Обговорення нового Цивільного кодексу України зачепило не лише майнові та сімейні відносини, але й порядок укладення шлюбу. Серед ідей, які лунають під час дискусій в суспільстві, з’явилася можливість офіційної реєстрації подружжя через релігійну громаду. Такий підхід передбачав би, що пара могла б пройти обряд вінчання у церкві, а шлюб водночас отримував би юридичну силу без окремого звернення до органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Ідея полягає в тому, щоб священнослужитель, який проводить релігійний обряд, міг одночасно реєструвати шлюб від імені держави. Після такого одруження відомості про подружжя мали б вноситися до Реєстру актів цивільного стану, як і після звичайної процедури в ДРАЦСі. Такий механізм не означав би скасування державної реєстрації шлюбу. Мова йде про додатковий спосіб, за якого держава надавала б окремим священнослужителям відповідні повноваження, а релігійна церемонія поєднувалася б із юридичним оформленням шлюбу.
Голова Державної служби з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський заявив, що якби така пропозиція була внесена, його відомство могло б її підтримати. За його словами, модель, за якої священник має державні повноваження на реєстрацію шлюбу, давно працює в багатьох країнах.
Водночас Єленський сумнівається, що така ініціатива стала б масово затребуваною. Він нагадав, що за останні роки в Україні вже спростили процедури укладення шлюбу, тому для багатьох пар чинний порядок є швидким і зручним. При цьому посадовець визнав, що релігійна форма реєстрації могла б бути доречною в окремих випадках, зокрема в громадах, де церква залишається важливим центром підтримки для людей.
“У принципі це можливо. Люди приходять до церкви, де певна особа уповноважена державою здійснювати таку функцію. Тобто, крім сакральної санкції, ця людина має отримати відповідні повноваження від держави. В багатьох країнах саме так і є. Але я не впевнений, що така ініціатива є найбільш затребуваною, адже за останні 10 років було багато зроблено для того, щоб шлюби укладалися швидше та простіше, ніж раніше. Водночас, очевидно, трапляються випадки, коли така форма також може бути доречною.
У цьому контексті слід мати на увазі, що сьогодні існують населені пункти, особливо в прифронтових районах, де церква є якщо не єдиним, то головним інститутом, який підтримує життя громади”, – вважає Віктор Єленський.
Пропозицію щодо можливості реєстрації шлюбу священнослужителями раніше озвучували представники Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Під час обговорення норм проєкту нового Цивільного кодексу вони також підтримали положення, за яким шлюб визначається як союз жінки та чоловіка.
Релігійні організації пропонували поєднати вінчання з державною реєстрацією, щоб пара після церковного обряду не мусила окремо звертатися до ДРАЦСу. Для реалізації такої моделі потрібні чіткі правила: хто саме може отримати повноваження, як передаватимуться дані до реєстру, хто відповідатиме за перевірку документів і як держава контролюватиме законність процедури.
“Власне, можна було б запитати Конституційний суд, як він розуміє принцип відокремлення держави та Церкви. Зрозуміло, що в 21 столітті цей принцип означає дещо інше, ніж у 13 чи 15 століттях. Колись релігія була всім для всіх. З плином століть з неї відокремлювалися мистецтво, політика, наука, медицина тощо. Відповідно змінювалися і релігійні інститути.
Нині вони не диктують князеві, коли виступати в похід, не претендують на рецепти монетарної політики чи реструктуризації державного боргу. Вони зосереджуються на глибинно-притаманній їм місії – відокремлювати добро від зла, вести людину до спасіння, підносити її мораль, допомагати перевищити земну суєтність. А це потребує переосмислення принципу відокремлення.
Колись цей принцип мав унеможливити втручання Церкви у внутрішні справи держави, а саме у Франції на початку 20 століття. Ця лінія, зрештою, призвела до антагоністичного відокремлення Церкви від держави, а саме, наприклад, у СРСР чи в дистильованому вигляді в Албанії часів Енвера Ходжі. Навіть зараз дехто розуміє відокремлення Церкви від держави, як ніби стан, при якому ці дві інституції не мають між собою нічого спільного, але такого стану в сучасних демократіях немає. Навіть у США, де споруджено так звану “велику стіну відокремлення” (Great Wall of Separation)”, – наголосив Голова Державної служби з етнополітики та свободи совісті.
Проєкт нового Цивільного кодексу України вже підтримали в першому читанні. Документ має оновити значну частину приватного права, включно з нормами про сімейні, майнові та цивільні відносини. Окрему увагу привернули положення, пов’язані зі шлюбом, розлученням, аліментами та майновими спорами між подружжям. Однією з найбільш обговорюваних норм була можливість укладення шлюбу з 14 років за рішенням суду, однак це положення вже виключили з проєкту.
На цей момент релігійна реєстрація шлюбу в Україні не запроваджена. Ідея обговорюється як можлива додаткова форма, але відповідних законодавчих змін поки не ухвалено.
Якщо таку норму все ж внесуть до оновленого законодавства, вінчання зможе отримати юридичну силу лише за умови державного контролю та внесення даних до офіційного реєстру. Без цього церковний обряд і надалі матиме релігійне значення, але не замінюватиме державну реєстрацію шлюбу.
