Оголошення померлим зниклого військового: юристи пояснили позицію Верховного Суду щодо визначення строків

Зникнення військовослужбовця під час бойових дій є не лише особиста трагедія для родини, але й складним юридичним питанням, від вирішення якого залежать майнові, соціальні, спадкові та інші правові наслідки. У таких справах суд має діяти особливо обережно: з одного боку, не допустити передчасного визнання людини померлою, а з іншого — забезпечити правову визначеність для її близьких, які роками можуть залишатися в стані невідомості.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» пояснили, як визначається строк для оголошення померлим військовослужбовця, зниклого під час бойових дій, та чому для суду має значення не лише дата зникнення, але й статус території, де це сталося.

Питання оголошення померлими військовослужбовців, які зникли під час бойових дій, сьогодні постає перед багатьма родинами. За кожною такою справою стоїть не лише очікування звістки, але й необхідність визначити правовий статус зниклої особи. Попри надію близьких на полон, помилку або нову інформацію, залишаються юридичні питання, які потребують вирішення.

Процедура оголошення особи померлою за чинним законодавством формувалася для мирного часу і звичайних життєвих обставин. Вона не була розрахована на таку кількість випадків, коли щодо людини фактично постає питання життя і смерті після зникнення у зоні бойових дій. Саме тому в судовій практиці особливого значення набуло питання строків: два роки чи шість місяців? Який саме строк має пройти, щоб військовослужбовця, який зник під час бойових дій, можна було оголосити померлим? Від цього залежать подальші юридичні дії родини, зокрема оформлення документів, соціальні гарантії, спадкові та інші правові питання. Саме тому важливо розуміти, який строк має пройти для звернення до суду: два роки чи шість місяців.

Постановою від 20 травня 2026 року в справі № 405/6164/24 Верховний Суд України висловився щодо того, коли саме можна оголошувати померлим військовослужбовця, який зник під час бойових дій. З матеріалів справи вбачається, що до суду звернулася мати військовослужбовця із заявою про оголошення сина померлим. Вона зазначала, що її син проходив військову службу на посаді навідника механізованого відділення. Відповідно до сповіщення сім’ї від 25 січня 2024 року, він зник безвісти за особливих обставин біля міста Бахмута Донецької області.

Суд першої інстанції заяву задовольнив та оголосив військовослужбовця померлим. Також суд встановив дату смерті, місцем смерті визначив населений пункт Бахмут Донецької області, Україна, а також зазначив, що смерть військовослужбовця пов’язана із захистом Батьківщини, участю у забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації проти України. Постановою апеляційного суду рішення районного суду було залишено без змін.

Задовольняючи заяву матері про оголошення сина померлим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із положень частини другої статті 46 Цивільного кодексу України. За цією нормою суд може застосувати шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав вважати, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій або збройного конфлікту, якщо немає обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з’являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи. Тобто суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного строку.

Матеріалами справи було належним чином підтверджено, що під час евакуації поранених, внаслідок мінометного обстрілу, біля ВП «ГОВЕРЛА», поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області, син заявниці перестав виходити на зв’язок та зник безвісти за обставин, які безпосередньо загрожували його життю.

Однак Міністерство оборони України не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу до Верховного Суду. Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, Міністерство оборони України зазначало, що з 13 грудня 2023 року місто Бахмут Донецької області має статус тимчасово окупованої території. На думку міністерства, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що встановлені законом дворічний та шестимісячний строки мають на меті забезпечити можливість розшуку особи та з’ясування її долі. Під час воєнних дій або збройних конфліктів люди нерідко зникають за обставин, коли достовірно встановити факт загибелі неможливо. Це пов’язано як з активними бойовими діями, так і з перебуванням відповідних територій під окупацією. Тому навіть після спливу визначених законом строків остаточна інформація про долю людини може залишатися відсутньою.

Міністерство оборони України також наголошувало, що шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 Цивільного кодексу України, не може автоматично обчислюватися від дати ймовірної загибелі особи на території активних бойових дій. У таких умовах зв’язок із людиною може бути втрачений з різних причин, вона може змінити місце перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. Крім того, через нестачу достовірної інформації нерідко неможливо навіть приблизно визначити дату можливої загибелі, а отже і правильно обчислити строк для оголошення особи померлою.

Розглядаючи справу, Верховний Суд виходив з положень частин другої та третьої статті 46 Цивільного кодексу України. Відповідно до цих норм фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями або збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Водночас з урахуванням конкретних обставин справи суд має право оголосити особу померлою і раніше, але не до спливу шести місяців. Також закон передбачає можливість оголошення особи померлою від дня її вірогідної смерті, якщо вона зникла за обставин, які загрожували життю або давали підстави припускати загибель.

У справі, що розглядалася, йшлося про військовослужбовця — громадянина України, який під час виконання бойового завдання, за наявними даними, міг загинути внаслідок мінометного обстрілу під час евакуації поранених поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області.

При цьому ключовим питанням для Верховного Суду стало визначення моменту, з якого необхідно обчислювати спеціальний строк, встановлений частиною другою статті 46 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що закон передбачає два спеціальні строки для справ про оголошення особи померлою. Шестимісячний строк застосовується у випадках, коли особа зникла за обставин, що безпосередньо загрожували її життю або дають підстави припускати загибель від певного нещасного випадку. Дворічний строк встановлений для осіб, які пропали безвісти у зв’язку з воєнними діями. Однією з ознак таких обставин є запровадження воєнного стану на території України.

Обґрунтовуючи свою позицію, Верховний Суд звернувся до положень Закону України «Про оборону України», який визначає поняття воєнного стану, воєнних і бойових дій, а також районів, де такі дії ведуться або можуть вестися. Ці поняття мають значення для справи, оскільки саме з ними закон пов’язує можливість застосування спеціальних строків для оголошення особи померлою:

– воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

– бойові дії – форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);

– воєнні дії – організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;

– район воєнних (бойових) дій – визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Суд зазначив, що правова мета встановлення таких спеціальних строків полягає не лише у створенні процедури. Два роки від дня закінчення воєнних дій або шість місяців у виняткових випадках потрібні насамперед для того, щоб була можливість здійснити розшук особи та вжити заходів для її повернення із зони бойових дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій.

Необхідність існування таких строків пояснюється тим, що під час війни обставини зникнення людини часто залишаються невідомими тривалий час. Загибель або зникнення можуть відбуватися на територіях активних бойових дій чи на тимчасово окупованих територіях, де отримати достовірну інформацію надзвичайно складно. Навіть після спливу встановлених законом строків остаточні відомості про долю людини можуть бути відсутніми. Саме для подолання такої правової невизначеності закон передбачає можливість оголошення особи померлою як юридичну фікцію.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що частина друга статті 46 Цивільного кодексу України не визначає, в яких саме випадках може застосовуватися скорочений шестимісячний строк замість загального дворічного. Водночас Велика Палата Верховного Суду раніше роз’яснила, що такий строк може застосовуватися за наявності вагомих підстав вважати, що особа загинула внаслідок воєнних дій або збройного конфлікту, а також за відсутності обґрунтованих підстав очікувати появи нових відомостей про її місцеперебування чи зміну обставин справи (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22).

Окремо суд нагадав про положення статті 253 Цивільного кодексу України, відповідно до яких перебіг будь-якого строку починається не в день настання відповідної події, а з наступного дня після неї. Саме тому для правильного вирішення спору необхідно було визначити, від якої саме події у цій справі має обчислюватися передбачений законом шестимісячний строк.

Формулюючи правовий висновок щодо початку перебігу шестимісячного строку, передбаченого другим реченням частини другої статті 46 Цивільного кодексу України, Верховний Суд пояснив, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій» у таких справах слід розуміти не абстрактно, а з прив’язкою до конкретної території. Тобто шестимісячний строк потрібно обчислювати передусім від дня закінчення активних бойових дій саме на тій території, де, ймовірно, загинула фізична особа.

Такий підхід, як вважає суд, потрібен для того, щоб зменшити ризик передчасного оголошення померлою людини, яка може бути живою. Йдеться про ситуації, коли зв’язок з особою втрачено в умовах бойових дій, але остаточно встановити її долю одразу неможливо. Саме тому шестимісячний строк має відраховуватися не просто від дати ймовірної загибелі, а від дня закінчення активних бойових дій на місці або території ймовірної загибелі.

Водночас Верховний Суд зазначив, що саме такий підхід дозволяє більш обґрунтовано визначити момент, коли зникнення людини з надзвичайно високим ступенем вірогідності можна вважати остаточним і невідворотним. Це відповідає меті законодавчого регулювання, оскільки забезпечує справедливість і правову визначеність для всіх зацікавлених осіб. При цьому окремо суд звернув увагу, що конкретні воєнні дії мають не лише часові, а й територіальні характеристики. Офіційним джерелом інформації про такі характеристики є Перелік територій, на яких ведуться або велися бойові дії чи які є тимчасово окупованими російською федерацією.

Спочатку такий Перелік був затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 із змінами і доповненнями. Надалі відповідне регулювання було закріплено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376.

У Наказі № 376 визначені території, на яких ведуться або велися бойові дії, зокрема території можливих бойових дій, території активних бойових дій, території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, а також тимчасово окуповані російською федерацією території України. Важливо, що цей наказ містить не лише перелік таких територій, а й дати початку та завершення бойових дій на відповідній території.

Отже, суди можуть використовувати дані з Наказу № 376 для встановлення часових меж ведення воєнних дій на конкретній території України. Саме ці дані мають значення для визначення моменту, від якого може починатися перебіг шестимісячного строку для оголошення особи померлою.

У справі, яку переглядав Верховний Суд, було встановлено, що військовослужбовець зник безвісти поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області. Відповідно до Наказу № 376, у період з 24 лютого 2022 року до 12 грудня 2023 року місто Бахмут Донецької області було територією активних бойових дій, а з 13 грудня 2023 року є тимчасово окупованою територією.

Верховний Суд підтвердив сталість підходу, за яким шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 Цивільного кодексу України, слід відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі особи. Такий підхід застосовується і тоді, коли статус території змінюється з території активних бойових дій на територію можливих бойових дій або на тимчасово окуповану російською федерацією територію України.

З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили правильні рішення. В результаті касаційну скаргу Міністерства оборони України було залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Тому радимо родинам зниклих військовослужбовців перед зверненням до суду ретельно зібрати всі документи, які підтверджують обставини зникнення, місце виконання бойового завдання, повідомлення військової частини та дані про статус відповідної території. Саме ці докази можуть мати вирішальне значення для правильного визначення строків і ухвалення судом законного рішення.