропонувати майданчик для переговорів.
Сам американський президент визнав існування «великої антипатії» між Зеленським і Путіним, яка ускладнює пошук компромісу. Водночас він заявив, що Росія має укласти угоду, оскільки війна вже коштувала величезних втрат обом сторонам.
Для Парижа та інших європейських столиць важливо не допустити остаточного витіснення української тематики близькосхідною кризою. Саме тому на саміті простежується спроба повернути Трампа до більш активного залучення в український трек.
Зеленський намагається змінити сприйняття війни у Вашингтоні
Зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом виявилася важливішою, ніж можна було припустити напередодні саміту.
Спочатку окремі переговори навіть не були передбачені офіційним графіком. Однак зрештою відбулася розмова за участю Зеленського, Трампа та Емманюеля Макрона. За даними The Guardian, український президент намагався переконати американського колегу, що ситуація на фронті не розвивається за російським сценарієм і Україна не програє війну.
Не менш важливим було й інше послання Києва. Українська сторона прагне, щоб Сполучені Штати виступали не посередником між двома рівновіддаленими сторонами конфлікту, а учасником дипломатичного процесу, який зберігає підтримку України як держави, що стала жертвою агресії.
Ця дискусія фактично відображає головну дилему нинішньої американської політики. Адміністрація Трампа декларує бажання завершити війну дипломатичним шляхом, але в Києві та багатьох європейських столицях побоюються, що прагнення до швидкого миру може переважити питання умов такого миру.
Від санкцій до ракет: що Україна просила у партнерів
Після переговорів Зеленський повідомив про широку підтримку України з боку всіх учасників G7.
За його словами, лідери погоджуються в оцінці, що Кремль не демонструє готовності завершувати війну, а тому необхідно посилювати санкційний тиск. Президент окремо відзначив рішення Великої Британії щодо боротьби з російським «тіньовим флотом» та затримання санкційного танкера.
Особливу увагу привернула ще одна тема, яку Зеленський обговорював безпосередньо з Трампом. Йдеться про можливість отримання Україною ліцензій на виробництво протибалістичних систем і ракет. Якщо такий проєкт буде реалізований, це стане одним із найбільш значущих кроків у розвитку українського оборонно-промислового комплексу за весь час повномасштабної війни.
Окремо Київ просував питання додаткових систем протиповітряної оборони, ракет до них та фінансування захисту енергетичної інфраструктури перед наступною зимою. За словами Зеленського, підтримку відповідного «зимового пакета» висловили практично всі учасники саміту.
Лондон демонструє готовність до жорсткішого курсу
На тлі обережності Вашингтона найактивнішу позицію серед західних союзників продовжує займати Велика Британія.
Прем’єр-міністр Кір Стармер оголосив про новий пакет санкцій проти російського енергетичного сектору. Під обмеження потрапляють судна «тіньового флоту», фінансові мережі обходу санкцій та механізми постачання ресурсів для російської військової машини.
Паралельно Лондон погодив фінансування поставок збагаченого урану для української компанії «Енергоатом» на найближчі два роки. Це рішення має не лише економічне значення. Воно поступово зменшує залежність української атомної енергетики від російських технологічних ланцюгів.
Сукупно ці кроки свідчать, що Велика Британія прагне залишатися одним із головних драйверів підтримки України незалежно від того, наскільки активно діятиме адміністрація Трампа.
Іранська угода може вдарити по російській нафті
Одним із найцікавіших і водночас малопомітних результатів саміту в Евіані стала заява Дональда Трампа про готовність повернутися до санкційного тиску на російський нафтовий сектор. На перший погляд, ця тема губиться серед дискусій про Україну, Ормузьку протоку та американсько-іранську домовленість. Проте саме вона здатна мати найбільш відчутні наслідки для Кремля.
Виступаючи на полях G7, президент США зазначив, що Вашингтон може знову посилити обмеження щодо російської нафти, оскільки світовий ринок тепер має достатній запас міцності. За його словами, раніше частину санкційного тиску довелося пом’якшити, щоб уникнути різкого зростання цін на енергоносії на тлі кризи навколо Ірану та ризиків для судноплавства в Ормузькій протоці.
Саме тут оприявнюється зв’язок між двома головними темами саміту. Якщо угода між США та Іраном справді призведе до стабілізації нафтового ринку та зменшить загрозу перебоїв із постачанням енергоносіїв, Білий дім отримає значно більше простору для жорстких дій проти російського експорту. Те, що ще кілька місяців тому могло спровокувати ціновий шок, тепер виглядає набагато менш ризикованим для американської економіки та світових ринків.
Для України ця заява може виявитися важливішою за чергові декларації підтримки. Російський бюджет залишається критично залежним від доходів від експорту нафти й газу. Саме енергетичні надходження дозволяють Кремлю фінансувати війну, компенсувати втрати від санкцій і підтримувати відносну макроекономічну стабільність. Тому будь-яке посилення обмежень у цій сфері безпосередньо впливає на ресурсну базу російської військової кампанії.
Показово й те, що ця заява пролунала одночасно з обговоренням нових санкційних заходів усередині G7. Європейські країни наполягають на подальшому обмеженні доходів Росії від продажу енергоносіїв, а Велика Британія вже оголосила про нові заходи проти так званого «тіньового флоту», який використовується для обходу санкцій.
Отже, якщо на початку саміту близькосхідна криза виглядала фактором, що відсуває українське питання на другий план, то наприкінці другого дня вимальовується інша картина. Американсько-іранська домовленість потенційно створює умови для нового етапу економічного тиску на Росію. І якщо ця тенденція отримає практичне продовження, одним із парадоксальних підсумків Евіана може стати те, що дипломатичне врегулювання на Близькому Сході посилить санкційний фронт навколо російсько-української війни.
Саміт, який демонструє межі європейського впливу
Напередодні зустрічі багато оглядачів говорили про формат «шість проти одного», де решта членів G7 нібито мали об’єднатися перед непередбачуваністю Трампа. Події в Евіані свідчать про інше.
Президент США прибув на саміт після оголошення про домовленість з Іраном, яка різко посилила його дипломатичні позиції. Питання Ормузької протоки, близькосхідного врегулювання та перспектив переговорів щодо України значною мірою залежать від рішень Вашингтона.
Європейські країни демонструють єдність щодо підтримки України та готовність брати на себе дедалі більшу відповідальність за власну безпеку. Проте саміт в Евіані показує: між бажанням впливати на глобальні процеси та наявністю інструментів для такого впливу залишається помітна дистанція.
Саме тому головним підсумком другого дня G7 стає не чергове підтвердження трансатлантичної солідарності, а нагадування про те, що сучасна західна коаліція дедалі більше нагадує систему партнерів із різними пріоритетами, де навіть найближчі союзники далеко не завжди рухаються в одному напрямку.
