Шахрайські схеми навколо родин зниклих безвісти і полонених: як тіньова індустрія перетворилася на мільйонний бізнес

За роки повномасштабного вторгнення побудована на відчаї індустрія «пошуку зниклих» перетворилася на один з найбільш прибуткових і цинічних тіньових ринків, де за надію порятунку родини зниклих безвісти і військовополонених платять десятки тисяч доларів. Поки суспільство фокусується на обороні країни, шахраї та професійні маніпулятори перетворюють особисту трагедію українців на інструмент злочину.

Конвеєр обману: сценарії, за якими шахраї виманюють гроші у родин зниклих військових

Прірва між реальним криміналом, якістю зібраних правоохоронцями матеріалами та правосуддям залишається катастрофічною, бо із зафіксованих на даний час 48 871 кримінальних проваджень за статтею 190 ККУ («Шахрайство») до суду дійшло лише 8 758 проваджень або маже 18% проваджень. При цьому найбільше таких справ зафіксовано в Києві, на Дніпропетровщині та Харківщині. Така статистика безкарності, де підозру отримує лише кожен п’ятий фігурант, перетворює пошук героїв на безпечне поле для наживи злочинців, що змушує поставити гостре питання про ефективність державного захисту тих, хто вже й так віддав країні найдорожче.

Професійні маніпулятори розробили розгалужену мережу сценаріїв, серед яких чільне місце посідають образи «інформаторів», котрі нібито перебувають у тій самій камері чи підрозділі, що й зниклий, пропонуючи за винагороду організувати короткий дзвінок або передати телефон. Разом з цим діють псевдоволонтери та фальшиві юристи, які обіцяють «проштовхнути» справу через власні зв’язки в Міноборони чи структурах Червоного Хреста, вимагаючи оплату за послуги, що за своєю природою є безкоштовними або взагалі не передбаченими регламентами цих організацій.

Цинізм зловмисників нерідко сягає межі абсурду, коли вони намагаються торгувати візуальними доказами життя, надаючи родинам старі або відредаговані фотографії за гроші, чи навіть вдаються до вимагання коштів за евакуацію тіл з окупованих територій. Однією з найнебезпечніших є схема «внесення до списків на обмін», де шахраї, видаючи себе за офіцерів СБУ чи ГУР, демонструють підроблені бази даних і вимагають транзакції на приватні рахунки для «прискорення» процесу. Часто такі випадки мають рецидивний характер, бо після першого платежу злочинці запевняють, що тарифи нібито зросли або виникли нові бюрократичні перепони, намагаючись витиснути з ошуканої родини останні заощадження перед тим, як остаточно зникнути зі зв’язку.

Еволюція шахрайства підлаштовується під цифрові реалії 2026 року, де використання штучного інтелекту та маніпуляцій з контентом дозволяє створювати фальшиві підтвердження викрадень на основі відкритих фотографій близьких людей у соціальних мережах. Зловмисники застосовують тактику емоційного цейтноту, надсилаючи повідомлення з погрозами та вимогою негайного викупу, розраховуючи на те, що жертва не встигне розгледіти ознаки підробки через паніку. Крім того, не втрачає актуальності адаптована схема «родич у лікарні», коли шахраї, видаючи себе за бойових побратимів чи лікарів, повідомляють про критичний стан бійця у віддаленому шпиталі й вимагають термінового переказу на «рятівне» лікування.

Окремий пласт злочинів спрямований на родини, які вже отримали державні виплати або стикаються з вимаганням неіснуючих боргів військовослужбовця, що супроводжується залякуваннями та психологічним тиском. Не менш небезпечними є «духовні» аферисти, так звані віщуни та екстрасенси, які встановлюють тривалий емоційний контакт із потерпілими, регулярно виманюючи кошти за «енергетичну підтримку» чи неправдиві прогнози щодо долі полоненого. У таких обставинах критично важливо пам’ятати, що державні структури, зокрема Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, здійснюють усю діяльність виключно на безоплатній основі, а будь-яка вимога грошей за визволення є прямим свідченням злочину.

Ефективний алгоритм дій для родин починається з холодного аналізу ситуації: відсутність зв’язку в зонах боїв часто зумовлена відсутністю електрики, тому першим кроком має бути комунікація з військовою частиною, батальйоном та побратимами. У разі офіційного підтвердження зникнення необхідно негайно звернутися до Нацполіції з заявою, підготувати ДНК-зразки та зареєструватися в «Особистому кабінеті» Координаційного штабу та Національного інформаційного бюро. З травня 2023 року в Україні функціонує Єдиний реєстр зниклих безвісти осіб під егідою МВС, а в регіонах діють представники Уповноваженого, які координують пошукові заходи, що припиняються лише після встановлення місця перебування або поховання особи.

Мільйони на відчаї: реальні справи шахрайства на темі зниклих військових

Експлуатуючи крихку межу між відчайдушною надією та суворою реальністю війни, на українських теренах сформувався значний пласт цинічних маніпуляторів, які перетворили пошук зниклих безвісти захисників на інструмент збагачення. Випадок на Львівщині, де правоохоронці затримали фігуранта за привласнення понад 2,1 млн грн, демонструє найвищий ступінь моральної деградації, адже зловмисник втерся в довіру до родини воїна безпосередньо під час похорону іншого бійця. Використовуючи вигадані зв’язки у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, цей чоловік упродовж 5 місяців створював ілюзію інтенсивної діяльності, перебуваючи при цьому в межах Львівської області. Фінальним актом його обману стала цинічна дезінформація про перебування військового в СІЗО Воронежа, що спонукало Галицьку окружну прокуратуру оголосити підозру за ч. 5 ст. 190 КК України, яка передбачає суворе покарання за шахрайство в особливо великих розмірах.

Правоохоронці Чернівецької області викрили та затримали 42-річну місцеву мешканку, яка перетворила трагедію родин зниклих безвісти захисників на цинічне джерело власного збагачення. Прокурори Окружної прокуратури міста Чернівці спільно з представниками поліції встановили, що зловмисниця використовувала соціальну мережу «Facebook» як інструмент для полювання на людей у стані критичного психологічного відчаю. Створюючи численні фіктивні акаунти, вона системно моніторила дописи про розшук військовослужбовців, після чого виходила на контакт із родичами під маскою доброчесної волонтерки, чия допомога здавалася зневіреним людям останньою надією.

Продумана маніпуляція емоційним станом потерпілих дозволила фігурантці налагодити схему вимагання коштів у 50-річної буковинки, яка намагалася з’ясувати долю свого чоловіка, що зник безвісти безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Не маючи жодного стосунку до реальних волонтерських рухів, структур, що займаються обміном полонених, чи підрозділів евакуації, підозрювана впевнено запевняла жінку в тому, що її рідну людину знайдено в критичному стані. Зловмисниця майстерно створювала ілюзію невідкладності, стверджуючи, що боєць перебуває у «сірій зоні» та потребує негайного вивезення, яке нібито блокується лише через відсутність грошей на спеціальний евакуаційний транспорт.

Тиск на потерпілу супроводжувався постійним вигадуванням нових обставин, які потребували додаткових фінансових вливань для нібито термінового закриття збору, що фактично ставило життя воїна у пряму залежність від швидкості банківських переказів. Для приховування своєї протиправної діяльності та ускладнення процесу викриття, буковинка розподіляла отримані гроші між кількома банківськими рахунками, з яких згодом оперативно знімала готівку. Слідство задокументувало, що лише від однієї заявниці вона отримала понад 11 тис грн, проте масштаби її діяльності можуть бути значно ширшими, оскільки наразі перевіряється причетність затриманої ще до 5 подібних злочинних епізодів.

Затримання фігурантки відбулося відповідно до норм ст 208 КПК України, а її дії офіційно кваліфіковано за частиною 4 ст 190 КК України як шахрайство, вчинене з використанням електронно-обчислювальної техніки. Цей випадок вкотре підкреслює необхідність критичного ставлення до будь-яких пропозицій допомоги від приватних осіб у мережі, які вимагають гроші за послуги, що в державі забезпечуються офіційними профільними інституціями. Зараз триває досудове розслідування, спрямоване на встановлення всіх потерпілих, які могли стати жертвами цієї цинічної схеми на теренах Буковини та за її межами.

Разом з методами особистого психологічного впливу активно розвиваються схеми цифрового переслідування, прикладом яких є діяльність 34-річного раніше судимого мешканця Тернопільщини. Цей фігурант, дізнавшись про трагедію через спільних знайомих, створив мережу фейкових акаунтів і, видаючи себе за родича зниклого, виманив у сестри військового понад 1 млн грн через 34 транзакції. Технологічна підкованість таких злочинців дозволяє їм оперативно конвертувати вкрадені кошти у криптовалюту, намагаючись замести сліди, проте зусилля кіберполіції та прокуратури Чортківського району дозволили скерувати справу до суду, де обвинуваченому загрожує до 12 років позбавлення волі з повною конфіскацією майна.

Аналіз фінансових потоків у цих кримінальних провадженнях виявляє тривожну закономірність, де близько 97% викрадених коштів через лабіринти криптовалютних обмінників та анонімних платформ виводяться безпосередньо на територію країни-агресора. Це перетворює побутове шахрайство на елемент економічного підриву держави, де кожна гривня, витягнута з кишені згорьованої родини, фактично стає ресурсом для ворога. Саме тому критично важливою має бути миттєва реакція потерпілих, тож першочерговий дзвінок на гарячу лінію банку для блокування транзакції та звернення до поліції залишаються єдиними ефективними методами, що дають змогу заморозити активи до їхнього остаточного виведення в тіньовий сектор.

Як українські гроші через «пошук зниклих» фінансують російський терор

Масштабне проникнення РФ в цифровий простір України трансформувало класичне кримінальне шахрайство у гібридну зброю, де фінансова нажива невіддільна від стратегії дестабілізації суспільства. Оскільки переважна більшість викрадених капіталів осідає на рахунках у РФ, ми спостерігаємо замкнене коло фінансування тероризму руками самих українців, яких зловмисники змушують платити за ілюзію порятунку власних дітей та чоловіків. Ворог свідомо підтримує ці тіньові ринки, оскільки кожен успішний акт мародерства на темі полону поглиблює прірву недовіри між громадянами та державними інституціями, створюючи ілюзію беззахисності перед обличчям біди. Психологічний терор, що супроводжує такі схеми, виснажує мобілізаційний та моральний ресурс нації, перетворюючи тил на вразливу зону, де емоційна дезорієнтація стає головним товаром.

Відсутність невідворотного покарання для тисяч фігурантів лише підігріває апетити нових гравців на цьому ринку, які стають дедалі винахідливішими у використанні технічних лазівок та психологічних слабкостей. Використання криптовалютних шлюзів та анонімних сервісів дозволяє злочинцям почуватися невловимими, тоді як родини військових опиняються у подвійній пастці — між невідомістю щодо долі близьких та загрозою фінансового краху. При цьому системність цих злочинів вимагає не лише посилення якості роботи кіберполіції, але й радикального перегляду підходів до цифрової безпеки вразливих верств населення, адже у 2026 році інформаційна гігієна стала питанням виживання. Кожна публікація з персональними даними бійця в мережі Facebook або Telegram сьогодні є фактично «наводкою» для ворожого агента чи цинічного мародера, що чекає на слушний момент для удару.

Державна відповідь на цей виклик має виходити за межі сухої статистики та бюрократичних роз’яснень, трансформуючись у надійний щит, який здатен превентивно зупиняти злочинні транзакції. Інтеграція банківського сектору з реєстрами МВС та оперативне реагування на підозрілу активність щодо рахунків родин військовослужбовців могли б стати тими бар’єрами, які зроблять цей бізнес економічно недоцільним. Поки правоохоронна система долає шлях від відкриття провадження до реального вироку, суспільство має виробити імунітет до швидких рішень, які пропонують анонімні «благодійники». Це має відбуватися шляхом активної роз’яснювальної роботи з населенням, що на даний час органами державної влади проводиться вкрай мляво.