Саміт надій чи чергових обіцянок: які рішення ухвалили в Анкарі щодо архітектури колективної безпеки, перспектив НАТО та України
Поки Україна залишається під щоденними ворожими ударами, а виснажений фронт вимагає негайних рішень, світові лідери на саміті в Анкарі знову взялися зважувати на терезах геополітики ціну європейської безпеки та майбутнє нашої держави. На цьому міжнародному майданчику ключовими пунктами порядку денного стали не лише обсяги критично важливої військової допомоги, але й перспективи членства України в НАТО, які союзники знову намагаються загорнути в абстрактні дипломатичні формулювання. Втім, за кожним днем зволікання з наданням далекобійної зброї та за кожним відкладеним рішенням політичних лідерів стоять втрачені життя українців і території. Після проведення саміту в Анкарі стане зрозуміло, чи здатна світова спільнота перейти від «глибокого занепокоєння», постійних дискусій і обіцянок до реального закриття українського неба та створення власної системи оборони.
Саміт в Анкарі: трансформація глобальних оборонних бюджетів та євроатлантичні розбіжності
7 липня в Анкарі розпочався дводенний 36-й саміт лідерів НАТО, який зібрав у столиці Туреччини керівників 32 країн-членів Альянсу. Головним майданчиком першого дня став Форум оборонної промисловості (NSDIF26), покликаний об’єднати урядовців, представників інноваційного сектору та лідерів мілітарного бізнесу для розв’язання критичних питань глобального забезпечення.
При цьому ключовою темою дискусій виявилася практична реалізація стратегічної мети щодо збільшення військових інвестицій до 5% ВВП до 2035 року, а також розподіл цих гігантських ресурсів для нарощування виробничих потужностей і спільних закупівель. Слід зазначити, що напередодні відкриття саміту Генеральний секретар Марк Рютте повідомив, що результати промислового треку в Туреччині дозволять підписати довгострокові контракти на десятки мільярдів доларів, які мають посилити потенціал стримування.
Перший день роботи окреслив три головні вузли геополітичної напруги: глобальні фінанси, загострення навколо Ірану та безпрецедентні виклики у війні Росії проти України. Європейські союзники прибули на саміт з розумінням необхідності термінової стабілізації оборонного планування. Російські терористичні атаки балістичними ракетами по Києву змусили керівництво Альянсу діяти рішуче, а уряд Норвегії негайно зреагував на кризу, оголосивши про додаткове виділення понад €260 мільйонів на закупівлю ракет для систем протиповітряної оборони. Водночас питання інтеграції українського оборонного комплексу в загальноєвропейську систему безпеки перейшло у практичну площину під час засідання Ради Україна-НАТО, де сторони сфокусувалися на ліцензуванні виробництва засобів ППО та підписанні угод у форматі Drone Deal з Данією та Нідерландами.
Втім, зустрічі політиків на саміті супроводжувалися серйозними кулуарними розбіжностями між Вашингтоном та європейськими столицями щодо дій на Близькому Сході. Нові удари Збройних сил США по об’єктах в Ірані викликали хвилю занепокоєння серед європейців, які намагаються знайти баланс між солідарністю з американцями та відчайдушними спробами дипломатичної деескалації конфлікту. Окремим подразником на полях саміту був гренландський кейс – лідери Данії змушені утримувати жорстку дипломатичну оборону у відповідь на публічні заяви Дональда Трампа щодо зміни статусу або переходу острова під контроль США.
Другий день проведення саміту у столиці Туреччини перевів декларативні наміри учасників у площину жорстких юридичних зобов’язань та узгодження протилежних геополітичних інтересів. Дипломатичний марафон першої половини дня був повністю підпорядкований близькосхідній кризі, спровокованій останніми військовими ударами Сполучених Штатів по іранських об’єктах. При цьому європейська частина Альянсу намагається виробити консолідовану позицію у діалозі з Вашингтоном, прагнучи змістити акценти з військової ескалації на інструменти контрольованого стримування та деескалації, щоб запобігти неконтрольованому вибуху в регіоні.
Лідери держав підписали підсумкову Анкарську декларацію, яка юридично закріпила 70 мільярдів євро військової допомоги для України на 2026 рік з гарантованим збереженням аналогічного обсягу фінансування на 2027 рік, а також пріоритетне фінансування ППО/ПРО та вимоги щодо ядерної програми Ірану. Водночас у спільній декларації вибудовується оновлена глобальна стратегія протидії загрозам з боку Москви та Пекіна.
Критично важливим елементом документа стало підтвердження Статті 5 Вашингтонського договору — наріжного принципу колективної безпеки НАТО, який визначає, що збройний напад на будь-яку з держав-членів Альянсу в Європі чи Північній Америці розцінюється як напад на них всіх, зобов’язуючи кожного союзника негайно надати допомогу, включно із застосуванням військової сили для відновлення безпеки.
НАТО 3.0: геополітичний егоцентризм Дональда Трампа на тлі політичних компромісів
Саміт в Анкарі остаточно розвіяв прогнози щодо раптового розпаду чи юридичної ліквідації Північноатлантичного альянсу, натомість запустивши процес найрадикальнішої та найглибшої внутрішньої трансформації організації за весь час її існування. Замість очікуваного багатьма скептиками інституційного краху 32 держави затвердили стратегічну реформу під назвою «НАТО 3.0», яка докорінно переформатовує баланс сил і зон відповідальності всередині оборонного блоку.
Суть цієї концепції полягає в усвідомленому і неминучому зсуві безпекового тягаря з американських плечей на європейські. США чітко дали зрозуміти, що більше не мають наміру виступати головним фінансистом та безальтернативним захисником континенту. Відтепер європейські столиці, серед яких лідерські позиції займають Берлін, Париж та Варшава, перебирають на себе повну фінансову та операційну відповідальність за сухопутну оборону і недоторканність власних кордонів, тоді як Сполучені Штати залишають за собою виключно глобальну функцію стратегічного ядерного стримування.
Цей вимушений крок до європейської автономії безпеки супроводжується юридичним фіксуванням нових стандартів фінансування. На полях саміту союзники погодили реалістичний шлях досягнення амбітної мети — виділення 5% ВВП на військові потреби до 2035 року, при цьому Німеччина вже оголосила про радикальне подвоєння свого оборонного бюджету. Разом з глобальними процесами всередині Альянсу починають кристалізуватися міцніші регіональні союзи — так звані коаліції рішучих. Зокрема, Велика Британія, Польща, країни Балтії та Скандинавії створюють автономні, значно жорсткіші мілітарні ініціативи на Східному фланзі.
У цій оновленій безпековій архітектурі змінився статус України: попри відсутність запрошення до НАТО, фінальна декларація саміту вивела нашу країну з тіні пасивного отримувача західної допомоги, офіційно зафіксувавши її як провайдера безпеки для всієї Східної Європи. Важливим підтвердженням цього треку стало рішення вперше в історії зробити Форум оборонної промисловості офіційною частиною саміту, що запустило глибоку інтеграцію виробничих потужностей України та Туреччини з метою екстреного поповнення виснажених військових складів НАТО. Крім того, на тлі цих тектонічних зрушень лідери розпочали обговорення ідеї повернення до практики проведення великих зустрічей раз на два роки, оскільки ключова оперативна робота дедалі більше зміщується на рівень міністрів.
Попри те, що доктрина «НАТО 3.0» є поступкою вимогам Білого дому, Дональд Трамп прибув до Туреччини у відверто конфронтаційному настрої, задаючи зустрічам різкий та емоційний тон. Під час спільного брифінгу з Ердоганом Трамп публічно зізнався, що розчарований у діяльності Альянсу, але погодився на візит до Анкари виключно заради президента Туреччини, якого вважає своїм близьким другом і сильним керівником, оскільки взагалі.
Головним каталізатором роздратування Трампа стала відмова європейських союзників підтримати військову операцію США на Близькому Сході та засудження європейцями американських ударів по Ірану. Через ці розбіжності суттєво зіпсувалися стосунки Трампа навіть з прем’єр-міністром Італії Джорджією Мелоні. Американська сторона відкрито демонструє скепсис щодо реальної готовності європейських еліт вчасно заповнити фінансові прогалини, а команда Трампа вже наголошує на прискоренні планів з виведення військ США з Європи, що повністю вкладається в логіку його економічного прагматизму: змусити європейські столиці купувати американську зброю та самостійно фінансувати власну безпеку, поки Вашингтон переорієнтовує ресурси на стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Ще одним вузлом напруги на полях саміту виявилося повне ігнорування європейцями гренландського питання, яке Трамп вкотре спробував нав’язати як критичний елемент американської безпеки. Намагання Альянсу задобрити Білий дім створенням спеціальної моніторингової місії «Arctic Sentry» без перегляду територіального статусу острова не задовольнили лідера США.
Особливу позицію зайняв Вашингтон і щодо України: хоча прогрес європейських лідерів у виділенні фінансового пакета розміром 70 мільярдів євро отримав схвалення як крок до зняття грошового тягаря зі США, Трамп свідомо дистанціювався від тривалого військового планування. Його головний фокус уваги змістився на проведення двосторонніх переговорів з Володимиром Зеленським, спрямованих на обговорення умов для якнайшвидшого укладання мирної угоди та припинення бойових дій.
На тлі цих залаштункових суперечок фінальна декларація саміту, яка офіційно визначила Росію довгостроковою загрозою для євроатлантичної стабільності, стала компромісним документом, де зафіксовано нові правила для Європи, яка залишається сам на сам з геополітичними викликами. Це пов’язано з кардинальною зміною політики США та новою стратегією Дональда Трампа щодо НАТО.
Отже, підсумки саміту показали, що звична архітектура колективної безпеки зазнає незворотних змін. Головне занепокоєння європейських лідерів наразі пов’язане не лише зі стримуванням агресивних дій РФ чи визначенням довгострокових пакетів допомоги для України. Політичний розкол пролягає всередині самого євроатлантичного простору, де союзники вперше змушені шукати інструменти захисту від хронічної непередбачуваності США та явного наміру адміністрації Дональда Трампа мінімізувати свою фінансову участь в європейських справах.
При цьому НАТО підійшло до складних переговорів на саміті з парадоксальними результатами, які зафіксував Генеральний секретар Марк Рютте. З одного боку, альянс демонструє найкращі за останні десятиліття військово-економічні показники: європейські країни вийшли на рекордні обсяги фінансування, розгорнули масштабні лінії випуску зброї та суттєво зміцнили східний фланг новими бойовими підрозділами.
З іншого боку, цей промисловий підйом супроводжується глибокою кризою довіри між партнерами. Водночас публічні погрози адміністрації Трампа переглянути безпекові гарантії зруйнували колишню впевненість континенту, змусивши лідерів європейських країн терміново аналізувати та шукати сценарії автономного існування, які раніше вважалися абсолютно неможливими. Вони прагнуть гарантувати стабільність Альянсу та захист своїх кордонів незалежно від того, які політичні коливання відбуватимуться в США після чергових виборів.
Зустріч Зеленського з Трампом в Анкарі: ліцензування ракет Patriot та нові рамки дипломатичного врегулювання
Головною подією для України стала зустріч на полях саміту в Анкарі Володимира Зеленського з Дональдом Трампом, яка відбувалася на тлі гострої нестачі у Києва ракет-перехоплювачів до систем ППО Patriot. Під час масованої атаки Росії 6 липня, основним напрямком удару якої був Київ, українським військовим не вдалося збити жодної балістичної ракети. Україна давно звернулася до США з запитом щодо отримання ліцензії на виробництво Patriot. Червнева декларація саміту G7 у Франції, де Зеленський мав зустріч з Трампом, засвідчила, що лідери готові розглянути можливість поширення на Україну ліцензій, щоб дозволити збільшити військове виробництво.
Під час пресконференції Трамп натякнув, що США нададуть Україні ліцензію на виробництво ракет Patriot. При цьому він іронічно зазначив, що йому «одна пташка нашепотіла» про передачу права робити Patriot. Трамп пообіцяв показати, як це робиться, і висловив впевненість, що українська сторона швидко впорається з цією технічно складною річчю, оскільки дуже добре виробляє зброю.
Слід зазначити, що раніше США не надавали Україні ліцензії на виробництво ЗРК Patriot, тому що діяв максимально жорсткий режим захисту критичних технологій від шпигунства, а американські збройові гіганти Lockheed Martin та Raytheon оберігали свою комерційну монополію. Проте затяжна війна та виснаження західних складів створили критичний дефіцит ракет, який заводи у США не встигають покривати, що змусило Вашингтон змінити політику і розпочати локалізацію виробництва для скорочення логістики та здешевлення перехоплювачів.
Також Трамп заявив, що вважав війну Росії проти України легшою для завершення, але Путін виявився «складним персонажем». Водночас на запитання журналістів, як США оцінюють «діпстрайки» України вглиб РФ, Марко Рубіо заявив, що Америка буде допомагати Україні наносити удари по військовій інфраструктурі РФ для того, щоб вона закінчила війну. Трамп, продовжуючи думку Рубіо, додав, що обстріли російських НПЗ — це ескалація, яка може покласти конфлікту край. Крім того, президент США наголосив на тому, що він хоче гарантувати Україні безпеку, але вона знаходиться далеко за океаном. Трамп також зазначив, що після зустрічі в Овальному кабінеті їхні відносини з Зеленським значно покращилися. На думку Зеленського і Трампа, це ще не кінець, а лише початок.
Для України залишається критично важливим заручитися підтримкою партнерів у НАТО в питанні ракет-перехоплювачів, адже Європі також необхідно побудувати міцний захист від російської балістики. Напередодні саміту Зеленський анонсував проведення переговорів у форматі держав-учасниць «антибалістичної коаліції», де планувалася окрема предметна зустріч щодо програми протиракетної оборони Freya та створення цієї структури. Проте в процесі роботи саміту цей план не здійснився і було вирішено провести робочі зустрічі учасників коаліції.
Українська делегація змінила тактику через перевантаженість саміту глобальними проблемами, яка призвела до організаційної невдачі при спробі виділити окреме вікно для засідання учасників «антибалістичної коаліції». Замість нього українська сторона перейшла на «човникову дипломатію» та провела серію індивідуальних кулуарних переговорів тет-а-тет з прем’єркою Італії Джорджею Мелоні, канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом та Генсеком НАТО Марком Рютте.
Зеленський пояснив журналістам, що проведення засідання учасників «антибалістичної коаліції» є організаційно дуже складним, тому зібрати лідерів країн за окремим круглим столом під час саміту не вдалося. На індивідуальних переговорах сторони домовилися, що перше спільне засідання лідерів коаліції відбудеться пізніше.
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга підсумував результати кулуарних переговорів і запевнив, що для захисту українського неба саміт приніс реальні зрушення у протидії російській балістиці одразу на двох напрямках. Перший трек — це екстрене закриття поточного дефіциту ракет: з лідерами держав, які мають перехоплювачі PAC-3 до систем Patriot на своїх складах, вдалося домовитися про створення спеціальних «груп адвокації» та запуск прямих каналів для їхньої термінової доставки. Другий трек орієнтований на перспективу — це узгодження чіткого плану дій з країнами-технологічними лідерами для фіналізації процесу розгортання власного, внутрішнього українського виробництва систем протиповітряної оборони з антибалістичними спроможностями.
Заради прискорення поставок критичних компонентів для вітчизняного виробництва Зеленський провів предметні розмови з керівниками держав, які володіють цими технологіями, зокрема окрему детальну зустріч із прем’єркою Італії Мелоні. Юридичні механізми фінансування цих кроків, створення Антибалістичної коаліції та додаткові грошові внески союзників до натовської закупівельної програми PURL стали центральними темами переговорів українського президента з Генсеком Альянсу Марком Рютте, де сторони остаточно погодили спільні дії для посилення оборони проти балістичних ударів.
Отже, саміт в Анкарі довів, що звична архітектура колективної безпеки зазнає незворотних змін, при цьому вибудовується оновлена глобальна стратегія протидії загрозам з боку РФ і Китаю. Він закріпив нову політичну реальність — Сполучені Штати більше не хочуть бути головним фінансовим та військовим щитом європейського континенту. Також саміт остаточно розвіяв прогнози щодо раптового розпаду чи юридичної ліквідації НАТО, запустивши процес найрадикальнішої та найглибшої внутрішньої трансформації організації за весь час її існування. Водночас у спільній декларації
Саміт зафіксував перехід світу до епохи мілітарного прагматизму, де гучні політичні декларації НАТО поступилися місцем кулуарному розрахунку та «човниковій дипломатії». Для України цей захід відкрив реальний трек до мільярдного фінансування ППО, а головною сенсацією саміту став очевидний натяк Дональда Трампа на готовність США надати нашій країні довгоочікувану ліцензію для виробництва ракет Patriot.
Оксана Іщенко
