Туреччина на межі диктатури: арешт опонента Ердогана запустив політичний і економічний обвал

Потужний резонанс у світових медіа ​викликав арешт мера Стамбула Екрема Імамоглу, головного опозиційного суперника президента Турції Реджепа Ердогана. Затримання Імамоглу сприймається як ескалація репресій проти турецької опозиції.

Незважаючи на заборону демонстрацій, тисячі людей вийшли на вулиці Стамбула, обурюючись діями влади та непокоячись станом демократії в країні. Human Rights Watch засудила затримання Імамоглу, назвавши це “флагрантним зловживанням судовою системою” та частиною “політично мотивованих розслідувань”, спрямованих на ослаблення опозиції. ​

Вже помітні економічні наслідки арешту Імамоглу: різко впала турецька ліра, суттєвих втрат зазнав фондовий ринок. Турецький центробанк був змушений втрутитися, підвищивши облікову ставку та витративши мільярди доларів для підтримки національної валюти. ​

Арешт опонента Ердогана запустив у Туреччині нову хвилю спротиву

Поліція оточила площу водометами й бронетехнікою, підсилюючи тиск на протестувальників. Молодь із прапорами сиділа на мурах, спостерігаючи за натовпом. Показова позиція студентки Беріл із матір’ю, які зізналися, що приєдналися до інших протестувальників не заради політики, а через відчуття несправедливості: “У нас тут є закони, але вони більше не працюють”. Більшість протестувальників відмовлялися називати імена, побоюючись переслідувань. Вони говорили про відсутність верховенства права та свавілля влади.

Імамоглу та понад сотню осіб затримали у справах про корупцію й начебто зв’язки з курдськими бойовиками. Це стало черговим кроком до посилення авторитаризму Ердогана, який керує країною понад два десятиліття й прагне зберегти владу після 2028 року. Ця ситуація вкотре демонструє закономірність: тривале перебування при владі майже неминуче перетворює лідера країни на авторитарного правителя, який дедалі частіше вдається до політичних репресій і тиску на опонентів заради збереження контролю над державою.

Протестувальники впевнені, що арешт Імамоглу лише посилить підтримку останнього. Лідер Республіканської народної партії Озгюр Озель назвав затримання спробою зламати волю народу. У місті почалися студентські марші, а на вечір були анонсовані нові демонстрації.

Арешт Екрема Імамоглу не просто розлютив Стамбул – він підняв хвилю гніву по всій Туреччині. Люди зрозуміли – це не локальна історія, а питання виживання залишків демократії. Саме тому на вулиці вийшли не лише прибічники CHP, а представники різних груп – від студентів до юристів і муніципальних службовців.

Географія протестів розширюється – Анкара, Ізмір, Трабзон. Попри жорсткі накази поліції студенти організували власний марш у Стамбулі. Чиновники CHP відкрито закликають виходити на вулиці. Лідер партії Озгюр Озель говорить прямо: влада намагається зламати волю народу.

Влада діє за звичним сценарієм – залякує. У відповідь на масові виступи МВС кидає ще 37 затримань за “провокаційні дописи”. Але залякати вже не виходить: рівень мобілізації дуже високий. Юристи вважають: “Це крок до одноосібної влади. Ми тут не за партію – ми тут за закон”. Показово, що серед протестувальників багато молоді, людей, які вийшли вперше з часів Гезі-парку.

Гезі-парк – невелика зелена зона в серці Стамбула. Звідти у 2013 році почалося одне з наймасовіших повстань проти режиму Ердогана. Формально люди вийшли захистити парк від знесення, на його місці влада планувала побудувати торговельно-розважальний центр. Але насправді це був лише привід. У країні накопичилося невдоволення, протестувальники вийшли проти авторитарної моделі правління, проти згортання свобод та поліцейського свавілля.

І тоді Ердоган показав справжнє обличчя своєї влади – жорсткі розгони, сльозогінний газ, арешти. Саме Гезі-парк символізував те, що в Туреччині не залишилося місця для вільної дискусії, і будь-яка спроба громадян захистити свої права перетворюється на битву з державним репресивним апаратом. Це був момент істини, коли стало зрозуміло: Ердоган будує класичну авторитарну систему, де опоненти – вороги, а народ – підконтрольна маса.

Протестувальники скандували старі гасла: “Не бійтеся, ми – люди”. Це оптимістичний сигнал, що суспільство ще не втратило здатність до опору. Арешт Імамоглу не зламав, а навпаки, став каталізатором протестної хвилі. Удар по лідеру опозиції лише запустив процес консолідації сил, ще вчора розрізнених.

Імамоглу арештовано –  Ердоган запускає режим особистої влади

54-річний мер Стамбула ​Екрем Імамоглу став головним суперником 71-річного президента Реджепа Таїпа Ердогана завдяки стрімкій політичній кар’єрі та вмінню протистояти чинній владі.​

У політиці Імамоглу дебютував у Республіканській народній партії, де зарекомендував себе як перспективний лідер. Його популярність підвищили вміння знаходити спільну мову з різними верствами населення та прагнення до прозорості в управлінні.

У 2019 році Екрем Імамоглу завдав нищівного удару по Партії справедливості та розвитку (AKP) Реджепа Ердогана, яка понад чверть століття контролювала Стамбул. Він переміг на виборах мера міста, а після того, як влада скасувала результати першого голосування, здобув ще переконливішу перемогу на повторних виборах — з розривом у 800 тисяч голосів. Імамоглу став не просто мером, а політиком, який продемонстрував: система дає збій. Саме тому нині влада прагне усунути його як загрозу — на підході до президентських виборів 2028 року або навіть раніше, якщо Ердоган вирішить призначити дострокові.

У CHP Імамоглу вважається ключовою фігурою, здатною об’єднати опозицію та кинути виклик Ердогану на президентських перегонах. Його популярність перевищує підтримку інших опозиційних лідерів, що робить його потенційним кандидатом від CHP на майбутніх виборах. ​

Арешт Імамоглу та інші юридичні перешкоди сприймаються його прихильниками як спроби влади нейтралізувати його як політичного конкурента. Ці дії викликають занепокоєння щодо стану демократії в Туреччині та справедливості майбутніх виборів. ​

Арешт Імамоглу – демонстративний удар по головному супернику Ердогана, який доводить: влада в Туреччині остаточно переходить у ручний режим. Офіційна причина затримання – одразу два кримінальні провадження. Перше –  нібито фінансова корупція та розкрадання в міській адміністрації. Друге – “сприяння терористам” через буцімто контакти з курдським угрупованням під час виборів-2024. Звинувачення у тероризмі – класика авторитарного жанру.

Жодних реальних доказів громадськості не представили. Зате момент вибрано ідеально – напередодні висування Імамоглу кандидатом у президенти від опозиційної CHP. Не витримали. Занадто серйозну загрозу Імамоглу створив для Ердогана, занадто гучно прозвучали його результати в соцопитуваннях.

Правозахисники прямо заявили, що це політична розправа. Human Rights Watch наголосили – влада Туреччини знову використовує суди як зброю проти опозиції: “Flagrant abuse of the judiciary to neutralize a political rival”.

За схемою – все як після спроби держперевороту 2016-го. Тоді “під зачистку” потрапили тисячі суддів, прокурорів, журналістів та військових. А тепер – головний опозиційний мер країни. Механіка не змінилася.

У Стамбулі тисячі людей вийшли на площі попри заборону. Під мерією висів банер із портретом Імамоглу й словами: “Суверенітет безумовно належить нації”. Молодь, юристи, студенти – вся енергія проривається через страх. Люди не називають своїх імен, боїться навіть середній клас. Але виходять. Бо розуміють – йдеться не про конкретну справу, а про долю Туреччини.

МВС Туреччини оперативно дає відповідь: ще мінус 37 затриманих за “провокаційні пости”. Міністр юстиції заявляє: це дезінформація. Вся країна знову оголошується ворогами народу.

Туреччина на очах перетворюється на особисту вотчину Ердогана. Імамоглу – перша серйозна жертва на цьому шляху. Але далеко не остання.

…Арешт Імамоглу став показовим сигналом: Ердоган почав політичну зачистку перед виборами. Захід різко відреагував: ЄС і США говорять про порушення демократії, погрожують санкціями й замороженням співпраці. НАТО занепокоєне – це загрожує стабільності Альянсу.

Ринки відреагували миттєво –  ліра обвалилась, інвестори тікають, економіка скочується в кризу. Центробанк підняв ставку до 46%, але падіння не спинилося.

Це частина системного згортання демократії в Туреччині: репресії проти опозиції, журналістів і курдів. Імамоглу – головний конкурент Ердогана – тепер під ударом, щоб усунути його до старту президентської кампанії.

Далі можливі дострокові вибори чи зміна конституції для “обнулення” термінів Ердогана. Шанс опозиції – лише швидка мобілізація і масові протести. Інакше Туреччина остаточно скочується в диктатуру. Про це поговоримо наступного разу.

Тетяна Вікторова