Дводенний саміт НАТО в Анкарі 7–8 липня 2026 року відбувся в один із найбільш напружених моментів для Північноатлантичного альянсу за останні десятиліття. На порядку денному постали не лише питання традиційної оборони Європи, війни Росії проти України та майбутнього військової допомоги Києву. Саміт проходив на тлі глибоких суперечностей між Вашингтоном і частиною європейських союзників після американсько-ізраїльської війни проти Ірану, а також нової хвилі дискусій про те, наскільки Європа здатна самостійно відповідати за власну безпеку.
Як зазначила Al Jazeera у матеріалі «П’ять ключових висновків саміту НАТО в Анкарі», зустріч лідерів НАТО відбулася після трьох місяців війни США та Ізраїлю з Іраном, на тлі критики Дональдом Трампом європейських союзників і зростання занепокоєння в Європі через військовий потенціал Росії.
Саміт завершився заявами про зміцнення Альянсу, однак сама атмосфера зустрічі показала: НАТО входить у період, коли питання спільної оборони дедалі більше залежить від пошуку нового балансу між американським лідерством і європейською відповідальністю.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте після завершення зустрічі заявив, що рішення Анкари ведуть до «справді трансформованого НАТО». За його словами, європейські союзники мають стати значно більш озброєними, щоб разом зі США подбати про безпеку понад мільярд людей.
Оновлене НАТО відображає головну зміну останніх років: Сполучені Штати не відмовляються від ролі провідного військового центру Альянсу, але дедалі активніше вимагають від Європи збільшення власного внеску.
Трамп і НАТО: між публічною конфронтацією та збереженням союзу
Найбільше уваги на саміті традиційно отримав президент США Дональд Трамп. Його поведінка в Анкарі вкотре продемонструвала особливий стиль американської зовнішньої політики: жорсткі публічні заяви, які змінюються компромісними сигналами під час закритих переговорів.
Перед початком основної сесії Трамп різко розкритикував союзників за їхню позицію щодо війни з Іраном. Він заявив, що був «дуже розчарований НАТО», оскільки частина країн не підтримала американську кампанію проти Тегерана. Особливо гостро президент США висловився щодо Іспанії, а також знову порушив питання Гренландії, яка належить Данії.
Як повідомила France 24, тональність Трампа змінилася після закритої зустрічі з лідерами країн Альянсу. За інформацією агентства AFP, учасники переговорів відзначали різницю між його публічними заявами та позицією за зачиненими дверима. Після зустрічі американський президент уже говорив про «неймовірну єдність» і «дуже успішний саміт».
Цей контраст став однією з визначальних ознак Анкари. Європейські союзники отримали підтвердження, що Вашингтон залишається в НАТО, однак водночас побачили, наскільки залежними можуть бути трансатлантичні відносини від політичної позиції конкретного президента США.
Показовим стало і те, що у фінальній декларації лідери НАТО окремо підтвердили «непохитну прихильність» статті 5 Вашингтонського договору – принципу колективної оборони, відповідно до якого напад на одного члена Альянсу розглядається як напад на всіх.
Саме цей пункт мав особливе значення після попередніх дискусій у США щодо майбутнього американської участі в НАТО. Як зазначило “Суспільне. Новини”, на відміну від попереднього саміту в Гаазі, де союзники обговорювали сценарії можливої зміни ролі США, в Анкарі питання виходу Вашингтона з Альянсу вже не було центральним.
Нові оборонні витрати: Європа бере більшу частину відповідальності
Головним практичним результатом саміту стало подальше збільшення оборонних витрат країн НАТО.
Лідери домовилися про додаткові інвестиції в оборонну промисловість, включно з виробництвом озброєнь, системами протиповітряної та протиракетної оборони, безпілотними технологіями, розвідкою і штучним інтелектом.
За даними Al Jazeera, у декларації йдеться про понад 50 млрд доларів нових закупівель, які мають посилити спроможності Альянсу. Водночас НАТО визнає, що досягнення нових цілей витрат залишається складним завданням: у 2026 році лише п’ять із 32 країн-членів, за прогнозами Альянсу, мали досягти рівня 3,5% ВВП на базову оборону.
Збільшення фінансування стало відповіддю не тільки на вимоги Вашингтона, а й на зміну безпекової ситуації після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Для Європи питання тепер полягає не тільки у закупівлі зброї, а й у створенні власної виробничої бази. Війна Росії проти України продемонструвала, що сучасні конфлікти потребують величезних запасів боєприпасів, систем ППО, безпілотників і можливостей швидкого відновлення втрат.
Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш після повернення з Анкари наголосив, що одним із важливих рішень саміту стало зміцнення військової інфраструктури східного флангу НАТО.
За повідомленням Міністерства національної оборони Польщі, союзники погодили розвиток паливної інфраструктури подвійного призначення – для мирного часу і можливого кризового періоду. Йдеться про розширення системи трубопроводів від Західної Європи до Польщі, Балтійських країн і далі до інших регіонів.
Рютте повідомив, що цей проєкт передбачає інвестиції близько 27 млрд євро у модернізацію систем зберігання та розподілу пального.
Для східного флангу НАТО це має особливе значення, оскільки саме країни Центральної та Східної Європи перебувають найближче до потенційних загроз з боку Росії і активно наполягають на посиленні військової присутності Альянсу.
Україна в центрі порядку денного: від підтримки до спільної безпеки
Попри те, що Україна не є членом НАТО, її питання залишилося одним із центральних під час зустрічей в Анкарі. Для Києва важливим результатом стало не тільки підтвердження подальшої військової допомоги, а й зміна риторики Альянсу щодо ролі України у європейській безпеці.
У фінальній декларації саміту країни НАТО підтвердили підтримку України та заявили про намір забезпечити у 2026 році 70 млрд євро військової допомоги, обладнання і навчання. Такі самі обсяги підтримки союзники обіцяли зберегти й у 2027 році.
Як зазначила Al Jazeera у підсумковому аналізі саміту, лідери НАТО наголосили, що стоять «єдиним фронтом» на підтримку України у захисті її суверенітету, територіальної цілісності та свободи. Для Києва принципово важливим стало саме довгострокове планування допомоги, оскільки сучасна війна потребує не окремих політичних рішень після чергового загострення, а стабільних виробничих і фінансових програм.
“Суспільне. Новини” звернуло увагу на те, що у документах НАТО поступово змінюється формула сприйняття України. Якщо раніше акцент робився переважно на солідарності з державою, яка зазнала агресії, то тепер дедалі більше йдеться про внесок України у безпеку всього Альянсу.
Ця зміна пов’язана з досвідом повномасштабної війни. Українська армія стала джерелом практичних знань про сучасне поле бою: застосування безпілотників, протидію ракетним ударам, використання цифрових систем управління, адаптацію військових технологій у реальних умовах.
Україна дедалі більше сприймається не тільки як отримувач допомоги, а як партнер, який формує нові підходи до ведення війни.
Patriot і військове виробництво: ставка на спроможність України виробляти зброю
Одним із найбільш помітних результатів зустрічі президента України Володимир Зеленський та Дональда Трампа стала заява американського президента про можливість передачі Києву ліцензії на виробництво ракет-перехоплювачів для систем MIM-104 Patriot.
Для України це має стратегічне значення, оскільки проблема запасів ракет до систем протиповітряної оборони стала однією з найбільш гострих у війні проти Росії. Москва активно застосовує балістичні ракети, проти яких потрібні спеціалізовані засоби перехоплення, а виробничі можливості союзників залишаються обмеженими.
За повідомленням Суспільного, Зеленський напередодні саміту говорив про створення антибалістичної коаліції. Під час зустрічі в Анкарі Трамп заявив, що США можуть надати Україні право виробляти Patriot самостійно, хоча деталей механізму передачі технологій сторони не розкривали.
Якщо ця домовленість буде реалізована, вона означатиме зміну самої моделі військової підтримки. Україна отримує не тільки готові системи від партнерів, а можливість розширити власну виробничу базу та інтегруватися у західні оборонні ланцюги.
Окремим напрямом стали угоди щодо безпілотних технологій. Зеленський повідомив про низку двосторонніх домовленостей із партнерами щодо дронів. Як зазначило “Суспільне. Новини”, Україна використовує співпрацю у сфері безпілотників як спосіб не тільки отримувати обладнання, а й передавати власний досвід союзникам.
Війна в Україні фактично зробила безпілотники одним із ключових елементів сучасних армій. Досвід українських виробників і військових став важливим для країн НАТО, які переглядають власні підходи до оборонного планування.
Гренландія, Іран і нові суперечності всередині Альянсу
Окрім України та оборонних витрат, саміт продемонстрував, наскільки широким стало коло питань, які сьогодні впливають на безпеку країн НАТО.
Одним із найбільш несподіваних елементів зустрічі стало повернення Дональда Трампа до питання Гренландії. Президент США заявив, що цей арктичний острів має велике значення для Вашингтона, оскільки там зростає конкуренція з боку Росії та Китаю.
Ці заяви викликали реакцію Данії. Прем’єр-міністерка Метте Фредеріксен наголосила, що Гренландія не продається, а територіальна цілісність союзників має залишатися фундаментальним принципом міжнародного права. Представник Європейського Союзу Олоф Гілл також заявив, що рішення щодо майбутнього Гренландії належить самим гренландцям і данцям.
Водночас Марк Рютте визнав, що занепокоєння США щодо активності Росії та Китаю в Арктиці має підстави. Арктичний регіон стає дедалі важливішим через нові транспортні маршрути, ресурси та військово-стратегічне значення.
Ще одним джерелом напруги стала ситуація навколо Ірану. Трамп заявив, що меморандум про взаєморозуміння з Тегераном більше не діє після нових ударів у районі Ормузької протоки. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте підтримав позицію Вашингтона, заявивши, що Іран порушує режим припинення вогню.
У фінальній декларації НАТО закликало Іран забезпечити свободу судноплавства через Ормузьку протоку та підтвердило позицію, що Тегеран не повинен отримати ядерну зброю.
Однак саме ця тема показала одну з головних проблем Альянсу: НАТО залишається військово-політичним союзом, але його члени можуть мати різне бачення участі у конфліктах за межами традиційної зони відповідальності.
Польща і східний фланг: ставка на довгострокову оборону
Для країн Центральної та Східної Європи Анкара стала ще одним підтвердженням необхідності посилення власної обороноздатності.
Міністерство національної оборони Польщі назвало саміт успішним для Варшави. Після завершення саміту Владислав Косіняк-Камиш наголосив, що Польща продовжує відігравати важливу роль у зміцненні східного флангу НАТО та отримала підтвердження американських безпекових гарантій. Варшава традиційно позиціонує себе як один із найбільш відданих союзників Вашингтона в Європі, посилаючись на високі оборонні витрати, масштабні закупівлі американського озброєння та розміщення сил США на своїй території.
Особливу увагу польська сторона приділила рішенням щодо військової інфраструктури. Розширення паливних мереж, складських можливостей і логістичних маршрутів на східному напрямку має забезпечити більш швидке переміщення військових ресурсів у разі кризи.
Для Польщі, країн Балтії та інших держав регіону питання оборони давно перестало бути теоретичним. Географічна близькість до Росії та досвід війни проти України визначають їхню політику всередині НАТО.
Анкара як відображення нового етапу для НАТО
Саміт у Туреччині не усунув усіх суперечностей всередині Альянсу. Він не змінив різницю між американським і європейським баченням ролі НАТО, не припинив дискусії навколо Ірану чи Гренландії, не дав остаточної відповіді на питання майбутнього війни Росії проти України.
Однак Анкара показала, що попри внутрішні конфлікти, НАТО продовжує адаптуватися до нової безпекової реальності.
Європейські країни погоджуються збільшувати оборонні витрати, розвивати власне виробництво зброї та посилювати східний фланг. США залишаються ключовим військовим центром Альянсу, але дедалі більше вимагають від партнерів більшої самостійності.
Україна отримала підтвердження довгострокової підтримки та нові можливості для розвитку власного оборонного виробництва. Водночас саміт продемонстрував, що майбутнє європейської безпеки залежить не тільки від кількості переданої зброї, а й від здатності союзників створити стійку систему виробництва, планування та спільного реагування.
Анкара стала зустріччю, де НАТО одночасно підтвердило свою єдність і показало внутрішню складність нового етапу. Альянс зберігає силу, але ця сила дедалі більше залежить від того, наскільки його члени готові розділяти відповідальність за власну безпеку.
