Випали зі статистики, зникли з життя ті, хто будував країну: пенсіонерів в Україні стає все менше

Вони зникають не лише зі статистики, а й з вулиць міст, черг у поліклініках, лавок біля під’їздів. Ще донедавна Україна переймалася проблемами старіння населення та фінансової нестабільності Пенсійного фонду. Сьогодні ж ситуація змінилася настільки, що питання нестачі пенсіонерів постає гостріше, ніж їхньої надлишкової кількості. Війна, міграція, демографічний спад – усе це створило умови, за яких покоління, що формувало країну десятиліттями, просто зникає. Де опинилися всі ці люди? Що відбувається з українськими пенсіонерами у воєнний час? Чи є у влади рішення для цієї проблеми, поки вона не переросла в масштабну соціальну кризу?

Невтішна статистика

Невтішна статистика свідчить: за останні роки кількість пенсіонерів в Україні зменшилася на 170 тисяч осіб. Зрозуміло, що війна вносить свої корективи. Вона забирає життя не лише військових, але й мирних людей, серед яких багато літніх людей. Частина з них виїхала за кордон, хтось залишився на тимчасово окупованих територіях без доступу до української пенсійної системи, інші стали жертвами війни. Але окрім цих очевидних факторів є ще один – система, що поступово стирає пенсіонерів з реєстрів, залишаючи їх без дієвого соціального захисту та з мізерними пенсіями.

В Україні за рік, з січня 2024-го до січня 2025-го, кількість пенсіонерів зменшилася з 10,516 млн до 10,343 млн осіб. До початку повномасштабної війни, у січні 2022 року, їх було 10,841 млн. Отже, за останній рік пенсійна система втратила 170 тисяч осіб, а за три роки – 325 тисяч. Про це свідчать дані Пенсійного фонду України. При чому лідерами по кількості пенсіонерів в країні є:

• Дніпропетровська обл. – 887 тис;
• Київ – 752 тис;
• Харківська обл. – 723 тис.

Водночас кількість пенсіонерів, що продовжують працювати, навпаки, збільшується. Станом на сьогодні їхня чисельність становить 2,793 млн, тоді як рік тому було 2,748 млн. Це означає, що попри загальне скорочення пенсійної категорії населення, кількість працюючих пенсіонерів зростає.

Жорсткі умови виходу на пенсію

Ще не так давно Україна була країною пенсіонерів. Не в прямому сенсі, звісно, але старшого покоління вистачало, а пенсійна система працювала, хоч і зі скрипом. Люди виходили на пенсію у 55-60 років, і хоч розміри виплат не тішили, принаймні сам процес отримання пенсії не був таким складним квестом, як сьогодні. Колись все було просто: досяг пенсійного віку – отримуй пенсію. Для жінок це був 55-й рік життя, для чоловіків – 60-й. Трудовий стаж теж не був якимось недосяжним рубежем. Просто потрібно було відпрацювати близько 20-25 років, і навіть ті, хто не мав повного стажу, все одно могли розраховувати на якусь мінімальну пенсію.

Звичайно, пенсії були невеликі, але вони були. Люди знали, що хоч якась підтримка на старості років їм гарантована. І хоча всі жартували про виживання на ці гроші, літні люди залишалися частиною економічної системи, отримували свої виплати і були важливим соціальним фактором.

Але починаючи з 2017 року все пішло іншим шляхом. Пенсійну реформу чиновники подали як спосіб “оздоровлення” системи. Проте, на превеликий жаль,  для багатьох вона стала справжнім шоком. Жінкам поступово підняли пенсійний вік до 60 років, зрівнявши його з чоловічим. А для тих, хто хоче піти на пенсію у 60, з’явилася нова вимога – мінімум 30 років офіційного трудового стажу. І ця планка кожного року все вища. Вже до 2028 року потрібно буде мати 35 років стажу. Якщо немає необхідного стажу, пенсія не світить. Ті, хто не дотягнув до мінімальних вимог, змушені чекати до 65 років, щоб отримати хоча б мінімальні виплати. І навіть тоді вони часто отримують соціальну допомогу, а не повноцінну пенсію.

Звісно, що війна додала ще більше проблем. Тисячі людей втратили роботу, офіційне працевлаштування стало розкішшю, а багато хто просто фізично не має можливості накопичити необхідний стаж. Додайте до цього зростаючу смертність серед літніх людей через бойові дії, відсутність медичної допомоги та загальну соціальну кризу – і от вам рецепт демографічної катастрофи.

Війна і економічна криза змусили мільйони українців шукати кращого життя за кордоном. Серед них і багато літніх людей, які переїхали до дітей або родичів і більше не отримують українську пенсію.

Країна поступово втрачає молодь, а нові покоління народжуються повільніше, ніж старіють ті, хто залишився. Це створює дисбаланс, який ще більше тисне на пенсійну систему.

Чому пенсіонерів стає дедалі менше

Люди не доживають до пенсії. Українці і так не славилися довголіттям, а війна лише погіршила ситуацію. Літні люди часто не виживають в умовах бойових дій або помирають через відсутність медичної допомоги.

Згідно звіту про державну реєстрацію актів цивільного стану Міністерства юстиції України, рівень смертності в країні перевищив рівень народжуваності у 2,8 разів. У першій половині 2024 року померло 250 972 громадян, що у тричі перевищило кількість новонароджених. Порівняно з 2023 роком кількість народжених скоротилася на 10,71 тис або 5,7%, а кількість померлих майже не змінилася – менша на 0,2%, або 1,15 тис. Ті, хто вижив, часто опиняються без належної медичної допомоги та підтримки. Занедбані лікарні, відсутність грошей на ліки та лікування за причини мізерної пенсії, стрес і постійна невизначеність – все це вбиває літніх людей навіть далеко від фронту. Статистика показує, що середня тривалість життя в Україні залишається однією з найнижчих у Європі, і ситуація не покращується.

Крім того, багато хто з пенсіонерів не має достатнього стажу. Через нестабільну економіку, тіньову зайнятість і часті зміни роботи люди просто не накопичують необхідного стажу для виходу на пенсію. В результаті, все більше людей досягають пенсійного віку, але не можуть отримати виплати.

Зменшення кількості пенсіонерів може виглядати як полегшення для Пенсійного фонду, але насправді це симптом глибшої кризи. Якщо старше покоління не може дожити до пенсії або отримати її, це говорить про серйозні проблеми у сфері охорони здоров’я, економіки та соціального захисту. А молодь, бачачи це, втрачає віру в систему і шукає можливості за кордоном.

Україна поступово перетворюється на країну, де старість – це не заслужений відпочинок, а боротьба за виживання. І якщо найближчим часом ситуація не зміниться, ми можемо зіткнутися з демографічною прірвою, з якої буде важко вибратися.

Як живуть пенсіонери за кордоном  і чи є нам на кого рівнятися

Поки в Україні люди ламають голови, як дотягнути до пенсії з постійно зростаючими вимогами до трудового стажу, за кордоном ситуація виглядає зовсім інакше. Але чи справді там усе так ідеально, як здається? Давайте подивимося, як виглядає пенсійна система в різних країнах і у якому віці там відправляються “на заслужений відпочинок”.

У Німеччині вихід на пенсію можливий у 65 років, але поступово цей вік підвищують до 67. Що цікаво, чим довше працюєш після досягнення пенсійного віку, тим більшу пенсію отримуєш. Але й умови для виходу на пенсію гнучкіші, ніж у нас. Достатньо 5 років офіційного стажу, щоб отримати хоча б мінімальні виплати.

Французи традиційно виходили на пенсію рано – у 62 роки. Але останніми роками уряд активно підвищує пенсійний вік, що викликає масові протести. Трудовий стаж для повної пенсії становить близько 42 років. Але навіть ті, хто не дотягнув до повної кількості років, можуть отримувати часткову пенсію.

В Італії ситуація теж непроста. Формально вихід на пенсію можливий у 67 років, але існує багато винятків і спеціальних програм для людей, які працювали у важких умовах. Що цікаво, багато італійців продовжують працювати і після виходу на пенсію, щоб підтримувати свій рівень життя.

В Америці пенсійна система працює трохи інакше. Тут вихід на пенсію офіційно починається у 67 років, але багато хто виходить раніше, отримуючи менші виплати, або пізніше, щоб отримати більше грошей. Система сильно залежить від того, скільки ти платив податків і як керував своїми особистими накопиченнями. Багато американців просто не можуть дозволити собі вийти на пенсію вчасно, тому працюють до останнього.

У Японії, де середня тривалість життя одна з найвищих у світі, виходять на пенсію у 65 років. Але через те, що літніх людей багато, а молодих працівників не вистачає, пенсійна система під тиском. Багато японців працюють і після офіційного виходу на пенсію, щоб підтримувати нормальний рівень життя.

Тож проведемо паралелі для порівняння.  У більшості країн світу навіть ті, хто не має повного трудового стажу, все одно можуть отримати якусь пенсію. В Україні ж без 30-35 років офіційної роботи про пенсію можна забути. У зарубіжних країнах пенсія складається не тільки з державних виплат, але й з особистих накопичень або корпоративних пенсійних програм. В Україні ця система ще не працює на повну. В українців пенсійний вік з кожним роком зростає, але з урахуванням середньої тривалості життя, яка значно нижча, ніж у Європі чи Японії, пенсіонерські роки у нас коротші. Середня тривалість життя в Україні станом на 2024 рік становить 64,1 роки. Таким чином,

• середня тривалість життя чоловіків — 57,3 роки;
• середня тривалість життя жінок — 70,9 роки.

За прогнозами експертів, до 2040 року середня тривалість життя зросте до 71 року. Рівень життя чоловіків становитиме 66 років, а жінок – 75, 8 років.

Та умови життя у постійному стресі та нестачі елементарних засобів для існування підточують вік українців.

З одного боку, у багатьох країнах пенсійна система справді виглядає привабливіше: більше гнучкості, соціальної підтримки і можливостей для накопичень. Але і там не все безхмарно. Підвищення пенсійного віку, економічні кризи та старіння населення ставлять виклики навіть перед розвиненими країнами.

Для України головний урок у тому, що пенсійна система має бути адаптивною і справедливою. Адже не всі можуть працювати офіційно 35 років у країні, де війна, економічні кризи і нестабільність – постійні супутники життя.

Зникнення пенсіонерів в Україні є не просто статистикою, це дзеркало глибоких проблем, які уряд намагається не помічати. Це не абстрактні цифри, а наші батьки, діди, сусіди, знайомі – люди, які будували нашу країну, а тепер бідують і випали з системи, яка мала б їх захищати. Це покоління, яке ще вчора було опорою країни, сьогодні приречене на забуття. Чиновники можуть шукати пояснення у демографічних тенденціях, війні, економічних труднощах, але реальність жорсткіша – держава поступово перестає помічати тих, хто вже не може працювати, і кого розглядають як «обтяження» для держбюджету.

Ті, хто ухвалює рішення сьогодні, теж не будуть вічно молодими. Прийде час, коли вони самі опиняться в цій системі, де пенсіонери перетворюються на «зниклих». Питання лише в тому, чи буде кому їх помітити. Тому поки ще є шанс, необхідно не просто рахувати, скільки людей зникло зі статистики, а зробити так, щоб за цією статистикою знову стояли реальні, гідно забезпечені життям люди.