В Україні вже третій рік поспіль триває війна, але ще довше йде боротьба проти російських та світових класиків літератури. Масштаби знищення (списання) книг більш показові, ніж масштаби знищення ворога на фронті. І це зрозуміло – книги без зброї і не можуть захищатися, а їхніх авторів давно немає серед нас.
За інформацією Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого лідером списання книг є Полтавська область – у 2022 році з бібліотечних фондів там прибрали 1 млн 64 тис видань, у 2023 – 927 тис.
Друге місце посідає Дніпропетровська область: у 2022 її бібліотечні фонди позбулися 734 тис книжок, у 2023 – 455 тис.
“Призове” третє місце належить Львівщині – у 2022 там було списано 978 тис видань, у 2023 — 568 тис.
На Черкащині було списано у 2022 та 2023 роках 674 та 526 тис відповідно, на Тернопільщині – 656 та 556 тис. На Харківщині – 309 та 821 тис примірників. При цьому в Києві показник кількості списаних книг значно менший – у 2022 році було списало 224 тис книжок, у 2023 – 295 тис, хоча фонди тут напевне більші за аналогічні книгосховища в більшості областей.
Найменше книжкові фонди змінювалися в областях, які перебували чи перебувають під тимчасовою російською окупацією: на Луганщині у 2022 та 2023 роках книги не списували, на Донеччині списали 75 та 176 тис примірників відповідно. У 2023 в Херсонщині списали 108 тис книжок, але даних за 2022 рік немає.
В цілому в 2022 році з бібліотек України було списано 12 млн 971 тис книжок, у 2023 – 13 млн 165 тис, тобто, всього за два останні роки – 26 млн 136 тис примірників. Цифра просто шалена!
Слід зазначити, що з усіх списаних книг у 2022 та 2023 роках відсоток російськомовних видань складає 66% – 8 млн 653 тис у 2022 році та 8 млн 795 тис у 2023 році. При цьому найбільшу кількість російськомовних видань було списано у Вінницькій області: 644 тис у 2022 та 543 тис у 2023 роках.
У цьому зв’язку напрошується питання: скільки книг у бібліотечних фондах залишилося після такої глобальної чистки? Якою кількістю україномовних видань вони були заповнені замість списаних?
Згідно з офіційними даними Книжкової палати, у 2022 році було видано понад 9 тис назв книжок, а їхній тираж становив 11 553 тисяч примірників. При цьому кількість назв україномовних книжок становила майже 8 тисяч, 1 723 назви вийшли іноземними мовами (книжки мовами корінних народів у 2022 не видавали). Упродовж 2023 року в Україні було видано 11 166 книжок і брошур державною мовою (їхній наклад становить майже 19 мільйонів (19 000 тисяч примірників), решта виданих книжок припадають на видання мовами корінних народів України та книжки іноземними мовами.
Отже, всього в Україні за останні два роки було видано 23 020 книжок.
Цілком зрозуміло почуття ненависті українців до Росії. Однак яке мають відношення до цього, бодай віддалене, Пушкін, Тургенєв, Толстой і багато інших письменників? Чому списують твори українського письменника Гоголя? Крім того, в чому винні класики світової літератури з інших держав? За якої причини їх не можна читати, якщо немає перекладу українською мовою їх творів? Ситуація, що склалася, приводить до того, що українські школярі не знають світових літературних класиків, а дорослі перестають їх читати. Тоді як в Європі культурні люди знають і не поєднують літературу 18-20-го століть з масштабною агресією Росії.
В історії людства були тільки два випадки знищення книг, написаних в попередній історичний період: перший – за часи запровадження християнства, але в язичників практично не було своєї літератури і тому знищувати могли хіба що історико-релігійні мистецькі вироби, різні атрибути тих давніх вірувань. Другий випадок – дії в Німеччині в 30-ті роки, коли нова влада в обличчі партії NSDAP (Національної Соціалістичної Німецької робітничої партії) з метою виховання в німців почуття надзвичайної гордості за свою націю спалювала книги німецьких авторів, написані раніше, і в яких часто висвітлювались проблеми цього народу в період після Першої світової війни, програної Німеччиною.
У Другу світову війну німецькі війська окупували Україну близько 3-х років, тоді загинуло кілька мільйонів українців, але твори німецьких письменників не були заборонені. Причиною цього було розуміння, що вони у своїх творах не підтримували політичний режим, який за логікою був після їх творчості. В чому зараз не така ситуація? Російські письменники у своїх творах не співали дифірамби на честь правителів імперії, а Пушкіна, як відомо, було застрелено за вказівкою царя. Так, вони описували життя російського дворянства, але часто критично показували жорстке поводження якогось пана з його холопами.
Якби замість списання книг з наших бібліотек було проведено заміщення творів, написаних російською, на їх переклад українською, це ще якось можна зрозуміти як акцію поширення використання державної мови. Хоча значно демократичніше було би доповнити книжкові фонди бібліотек україномовною версією творів, не прибираючи ті, які написані російською мовою.
Російськомовні громадяни не підпадають під перелік народів, яким Україна повинна забезпечити фінансування їхньої літератури, мови (згідно з резолюцією ООН в нас три меншини є такими: кримські татари, караїми та гагаузи), але надати можливість культурно розвиватися, читаючи книги рідною їм мовою – це цілком цивілізований підхід і він лежіть в руслі європейських цінностей. Не слід забувати, що в нас проживають (деякі з них вже не в першому поколінні) чимало етнічних росіян і вони також воюють на фронті з РФ.
Щодо творів, перекладених українською, це абсолютно нормальна практика. В нас же є книги авторів з інших країн, які ми читаємо своєю мовою. Однак при їх перекладі відбуваються деякі втрати у змісті – це давно відомий феномен. Річ у тому, що текст іншою мовою – це не тільки переклад. Представники різних народів мають дещо іншу ментальність і далеко не всі їх думки можна перекласти, зберігаючи 100-відсотковий зміст. Наприклад, для українців не завжди є зрозумілим американський гумор і навпаки.
Другим показовим прикладом є складність перекладу віршів. Річ у тому, що в поезії важливі не тільки зміст, але й фоностилістика – форма його подачі та, навіть, звучання. У кожного автора є свій оригінальний стиль написання, саме за його допомогою вони передають своє відчуття, емоції, ставлення до чогось, чи зображують звуками картину події, про яку йдеться у вірші. Як в такому випадку бути з поезією Олександра Пушкіна, у творах якого лінгвісти нарахували до 16 тисяч слів і серед них чимало діалектних. До речі, цей показник багатства лексики поета є унікальним – за ствердженнями лінгвістів грамотна людина з вищою освітою зазвичай використовує у своєму життя від 3-х до 5-ти тисяч слів, а тут цілих 16. В перекладі українською його твори втрачають свою індивідуальність і особливий характер. При цьому з точки зору політичної Пушкін не писав нічого поганого про Україну. Цей надзвичайно талановитий поет африканського походження, який в дитинстві (десь до 11-ти років) і російської мови не знав, а розмовляв і думав виключно французькою, напевне не мав чіткого уявлення про Україну та її історію. Приблизно так само виглядають відносини до українства в творах й інших російських класиків.
За часів своєї творчості видатні українські діячі мистецтва мусили їхати працювати до столиці російської імперії і там писати так, як це було можливо в мовах цензури. Хоча і Микола Гоголь, і Антон Чехов були українцями за походженням, але вони мали творити для всіх жителів імперії, тому що були її підданими. У ті часи вільні думки присікалися режимом щодо всіх, а щодо представників національних меншин – з особливою ретельністю, бо такий підхід лежіть в основі імперської політики.
І у зв’язку з цим слід згадати легенду за часів прадавнього Риму. В ній розповідається, як до імператора Тарквінія Гордого прийшла одна стара жінка, до того ж іноземка, і запропонувала йому купити в неї 9 книг. За них вона хотіла отримати величезні кошти. Імператор розсміявся у відповідь і відмовився їх купити. Тоді стара спалила одразу три з дев’яти книг і запропонувала тепер вже 6, але за таку ж саму ціну. Правитель вирішив, що вона, мабуть, не сповна розуму і не став їх купляти, після чого жінка спалила ще три книги. Це налякало Тарквінія і він розпорядився заплатити їй за три книги, що лишилися, ціну таку, як за дев’ять. Як виявилося пізніше, це були пророчі книги Сивіли і потім довгі віки вони допомагали римським правителям приймати мудрі рішення в будь-яких неймовірних ситуаціях. Однак в 405-ому році узурпатор Риму Стиліхон наказав знищити ці три книги, які виручали багатьох його попередників. Після цього через 71 рік Римська імперія пала, тому що не було де дізнатися мудрої поради і врятувати державу.
Протягом кількох десятиріч кількість читачів творів художньої літератури зменшується, це нажаль, загальна тенденція в світі. Зараз верх беруть електронні носії інформації, але обсяг текстів в них в більшості випадків дорівнює розміру звичайної смс-ки – 2-3 фрази. Зі скороченням популярних текстів охочих читати великий обсяг знижується разом із рівнем культури серед населення – це аксіома. Зменшення кількості книг в бібліотеках гальмує розвиток не без того невисокого рівня культури у сучасному суспільстві. Без книг люди мають мізерний словниковий запас, не можуть грамотно викладати свої думки, а головне – критично мислити, тому ними легко управляти. Книги вміщують в собі весь історичний досвід, люди без знань, зібраних у них, не зможуть йти у напрямку розвитку прогресивного суспільства.
