Участь дитини в судовому процесі: особливості допиту, межі відповідальності та роль законних представників

Судові баталії часто змушують суддів та адвокатів залучати до процесу найвразливіших учасників, коли показання дитини стають єдиним шансом встановити істину чи захистити інтереси родини. Процедура допиту малолітніх свідків у цивільних чи кримінальних справах докорінно відрізняється від стандартних допитів дорослих, адже психіка дитини легко піддається сторонньому впливу та стресу. Вітчизняне законодавство встановлює жорсткі вікові кордони для дітей до 14 років та підлітків до 18 років, намагаючись захистити їх від тиску правосуддя та власних родичів.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», до яких звернулася наша редакція, прокоментували, як закон регулює допит дітей у судах, які права вони мають та чому малолітню дитину категорично заборонено доставляти на засідання примусово.

Для того, щоб детально розібратися у тонкощах судового процесу, спочатку звернемо увагу на базову термінологію, оскільки чинне законодавство чітко оперує двома визначеннями: малолітньою вважається дитина до 14 років, а неповнолітньою — підліток від 14 до 18 років. Цей віковий розподіл є засадничим, адже саме від нього залежить подальший порядок дій у судовому засіданні.

Першою категорією справ є цивільні, які розглядаються судами суворо за правилами Цивільно-процесуального кодексу України. Безпосередньо допиту дітей у якості свідків тут присвячена окрема стаття 232, яка наголошує на важливому правилі: допит малолітніх свідків і, за особистим розсудом суду, неповнолітніх свідків обов’язково проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів чи піклувальників. При цьому головною умовою є те, що дорослі не повинні бути особисто зацікавлені в справі. Якщо ж виникає конфлікт інтересів, замість них на допиті мають бути присутні представники органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей.

Сама процедура розмови з дитиною в суді також позбавлена звичного для дорослих пресингу, оскільки свідкам, які не досягли 16 років, головуючий лише роз’яснює обов’язок про необхідність давати правдиві показання. При цьому підлітків до 16 років не попереджають про відповідальність за відмову від давання показань чи за завідомо неправдиві слова, а також взагалі не приводять до присяги. Це означає, що діти до 16 років за жодних обставин не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за неправдиві свідчення. Водночас свідки у віці від 16 до 18 років вже офіційно приводяться до присяги і відповідно несуть повну кримінальну відповідальність за спробу обманути суд.

Під час такого допиту присутні батьки, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники мають право не просто перебувати поруч для моральної підтримки. З офіційного дозволу суду вони можуть ставити свідку власні запитання, а також відкрито висловлювати свою думку стосовно особи свідка та суті його показань.

У виняткових випадках, коли цього вимагає об’єктивне з’ясування обставин справи або психологічний захист дитини, на час допиту осіб до 18 років із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалений той чи інший учасник справи. Проте закон захищає права і цього учасника: після його повернення до зали головуючий суддя зобов’язаний негайно повідомити його про всі показання цього свідка та надати законну можливість ставити дитині питання у відповідь.

Щойно допит завершується, свідок, який не досяг 16 років, має одразу залишити приміщення, крім випадків, коли суд офіційно визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання протягом подальшого розгляду.

Зазначимо, що найважливіший захисний бар’єр для дітей встановлює стаття 147 ЦПК України, яка зазначає, що малолітні та неповнолітні особи взагалі не підлягають приводу до суду. Через це доставити дитину на допит у примусовому порядку за допомогою правоохоронців не тільки неможливо, але й категорично заборонено законом.

Чинні законодавчі норми також окреслюють, що крім загальних прав та обов’язків, які мають сторони по справі, під час розгляду справи малолітня або неповнолітня особа додатково володіє особливими процесуальними правами. Дитина може безпосередньо або через свого представника чи законного представника вільно висловлювати власну думку та отримувати від нього допомогу у її формулюванні. Також вона має право отримувати через представника повну інформацію про судовий розгляд та здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, які передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд, у свою чергу, зобов’язаний детально роз’яснити малолітній або неповнолітній особі її права, а також можливі наслідки від дій її представника чи законного представника, якщо за віком вона вже здатна усвідомити їхнє значення. Крім того, суд має всіляко сприяти створенню належних та безпечних умов для здійснення дитиною її процесуальних прав, визначених національним законом та міжнародними договорами.

Ще одним кодексом, який тісно перетинається з цивільним процесом та детально окреслює права дитини під час судових процедур, є Сімейний кодекс України. Його стаття 171 передбачає, що дитина має повне право на те, щоб її вислухали батьки, інші члени родини, а також посадові особи з усіх питань, які стосуються її особисто або торкаються інтересів сім’ї. Якщо дитина за своїм розвитком вже здатна сформулювати та висловити власну думку, її позицію обов’язково мають вислухати під час вирішення будь-яких спорів між батьками чи іншими особами. Це безпосередньо стосується справ про виховання дитини, визначення місця її проживання, а також складних процесів щодо позбавлення чи поновлення батьківських прав та управління дитячим майном. Втім, закон залишає за судом право ухвалити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її вищі інтереси та безпека.

Аналогічна вимога повністю дублюється і в статті 9 Закону України «Про охорону дитинства», де зафіксовано право кожної дитини на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток суспільної активності та отримання інформації, що відповідає її віку. Це право відкриває для дитини свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати будь-яку інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, використовуючи твори мистецтва, літературу, медіа, комп’ютерні чи телефонні мережі на власний вибір. Держава гарантує їй доступ до матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, що сприяють здоровому фізичному, психічному, соціальному, духовному та моральному розвитку.

Крім того, дана норма дозволяє дітям самостійно звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, медіа та посадових осіб. Вони можуть подавати власні зауваження та пропозиції щодо їхньої діяльності, звертатися із заявами чи клопотаннями для реалізації своїх інтересів, а також залишати скарги про порушення своїх прав. Проте закон містить важливе застереження: здійснення права на вільне висловлювання думки та отримання інформації може бути обмежене. Це відбувається виключно на підставі закону в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, для запобігання заворушенням чи злочинам, задля охорони здоров’я населення, захисту репутації і прав інших людей, запобігання розголошенню конфіденційних даних або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.

Цілком іншим процесом, де може бути задіяна дитина, є кримінальний процес, який суворо регулюється Кримінальним процесуальним кодексом України та встановлює жорсткі обмеження для захисту неповнолітніх. При цьому варто розділяти кримінальне судочинство на два окремих етапи: досудове розслідування правоохоронними органами та безпосередньо розгляд справи у суді. Норми, про які піде мова далі, спочатку регулюють саме першу стадію — розслідування кримінальної справи.

За загальним порядком, перед початком допиту слідчий обов’язково встановлює особу дитини, роз’яснює її процесуальні права та детально описує порядок проведення слідчої дії. Якщо точний вік особи на момент допиту ще не встановлено, але є вагомі підстави вважати її малолітньою або неповнолітньою, процедура з першої хвилини проводиться за особливими правилами, які передбачені для допиту дітей, аж до моменту офіційного з’ясування точного віку.

Щодо загальних правил досудового етапу, то статті 226 і 227 КПК України визначають чіткий та безкомпромісний порядок допиту дітей. Будь-який допит малолітньої або неповнолітньої особи правоохоронці зобов’язані проводити виключно у присутності її законного представника, педагога або психолога, а за наявності медичних показань — ще й лікаря.

Важливо знати, що допит дитини обмежений жорсткими часовими рамками: він не може тривати без перерви понад 1 годину, а загальний час опитування не повинен перевищувати 2 годин на день.

Так само, як і в цивільному процесі, особам до 16 років головуючий або слідчий лише роз’яснює обов’язок говорити правду, але їх взагалі не попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від надання показань чи за завідомо неправдиві свідчення. Тобто для дітей до 16 років кримінальна відповідальність за неправду під час розслідування повністю відсутня. А ось уже з 16 років підлітки несуть повноцінну кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення у кримінальному провадженні.

До початку розмови законному представнику, педагогу, психологу чи лікарю обов’язково роз’яснюють їхній обов’язок безперервно перебувати поруч із дитиною. Вони мають офіційне право заперечувати проти протиправних чи некоректних запитань слідчого, а також ставити дитині власні запитання.

Ці ж правила безпеки діють і під час проведення будь-яких інших слідчих чи розшукових дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи, де участь законного представника, педагога чи психолога (і за потреби — лікаря) є обов’язковою. Перед початком таких дій усім супроводжуючим особам окремо роз’яснюють їхнє законне право з дозволу слідчого ставити дитині уточнюючі запитання.

У виняткових випадках, коли слідство має обґрунтовані підстави вважати, що участь конкретного законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого, ситуація змінюється. Слідчий або прокурор за клопотанням самої дитини чи з власної ініціативи мають законне право обмежити участь такого представника у виконанні окремих дій, або повністю усунути його від участі у провадженні, негайно залучивши замість нього іншого законного представника.

Крім того, у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості, а також у справах про злочини із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, діє суворе табу: одночасний допит двох або більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (так звана очна ставка) за участю малолітнього або неповнолітнього свідка проводитися категорично не може.

У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати реальної шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого, правила розслідування кардинально змінюються. Слідчий або прокурор за клопотанням самої дитини чи за власною ініціативою мають повне право обмежити участь такого дорослого у виконанні окремих слідчих або розшукових дій. Більше того, вони можуть повністю усунути його від участі у кримінальному провадженні та негайно залучити замість нього іншого законного представника, який діятиме виключно в інтересах неповнолітнього.

У кримінальних провадженнях, які стосуються злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також у справах про злочини, вчинені із застосуванням насильства або погрозою його застосування, діє суворе табу. Одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях, який у народі називають очною ставкою, за жодних умов не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка.

Що стосується безпосередньо судової процедури, то стаття 354 КПК України чітко визначає, що допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка обов’язково проводиться в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за наявності реальної потреби — ще й лікаря.

Свідку, який ще не досяг 16 років, головуючий суддя перед початком розмови простою мовою роз’яснює обов’язок про необхідність давати правдиві показання. При цьому підлітка не попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань чи за завідомо неправдиві слова, а також не приводять до присяги. Тобто тут знову діє правило, що кримінальна відповідальність за завідомо неправдиві показання настає виключно з 16 років.

До початку самого допиту законному представнику, педагогу, психологу або присутньому лікарю головуючий обов’язково роз’яснює їхній прямий обов’язок перебувати під час допиту поруч із дитиною. Разом із цим вони отримують офіційне право протестувати проти некоректних запитань учасників процесу та ставити свідкові власні запитання, хоча головуючий суддя має законне право відвести будь-яке поставлене питання, якщо воно шкодить дитині.

У випадках, коли це абсолютно необхідно для об’єктивного з’ясування обставин справи та для захисту прав малолітнього чи неповнолітнього свідка, за спеціальною ухвалою суду він може бути допитаний взагалі поза залом судового засідання. Такий допит проводиться в іншому, більш безпечному приміщенні з використанням відеоконференції, що в юридичній практиці називається дистанційним судовим провадженням.

Звертаємо увагу, що допит малолітнього або неповнолітнього потерпілого у кримінальному процесі проводиться з обов’язковим дотриманням абсолютно всіх правил, які передбачені цією ж статтею 354 КПК України.

Як бачимо, закон намагається максимально захистити дитину в судовому процесі або під час кримінального розслідування, створюючи навколо неї безпечний юридичний бар’єр. Втім, у будь-якому випадку, навіть для дорослої та досвідченої людини візит до слідчого чи судді є досить великим стресом, а для дитини він стає емоційним випробуванням у квадраті. Тому, враховуючи саме цей чутливий фактор, батькам та адвокатам варто ретельно зважувати абсолютно всі обставини, перш ніж вирішити викликати дитину як свідка. Закликаємо робити це тільки в тому разі, коли від її показань дійсно залежить, як то кажуть, життя та смерть.

І на останок наведемо реальний приклад із судової практики. В суді вже 3 роки батьки запекло вирішують, з ким саме буде жити їхня спільна дитина — позов першим подав батько, бажаючи офіційно отримати місце проживання доньки, якій на той момент було всього 4 роки, саме з ним. Матері в такій ситуації нічого не залишалось, як подати зустрічний позов, і суд першої інстанції після вивчення всіх обставин виніс справедливе рішення на користь матері. На даний час дитині виповнилося вже 7 років, і тепер справу розглядає апеляційний суд. Незважаючи на офіційні висновки двох різних служб у справах дітей про доцільність визначення місця проживання дівчинки саме з матір’ю та детальні дослідження за участю професійного психолога, судді вирішили особисто з’ясувати думку дитини про обставини справи безпосередньо в судовому засіданні.

Перерва між засіданнями суду триває цілий місяць, і всі дорослі прекрасно розуміють, що цей період перетвориться для дитини на час суцільної вседозволеності та максимального задоволення будь-яких примх з боку обох батьків, аби тільки донька в суді не сказала, що хтось із них гірший за іншого. Для дорослих це стало вже справою особистої честі та амбіцій, але чи піде така тактика на користь самій дитині? На жаль, ані батько, заявляючи клопотання про опитування малолітньої дитини в судовому засіданні, ані судді, задовольняючи таке травматичне клопотання, про реальні наслідки для дитячої психіки взагалі не подумали.

Отже, радимо батькам та адвокатам до останнього уникати виклику дитини до зали суду чи на допит до слідчого, використовуючи цей крок лише як крайній захід, коли вирішується найважливіше питання. Навіть найделікатніша розмова у присутності психолога залишається для дитини колосальним стресом, тому набагато важливіше зберегти її спокій та психічне здоров’я, ніж задовольнити амбіції чи гордість дорослих у судовому спорі.