У світі, де боротьба за вплив дедалі частіше маскується мовою безпеки, Латинська Америка знову перетворюється на арену великої геополітики. Оголошена президентом США Дональдом Трампом у Флориді ініціатива створення військової коаліції “Щит Америк” на перший погляд виглядає як черговий етап боротьби з наркокартелями. Але логіка саміту і склад його учасників підказують інше: це не лише безпекова ініціатива, а симптом ширшого процесу – повернення жорсткої політики сфер впливу до Західної півкулі.
На зустрічі були присутні лідери нової політичної хвилі Латинської Америки, зокрема президент Аргентини Хав’єр Мілей, президент Сальвадору Наїб Букеле та президент Еквадору Даніель Нобоа. Трамп представив коаліцію як інструмент боротьби з транснаціональною злочинністю, але водночас пов’язав її з необхідністю протидії “ворожому іноземному впливу” в регіоні – формулюванням, яке у Вашингтоні майже автоматично відсилає до Китаю. Уже це унаочнює необхідність читати новину про антикартельну коаліцію значно ширше, ніж просто чергову силову кампанію.
Вона лежить на перетині трьох процесів: трансформації наркокартелів у потужні квазідержавні структури, швидкого економічного проникнення Китаю в Латинську Америку і формування нового політичного ландшафту, де частина урядів дедалі охочіше орієнтується на Вашингтон.
Коли кримінал стає системою
Щоб зрозуміти, чому тема картелів знову опинилася в центрі регіональної політики, достатньо подивитися на масштаб ринку. Світова наркоекономіка давно вийшла за межі класичної кримінальної історії і перетворилася на складну транснаціональну систему виробництва, логістики та фінансів.
За даними United Nations Office on Drugs and Crime, у 2023 році наркотики вживали приблизно 316 млн людей віком від 15 до 64 років – на 28 відсотків більше, ніж десять років тому. Кокаїновий ринок установив історичний рекорд: глобальне виробництво перевищило 3 708 тонн, а кількість споживачів зросла до 25 млн проти 17 млн десятиліттям раніше. Такі масштаби означають, що картелі працюють уже не на периферії світової економіки, а всередині великого й стійкого транснаціонального попиту.
Ці цифри пояснюють, чому картелі сьогодні нагадують не банди, а великі корпорації тіньової економіки. Їхні операції охоплюють виробництво, міжнародну логістику, відмивання грошей і контроль над територіями.
Найяскравішим прикладом можуть бути мексиканські Cartel de Sinaloa і Jalisco New Generation Cartel. Управління з боротьби з наркотиками США у своєму звіті National Drug Threat Assessment 2025 називає ці угруповання головними виробниками нелегальних наркотиків для американського ринку і ключовими драйверами синтетичної наркотичної кризи.
Динамічно зростає сегмент синтетичних наркотиків. Мексиканські картелі виробляють фентаніл і метамфетамін у лабораторіях, використовуючи прекурсори, які часто надходять з Азії. Ця модель принципово змінює економіку ринку: синтетика дешевша, масштабується швидше і не залежить від клімату чи врожайності. Саме тому силовий тиск дедалі частіше б’є по окремих партіях, але не ламає саму виробничу логіку.
Наслідки видно по американській статистиці смертності. Центри контролю та профілактики захворювань США повідомляють, що у 2023 році приблизно 105 тис. людей померли від передозування наркотиками, причому майже 80 тис. випадків були пов’язані з опіоїдами. Майже 69 відсотків смертей припадали на синтетичні опіоїди, передусім нелегальний фентаніл.
Навіть попри зниження смертності у 2024 році приблизно на 27 відсотків, масштаб проблеми залишається колосальним. Для картелів це означає, що їхній базовий ринок збуту не зник, а лише перейшов із фази вибухового росту у фазу дуже високого плато.
У Латинській Америці ця економіка породжує іншу проблему – насильство. За кілька років Еквадор перетворився на ключовий транзитний вузол кокаїну до США і Європи. Торік кількість убивств у країні зросла на третину, а лише за перші сім місяців було зафіксовано 5 268 вбивств. Уряд пов’язував цей сплеск із боротьбою кримінальних угруповань за маршрути наркотрафіку.
Саме в таких умовах картелі перестають бути просто злочинними мережами. Вони починають виконувати державні функції: контролюють території, встановлюють правила доступу до бізнесу, збирають власну “данину” і формують збройні підрозділи.
Повернення геополітики до Західної півкулі
Однак наркотики – лише частина історії. Набагато важливіше те, що Латинська Америка знову стала ареною глобального суперництва. Головним двигуном цього процесу залишається Китай. За даними китайської митниці, торгівля між Піднебесною і країнами Співтовариства латиноамериканських і карибських держав у 2024 році досягла 515 млрд доларів. Для порівняння, у 2000 році вона становила лише 12 млрд. Це вже не просто зростання товарообігу, а зміна масштабу присутності: Пекін із додаткового покупця перетворився на одного з ключових зовнішніх центрів тяжіння для регіону.
Китай також активно кредитує уряди регіону. За підрахунками Inter-American Dialogue, з 2005 року китайські банки надали країнам Латинської Америки понад 120 млрд доларів кредитів.
Пекін інвестує не лише в торгівлю, а й у стратегічну інфраструктуру. У 2024 році китайський лідер Сі Цзіньпін відкрив у Перу глибоководний порт Чанкай – проєкт вартістю приблизно 3,5 млрд доларів, який має стати ключовим вузлом морського маршруту між Південною Америкою та Азією.
Економічна інтеграція особливо помітна на прикладі Бразилії. Китай у 2024 році імпортував рекордні 105 млн тонн сої, з яких понад 74 млн тонн припали саме на Бразилію. Тобто йдеться вже не лише про торгівлю, а про продовольчу і логістичну взаємозалежність великого масштабу.
Для США це означає втрату традиційної монополії на вплив у регіоні. Якщо Китай закріплюється через кредити, інфраструктуру і торгівлю, Вашингтон відповідає у сфері, де має історичну перевагу – у безпеці.
Саме тому нова коаліція виглядає як спроба перевести регіональну політику з економічної площини у безпекову. У цій логіці боротьба з картелями стає не тільки реакцією на реальну кримінальну загрозу, а й мовою, якою США намагаються повернути собі стратегічну ініціативу.
Нові політичні союзники Вашингтона
Сприятливий момент для такої стратегії створює новий політичний ландшафт регіону. У кількох країнах Латинської Америки до влади прийшли лідери, які поєднують жорстку безпекову політику з відкритістю до співпраці зі США. Їх об’єднує не стільки спільна ідеологія, скільки спільний стиль влади: ставка на порядок, сильну виконавчу вертикаль і демонстративну рішучість.
Хав’єр Мілей виграв президентські вибори в Аргентині у 2023 році, отримавши майже 56 відсотків голосів. Його економічні реформи і радикальна антисистемна риторика зробили Аргентину одним із головних політичних експериментів регіону.
Символом жорсткої боротьби з бандами у Сальвадорі став Наїб Букеле. Після його переобрання у 2024 році правляча партія отримала 54 з 60 місць у парламенті. За час кампанії проти банд було затримано понад 85 тис. осіб. Даніель Нобоа в Еквадорі переміг на виборах 2025 року, отримавши 55,6 відсотка голосів. Його кампанія також будувалася навколо теми безпеки і боротьби з кримінальними угрупованнями.
Для Вашингтона ці уряди створюють політичне вікно можливостей. Вони значно відкритіші до безпекової співпраці зі США, ніж частина лівоцентристських урядів регіону. Але саме тут починається й межа цієї конструкції. Без Бразилії, Мексики і Колумбії будь-який новий блок лишається неповним. Найбільші держави регіону не поспішають вбудовуватися в жорстко поляризовану схему, де безпекова лояльність до США автоматично означає готовність грати за трампівськими правилами. Тому “Щит Америк” поки що більше схожий на коаліцію політично сумісних союзників, ніж на справді універсальну міжамериканську архітектуру безпеки.
Ресурси, які роблять регіон стратегічним
Паралельно з безпекою у грі перебуває ще один фактор – ресурси. Латинська Америка є одним із ключових постачальників стратегічних мінералів. За даними Геологічної служби США, Аргентина має приблизно 28 млн тонн ресурсів літію, Болівія – 23 млн, Чилі – 13 млн.
Мідь також зосереджена у регіоні. Торік Чилі видобула 5,3 млн тонн міді, а Перу – 2,7 млн тонн, що разом становить близько третини світового виробництва.
Для енергетичного переходу це не периферія, а ядро майбутніх ланцюгів постачання.
До цього додається новий нафтовий гравець – Гаяна. Минулого року видобуток у країні досяг 261 млн барелів, а запаси оцінюються приблизно у 11 млрд барелів нафтового еквівалента. Регіон також є ключовим постачальником продовольства. За даними Food and Agriculture Organization, Латинська Америка забезпечує 44 відсотки світового експорту яловичини і 42 відсотки виробництва курятини.
Іншими словами, вплив у регіоні дедалі більше означає вплив не лише на безпеку, а й на частину глобальної енергетичної, промислової та продовольчої архітектури.
Ризики нової силової логіки
Попри політичну привабливість, мілітаризація боротьби з наркотиками має серйозні ризики. Мексиканський досвід показує, що ліквідація лідерів картелів часто призводить до фрагментації угруповань і нових хвиль насильства. Експерти очікували саме такого ефекту після ліквідації одного з лідерів Jalisco New Generation Cartel у 2026 році.
Нагальною проблемою залишається захист прав людини. У Сальвадорі правозахисна організація Human Rights Watch зафіксувала під час кампанії проти банд масові затримання, тиск на критиків влади і численні порушення прав затриманих.
Силова стратегія може швидко знизити видимий рівень злочинності, але водночас створює ризики для демократичних інституцій. Там, де держава починає міряти успіх кількістю арештів, військових патрулів і нових тюрем, вона легко виграє політичний момент і так само легко програє інституційну перспективу.
Що насправді означає “Щит Америк”
У найближчій перспективі нова коаліція може залишатися передусім політичним сигналом – демонстрацією того, що США знову готові активно діяти у своєму традиційному регіоні впливу.
Але сама поява цієї ініціативи говорить про значно більше. Вона показує, що Латинська Америка знову повертається у центр глобальної політики не як фонова периферія, а як простір, де одночасно вирішуються безпекові, економічні та геополітичні питання.
Наркокартелі стали транснаціональними структурами, здатними кидати виклик державам. Китай за два десятиліття перетворився на ключового економічного партнера регіону. А частина латиноамериканських урядів дедалі більше тяжіє до жорсткої безпекової політики і співпраці зі США.
У цій точці всі три процеси сходяться. І тому “Щит Америк” – це не просто антинаркотична коаліція, а радше спроба заново розподілити вплив у півкулі, де боротьба з криміналом дедалі тісніше переплітається з конкуренцією великих держав, контролем над ресурсами і пошуком політичної лояльності.
Тетяна Вікторова
