ІА “ФАКТ” вже писало, що після повернення Трампа до влади США взяли курс на масову депортацію небажаних іноземців — і не лише додому, а й у треті країни, де вони ніколи не жили. Під прикриттям кулуарних домовленостей Вашингтон тисне на слабші держави, шантажує тарифами, купує мовчання мільйонами — аби перетворити світ на смітник для своїх проблем із мігрантами. Порушення міжнародного права, зневага до принципу non-refoulement, цинізм щодо країн у стані війни — нова міграційна політика Трампа стала глобальною утилізацією людей.
Це не ізоляціонізм, а жорсткий транзакційний підхід: або ти приймаєш “небажаних” за наші гроші, або готуйся до санкцій. Америка Трампа більше не прикривається демократичними цінностями — вона диктує правила, де союз означає вигоду для США і лише для США.
Небажані гості: чому українцям варто насторожено ставитися до ідеї Трампа про “депортацію у країну війни”
Нова роль, яку адміністрація одіозного американського президента запропонувала Україні взяти на себе, — роль не партнера, а складу для депортованих із США. Адже йдеться про іноземців, які не є громадянами України, не мають до неї жодного зв’язку, але яких Вашингтон воліє прибрати з території США. На тлі війни, руйнувань і внутрішніх викликів така пропозиція звучить як абсурд та водночас як політичне випробування.
Адже Україна не має жодної національної процедури, яка б дозволяла “прийняти” іноземців, депортованих з третіх країн без їхньої згоди та без запиту на притулок. Закон “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” регламентує в’їзд, проживання, притулок і депортацію, але ніяк не масове прийняття людей з невизначеним статусом. Щоб погодитись на таку операцію, уряду довелося б або ухвалити окремий закон, або грубо порушити чинний.
До того ж є міжнародні зобов’язання: зокрема, Женевська конвенція про статус біженців, яку Україна підписала, і яка прямо забороняє приймання осіб у спосіб, що суперечить принципу добровільності.
Україна й без цього щодня стикається з російськими агентами, підривними групами, ІПСО та інформаційним терором. У таких умовах пускати людей, про яких немає жодних гарантій, — не просто ризик, а пряма загроза національній безпеці.
Ми не знаємо, хто ці люди. Ми не знаємо, де вони були до затримання. Ми не маємо механізму перевірки їхнього бекґраунду в інших державах. Пропуск такого “пасажира” з темним минулим може обернутися диверсією, як у випадку із затриманими диверсантами у Черкасах чи на Одещині — тільки тоді їх виявили, бо вони вже діяли на місці. А тут нам пропонують впустити потенційно десятки людей одразу.
Сьогодні в Україні немає потужної системи ідентифікації мігрантів, розподілу або тривалого утримання іноземців без документів. Центри тимчасового утримання переповнені або зруйновані, прикордонники працюють в умовах скороченого фінансування, а суди завалені справами про воєнні злочини.
Крім того, через війну тисячі внутрішньо переміщених осіб все ще не мають житла, доступу до медицини, стабільного працевлаштування. Вводити до цієї системи ще й іноземних депортованих означає посіяти нову хвилю соціальної напруги.
Громадські обговорення з цього приводу ще не почалися. Але реакція експертного середовища вже вимальовується. Правозахисники попереджають: це гра на грані порушення прав людини. А військові аналітики вважають, що це може стати “дірою в кордоні”, якою скористається російська розвідка або криміналітет.
У соцмережах перші згадки про пропозицію Трампа викликали хвилю обурення. Коментатори пишуть: “Україна — не смітник для чужих проблем”, “Чому ми повинні приймати людей, від яких відмовляються навіть країни, де немає війни?” — і, головне, — “Чому ми маємо ризикувати життями своїх громадян, щоб задовольнити чиїсь забаганки у Вашингтоні?”
Україна й так платить надто високу ціну за своє місце серед цивілізованих країн. Але бути частиною глобального обміну депортованими — це вже не солідарність, а сліпа капітуляція перед політичним цинізмом, перед шантажем, перед обіцянками допомоги, за які виставляють занадто дорогий рахунок.
Як участь у схемах депортації може вдарити по репутації країни
Отже, США шукають, куди подіти мігрантів, яких не можуть вислати додому. І серед потенційних “країн-приймачів” — Україна. Так, та сама Україна, яка веде війну з Росією, бореться за кожен квадратний кілометр і просить у світу зброю, фінанси та дипломатичну підтримку. Але якщо Київ погодиться на пропозицію Трампа — це може виявитися політичним самострілом. Ось чому.
Останніми роками Україна формує образ держави, яка бореться не лише за себе, а й за міжнародний правопорядок. Ми ініціювали створення спецтрибуналу проти Росії за злочин агресії — і отримали підтримку майже півсотні країн. У Львові навіть ухвалили декларацію на підтримку цього процесу.
А тепер уявімо, що та ж сама Україна раптом погоджується прийняти десятки (а може, й сотні) незнайомих мігрантів, яких вислали з США не в їхню країну, а аби кудись подіти. Це подвійні стандарти, які неодмінно будуть використані проти нас як у Кремлі, так і в міжнародних судах.
За даними Міжнародної організації з міграції, наразі в Україні понад 3,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб, а ще 6,8 мільйона українців — біженці за кордоном. Це найбільша гуманітарна криза в Європі за десятки років.
Додайте до цього зруйновані будинки, перевантажені лікарні, нестачу житла — і отримаєте картину, де кожен новий мешканець без документів і статусу створює додатковий тягар.
Україна веде потужну кампанію на міжнародній арені, звинувачуючи Росію у примусовій депортації українських дітей. Цей злочин уже визнано на рівні Міжнародного кримінального суду. Ми вимагаємо повернення малечі, компенсацій і покарання винних.
А тепер уявімо ситуацію: Україна сама погоджується прийняти людей, яких змусили залишити США без вибору. Навіть якщо це робиться під прикриттям гуманітарних гасел, юридично це та сама примусова депортація, тільки в іншому напрямку.
Очевидно, що для України участь у схемі прийому депортованих із США — не питання не лише логістики, але й репутації, довіри та принципів. Ми або країна, що бореться за право на свободу, гідність і міжнародне право, або логістичний хаб для чужих проблем.
Депортація на максимум: для чого Трампу масові висилки — і хто за цим стоїть
На публіку команда Трампа каже: мовляв, ми боремося з нелегалами, захищаємо кордони, щоб зробити Америку безпечнішою. Але уважніші спостерігачі бачать інше — це про електорат.
У квітні Трамп підписав указ, який дозволяє добровільно депортуватися за $1000 бонусу. Мігрантам пропонують самостійно покинути країну — з безкоштовним квитком і “премією за вихід”. Назвали це красиво: Project Homecoming, тобто “Повернення додому”. Але критики одразу заговорили: це не стільки гуманізм, скільки спосіб продемонструвати “жорстку руку” на тлі виборів.
Під цю політику намагаються підвести і юридичні зміни. Так, у Білому домі розглядають ідею тимчасово призупинити право habeas corpus — гарантію, що людина не буде ув’язнена без суду. Це дозволило б депортувати тисячі людей без розгляду справ у суді. Правозахисники в шоці. А юристи вже готують позови до федеральних судів. Бо такий крок прямо суперечить Конституції.
За реалізацію цієї політики відповідає потужна трійка: ICE — імміграційна поліція, яка ловить, тримає у центрах тимчасового утримання та вивозить, CBP — прикордонники, які впроваджують нові дрони, сканери, тепловізори. І, нарешті, координує всю цю систему DHS — Міністерство внутрішньої безпеки.
Нещодавно медіа розказали історію чоловіка, якого ICE затримало, зламавши в процесі електронну систему обліку. Він зник, і його відправили до Сальвадору без адвоката. Це унаочнення того, як система працює в режимі “все швидко й без зайвих питань”.
…Отже, масові депортації Трампа — це не просто про боротьбу з міграцією. Це шоу сили, демонстрація “жорсткого порядку” й ударний інструмент політичної гри. Проблема в тому, що гра ця ведеться на людських долях — часто без права на захист і навіть без рішення суду.
Тетяна Вікторова
