Кожного року 20 листопада у світі відзначають Всесвітній день дитини. Як виглядає дитинство? Це посмішки, радість, грайливий сміх. Для багатьох це період гри та навчання, час, коли світ здається безпечним і захопливим. Але, на жаль, для мільйонів дітей у світі це лише недосяжна мрія. Там, де панують бідність, війни чи насильство, дитинство стає боротьбою за виживання. Замість сміху – пошук їжі, замість гри – страх перед завтрашнім днем. Цей день нагадує нам про нашу відповідальність. Дитинство – не розкіш, а право кожної дитини. І саме від нас залежить, чи матимуть діти шанс рости в любові, безпеці й з упевненістю в завтрашньому дні.
Всесвітній день дитини: історія, яка зобов’язує діяти
Щороку 20 листопада ми звертаємо увагу на права дітей у всьому світі. Ця дата не є просто формальною подією в календарі, вона має глибоке історичне та моральне значення. Її коріння сягають 1959 року, коли Генеральна Асамблея ООН ухвалила Декларацію прав дитини – перший офіційний документ, який проголосив, що кожна дитина, незалежно від її походження, має право на захист, любов і повноцінний розвиток.
Через тридцять років, у 1989-му, того ж дня, було прийнято Конвенцію про права дитини – документ, що став основою міжнародної системи захисту дитячих прав. На сьогодні Конвенція залишається найбільш ратифікованим міжнародним договором у світі: її підтримали 196 країн. Це демонструє глобальне визнання важливості захисту прав дитини.
Проте символічність цих документів не гарантує, що всі права дитини автоматично забезпечуються. Навпаки, Всесвітній день дитини постійно нагадує нам про те, наскільки актуальними залишаються проблеми дитинства. Бідність, війни, дискримінація, відсутність доступу до освіти чи медичної допомоги – це лише деякі виклики, з якими стикаються діти в різних куточках світу. Ця дата є не просто нагадуванням про досягнення, а й заклик до переосмислення нашої ролі в житті наймолодших. Ми, дорослі, несемо відповідальність за те, яким буде дитинство для кожної дитини. Документи, прийняті на рівні ООН, створюють правову основу, але реальні зміни можливі лише за умови, що кожен з нас усвідомлює свою роль у забезпеченні цих прав.
20 листопада – це момент, коли ми маємо зупинитися й замислитися: що ми робимо, щоб захистити права дітей? Це час для урядів впроваджувати політики, які захищають наймолодших, для організацій – посилювати свої програми, а для кожного з нас – ставати більш чуйними до потреб дітей навколо.
Статистика, яка говорить про біль
На планеті проживає понад 2,2 мільярда дітей – майже третина населення. Здавалося б, їхній голос має бути одним із найпотужніших, однак реальність інша. ЮНІСЕФ та Всесвітня організація охорони здоров’я регулярно публікують статистику про насильство, бідність, відсутність доступу до освіти та інші проблеми, з якими стикаються діти. Так, за оцінками ЮНІСЕФ, щонайменше 1 мільярд дітей щороку зазнають фізичного, сексуального чи психологічного насильства вдома, у школі чи в суспільстві. Це відбувається в місцях, які мали б бути безпечними – вдома, у школах, на вулицях. Близько 120 мільйонів дівчат, або кожна десята, стають жертвами сексуального насильства ще до досягнення 20-річного віку. Ці цифри не просто приголомшують – вони кричать про те, що базова безпека для дітей залишається недосяжною.
Конфлікти та війни додають ще більше болю. У 2022 році понад 43 мільйони дітей були змушені залишити свої домівки через збройні конфлікти. Щодня внаслідок воєнних дій гине в середньому 20 дітей. Українські діти сьогодні – це найгостріший приклад цієї трагедії. З початку повномасштабного вторгнення Росії 592 дитини загинули від обстрілів і бомбардувань, 1702 отримали поранення, причому багато з них залишаться з інвалідністю.
Крім того, понад 19 500 українських дітей були насильно депортовані до Росії. Їх виривають із сімей, забирають їхню мову, культуру й ідентичність. Попри це, Україна щодня бореться, аби повернути своїх дітей. Завдяки зусиллям держави та міжнародних організацій вже вдалося звільнити 1012 дітей. Але тисячі залишаються в неволі, і кожна з цих історій – це трагедія, яка не повинна залишитися безкарною.
Водночас понад 8 мільйонів дітей в світі сьогодні проживають у таборах для біженців і шукачів притулку. Вони не мають нормальних умов для життя, безпеки чи доступу до освіти.
На якість життя дітей безпосередньо впливає рівень життя їх батьків. Дослідження, проведене в 2024 році за підтримки ООН, яким було охоплено 112 країн із загальною кількістю населення 6,3 мільярда осіб показало наступні результати: у країнах, охоплених війною, рівень бідності в середньому сягає 34,8%, тоді як у мирних державах лише 10,9% населення належать до бідних верств. Крайня або багатовимірна бідність включає не лише відсутність фінансових ресурсів, але й враховує 10 критеріїв, серед яких: дитяча смертність, доступ до харчування, тривалість освіти, якість житлових умов, доступ до води, санітарії, електроенергії, та рівень гендерної нерівності.
Держави, що перебувають у стані конфлікту, мають найгірші показники в усіх аспектах. Наприклад, понад 25% бідного населення в цих країнах позбавлені доступу до електрики, тоді як у мирних регіонах цей показник становить лише 5%. Подібна ситуація спостерігається у доступі до базових потреб: дитяча смертність у країнах із конфліктами становить 8%, порівняно з 1,1% у стабільних державах, а нестача харчування зачіпає 20,8% населення проти 7,2% у мирних регіонах.
За результатами дослідження, більше половини всіх людей, які живуть у бідності, складають діти віком до 18 років — це близько 584 мільйони осіб. Загалом майже 28% дітей у світі живуть у злиднях, у порівнянні з 13,5% дорослих.
Водночас, за даними Світового банку, майже третина населення України живе за межею бідності, у крайній бідності перебуває близько 700 мільйонів людей, або 8,5% від загальної чисельності населення планети. Також за оцінками Світового банку, до початку повномасштабної війни рівень бідності в Україні складав 5,5%, проте за останні два роки він зріс ще на 19% – з 5% до 24%.
Дитяча праця є ще однією темною плямою світового суспільства. Близько 160 мільйонів дітей у світі працюють, причому половина з них – у небезпечних умовах. Замість ігор чи навчання вони щодня ризикують життям, аби прогодувати себе чи свої родини. Особливо тяжка ситуація в Африці, де працює кожна п’ята дитина.
Освіта, яка мала б стати ключем до кращого майбутнього, залишається недосяжною для 260 мільйонів дітей. На даний час більше половини дітей у віці 10 років у країнах із низьким рівнем доходу не вміють прочитати навіть простий текст. Це не лише порушення їхніх прав, а крадіжка їхніх можливостей.
Голод є ще однією кричущою трагедією, яка щорічно забирає мільйони дитячих життів. Кожні 13 секунд у світі від голоду помирає одна дитина, щороку понад 3 мільйони дітей гинуть через недоїдання. Крім того, близько 149 мільйонів дітей страждають від хронічного недоїдання, що назавжди впливає на їхній фізичний і розумовий розвиток.
Пандемія COVID-19 лише поглибила цю кризу. Ще 100 мільйонів дітей опинилися за межею бідності, а 370 мільйонів були позбавлені доступу до шкільного харчування. Для багатьох із них це була єдина можливість отримати їжу за день.
У сучасному світі 1,2 мільйона дітей щорічно стають жертвами торгівлі людьми. Їх змушують до сексуальної експлуатації, примусової праці чи навіть злочинної діяльності. Це найтемніший бік суспільства, який ми маємо викорінити.
Медицина, їжа, стрес і отруєна реальність
Дитинство – це час формування особистості, коли кожен новий досвід відкладає слід на майбутньому. Але що відбувається, коли замість турботи й безпеки дитина отримує токсичний коктейль із неякісної їжі, забрудненої води, психологічного стресу та медіа-контенту, що руйнує психіку? Сучасні реалії, на жаль, дають нам відповідь: ми ростимо покоління, яке з перших років життя змушене боротися за своє здоров’я та розумову рівновагу.
Сьогодні понад третина дітей у світі регулярно споживає неякісну їжу, насичену шкідливими жирами, ГМО, цукром і хімічними добавками. Це не просто смажені фастфуди чи газовані напої, а глобальна проблема недоступності здорового харчування. Недоїдання й ожиріння стали двома крайнощами, які однаково вражають дітей у різних регіонах світу.
У той час як хронічне недоїдання вражає мільйони дітей, особливо в країнах із низьким доходом, діти з розвинених країн споживають надмірну кількість калорій, але з катастрофічно низьким вмістом поживних речовин. Цей харчовий дисбаланс призводить до епідемії діабету, серцево-судинних хвороб і проблем зі зростанням.
Вода, яка мала б бути джерелом життя, також стає причиною хвороб. За даними ВООЗ, 25% дітей у світі змушені вживати забруднену воду. Це означає, що щодня вони ризикують інфекціями, паразитами й навіть смертю через відсутність доступу до чистої питної води.
Доступ до якісного лікування та ліків також залишається привілеєм. У багатьох країнах діти змушені приймати низькоякісні, підроблені або навіть небезпечні медикаменти. А там, де медицина недоступна, традиційні або небезпечні практики лікування стають єдиним варіантом. Мільйони дітей щороку помирають від захворювань, яких можна було б уникнути за допомогою простих ліків або вакцин. І хоча медичний прогрес досяг значних успіхів, нерівність у доступі до нього створює ситуацію, коли місце народження визначає шанси дитини вижити.
Рівень дитячої смертності теж вражає, хоча в цьому питанні є певний прогрес. Зменшення дитячої смертності є одним із найбільших досягнень людства. За останні три десятиліття завдяки розвитку медицини, покращенню умов життя та глобальним програмам підтримки вдалося скоротити смертність дітей до п’яти років із 9,3% у 1990 році до 3,7% у 2024 році. Якщо у 1990-х через різні причини помирало понад 12 мільйонів дітей щороку, то сьогодні ця цифра зменшилася до 5 мільйонів. Однак, попри досягнення, ця цифра залишається болючою. У країнах із низьким рівнем доходу діти все ще помирають від причин, яких можна було уникнути: пневмонії, діареї, ускладнень при пологах.
Водночас на фоні світових досягнень Україна демонструє критичну ситуацію. Війна, економічні труднощі та недоступність якісної медицини вплинули на показники дитячої смертності. За даними ЦРУ, Україна сьогодні має один із найвищих рівнів смертності у світі – 18,6 смертей на 1000 осіб. Литва займає друге місце з рівнем смертності, що становить 15,02 на 1000 осіб, а третю позицію посідає Сербія, де цей показник сягає 14,9 смертей на тисячу людей. Найменший рівень смертності – у Катарі з показником 1,4 смертей на 1000 осіб.
За рівнем народжуваності Україна посідає останнє місце зі значенням 6 народжень на 1000 людей, що значно загострює демографічну кризу в країні. Для порівняння – лідер за рівнем народжуваності, Нігер, має показник 46,6 народжень на 1000 осіб.
Війна в Україні суттєво погіршила доступ до медичних послуг, особливо в регіонах, які постраждали від бойових дій. Руйнування лікарень, евакуація медиків і відсутність ресурсів сприяють високим показникам смертності серед дітей.
Війни й соціальна нерівність стали джерелом масштабного психологічного стресу для дітей. Уявіть собі дитину, яка прокидається від звуку вибухів, або дитину, що живе в таборі для біженців, де кожен день – це боротьба за виживання. Українські діти, як й інші діти війни, сьогодні є яскравим прикладом того, як війна руйнує не лише фізичний, але й психологічний стан. Постійний страх, розлука з рідними, невідомість майбутнього – усе це формує травму, яка залишиться з ними на все життя. За даними ЮНІСЕФ, війна створює не лише «фізичних сиріт», але й «психологічних сиріт» – дітей, які хоч і мають батьків, але емоційно ізольовані через стрес.
Додайте до цього медіа-контент, що постійно впливає на дитячу психіку. Соцмережі, телебачення, відеоігри – вони вже давно перестали бути нейтральними. Тривожний, агресивний або токсичний контент руйнує дитяче сприйняття світу, нав’язуючи їм ідеали, які недосяжні, або формуючи в них страх і невпевненість у собі. Діти витрачають у середньому 4-5 годин на день у цифровому світі, що часто стає для них джерелом тиску, порівнянь і навіть булінгу. Алгоритми соцмереж лише посилюють це, підштовхуючи до перегляду ще більш шкідливого контенту.
Отже, світ, у якому діти страждають, не може називатися цивілізованим. Ми часто чуємо, що діти – це наше майбутнє. Але як можна говорити про майбутнє, коли кожного дня ми втрачаємо їх через війни, жорстокість, байдужість та інші фактори?
Якщо сучасні тенденції не зміняться, ми ризикуємо отримати покоління фізично хворих, психологічно травмованих і соціально дезорієнтованих людей. Діти – це наше сьогодення, і те, яким ми робимо їхнє життя зараз, визначить, яким буде наш світ через 20, 30 чи 50 років. І тільки від нас залежить, чи буде це світ, у якому хочеться жити.
