Мита, які Дональд Трамп запровадив після приходу до влади, зачепили майже всіх основних торговельних партнерів США. Але важливо розуміти, що у глобальній торгівлі роль тарифів не обмежується лише прямим ударом по імпортних товарах. Не менш важливим є те, як ці тарифи виглядають у порівнянні з конкурентами: одне й те саме підвищення може стати катастрофою для однієї країни і перевагою для іншої.
Візуалізація Фонду Генріха показує, які держави відчули на собі найбільший тягар тарифної політики США, а хто скористався ситуацією. Дані беруться з Global Trade Alert і розраховуються через порівняння торговельно-зважених тарифних ставок країни з середніми ставками, які стикаються конкуренти на ті ж товари.
Тарифна буря
На початку торговельної кампанії 2025 року радник Трампа Пітер Наварро пообіцяв укласти “90 угод за 90 днів”. Цього не сталося, але країни все одно намагалися домовитися з США, щоб уникнути великих втрат. Середня тарифна ставка зросла понад 18%, а деякі товари чи країни платять до 50%. Особливого удару зазнали сталь, алюміній та автомобілі – на них США ввели додаткові “національно-безпечні” тарифи. Крім того, уряд США готує нові розслідування щодо ще десяти секторів економіки, що може призвести до введення додаткових обмежень.
Більшість двосторонніх угод США укладали на основі IEEPA – закону, який дозволяє президентові вводити торговельні обмеження та тарифи з міркувань національної безпеки або надзвичайних ситуацій, навіть без згоди Конгресу. Але ці угоди не охоплюють усі товари й не захищають від майбутніх односторонніх дій. Крім того, якщо Верховний суд обмежить використання IEEPA, правова невизначеність зросте. Незважаючи на це, політика Трампа вже завдала серйозного удару по світовій торгівлі та порушила глобальні ланцюги поставок, сповільнивши економічне зростання у багатьох країнах.
Хто опинився під ударом
Найбільші втрати понесли Китай та Індія: їхні торговельно-зважені тарифні ставки зросли до 47,3% та 38% відповідно. Бразилія та Швейцарія також отримали відчутні “удари” – 29,6% і 19,3%. Для Канади та Німеччини тарифи опинилися десь посередині, тоді як Ірландія та Великобританія відчули лише легкий дотик “торговельного цунамі”.
Важливо, що ці цифри – лише верхівка айсберга. Бразилія стикається з тарифом 50%, Індія – 25% плюс додаткові 25% на нафту з Росії. Десять додаткових розслідувань за національною безпекою стосуються всього: від напівпровідників і фармацевтики до дронів та робототехніки. Світова торгівля раптом стала політичним полем бою.
Вигоди серед хаосу
Парадокс полягає у тому, що не всі страждають однаково. Global Trade Alert підрахував, що 14 із 20 найбільших торговельних партнерів США отримали відносні переваги. Лідери рейтингу – Велика Британія (+12,3%), Мексика (+10,8%) і В’єтнам (+6,1%).
Наприклад, Камбоджа, яка отримала “взаємний” тариф 19%, фактично має 13,5% переваги над конкурентами у категорії дорожніх та спортивних сумок, адже інші країни стикаються з набагато вищими ставками. Виходить, що високі тарифи Трампа можуть створювати виграшні можливості для окремих держав навіть у митному хаосі.
Чому світ мовчить
Здавалося б, логіка мала б підказувати іноземним урядам очевидне рішення: протистояти тарифному тиску з боку Вашингтона єдиним фронтом. Але такого не відбувається. Уряди діють розрізнено, часто намагаючись домовитися з Білим домом у двосторонньому форматі, а не через колективні механізми. Причини такого стану речей складні та багатовимірні, і експерти називають щонайменше чотири головні пояснення.
Асиметрія тарифів: виграш одних – втрата інших
Найпершою і, мабуть, ключовою проблемою стало те, що тарифи Трампа вплинули на різні країни дуже нерівномірно. Це позбавило їх стимулів виступати єдиним фронтом. Яскравий приклад – АСЕАН: там “взаємні” тарифи коливаються від 40% для Лаосу до лише 10% для Сінгапуру. Для останнього така “поблажка” робить колективний спротив менш привабливим: вигідніше вести індивідуальні переговори з Білим домом, ніж ризикувати підвищенням ставок у разі надмірної солідарності з сусідами.
Більше того, формально високі митні бар’єри іноді не такі руйнівні, якщо врахувати винятки й реальну структуру експорту. У деяких країнах критично важливими є лише кілька товарних ліній, і якщо саме вони виведені з-під тарифних заходів, наслідки виявляються набагато м’якшими. Важливим є також не стільки сам рівень тарифу, скільки його співвідношення з аналогічними ставками для конкурентів. Тариф у 19% виглядає суворим, але якщо конкуренти отримують 25% чи навіть 30%, то така різниця перетворюється на конкурентну перевагу.
Так сталося з Камбоджею, для якої встановлено тариф у 19%. У 2024 році вона експортувала до США дорожніх та спортивних сумок на 429 млн доларів. Після змін товари підпали під ефективну ставку у 37%, але конкуренти зіткнулися з ще більш обтяжливими умовами. Швейцарська організація Global Trade Alert підрахувала: Камбоджа має перевагу у 13,5% саме в цьому сегменті. В інших сферах – від сонячних панелей до гумових шин і светрів – ситуація подібна: тарифні переваги хоч і невеликі, але відчутні. Загальний показник у 3,8% може виглядати скромним, але для ринків із низькими націнками навіть така маржа є значущою. У підсумку країни часто воліють зберегти власні нішеві вигоди, аніж об’єднуватися для спільного спротиву.
Ілюзія тимчасовості
Друга причина – переконання багатьох урядів у тому, що тарифні війни не триватимуть довго. Американська політика, як відомо, циклічна: президентські каденції – чотирирічні, а сам Дональд Трамп уже позбавлений права балотуватися знову. Це створює враження, що нинішні торговельні перекоси є лише короткотерміновим епізодом. Логіка така: якщо витримати кілька років, збитки будуть обмеженими, а ризикована конфронтація з Вашингтоном у цей час може виявитися ще дорожчою.
Не варто забувати і про юридичний вимір. Верховний суд США нині розглядає, чи мав право президент застосовувати надзвичайні повноваження (IEEPA), щоб запроваджувати “взаємні” тарифи. Слухання призначені на 5 листопада, рішення очікується до літа. Але навіть якщо суд обмежить інструментарій Трампа, повного повернення до рівнів 2024 року не буде. Адже тарифи вже забезпечують державі близько 30 мільярдів доларів щомісяця. Це не вирішує проблеми дефіциту – при бюджеті у 7 трильйонів доларів ця сума виглядає крихітною, але є відчутним і надто зручним джерелом доходу, щоб просто від нього відмовитися. Тарифи збираються миттєво на кордоні й напряму поповнюють скарбницю – проста арифметика, що грає на користь їхнього збереження.
Таким чином, будь-які домовленості, які укладаються сьогодні як тимчасові, можуть легко закріпитися у довгостроковій перспективі, перетворюючи “коротку кризу” на нову норму.
Тінь американських гарантій безпеки
Третій аспект проблеми – залежність союзників США від їхніх військових гарантій. Багато держав не можуть дозволити собі відкрите протистояння з Вашингтоном у торговельній площині, розуміючи ризики для власної обороноздатності. Формально Білий дім не пов’язував тарифи з гарантіями безпеки, але страхи партнерів цілком зрозумілі. Дональд Трамп неодноразово демонстрував непередбачуваність і готовність жорстко діяти навіть проти найближчих друзів – від Канади до Європейського Союзу.
Чи можна уявити, що завтра він так само перегляне безпекові домовленості? Питання залишається відкритим. Саме тому великі “пакети” на кшталт “поступка в економіці в обмін на нові гарантії у сфері безпеки” виглядають ненадійними. Якщо самі гарантії під питанням, то платити за них економічну ціну стає безглуздим.
Фактор влади і хаосу
Але, можливо, найбільш руйнівним чинником є відсутність координації серед іноземних урядів. У політиці сила виникає лише тоді, коли вдається об’єднати позиції й зупинити мобілізацію протилежних інтересів. Трампу вдалося розколоти партнерів, використовуючи стратегію швидких і жорстких односторонніх погроз. Він діє за принципом «бий першим і сильно», позбавляючи опонентів часу на узгодження колективної відповіді.
У результаті країни так і не змогли виробити єдиного голосу чи бодай символічного лідерства у відповідь на виклик. Вони залишаються розпорошеними, а саме це і є найголовнішою перемогою Трампа на торговельному фронті.
Економічні наслідки та глобальні уроки
Трамп порушує структури глобальної торгівлі, створює напруженість у ланцюгах поставок і уповільнює зростання світової економіки. Однак навіть у цьому хаосі хтось виграє: ті країни, які правильно оцінюють відносні переваги, можуть закріпити свою позицію.
Парадоксальним є те, що потужність США та непередбачуваність Трампа змушує інші уряди діяти обережно. Часто вигідніше погодитися на умови Трампа, ніж ризикувати миттєвими економічними і безпековими втратами.
Таким чином, для ефективної протидії Трампу урядам доведеться взаємодіяти і показати реальні переваги спільних дій. Однак ризик миттєвої економічної шкоди робить таку стратегію небезпечною. Вичікування може здаватися безпечним, але відтерміновує можливість узгодженої відповіді у майбутньому.
