Пенсійна система в Україні давно перетворилася на вибухонебезпечну суміш безглуздих коефіцієнтів, несправедливих нарахувань і хронічного ігнорування тих, хто справді потребує підтримки. Люди десятиліттями працюють, сплачують податки, але зрештою отримують мізерні пенсії, які не витримують жодної критики. Тим часом привілейовані категорії продовжують отримувати пенсії, розмір яких неможливо пояснити ні здоровим глуздом, ні економічною логікою.
Ця проблема не є новою, її обговорюють, обурюються, пишуть про неї статті, але механізм залишається незмінним. Влада знаходить виправдання, натомість змін не відбувається. Проте зараз, під час війни, коли бюджет розривається між обороною та соціальними потребами, ця несправедливість стала ще виразнішою. Люди, які все життя працювали на країну, змушені виживати, тоді як система продовжує працювати в інтересах тих, хто давно звик отримувати більше.
«Золоті» пенсії суддів
Суддівські пенсії в Україні давно стали символом соціальної нерівності, й 2024 рік лише підсилив цю тенденцію. Станом на початок 2025 року на державному забезпеченні перебуває 3 908 суддів у відставці, а їх середній розмір пенсії зараз складає 107 040,28 грн на місяць. Таку відповідь надав Пенсійний фонд України на запит журналістів «Слідство.Інфо». Тобто, якщо підрахувати, то виходить, що у 2024 році держбюджет України витратив на утримання суддів у відставці близько 5 019 760 970 грн, що перевищує відповідні витрати 2023 року, які становили 4,4 млрд грн. При цьому раніше повідомлялося, що у 2022 році на ці потреби було витрачено 4,1 млрд грн.
Отже, фінансування утримання суддів у відставці з кожним роком збільшується. Спрямування коштів з держбюджету в 2024 році стало на 600 мільйонів більше, ніж у 2023 році, що лише підтверджує: навіть у воєнний час система забезпечує привілейованим категоріям стабільність і фінансовий комфорт, на який не можуть розраховувати мільйони звичайних пенсіонерів. В умовах, коли країна воює, а державні ресурси мають бути спрямовані на підтримку армії та соціально незахищених громадян, такі витрати виглядають особливо абсурдними.
Ось ще цікаві підрахунки. Під час аналізу реєстру судових рішень журналістам вдалося з’ясувати, що найбільш високооплачуваний суддя на пенсії отримує 390 184 грн. Однак середня суддівська пенсія сьогодні складає 107 040 грн на місяць. Це вражаючі 30 середніх пенсій простих українців, які отримують трохи більше ніж 4 тисячі гривень (станом на 2024 рік, середня пенсія в Україні становила 4 723 грн). Тобто, один суддя у відставці щомісяця отримує стільки, скільки 30 звичайних пенсіонерів разом узяті з середнім розміром пенсії. Водночас понад 80% пенсіонерів отримують виплати, які не перевищують 5 000 грн. Це в рази менше, ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, який уряд визначає на рівні 2 361 грн, але фактично є недостатнім для нормального життя. У 2023 році на пенсійне забезпечення всіх українських пенсіонерів було витрачено 594,4 млрд грн. Це означає, що виплати для 3 908 суддів у відставці забрали майже 1% всього пенсійного фонду країни.
Крім того, пенсія судді у 107 040 грн на місяць є у 13 разів більшою за середню зарплату в Україні. Для порівняння, середня заробітна плата українця у 2024 році становила близько 14 000 грн. Це означає, що навіть працюючи повний робочий день, людина отримує значно менше, ніж суддя, який вже залишив посаду. При цьому окремі судді отримують виплати, які доходять до 200 тисяч гривень.
Слід зазначити, що суддівська відставка в Україні є не просто виходом на пенсію, а фактично довічним фінансовим утриманням за рахунок державного бюджету, що має окремий юридичний статус. Ця деталь дозволяє уникати загальних правил пенсійного забезпечення та отримувати значно вищі виплати. Відповідно до статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чоловіки, які досягли 62 років, можуть отримувати або пенсію на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або щомісячне довічне грошове утримання. Вибір між цими двома варіантами залишається за самим суддею. Розмір цих виплат визначається відсотком від заробітної плати судді та коливається від 50 до 90%, залежно від його стажу. Це означає, що навіть після виходу у відставку служителі Феміди продовжують отримувати кошти, які суттєво перевищують заробітну плату більшості працюючих українців.
Однак, навіть якщо суддя у відставці ще не досяг віку 62 років, йому все одно виплачуватиметься довічне грошове утримання. Зокрема, чоловіки 1955 року народження і старші мають право на такі виплати після досягнення віку, встановленого для виходу на пенсію: для тих, хто народився до 31 грудня 1952 року, цей вік становить 60 років. Коли ж такий суддя досягає встановленого віку, за ним зберігається право на вибір між щомісячним довічним грошовим утриманням і пенсією за державними стандартами для держслужбовців.
Що особливо цікаво, джерелом фінансування суддівських виплат є не Пенсійний фонд, як для звичайних громадян, а кошти Державного бюджету. Це означає, що фактично судді у відставці отримують своє забезпечення за рахунок усіх платників податків, тоді як прості українці змушені покладатися на нестабільну пенсійну систему, де постійно йдеться про дефіцит і необхідність підвищення пенсійного віку.
Особливо кричущим є те, що механізм довічного грошового утримання нерідко використовується як інструмент для уникнення відповідальності судді від їх неправомірних дій. Українські ЗМІ неодноразово фіксували і висвітлювали випадки, коли у відставку йшли судді, які фігурували в корупційних справах або ухвалювали суперечливі або політично мотивовані рішення, «колядували» мільйони, отримували хабарі готівкою, квартирами, автомобілями чи навіть екзотичними відпустками, виправдовували злочинців, «відмазували» один одного від покарання. Приватизовані службові квартири, розкішні маєтки, елітні автопарки та банківські рахунки, які не відповідають офіційним доходам – усе це можна знайти в деклараціях українських суддів. А ще можна побачити, як ті, хто вчора відбирав права у водіїв за нетверезе кермування, сьогодні самі потрапляють у гучні ДТП і навіть не з’являються в суди. Ці випадки не є винятковими, вони є системним явищем. Утім, замість того, щоб відповідати за свої дії, вони вчасно подають у відставку й отримують гарантоване довічне утримання.
Отже, судді в Україні давно вже є окремою кастою, яка, замість служіння закону, нерідко стає героями скандалів. Звичайно, не всі судді, які залишають свої посади, мають заплямовану репутацію. Проте спостерігається очевидна тенденція: ті, хто опиняється в центрі скандалів або може втратити мантію через порушення, нерідко поспішають «піти красиво» – у почесну відставку. І якщо для звичайного громадянина пенсія – це роки очікувань та мінімальні виплати, то для служителів Феміди це можливість з комфортом відійти від справ і замість тюремного строку отримують розкішну пенсію. Слід при цьому відзначити, що чим більше років вони у мантії, тим вищим відсоток від зарплати вони отримують у вигляді виплат. Тобто, система фактично стимулює їх триматися за посаду до останнього, а коли ситуація стає загрозливою – швидко піти в «почесну відставку».
Депутатські пенсії
Ситуація с народними депутатами є теж показовою – поки звичайні українці отримують пенсії, що складають лише 30-35% від їхньої середньої зарплати за все життя, колишні народні депутати мали набагато вигідніші умови. До недавнього часу закон «Про статус народного депутата» гарантував ексдепутатам пенсію у розмірі 60% від їхньої зарплати. І це не просто частка від їхніх середніх доходів за роки роботи – виплати обчислювалися від поточної депутатської зарплати, яка продовжує зростати. І чим більше отримували чинні парламентарі, тим вищими ставали пенсії їхніх попередників.
Навіть після введення обмежень максимальна пенсія для них становить 23 610 грн – у кілька разів більше, ніж у більшості українських пенсіонерів, які все життя працювали на виробництві, в медицині чи освіті. Для виходу на звичайну пенсію українець повинен мати щонайменше 35 років стажу. Депутати ж часто працюють у Верховній Раді всього один-два скликання і вже можуть розраховувати на пенсію, яка в рази перевищує виплати звичайних громадян. Іншими словами, система спроєктована таким чином, щоб люди, які ухвалювали закони, забезпечували себе максимально комфортною старістю, тоді як пересічні українці отримують виплати, яких ледь вистачає на комунальні послуги.
На даний час офіційно правила пенсійних виплат «слугам народу» змінилися, але чи змінилася суть? Формально депутати вже не отримують пенсії за колишньою схемою, але їхні зарплати залишаються настільки високими, що навіть після виходу з парламенту вони мають всі можливості для фінансової стабільності.
Вкрай красномовним прикладом цього явища є те, що колишній нардеп багатьох скликань, який фігурує в розслідуванні НАБУ щодо корупції суддів, Сергій Ківалов встановив абсолютний рекорд: після звернення до суду його пенсію підняли у 17 разів – з 14 тисяч до 246 тисяч гривень на місяць. Для порівняння, це майже у 150 разів більше за мінімальну пенсію, на яку змушені виживати більшість українців.
Ківалов звернувся до Пенсійного фонду, вимагаючи підняти йому пенсію відповідно до нових зарплат депутатів. Коли там відмовили, він подав позов до Одеського окружного адміністративного суду. Довідки про його зарплати в Міжнародному гуманітарному університеті, який він сам очолює, показували неймовірні цифри: у жовтні 2019-го він отримував 84 тисячі, а вже в листопаді – 442 тисячі гривень. Такий різкий стрибок доходів дозволив йому штучно завищити розрахунок пенсії. При цьому суддя Михайло Кравченко, який після цього рішення пішов у відставку, став тим, хто узаконив цей пенсійний абсурд. Він зобов’язав ПФУ здійснити перерахунок без жодних обмежень. В результаті щомісячна пенсія Ківалова досягла 246 тисяч гривень, а за рік – майже 3 мільйони.
Показово, що Сергій Ківалов і досі залишається однією з найвпливовіших фігур у суддівському корпусі. Протягом 19 років він був то членом, то головою Вищої ради юстиції (згодом – Вищої ради правосуддя), яка фактично контролювала призначення та звільнення суддів. Його ім’я спливає і в розслідуваннях НАБУ: у скандальних плівках із приватними розмовами суддів Окружного адміністративного суду Києва Павло Вовк, колишній голова цього суду, особисто звертався до Ківалова, щоб той допоміг заблокувати роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Але, схоже, головним «досягненням» Ківалова у сфері судочинства стало те, що судді забезпечили йому унікальну пенсію, яка є абсолютною аномалією і не має аналогів у пенсійній системі України. Ківалов, якого за часів Януковича називали «тіньовим куратором судової системи», маючи і зараз багаторічний вплив на судову систему, скористався всіма можливими лазівками, щоб забезпечити собі рекордне утримання за державний кошт. Фактично, система, яку він роками будував і контролював, зрештою віддячила йому. І поки пересічні українці отримують мізерні пенсії та чують про дефіцит Пенсійного фонду, Ківалов щомісяця отримує майже чверть мільйона гривень від держави – як символ того, що для «своїх» закон завжди працює інакше.
Вибіркова боротьба з пенсійною нерівністю
В Україні нарешті почали говорити про обмеження «космічних» пенсій, які десятиліттями отримували окремі привілейовані категорії. Міністерство соціальної політики анонсувало скорочення найвищих пенсій у 2025 році, і під ці зміни потрапили понад 17 тисяч пенсіонерів.
«Законом про державний бюджет на 2025 рік було затверджено норму про застосування у 2025 році обмежувальних коефіцієнтів до пенсій, які в 4 чи більше рази перевищують середню пенсію по країні, або 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб», – йдеться у повідомленні відомства.
Реформа, яку пропонує уряд, запроваджує так звані понижувальні коефіцієнти для пенсій, що у 4 рази перевищують середній рівень або в 10 разів перевищують прожитковий мінімум (23 610 грн). Це означає, що з 2025 року частину пенсій у понад 23 610 грн будуть поступово зменшувати. Чим вищі виплати – тим більший коефіцієнт урізання. Однак є один нюанс: в першу чергу урізатимуть виплати колишнім військовим, силовикам, а ось суддівські пенсії чомусь суттєво не зачеплять. Саме військові, правоохоронці та рятувальники, які протягом років виконували свою роботу під ризиком для здоров’я і життя, залишаються на значно гірших умовах, ніж представники судової системи.
І хоча уряд заявив, що військовослужбовці, які брали участь у війні з 2014 року, не потраплять під урізання, все ж сам факт того, що система обмежень спрямована передусім на тих, хто реально захищав країну, а не на тих, хто ухвалював рішення в кабінетах, виглядає як чергова спроба уникнути справжніх реформ. Дійсно, пенсійна система давно мала бути переглянута, але робити це потрібно було системно, а не вибірково. Коли державний бюджет спрямовує понад 5 мільярдів гривень на утримання суддів у відставці, а на силовиків і звичайних пенсіонерів, які роками сплачували внески до Пенсійного фонду, коштів не вистачає – це не реформа, а фарс.
Невже праця лікарів, вчителів, робітників чи рятувальників менш цінна, ніж робота суддів і депутатів? Вони рятують життя, виховують нові покоління, підтримують інфраструктуру країни, але отримують копійчані пенсії, яких не вистачає навіть на базові потреби. Натомість ті, хто ухвалює рішення в комфортних залах і кабінетах, забезпечують собі розкішне утримання на десятиліття вперед.
Логіка виплат суддям і депутатам начебто зрозуміла – високі пенсії мали б зменшити корупційні ризики. Але чи працює ця схема? Практика показує зворотне: хабарі, тіньові домовленості та корупційні скандали в судовій і законодавчій владі не зникли, а довіра народу до неї залишається на рекордно низькому рівні. Виходить, що гроші платників податків витрачаються на утримання суддівської еліти, але не вирішують проблеми системи.
У країні, яка воює, де бюджет розривається між критичними потребами армії, медицини та соціальної підтримки, витрачати мільярди на екссуддів і депутатів – це абсурд і зневага до всього суспільства. Ці кошти мали б йти на тих, хто дійсно цього потребує – ветеранів, родини загиблих, військових, які щодня ризикують життям заради України.
Пенсійна система давно потребує системного перегляду, але уряд вперто ігнорує цю проблему. Щороку прірва між «елітою» та більшістю лише зростає, і навіть повномасштабна війна не змінила цього розриву, а лише, як це не парадоксально, збільшила. Отже, суддівські та депутатські пенсії яскраво демонструють, як влаштована система державного управління в цілому: для привілейованих – захмарні виплати, юридичні лазівки, неписані закони та гарантії безтурботного життя, а для решти громадян – бюрократія, дефіцит держбюджету і Пенсійного фонду, а також постійна боротьба за виживання.
