Веслувальна база на Харківщині: дитячі заняття організували, але питання безпеки залишилися осторонь

Під час війни дітям необхідні не лише захист і турбота, а й умови для дозвілля, розвитку, спорту, соціалізації. Перебування в постійній тривозі, ізоляції, обмеженнях позначається на психічному здоров’ї, фізичній активності, мотивації до навчання й участі у спільному житті. У таких обставинах організація безпечного дозвілля для дітей набуває особливого значення як елемент турботи, стабілізації й поступового повернення до звичного ритму життя. Проте коли йдеться про регіони, наближені до лінії фронту, постає головне питання: чи можливо поєднати активність і безпеку? І що стоїть за ініціативами, які відновлюють спортивну інфраструктуру там, де ще донедавна були прильоти?

Саме така ситуація склалася на Харківщині. У селищі Донець на Балаклійщині, що розташоване на березі Сіверського Дінця, відновлюють веслувальну базу. Цей об’єкт, знайомий багатьом ще з радянських часів, довгий час залишався занедбаним. Як розповів начальник відділу культури, молоді та спорту селищної ради Сергій Кунденко, новий етап у житті веслувальної бази почався вже під час війни — після того, як вдалося знайти нового тренера. Саме тоді, за його словами, база отримала нове дихання і почала відроджуватися. Ще у 2021 році там було відремонтовано елінг для човнів, а протягом наступних трьох років поступово замінювали вікна, перекрили дах, утеплили фасад і повністю перевели об’єкт на автономне опалення. Сьогодні, як наголосив Кунденко, веслувальним спортом на базі займаються вже 20 дітей — це у півтора раза більше, ніж до початку повномасштабного вторгнення.

На початку війни лінія фронту проходила лише за 15 кілометрів, у прилеглі райони влучали «Гради», ситуація була критичною. Втім, після стабілізації на окремих ділянках територій громада вирішила повертатися до ініціатив. За словами селищного голови Анатолія Наздрачова, на відновлення бази з місцевого бюджету вже спрямували до 15 мільйонів гривень. Роботи тривають — завершити їх планують до кінця 2025 року. Паралельно з ремонтом поступово розпочалися й заняття: вже зараз на базі займається 20 дітей — у півтора раза більше, ніж до війни. Відремонтовано елінг для човнів, замінено вікна, дах, утеплено фасад, встановлено автономне опалення.

Ініціаторів проєкту надихає результат: тренування відбуваються регулярно (за винятком повітряних тривог), діти беруть участь у змаганнях, зокрема — на міжнародному рівні. Тренер Олексій Пивоваров розповідає, що його вихованці вже їздили на змагання до Франції. Батьки задоволені тим, що діти відволікаються від телефонів, навчаються дисципліні, рухаються, стають частиною спортивної спільноти. Заняття безплатні.

10-річна Майя Кульбачна почала займатися веслуванням кілька місяців тому, надихнувшись відео з соцмереж. Разом із нею тренується її дев’ятирічний брат Іван. Він чесно зізнається: пробував футбол і бокс, але веслування стало тим, що відразу вийшло, — і це його втримало. Враження дитини просте, але промовисте: в інших видах спорту — не йшло, а тут — відчуття успіху з першого дня.

На базі тренуються й ветерани веслувального спорту. Одним з них є Олександр Іващенко, який має майже півстолітній досвід. У його колекції — десятки медалей. Він переконаний: власним прикладом треба показувати дітям, що спорт — це не лише техніка, а й спосіб мислення. Тренувальна база сьогодні є місцем, де старші спортсмени передають мотивацію й навички молодшим, навіть в умовах, коли війна триває в десятках кілометрів.

Селищний голова Наздрачов говорить: безпекові ризики нікуди не зникли. За ніч можуть пролітати десятки «Шахедів», лунати тривоги, але громада вважає, що саме зараз потрібно інвестувати в такі проєкти. На його думку, відкладати на «після перемоги» — означає втрачати покоління. Саме тому в Дінці не лише відновлюють веслувальну секцію, а й планують створити реабілітаційні програми для ветеранів. У планах — тренажери, заняття на воді, відновлення фізичного стану військових, які повернулися з фронту. Спортивна база має стати місцем повернення до громадського життя.

Окрім веслування, у селищі діють секції з боксу, жіночого боксу, футболу, плавання, волейболу. Усе це — під дахом тієї самої бази, яку планують добудувати до кінця наступного року. Ініціатори підкреслюють: це довгостроковий проєкт. Йдеться не лише про розвиток спорту, а й про збереження здоров’я, структури повсякденного життя, соціальних зв’язків.

Слід зазначити, що у публічній комунікації ініціаторів не озвучено жодної детальної позиції щодо безпекових стандартів. Як саме організована безпека дітей? Який алгоритм дій під час повітряної тривоги? Чи мають тренери інструкції з евакуації дітей? Які ризики оцінювались перед тим, як дозволити тренування на воді за 15 кілометрів від зони активних бойових дій? На ці запитання поки що немає відповідей.

Тому головна проблема полягає не в самій ідеї — вона логічна, цінна, але чи своєчасна? Діти, які займаються на веслувальній базі, потребують не лише тренера, мотивації й човна, але й безпечного простору. І якщо громада, влада, спортивна спільнота взяли на себе відповідальність, то ця відповідальність має включати не лише дисципліну й ентузіазм, а й план дій на випадок загрози. Інакше спортивна база ризикує стати не тільки символом відваги, але й безпечності.