Важливість визначення правильного відповідача по справі: процесуальна помилка, яка може коштувати виграного суду
У цивільному процесі успіх справи залежить не лише від доказів, правової позиції чи переконливості аргументів. Іноді вирішальним стає питання, яке на перший погляд здається суто технічним: хто саме має бути відповідачем у справі. Неправильно визначена сторона може звести нанівець навіть обґрунтований позов, призвести до скасування рішення, повторного розгляду, додаткових витрат і втрати часу. Особливо гостро це проявляється у спадкових, майнових та сімейних спорах, де за формальним процесуальним рішенням часто стоять реальні конфлікти між людьми та їхніми правами.
Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» розповіли про те, як правильне визначення відповідача впливає на перспективу цивільної справи, чому суд не може самостійно «виправити» склад сторін замість позивача та які ризики виникають, коли особу, чиї права безпосередньо зачіпає спір, свідомо або помилково не залучають до процесу.
До нас часто звертаються за консультацію громадяни з досить незвичним питанням: чи можливо звернутися до суду та отримати рішення на свою користь, але так, щоб відповідач або особа, яка повинна бути відповідачем, не дізналась про судовий процес та рішення суду? Втім, те на скільки правильно у справі визначені відповідач залежить взагалі успіх цивільної справи.
Наведемо приклад з нашої практики. У квітні 2022 року померла особа, яка мешкала в одній з громад біля кордону з РФ. Після своєї смерті особа залишила заповіт на користь племінниці, яка ще в березні 2022 року зі своїми дітьми виїхала до однієї з країн ЄС. Фактично без реєстрації шлюбу померлий вже багато років мешкав із жінкою, яка його й поховала. Спадкове майно – квартира. Цивільна дружина у встановлений законом 6-ти місячний термін звертається з заявою до нотаріуса про прийняття спадщини за законом як четверта черга – особа яка мешкала зі спадкодавцем останні п’ять років. Оскільки нотаріус з таких підстав документи не видає, цивільна дружина йде до суду з позовом про визнання за нею квартири в порядку спадкування за законом.
Не зважаючи на наявність заповіту на користь племінниці відповідачем по справі вона ставить тільки місцеву селищну раду на території якої розташована квартира. Суд ухвалює рішення на користь жінки, але як раз повертається з ЄС племінниця та дізнається про наявність судового рішення та те, що квартира накивала п’ятами. Тут своєю чергою вже племінниця подає позов до суду про встановлення їй додатково строку на прийняття спадщини, як спадкоємиці за заповітом. Вона його пропустила, рятуючи дітей від війни в Європі та ставить відповідачем у справі не цивільну дружину, на користь якої вже ухвалено судове рішення як спадкоємицю, а знов таки місцеву селищну раду. Цивільна дружина дізнається про судовий спір та вступає до нього як тертя особа. Адвокат племінниці вперто зазначав в процесі, що не вважає спадкоємицею цивільну дружину померлого, а от же не бажає її залучати у якості відповідача до справи.
В результаті суд першої інстанції задовольняє позов племінниці та встановлює їй додатковий строк на прийняття спадщини після смерті дядька, але цивільна дружина подає апеляцію на рішення суду, проте суд другої інстанції, не розділивши погляди адвоката племінниці, скасовує рішення лише з однієї підстави – в спорі неправильно визначені сторони – відповідачем таки повинна бути не місцева селищна рада, а цивільна дружина померлого, як особа, яка прийняла спадщину за законом. Справа знову направляється на розгляд до суду першої інстанції, де племінниця все вже робить правильно та отримує позитивне рішення на свою користь. Після цього племінниця подає заяву про прийняття спадщини нотаріусу й на цій підставі, що вона є спадкоємицею за заповітом, яка прийняла спадщину скасовує перше рішення суду, ухвалене на користь цивільної дружини. В результаті квартира переходить від цивільної дружини до племінниці.
Підсумком даного спору стали дві окремі цивільні справи, два суди першої інстанції, дві апеляційних інстанції, безліч коштів, витрачених з обох сторін на адвокатів, безліч часу та зусиль витрачених тоді, коли все можливо було вирішити в одному процесі, як що б цивільна дружина поставила відповідачем племінницю. Зрозуміло, що звертаючись до суду жінка розраховувала на зовсім інший результат, в тому числі на те, що можливо племінниця не повернеться з Європи, або повернеться через багато років, що можливо племінниця не спрямує до суду позов та на багато інших «можливо». Втім, дана справа наглядно показує, як важливо залучити до участі в судовій справі саме належні сторони.
У цивільній справі відповідачем є особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб’єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб’єктивні права, свободи або інтереси позивача. Тобто саме до цієї особи позивач звертає свої вимоги й саме за її участі суд має вирішити, чи дійсно право порушене та чи підлягає воно захисту у заявлений спосіб.
На стадії розгляду справи суд першої інстанції має право залучити до участі у справі співвідповідача, але лише за клопотанням позивача. Зробити це можливо до закінчення підготовчого провадження, а якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, то до початку першого судового засідання. Саме тому важливо розуміти, що суд не може з власної ініціативи замінити відповідача або залучити до справи ще когось як співвідповідача. Визначення відповідача є виключною прерогативою позивача, тобто особи, яка звертається з позовом до суду.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за заявленими вимогами, суд до закінчення підготовчого провадження, а у спрощеному позовному провадженні до початку першого судового засідання, тобто слухання справи по суті, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем. При цьому провадження у справі не закривається.
У ситуації, коли позивач не встиг подати таке клопотання на стадії підготовчого провадження або до початку першого судового засідання у разі розгляду справи за правилами спрощеного провадження, суд може залучити співвідповідача чи замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за однієї умови. Позивач повинен довести, що до подання позову він не знав і не міг знати про підставу для залучення такого співвідповідача або для заміни неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача суд постановляє ухвалу. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Водночас відповідач, якого замінили іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, понесених ним унаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл таких судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.
Ця позиція також відображена Верховним Судом України в постанові від 06 травня 2026 року у справі № 489/7086/24. Суд зазначив, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Саме від відповідача суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача. Схожі за змістом висновки викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин, тобто не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою, така особа є неналежним відповідачем.
Отже, неналежним відповідачем є особа, яку позивач залучив до справи як відповідача, однак щодо якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред’явленим позовом. При цьому мають бути дані про те, що обов’язок виконати вимоги позивача покладається на іншу особу — належного відповідача.
Визначаючи у позові склад сторін, позивач має враховувати реальний склад учасників спору у відповідних правовідносинах. Це потрібно не для формальності, а для ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка вважає, що вони порушені. До справи має бути залучене необхідне коло осіб, які дійсно повинні відповідати за позовом. Якщо ж особу не залучено до участі у справі як співвідповідача за наявності обов’язкової процесуальної співучасті, це є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб’єктний склад.
За змістом наведених норм цивільного процесуального права саме позивач визначає, до кого він пред’являє позов. Це випливає з принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін. Суд, розглядаючи справу, виходить із того складу осіб, яких позивач залучив до участі у справі. Якщо позов подано лише до частини осіб, які мають відповідати за заявленими вимогами, суд не може з власної ініціативи та без згоди позивача залучити інших відповідачів як співвідповідачів. У такому разі суд повинен розглядати саме той позов, який подано, і щодо тих відповідачів, які в ньому зазначені.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або, залежно від особливостей конкретних правовідносин, про залучення інших співвідповідачів, суд відмовляє у задоволенні позову. Водночас незалучення до участі у справі особи як співвідповідача, коли у справі наявна обов’язкова процесуальна співучасть, також є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб’єктний склад.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред’явлення позову до неналежного відповідача саме по собі не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Причина полягає в тому, що заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України. Водночас за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов’язком суду, який виконується вже під час розгляду справи. Таким чином, пред’явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Окремо слід враховувати, що неправильно визначений склад сторін може стати безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом. Про це прямо зазначено у статті 376 Цивільного процесуального кодексу України: порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та або обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Тому питання про те, наскільки доцільно вступати в судовий спір не з тією особою, яка повинна бути відповідачем, фактично вирішує сам позивач. Наша адвокатська практика знає приклади судових рішень, яких за належного процесуального підходу не мало б бути. Водночас розрахунок на те, що «можливо, все буде добре», у таких справах завжди залишається ризикованим шляхом. Одному позивачу може пощастити, а для іншого така помилка обернеться скасованим рішенням, повторним розглядом справи, додатковими витратами, втраченим часом і зіпсованими стосунками.
Саме тому до визначення відповідача у справі потрібно підходити вкрай уважно. Помилка може бути не лише свідомою процесуальною тактикою, а й наслідком недостатніх знань або неправильного аналізу правовідносин. У такому випадку позивач ризикує втратити дорогоцінний час, який у судових спорах часто має не менше значення, ніж самі докази.
Стаючи на слизький шлях з вірою, що «можливо все буде добре» позивач повинен чітко усвідомлювати, що це дійсно лотерея – комусь щастить, а комусь не щастить зовсім. Витрачені час та кошти вже ніхто не поверне, як і зіпсовані стосунки. Саме тому обирайте компетентного адвоката, адже є випадки, коли не навмисно, а у зв’язку з браком знань відповідач був визначений невірно та позивач згаяв дорогоцінний час. Радимо ще до подання позову ретельно визначати не лише предмет і підстави вимог, а й коло осіб, які мають брати участь у справі. Належний відповідач — це не формальність, а ключова умова ефективного судового захисту.
