Відповідальність за СЗЧ: ризики і відповідальність для військовослужбовців

Самовільне залишення частини (СЗЧ) є серйозним правопорушенням, яке передбачає сувору відповідальність для військовослужбовців. В умовах війни такі дії особливо небезпечні, адже підривають обороноздатність країни, злагодженість армійських підрозділів та моральний стан інших військових. З одного боку, військові, які вирішили піти без дозволу, можуть наважитися на цей крок через виснаження, стрес чи навіть психологічні проблеми, але з іншого боку – така дія несе за собою жорсткі наслідки, передбачені законом. Однак держава врахувала ці фактори й передбачила певні заходи для тих, хто здійснив СЗЧ вперше.

Чи є шанс уникнути відповідальності? Як доводять юристи адвокатського об’єднання “Репешко і партнери”, варіантів небагато, але існують нюанси, здатні суттєво вплинути на міру покарання. Вони назвали, які саме ризики та відповідальність передбачає українське законодавство за СЗЧ, а також можливі правові стратегії захисту для тих, хто зіткнувся з обвинуваченням у самовільному залишенні частини.

З початком війни словниковий запас усіх громадян поповнився ще одним терміном, який увійшов в повсякденне життя – самовільне залишення військової частини – СЗЧ. Характерним та показовим є те, що коли в перший рік війни на фронт йшло багато добровольців, даний вислів майже не вживався та дане явище вважалось виключенням, рідким та ганебним. Подальша мобілізація в примусовому порядку показала, що далеко не всі мають бажання служити та в своєму бажанні йдуть послідовно до кінця.

Так, днями голова Верховного Суду України Станіслав Кравченко повідомив медіа, що країні збільшилось офіційно зареєстрованих фактів СЗЧ. При цьому голова суду не назвав конкретних цифр, зауваживши, що цифри які наводять деякі засоби масової інформації є доволі перебільшеними. Раніше народна депутатка Анна Скороход заявляла, що кількість осіб в СЗЧ становить зараз від 100 до 200 тисяч військових. Навіть не беручи до уваги якісь конкретні цифри, той факт, що про СЗЧ заговорили на доволі високому рівні, показує про наявність даного явища, що є досить великою проблемою для країни, яка перебуває у стані війни.

Відповідальність за СЗЧ

Згідно чинного законодавства відповідальність за СЗЧ буває двох видів:

• Адміністративна
• Кримінальна.

Кодекс України про адміністративні правопорушення містить статтю 172¹¹ – самовільне залишення військової частини або місця служби. Але дана норма регулює виключно мирний стан, адже частина 4 даної статті містить  обумовлення – діяння цієї статті “вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану”. Слід зазначити, що дана стаття та даний вид відповідальності діють у мирний час або в умовах особливого періоду.

Водночас у період дії воєнного стану у гру вступає Кримінальний Кодекс України  (ККУ), зокрема стаття 407, яка визначає:

1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, – караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, – караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
4. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, – караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Як ми бачимо, до періоду воєнного стану має відношення частина 5, а отже саме вона регулює СЗЧ в умовах воєнного часу та саме позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років загрожує у якості покарання в даний час.

Дезертирство та СЗЧ

У ККУ є ще стаття 408 “Дезертирство”, яка визначає:

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

В цій статті умови воєнного стану регулює саме  частина 4 та покаранням буде  позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років. У широкому вжитку СЗЧ та дезертирство ототожнюють, та мають на увазі зазвичай під одним терміном – СЗЧ. Але СЗЧ  це, так би мовити тимчасове залишення місця служби без дозволу командира або поважних причин, або не явка на неї впродовж певного періоду.

Хочемо наголосити, що дезертирство – це умисне залишення частини чи місця служби з наміром ухилитися від служби, коли повертатися військовослужбовець зовсім не збирається, а тому й покарання за даною статтею більш суворіше ніж за СЗЧ.

Однак не є СЗЧ при наявності відповідно оформлених належним чином документів наступні випадки:

• Вихід з військової частини при наявності письмового дозволу від командира;
• Відрядження;
• Виконання письмових вказівок або наказів командування;
• Знаходження на лікуванні;
• Участь у ротації або переміщення на інше місце служби;
• Участь у навчальних заходах;
• Відпустка та інші подібні випадки.

Загалом головне, що повинен пам’ятати військовослужбовець – будь-яке його відправлення з військової частини командиром повинне письмово фіксуватися. Усний наказ є неналежною формою та в подальшому може бути кваліфікований як СЗЧ, навіть коли військовослужбовець не мав на це умислу, а лише виконував наказ командира.

При цьому сам факт СЗЧ чи дезертирства вже є завершеним злочином, незалежно від того, скільки військовослужбовець був відсутній у військовій частині. Сам час відсутності у військовій частині буде впливати на строк покарання – чим він більший – тим більший строк покарання у вигляді позбавлення волі.

Строки СЗЧ мають значення в мирний час – тоді від цього залежить буде відповідальність адміністративна чи кримінальна. Під час дії воєнного  часу коли адміністративна відповідальність виключається, норми ККУ діють безкомпромісно не залежно від того залишив частину на 24 години, три дні чи тиждень.

Також не містить закон й такої градації, як поважним було СЗЧ чи дезертирство чи ні. А ні смерть близької людини, а ні її хвороба, ні страх, ні відсутність боєприпасів не можуть слугувати виправдовуванням.

Не буде вважатися СЗЧ, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл.

Про що ще необхідно обов’язково пам’ятати –  на час перебування військового у статусі СЗЧ чи дезертира військову службу для них зупиняють, отже ні нарахування стажу, а ні нарахування виплат в цьому разі не здійснюється. Військова служба зупиняється у день, коли начальник відповідного органу управління Військової служби правопорядку (ВСП) у ЗСУ подає повідомлення про те, що військовослужбовець вчинив кримінальне правопорушення.

Можливість звільнення від кримінальної відповідальності за СЗЧ

Розуміючи складність ситуації та те, що раніше країна наколи не стикалась з війною та  воєнним станом, а до військових частин фактично потрапляють чоловіки, які ніколи раніше навіть не стикалися з військовим статутом, військовою дисципліною та ніколи не були “на нулі”, 20 серпня 2024 року Верховна Рада України прийняла закон, яким врегулювала  питання СЗЧ. В ньому мова йде про можливість звільнення від кримінальної відповідальності. 7 вересня 2024 року даний закон набув сили.

За новою правовою нормою: “Особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби”.

Отже, при СЗЧ для звільнення від кримінальної відповідальності необхідні наступні умови:

• Військовослужбовець може бути звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст.ст. 407, 408, якщо він вчинив такий злочин вперше. Ключовим у всьому цьому є слово “може”, а от же звільнення від кримінальної відповідальності не безумовне.
• Військовослужбовець який вперше скоїв злочин передбачений ст. 407 або 408 ККУ має добровільно звернутися з клопотанням до слідчого, прокурора або суду і виявити бажання в такому клопотанні про продовження військової служби. Тобто, повинно відбутися добровільне волевиявлення до повернення на військову службу.
• Військовослужбовець попередньо має отримати згоду від командира військової частини на продовження проходження військової служби. Цей пункт передбачає перекладення ситуації на розсуд командира частини, а от же залежить цілком від нього.

Таким чином, особа, яка вперше вчинила злочин, передбачений ст. 407 або 408 ККУ, повинна отримати письмову згоду командира військової частини на продовження проходження такою особою військової служби  та звернутися з письмовим клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби. Разом з клопотанням подається письмова згода командира військової частини на продовження проходження такою особою військової служби. Надалі при розгляді справі в суді, кримінальне провадження повинні закрити та звільнити від кримінальної відповідальності на підставі частини 5 ст. 401 КК України.

В ухвалі суду про закриття кримінальної справи на підставі частини 5 ст. 401 КК України обов’язково повинно бути зазначено:

• звільнена особа невідкладно поновлюється на військовій службі;
• військовослужбовець зобов’язаний протягом 72 години прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби.

Ухвала набирає чинності:

• протягом 5 днів, якщо ухвалу постановлено слідчим суддею на стадії досудового розслідування (коли військовослужбовець має статус підозрюваного),
• протягом 7 днів під час судового розгляду (коли військовослужбовець має статус обвинуваченого).

Особливо хочемо зазначити, що:

• при повторному СЗЧ звільнення від кримінальної відповідальності неможливе;
• звільнення від кримінальної відповідальності не безумовне та не гарантоване, оскільки у разі коли командир військової частини відмовиться підписати згоду на повернення військового до частини, звільнення від кримінального покарання не буде.

Хочемо наголосити, що слід обов’язково пам’ятати – Конституцією України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Тому норми декриміналізації СЗЧ розповсюджуються на випадки, які мали місце до набрання відповідним законом чинності та можуть бути до них застосовані.