Світова міграція мільйонерів: які країни втрачають багатих і чому це шанс для України (продовження)

ІА “ФАКТ” вже писало про те, що світовий капітал активно рухається: цьогоріч країни “поміняються” понад 160 тисячами мільйонерів. Лідери притоку – ОАЕ, США, Італія, Швейцарія, Сінгапур і Саудівська Аравія. Вони пропонують заможним громадянам прості формули: довгі візи, низькі або фіксовані податки, передбачувані правила і якісне життя. Південна Європа відходить від “золотих віз через житло” й робить ставку на інновації та виробництво. Британія ж наразі втратила статус магніту через податкові зміни.

Втім дані щодо релокації капіталовласників варто сприймати як індикатор настроїв, а не точну статистику, адже міграцію фінансових баронів визначають не лише податки, а й культура, інституційна стабільність і якість життя.

Проте для донорів капіталу наслідки не розчиняються в арифметиці. У більшості розвинених країн верхні групи платників формують непропорційно великі частки прибуткового податку: у Британії топ-платники дають понад чверть податку на доходи фізичних осіб, у США близько 39 відсотків федерального income tax. Коли навіть невеликий відсоток змінює податкову резиденцію, стають відчутними бюджетні дірки. Йдеться не тільки про податок на доходи, а й про приріст капіталу, спадщину чи акцизи преміального споживання. Інвестиційний клімат також худне: разом із людьми виїжджають сімейні офіси, приватні фонди, “якірні” інвестори венчурних угод, а з ними довгий горизонт і нейрони інноваційних екосистем.

Ринок послуг втрачає клієнта, який створював мультиплікацію у приватній медицині, освіті, консалтингу, гостинності. Ринок нерухомості на верхніх поверхах холоне, ціни стабілізуються або відступають; водночас у країнах-реципієнтах на кшталт Еміратів, навпаки, будівництво і люксові продажі ростуть, підігріваючи й середній сегмент. Глобальна конкурентоспроможність вимірює ці процеси індикаторами якості інституцій і підсумкових рейтингів: відтік High Net Worth Individuals – це не лише гроші, а й промовистий сигнал.

Україні цей глобальний рух пропонує практичний план. Першим пунктом стоїть страховий щит від воєнних і політичних ризиків. Базу закладено: Європейський банк реконструкції та розвитку разом із компанією Aon створили фонд на 110 мільйонів євро. Це як “фінансова подушка”, яка дозволяє перестраховикам (тим, хто страхує страховиків) знову працювати з Україною. Підключаються й міжнародні гравці. Так, Світовий банк через Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій та уряд США через Міжнародну фінансову корпорацію розвитку США теж пропонують політичні гарантії: тобто, якщо щось станеться через політику чи війну, вони покриють збитки. Є ідея створити “одне вікно” в українському законодавстві, щоб будь-який інвестор міг швидко оформити страховку через українську компанію, без бюрократії.

Завдяки цим здобуткам тепер на зустрічі інвесторів або сімейних фондів, де раніше Україна була “червоним прапорцем”, тепер це може виглядати як “керований ризик”.

Щоб великі інвестори не боялися заходити в країну, їм треба дати зрозумілу, швидку і надійну систему вирішення спорів. Існує ідея створити спеціальну комерційну зону, де все працює за англійським правом: тобто суди з чіткими правилами, процес англійською мовою, рішення, які реально виконуються, цифрові сервіси, які люблять банки та фонди.

Подібна система вже працює в ОАЕ. У Дубаї та Абу-Дабі створили фінансові зони, які живуть за англійським загальним правом. Там діють незалежні суди, і навіть якщо компанія не з ОАЕ, вона може “опт-ін” (тобто добровільно обрати цю юрисдикцію).

Звичайно, в Україні це стало б не заміною вітчизняним судам, а додатковим сервісом для великих інфраструктурних проєктів, концесій та інвестицій. Це як “бізнес-клас” для правосуддя: швидко, прозоро, англійською, і з прямим доступом до міжнародного арбітражу.

Третя площина активності для заохочення релокації заможних громадян в країну – податкова логіка для нових резидентів і сімейних офісів. Світ показав дві робочі моделі. Італійська передбачає фіксований щорічний платіж на іноземні доходи для тих, хто вперше стає резидентом; ставка для нових заявників зросла до 200 тисяч євро, але попит тримається, бо продавати стали не пільгу, а визначеність. Сінгапур пропонує пільги в обмін на реальну присутність: інвестиції, робочі місця, локальна команда, і тоді преференції для фондів і family offices працюють.

Українська версія має бути сумісною з європейським курсом: прозорий, обмежений у часі статус для нових резидентів щодо іноземних доходів, спеціальні правила для керуючих компаній сімейних офісів і фондів, прості дозволи на довгу резиденцію за інвестиції та робочі місця – і жодного “продажу паспортів”.

Четверта – імміграційні двері, які не гойдають ринок житла. Європа вже зробила висновки. Португалія закрила шлях через житло і переключилася на R&D, фонди, робочі місця, Греція підняла поріг до 800 тисяч євро в ключових локаціях і прибрала короткі спекулятивні маршрути на оренді. Логіка для України проста: пропонувати довгу інвест-візу на п’ять-десять років з автоматичним поновленням за KPI – збережені інвестиції, створені робочі місця, податкова дисципліна – і жодної опції “купив квартиру – отримав карту”.

Держава створює більш зрозумілі й швидкі правила для державно-приватних партнерств та концесій. Уже запрацювала “швидка доріжка” для проєктів відновлення під час війни і ще сім років після неї, розширено коло замовників і запроваджено гарантії незмінності підписаних угод. Далі потрібно зробити стандартні договори для різних галузей, розписати ризики й держгарантії, відкрити єдиний календар тендерів та спільний дата-рум, а також передбачити зрозумілі правила компенсації збитків від війни. Це дозволить великим інфраструктурним проєктам переходити від красивих презентацій до реального втілення.

Є ще одна умова, без якої решта буде неефективною. Антикорупційна архітектура має працювати без потрясінь. Інвестори читають не тільки кодекси, а й заголовки; кожна спроба “переформатувати” незалежність антикорупційних органів миттєво б’є по ризик-премії. Потрібні стабільні правила гри для НАБУ і САП, прозорість держзакупівель і договірних змін у великих проєктах, публічний аудит реструктуризацій активів – це найкраща “податкова пільга”, яку може запропонувати країна ризику.

Так само обов’язкова інфраструктура щоденного життя: електромережа без сюрпризів і зрозумілі підключення для промисловості й дата-центрів, модернізовані залізничні, дунайські й чорноморські коридори, цифрова держава з чесним “єдиним вікном” для митниці та ліцензій, житло для релокованих команд, міжнародні школи і медицина приватно-публічного формату. Тут саме працюють державно-приватні партнерства  – лікарні, енергетика, мультимодальні хаби, водопостачання, сміттєпереробка – із “довгою” дохідністю і робочими місцями на місці.

Усе це має дати відповіді на два запитання, які ставить собі кожен інвестор: чи виживе мій капітал у країні війни і чи зможу я захистити свої права, якщо щось піде не так? Страхова парасоля відповідає “так” на перше, швидкий і зрозумілий арбітраж – на друге.

…Глобальний міграційний потік багатих – не цунамі, яке зносить береги, а радше сильна течія, яку або використовують, або ігнорують. Хтось будує шлюзи й портові крани, хтось сперечається з лоцманами. Емірати, Італія, Швейцарія, Сінгапур і США показують, що на цьому ринку виграє просте рівняння: захист плюс передбачуваність плюс нормальне життя. Для України воно перекладається на дуже практичні кроки – страхування, арбітраж, податкову логіку, резиденцію без спотворень, державно-приватні партнерства та інституційну чесність.

Решта – питання дисципліни і темпу. Якщо потрібна прикладна версія під конкретний чек і сектор – від виробництва батарей на п’ятдесят мільйонів євро до медичного кластера в умовах відключень – цю рамку можна швидко звести до списку KPI, дозволів, полісів і реалістичного таймінгу до фінального інвест-рішення. Але головна формула вже виписана перебігом подій цього року: капітал тече туди, де його не залякують заголовками і не гублять у коридорах.

Тетяна Вікторова