Країна, яку десятиліттями ставили в приклад прихильники сильної соціальної держави, тепер дедалі частіше дає аргументи тим, хто говорить про межі великого бюджету, високих податків і державної монополії на базові послуги. Новий погляд на шведську модель спровокувала стаття в The Wall Street Journal, де країну, що десятиліттями уособлювала європейську соціальну державу, назвали місцем “найдивовижнішого капіталістичного перетворення”.
За даними видання, публічні соціальні витрати Швеції знизилися до 24% ВВП, майже половина клінік первинної допомоги та третина старших шкіл уже працюють у приватному секторі, а уряд одночасно знижує податки й відкрито говорить про потребу втримати в країні капітал, бізнес і кваліфікованих людей.
Це звучить як ідеальна сенсація: Швеція, “вітрина соціал-демократії”, раптом стає лабораторією ринку. Але саме слово “раптом” тут вводить в оману. Нинішні зміни не почалися з одного бюджету, однієї статті чи одного правого уряду. Їхнє коріння – у кризі початку 1990-х, коли Швеція пережила банківську, валютну й бюджетну турбулентність, різке падіння зайнятості та вимушений перегляд моделі, яка раніше здавалася майже недоторканною.
Саме тоді країна почала знижувати надмірно високі граничні податкові ставки, реформувати пенсійну систему, децентралізувати школу, відкривати частину соціальних послуг для конкуренції й переводити державу з ролі прямого надавача послуг у роль фінансиста, замовника та регулятора.
Символічність цього кейсу саме в тому, що йдеться не про США, де ринок у соціальній сфері давно є нормою, не про Британію з її тетчерівською історією приватизації й не про країну з очевидним провалом державного управління. Швеція досі залишається успішною економікою з високим рівнем життя, високою участю населення в ринку праці, низьким держборгом і порівняно низькою нерівністю.
У минулорічному економічному огляді Швеції Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) описує країну саме як сильну, а не зламану систему. Тому її поворот важливіший: якщо навіть така держава змушена перераховувати баланс між податками, соціальними гарантіями, приватним капіталом і продуктивністю, проблема не зводиться до помилок окремого уряду. Це структурний тиск на всю європейську модель.
Не менше держави, а інша держава
Найпростіша помилка – сприйняти шведський досвід як історію про відступ держави. Насправді держава там не зникає, а змінює форму присутності. У класичній соціал-демократичній моделі школа, лікарня, догляд, персонал, фінансування й контроль часто жили в одному публічному контурі. У новій конструкції держава залишає за собою гроші, правила, стандарти й політичну відповідальність, але дедалі частіше допускає приватного оператора до самої послуги.
У шкільній системі це працює через модель, у якій гроші “йдуть за учнем”. Родини можуть обирати між муніципальними й незалежними школами, а обидва типи закладів фінансуються з публічних коштів і залишаються безкоштовними для учнів. Організація економічного співробітництва та розвитку у звіті Education in Sweden 2026 описує цю систему як таку, що поєднує вибір, інновації й конкуренцію, але водночас вимагає дуже сильного управління, бо саме правила фінансування та прийому визначають, чи працює вона на якість для всіх, а не лише для найактивніших родин.
У медицині логіка схожа. Швеція не переходить до американської моделі, де пацієнт значною мірою сам купує доступ через приватне страхування. Навпаки, система залишається переважно публічно профінансованою. За даними OECD Health at a Glance 2025, 100% населення Швеції має покриття для базового набору медичних послуг, а 86% поточних витрат на охорону здоров’я фінансуються через обов’язкові схеми. Добровільне приватне страхування залишається допоміжним елементом, а не основою системи. Але приватні клініки первинної допомоги, цифрові консультації й сервісні платформи дедалі активніше працюють всередині цієї публічної рамки.
Це і є новий тип соціальної держави – не меншої, а контрактної. Її сила вимірюється вже не тим, скількома установами вона володіє напряму, а тим, чи здатна вона правильно купити послугу, виміряти якість, захистити складних пацієнтів і не допустити, щоб оператори брали лише легкі, прибуткові або соціально зручні випадки. У цій моделі держава має бути не громіздкою, а розумною. І саме тут починається головний ризик: якщо регулятор слабкий, ринок швидко навчиться оптимізувати не суспільний результат, а власну маржу.
Школа, клініка, податки: де ринок уже всередині
Найвидиміший фронт змін – податки. У бюджеті на 2026 рік шведський уряд заклав близько 80 млрд крон стимулювальних заходів, із яких приблизно 30 млрд крон припадають на податкові зниження для працівників, пенсіонерів і компаній. Окремо передбачено тимчасове зниження податку на додану вартість на продукти харчування з 12% до 6% з квітня.
Це не просто передвиборча роздача, а спроба оживити економіку після слабкого зростання, зняти тиск із домогосподарств після інфляційного удару й показати середньому класу, що держава добробуту більше не може безкінечно покладатися лише на підвищення податкового навантаження.
Окремий пакет приблизно на 7 млрд крон уряд спрямував на підтримку компаній: податкові послаблення, стимули для найму молоді та зменшення бюрократичного тиску. У цьому є важливий політичний сигнал. Бізнес у такій моделі дедалі менше подається як джерело, з якого треба вилучити ресурс для соціального контракту, і дедалі більше – як умова його виживання. Якщо економіка стагнує, населення старіє, а оборона потребує більше грошей, держава мусить берегти тих, хто створює зайнятість, податкову базу й інвестиції.
Освіта залишається найтоксичнішим сектором шведського експерименту. Сам факт приватної школи не є проблемою. Проблемою стає конструкція, у якій держава фактично створює ринок із гарантованим бюджетним попитом. Якщо учень приходить до школи, за ним приходять публічні гроші. Якщо школа здатна залучити більше учнів і контролювати витрати, вона отримує економічний результат. Так школа стає не лише суспільним інститутом, а й активом.
Найвідоміший приклад – AcadeMedia, великий освітній оператор, чиї акції з 15 червня котируються на Nasdaq Stockholm під тикером ACAD. Для прихильників моделі це доказ, що приватне управління може масштабувати якісні освітні послуги. Для критиків – тривожний знак: коли школа стає біржовим активом, завжди виникає питання, кому врешті служать публічні гроші – учню чи акціонеру.
Дані не дають простого вироку, але показують нерв. Організація економічного співробітництва та розвитку звертає увагу, що шведська школа має проблеми з дисциплінарним кліматом, рівністю й навчальними результатами. У 2022 році кожен третій шведський учень повідомляв, що не може добре працювати на більшості або всіх уроках, тоді як середній показник серед країн Організації економічного співробітництва та розвитку становив 23%. Це вже не суперечка про форму власності. Це питання про те, чи не починає система непомітно сортувати дітей за соціальним капіталом родин.
Схожа дилема в медицині. Приватна клініка може швидше записати пацієнта, краще організувати цифрову консультацію, зменшити бюрократичне тертя й створити комфортніший сервіс. Але швидший доступ до простих консультацій не завжди означає кращу систему для літніх, хронічно хворих або соціально вразливих пацієнтів.
У Швеції діє національна гарантія медичної допомоги: якщо пацієнт не отримує консультацію чи лікування у встановлені строки, система має допомогти знайти іншого провайдера. Проте дослідження про виконання цієї гарантії в регіоні Стокгольм показувало, що інформування пацієнтів і перенаправлення працювали непослідовно. Іншими словами, право на вибір існує, але ще треба знати, як ним скористатися.
Тут і виникає тонка нерівність. Не через пряму плату – фінансовий бар’єр у Швеції значно нижчий, ніж у багатьох країнах. За даними ОЕСР, лише 2,3% населення повідомляло про незадоволені потреби в медичній допомозі проти середнього показника 3,4%. Нерівність виникає через інформацію, географію, цифрову грамотність, мову, складність діагнозу й здатність людини пройти систему. Родина з часом, транспортом, освітою й навичками легко знайде кращу школу або клініку. Людина в маленькому місті, з хронічною хворобою або мовним бар’єром часто має те саме право лише на папері.
Хто платить за нову арифметику
Шведський поворот не можна пояснити лише політикою правого уряду. Так, він збігається з ширшим правішим кліматом у Європі: виборці дедалі частіше хочуть нижчих податків, контролю витрат, сильнішої безпеки й меншої терпимості до неефективної бюрократії. Але економічна математика глибша за партійні прапори.
Перша сила – демографія. Європейська держава добробуту дорожчає саме тоді, коли платників податків відносно меншає. Пенсії, медицина й довгостроковий догляд ростуть разом із часткою літніх людей. Швеція має запас міцності, але навіть вона змушена рахувати. За даними профілю здоров’я Швеції, довгостроковий догляд у 2023 році становив 28% усіх витрат системи охорони здоров’я проти 18% у середньому по Євросоюзу. Це ознака сильної системи підтримки літніх людей, але водночас і доказ її високої вартості.
Друга сила – безпека. Після 2022 року Європа більше не живе в епосі мирного дивіденду. Швеція вступила до НАТО, переглянула оборонне планування й у цьогорічному бюджеті збільшує оборонні витрати на 26,6 млрд крон, доводячи їх до 2,8% ВВП. З 2022 року оборонний бюджет країни вже зріс приблизно на 100 млрд крон, а уряд прогнозує рівень 3,1% ВВП з 2028 року.
Оборона не просто забирає гроші. Вона змінює весь спосіб мислення про бюджет. Медицина, школи, догляд, податкові знижки, цивільна оборона, кібербезпека, інфраструктура й підтримка України тепер конкурують за один і той самий фіскальний простір. І навіть багата країна з низьким боргом більше не може дозволити собі розглядати соціальні видатки у вакуумі.
Саме тому Швеція не ізольована. Данія робить ставку на гнучкий ринок праці й активну політику зайнятості. Нідерланди будують керовану конкуренцію в медицині. Британія дедалі активніше залучає незалежний сектор, щоб розвантажити Національну службу охорони здоров’я.
Франція та Італія залишаються дорожчими моделями держави добробуту, бо мають важчі пенсійні зобов’язання, сильнішу політичну ціну реформ і соціальні витрати, які становлять третину ВВП. Різниця не в тому, що одні країни “соціальні”, а інші “ринкові”. А в тому, як кожна з них намагається втримати соціальний контракт, коли стара формула дорожчає швидше, ніж економіка зростає.
Урок для України: менше ідеології, більше рахунку
Для нас шведський кейс важливий не як рецепт. Після війни Україна не зможе просто імпортувати скандинавську модель. Стартові умови будуть іншими: зруйнована інфраструктура, величезні потреби у відбудові, ветерани, люди з інвалідністю, демографічні втрати, мільйони громадян за кордоном, високі оборонні витрати й обмежена податкова база.
За оновленою оцінкою Світового банку, уряду України, Європейської комісії та Організації Об’єднаних Націй, потреби України у відновленні й реконструкції після руйнувань до кінця 2024 року становили 524 млрд доларів на наступне десятиліття. Це приблизно у 2,8 раза більше за номінальний ВВП України 2024 року. Така арифметика не залишає простору для красивих ідеологічних відповідей.
Україні доведеться вирішувати, що держава гарантує сама, що купує у приватного сектору, де допускає інвестора, а де ринок може зламати саму ідею справедливого доступу. У медицині, реабілітації, освіті, житлі, енергетиці й догляді приватний капітал може дати швидкість, технології й управлінську гнучкість. Але без сильного регулятора він так само швидко може створити ринок на базових потребах: хороший сервіс для тих, хто вміє пройти систему, і мінімальний рівень для тих, хто не має ресурсу боротися за якість.
Шведська історія цінна саме тим, що не дає простого висновку. Вона не доводить, що ринок рятує соціальну державу. І не доводить, що приватний сектор її неминуче руйнує. Вона показує межу. Якщо держава здатна задавати правила, вимірювати якість, захищати слабших і не дозволяти прибутку підміняти суспільний результат, ринок може стати інструментом модернізації. Якщо ні, соціальна держава не зникає одразу. Вона просто тихо розшаровується зсередини.
У цьому й полягає головний урок Швеції для Європи й України: майбутнє держави добробуту вирішуватиметься не в старій суперечці між “більше держави” і “більше ринку”. А в більш жорсткому питанні – чи здатна держава утримати суспільну мету там, де гроші, бізнес і політика вже давно навчилися говорити мовою ефективності.
Тетяна Вікторова
