В умовах війни, яка триває в Україні, суспільство стикається не лише з очевидною агресією з боку зовнішнього ворога, але й внутрішніми проявами цинізму, безпринципності та шокуючої моральної деградації. Одним з найбільш ганебних і водночас болючих її проявів є систематичне привласнення особистих речей загиблих українських військовослужбовців. Ці злочини порушують як кримінальне законодавство, так і фундаментальні моральні принципи, які визначають ставлення до смерті та пам’яті наших захисників. Водночас такі дії ставлять під сумнів здатність держави забезпечити дієвий контроль і належне ставлення до тіл загиблих, створюючи серед їх родин глибоке відчуття несправедливості та зради.
Цинізм як система: обкрадання загиблих військових в державних установах
Після відправлення тіл полеглих військовослужбовців до моргів і бюро судово-медичної експертизи з них зникають особисті речі — обручки, наручні годинники, мобільні телефони та інші цінності, про що правоохоронні органи повідомляють дружини й матері загиблих. Виявлені факти свідчать про вражаючі за своїм масштабом зловживання, допущені під час роботи з тілами загиблих військових.
У серпні 2025 року правоохоронні органи Харківської області викрили молодшу медичну сестру Чугуївського відділення ДСУ «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи», яка систематично привласнювала особисті речі загиблих українських військовослужбовців, доставлених із зони бойових дій на Куп’янському напрямку.
Слідством встановлено, що мова йшла не про випадкові дії, а повторювану практику, в межах якої з тіл загиблих зникали мобільні телефони, ювелірні вироби, ланцюжки та обручки. При цьому окремі кільця знімалися шляхом механічного пошкодження, для чого використовувалися інструменти на кшталт плоскогубців, що додатково вказує на свідомий і заздалегідь продуманий характер дій.
Розслідування розпочалося після звернення родини одного з полеглих військових, у процесі якого з’ясувалося, що особисті речі, зафіксовані до передачі тіла в морг, зникли без жодного документального пояснення. Подальші слідчі дії дозволили встановити, що викрадені предмети систематично здавалися до ломбардів, а під час обшуків у підозрюваної вилучено значну кількість ювелірних виробів та фінансові документи, які підтверджують їх реалізацію.
Подальше вивчення обставин цієї справи дозволило встановити, що злочинна практика не обмежувалася діями однієї особи. 23 грудня правоохоронці повідомили про виявлення ще одного причетного — молодшого медичного брата того ж Чугуївського відділення ДСУ, який привласнював мобільні телефони загиблих українських військових. Під час обшуку в нього були виявлені викрадені ґаджети, у зв’язку з чим Куп’янська окружна прокуратура Харківської області повідомила йому про підозру за повторну крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану. Наразі вирішується питання про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а досудове розслідування спрямоване на перевірку його можливої причетності до інших аналогічних епізодів.
Одночасно з харківськими подіями у січні 2025 року стала набула резонансу ще одна історія, яка продемонструвала вразливість системи передачі тіл загиблих військовослужбовців між різними регіонами. Йдеться про загибель танкіста Едуарда Рошки, який з 2018 року брав участь в бойових діях і загинув у селі Черкаське Порічне Суджанського району Курської області РФ. Після доставлення тіла до моргу в Сумах, а згодом транспортування до міста Малин Житомирської області, в нього було зафіксовано зникнення золотої обручки, яка раніше зазначалася в описі майна.
Оглянувши тіло напередодні поховання, родичі виявили характерні сліди на пальці, де мала перебувати прикраса, включно з втисненням від кільця та подряпинами на шкірі, що свідчить про спроби його насильного зняття, а не випадкову втрату. Санітар, який мив та одягав полеглого захисника, сказав його дружині, що обручка могла залишитися в мішку, в якому його привезли до моргу, але його вже спалили.
«Це просто неможливо – вона б не могла зникнути сама по собі. Мій чоловік набряк, і обручка була дуже щільно притиснута до пальця», – заявила жінка.
Водночас морг у Малині не надав опису майна, що унеможливило чітке відстеження моменту зникнення прикраси та створило правову невизначеність щодо відповідальності конкретної установи.
Коментарі представників моргу та територіального центру комплектування засвідчили розмитість відповідальності між різними структурами, кожна з яких фактично дистанціювалася від моменту передачі тіла та фіксації особистих речей. Поліція Житомирської області прийняла заяву та провела огляд моргу, однак офіційних результатів розслідування не було. Цей випадок продемонстрував, наскільки легко особисте майно загиблого може зникнути в процесі міжрегіонального транспортування за відсутності єдиної контрольної процедури.
Ще більш масштабний характер проблема набула у Дніпрі, де влітку 2024 року правоохоронці викрили організовану групу осіб, до складу якої входили працівник моргу, ІТ-фахівець та особа з кримінального середовища. За даними слідства, фігуранти систематично викрадали мобільні телефони загиблих військовослужбовців, після чого через доступ до онлайн-банкінгу знімали кошти з їхніх рахунків. Загальна сума викраденого перевищила один мільйон гривень, а кількість постраждалих родин сягнула щонайменше двадцяти, при цьому заяви про подібні злочини почали надходити з різних регіонів України.
Суд одразу після затримання обрав для всіх п’ятьох підозрюваних запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, однак подальші судові процеси засвідчили намагання окремих фігурантів уникнути реального ув’язнення. Зокрема, ІТ-фахівець, якому було призначено найменшу заставу, спочатку вийшов на волю, після чого прокуратура домоглася перегляду рішення, і апеляційний суд збільшив розмір застави до півтора мільйона гривень та знову помістив його до СІЗО. Інші підозрювані також подали апеляції, намагаючись змінити запобіжні заходи, що викликало значний суспільний резонанс серед родин загиблих.
Розмита відповідальність: чому в державі обкрадають полеглих захисників
Аналіз наведених випадків, які набули резонансу (але багато з них не розголошується), дозволяє говорити про наявність системної проблеми, яка виходить за межі окремих регіонів або установ. Відсутність чітких законодавчих норм щодо міжвідомчої взаємодії в цих питаннях, розірваність відповідальності між військовими, медичними та ритуальними структурами, а також слабкий контроль за діями персоналу створюють умови, в яких злочини проти загиблих стають можливими і повторюваними. У поєднанні з психологічним станом родин, які перебувають у глибокому горі, це формує небезпечну зону безкарності, де смерть воїна використовується як інструмент незаконного збагачення.
Проблема обкрадання загиблих військовослужбовців не виникає в порожнечі, оскільки її коріння сягає значно глибше, ніж особиста аморальність окремих виконавців, і впирається у правовий вакуум, який роками формувався навколо роботи моргів і особливо загострився в умовах повномасштабної війни. Саме на стику нечітко прописаних обов’язків, відсутності прозорого контролю та фінансової невизначеності виникла ситуація, в якій загиблі воїни опинилися між медичною, адміністративною та ритуальною сферами, жодна з яких їх не захищає.
Відповідно до Порядку забезпечення вилучення тіл (останків) осіб, загиблих або померлих у зв’язку зі збройною агресією проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2022 року № 698, за результатами вилучення тіл та виявлених речей і документів складається акт у двох примірниках: один залишається у відповідній місцевій адміністрації, а другий передається до органів Національної поліції. У разі одночасного виявлення кількох тіл акт оформлюється окремо для кожного, а до нього додаються матеріали фото- та відеофіксації, якщо така фіксація здійснювалась.
Ця процедура передбачає документування і контроль за вилученням тіл загиблих та їх майна, проте не містить конкретного механізму перевірки збереження особистих речей під час подальшого транспортування та передачі родинам, що залишає простір для можливих порушень на практиці.
Крім того, згідно з пунктом 3.3 Інструкції Міноборони про організацію поховання військовослужбовців, які загинули або померли під час проходження служби, оновленої 2 січня 2019 року, порядок передачі особистих речей загиблого визначено досить обмежено: передача здійснюється за актом під особистий підпис одного з членів сім’ї, близьких родичів або спадкоємців.
Водночас ці та інші нормативні документи не встановлюють відповідальність посадових осіб у разі втрати або пошкодження особистих речей загиблих, що залишає значну прогалину в забезпеченні контролю та захисту майна військовослужбовців після смерті.
При цьому морги та військові частини не мають постійного механізму перевірки дотримання процедур, а відповідальність за фактичне збереження і передачу речей на місцях часто розмивається між різними ланками — командуванням, адміністрацією закладів, судово-медичними бюро і правоохоронцями. Саме через цю «сіру зону» зловживання стають можливими навіть у структурованій системі, що формально передбачає захист майна загиблих.
Проблема ускладнюється тим, що юридичний статус роботи молодших медичних працівників моргів досі залишається розмитим, що визнають самі працівники патологоанатомічних бюро, які неодноразово зверталися до керівництва закладів та державних інстанцій з проханням чітко врегулювати їхні функції та відповідальність. Частина цих звернень була формально врахована, однак ключові питання так і залишилися без системного вирішення, оскільки жоден нормативний акт не встановив однозначних меж між медичними маніпуляціями, судово-медичними процедурами та підготовкою тіл до поховання, що особливо критично у випадках із загиблими військовими.
У Міністерстві охорони здоров’я офіційно підтверджували, що підготовка тіл військовослужбовців до поховання не входить до посадових обов’язків медичних працівників моргів, оскільки такі дії належать до сфери ритуальних послуг, яка регулюється окремо. Водночас у відповідях міністерства наголошувалося, що в умовах війни керівництво лікарень та спеціалізованих установ має право розширювати обов’язки персоналу та покладати на нього виконання додаткової роботи, якщо цього вимагає ситуація. Саме ця можливість «тимчасового розширення» функцій фактично перетворилася на постійну практику, яка не супроводжувалася оновленням посадових інструкцій, чітким описом відповідальності чи механізмами контролю.
Слід зазначити, що фінансування патологоанатомічних бюро здійснюється за договорами з Національною службою здоров’я України, однак ці договори охоплюють стандартні медичні та експертні послуги і не передбачають окремого врегулювання роботи з тілами загиблих військовослужбовців. Питання оплати саме цієї роботи залишається невизначеним, що створює ситуацію, в якій додаткове навантаження фактично перекладається на персонал без чітких фінансових і правових гарантій. Така модель не лише демотивує, а й формує середовище, в якому відсутність прозорих процедур стає зручним прикриттям для зловживань і злочинів.
Система контролю за роботою моргів в Україні має багаторівневий характер, однак саме він часто призводить до розмиття відповідальності. Міністерство охорони здоров’я України здійснює загальну політику, організаційне та науково-методичне керівництво судово-медичною службою, включно з діяльністю судово-медичних бюро, які проводять експертизи та дослідження тіл. При цьому адміністративне підпорядкування моргів зазвичай здійснюється через керівництво лікарень або спеціалізованих медичних закладів, на території яких вони розташовані.
Правоохоронні органи залучають судмедекспертів у межах кримінальних проваджень, але не здійснюють постійного нагляду за збереженням особистих речей загиблих. Лікарі-патологоанатоми та судмедексперти відповідають за встановлення причин смерті, однак не наділені функціями матеріального обліку майна.
В результаті контроль над моргами виглядає всеохопним, але фактично фрагментованим, оскільки жоден з рівнів держустанов не несе відповідальності за фіксацію, збереження та передачу особистих речей загиблих військовослужбовців. Саме в цій зоні між медичними стандартами, адміністративними повноваженнями та слідчими процедурами виникає простір, у якому зловживання залишаються непоміченими або стають видимими лише після звернень родин. При цьому особливо дивує і обурює те, що працівники моргів неодноразово опинялися в ситуації, коли їм доводилося готувати до поховання тіла своїх знайомих, друзів або побратимів.
Подібна зневага до пам’яті воїнів, які ціною власного життя боронили державу, є аморальною та неприпустимою не лише з точки зору суспільної моралі, але й у правовому сенсі, оскільки держава зобов’язана гарантувати захист гідності людини навіть після її смерті. Справедливий вирок у справах про обкрадання загиблих військових має стати питанням честі для правосуддя, адже йдеться про обов’язок перед їх пам’яттю.
Сукупність всіх фактів змушує ставити значно ширше питання, ніж відповідальність конкретних осіб, адже повторюваність подібних злочинів у різних регіонах свідчить не про випадкові відхилення, а системну відсутність в державному контролі. Складно пояснити, як у країні, яка воює, могли сформуватися умови, за яких обкрадання тіл загиблих захисників стало можливим не один раз і не в одному закладі, а набуло ознак сталої практики, замаскованої під хаотичну взаємодію медичних, адміністративних і ритуальних структур. Без системних змін у контролі, документуванні та персональній відповідальності винних у цих злочинах неможливо створити дієвий механізм захисту полеглих захисників.
