Фейкова компетентність: хто такі “диванні експерти” і чим вони небезпечні
Вони ведуть бурхливу діяльність у соціальних мережах, роздають поради уряду і військовим, закликають до негайних рішучих дій, але ніколи не встають з власного дивану. Вони — “диванні експерти”, сучасне явище, яке загрожує не лише інформаційному простору, але й моральній стійкості суспільства в умовах війни. Вони не стоять на передовій, не допомагають волонтерам, не приносять ніякої користі суспільству і не бачать наслідків своїх закликів, але безвідповідально намагаються диктувати, як діяти політикам, військовим і взагалі всім у тій чи іншій ситуації. Однак яка насправді небезпека приховується за їхніми гучними словами? І чи не стають ці “диванні війська” ворогами зсередини?
У часи, коли країна переживає жорстоку війну, кожен голос, кожен заклик має вагу. Соціальні мережі переповнені “диванними експертами”, які щодня засипають свої підписки закликами до рішучих дій. Вони з пафосом проголошують, як треба “негайно наступати”, “швидко закінчити війну”, “знищити ворога”. Але за цими гучними словами не стоїть нічого, окрім клавіатури і зручного крісла.
Хто такий “диванний експерт”
“Диванний експерт” – це людина, яка встигла стати фахівцем у всьому: від геополітики до ядерної фізики, від медицини до теорії змови, причому всього за декілька відео на YouTube та гортання стрічки у Facebook. Його головний інструмент – смартфон у руках і невгамовне бажання висловитися. Він сидить вдома, на м’якому дивані, і з висоти свого досвіду (здобутого, звичайно, в Інтернеті) впевнено дає поради про те, як правильно управляти країною, вирішити економічні кризи або як перемогти у війні – все це, не покидаючи комфорту свого дивана. Чому б йому це робити, якщо реальні спеціалісти, з їхніми дипломами й роками практики, точно все роблять неправильно?
Диванний експерт обов’язково має власну теорію, яка спростовує всі офіційні дані та експертні думки. Він завжди “знає краще всіх”, хоча і не зовсім розуміє, як це працює. Але це не заважає йому повчати лікарів, розказувати військовим, як воювати, або політикам, як керувати країною.
Його зброя – саркастичні коментарі та меми, а поле битви – соціальні мережі. Він уміє додати трохи жовчі та драматизму в будь-яку тему, перетворюючи реальні проблеми на дешеві інтернет-дискусії. І, звичайно ж, він завжди має рацію. Якщо хтось не згоден, це автоматично ворог, який нічого не розуміє у “справжньому житті”. Справжня драма диванного експерта в тому, що, не виходячи зі свого житлового простору, він впевнений, що знає більше за всіх. І цей його нескінченний “експертний” потік слів дестабілізує не лише інтернет-простір, а й реальність.
“Диванні експерти” — це люди, які ніколи не були на передовій, не бачили жахів війни на власні очі і не розуміють складності ситуації, але з легкістю радять армії, політикам та міжнародним організаціям, як діяти. Вони сидять у комфортних умовах, часто далеко від зони бойових дій, і поширюють у соцмережах дописи, які мають одну спільну рису: безвідповідальні заклики до жорстоких або швидких рішень.
Часто вони вдають із себе стратегів, військових аналітиків, дипломатів, хоча їхня освіта й досвід обмежуються фразами з новинних заголовків і постів в Інтернеті. Вони ставлять себе вище реальних воїнів, політичних діячів і волонтерів, вимагаючи радикальних дій, тоді як самі не зробили жодного реального внеску в підтримку армії чи допомогу людям.
За даними соціального опитування, проведеного з 20 до 28 червня 2024 року Центром Разумовського, маємо наступну картину:
- 61% респондентів виступає проти будь-яких переговорів з РФ;
- 51,5% наших співвітчизників виступає за повернення кордонів України 1991 року.
Отакі серйозні наміри у нашого тилу. Але ніхто не задумується, якою ціною кожного дня наші ж співвітчизники – наші воїни боронять наші кордони, втрачаючи власне здоров’я та гинучи під ворожими обстрілами.
Тут же випливає ще декілька цифр:
- 46% українців вважають, що в розпал повномасштабного військового протистояння не соромно бути ухилянтом;
- 49% респондентів закликають до масового громадянського спротиву усередині України уразі невиконання їх побажань.
Тобто відвойовувати території якось не хочеться, але, якщо території не повернуться якось, то підемо мітингувати, адже Україна, не Росія, за мітинги не саджає до в’язниць. Та навряд чи ті, хто кидається такими гучними заявами, буде мітингувати. Знову ж таки порожні заклики в ділі. Вочевидь, ми спостерігаємо явище амбівалентності нашого суспільства — люди хочуть безапеляційного повернення території, як було в кордонах 1991 року, але здебільшого не власноруч. Як-то кажуть, намагаємося загрібати жар чужими руками. Так високо піднімають планку вимог як правило, одинокі пенсіонери віком 60+, яким не загрожує мобілізація, молода самотня жіночка, якій немає кого чекати з фронта, власник надійної броні чи відстрочки від мобілізації, або наші співвітчизники, які спостерігають за подіями на батьківщині з-за кордону, наче дивляться серіал, чи футбольний матч.
В чому небезпека закликів “диванних військ”
Багато “диванних експертів” базують свої висловлювання на чутках, неперевірених фактах або власних інтерпретаціях подій. Вони не здатні критично мислити і фільтрувати інформацію, тому часто поширюють неправду, яка може деморалізувати суспільство або дезорієнтувати громадську думку.
Гучні заяви на кшталт “все робиться не так” або “наші воєначальники некомпетентні” підривають довіру до професіоналів, які щодня ризикують життям на передовій. Це може викликати хаос і недовіру до керівництва країни в критичні моменти. “Диванні воїни” часто забувають про тих, хто щодня працює на перемогу: волонтерів, медиків, рятувальників, військових. Вони знецінюють їхні зусилля своїми нереальними вимогами, вимагаючи надто швидких або нездійсненних рішень. Такі люди створюють враження, що війна — це лише черговий матч, який можна легко виграти, не враховуючи реальних жертв та витрат.
Безперервні заклики до радикальних дій створюють додатковий стрес для суспільства, яке й так перебуває під постійним психологічним навантаженням. Люди, які переживають війну безпосередньо, не потребують додаткових порад від тих, хто не стикався з її реальністю.
Найбільша проблема “диванних експертів” у тому, що вони створюють ілюзію активної громадянської позиції. Вони вважають, що їхні дописи в соцмережах — це внесок у перемогу, хоча насправді це лише заміна реальних дій. Така пасивна активність знижує реальний рівень підтримки тих, хто потребує допомоги: військових, переселенців, постраждалих від війни.
Отже, шкода від “диванних експертів” проявляється у таких аспектах:
Дезінформація та поверхневі знання. Люди без реального досвіду або глибоких знань намагаються впливати на суспільну думку, що призводить до поширення дезінформації. Їхні твердження часто базуються на емоціях чи особистих переконаннях, а не на фактах.
Поляризація суспільства. “Диванні експерти” часто провокують конфлікти, надаючи прості відповіді на складні питання, що сприяє зростанню розколу між різними групами. Крім того, вони сіють паніку між людей, а також нагнітають обстановку. І це часто спрацьовує на тлі психічного стану і настрою, пов’язаних з війною.
Зниження довіри до справжніх експертів. Коли люди сприймають думки дилетантів як істину, це підриває довіру до професіоналів, які мають роки навчання і практичного досвіду.
Спрощення складних питань. “Диванні експерти” часто ігнорують складність певних питань, пропонуючи легкі, але помилкові рішення, що може мати негативні наслідки для суспільства.
Як проявляються “диванні експерти” за кордоном
У багатьох зарубіжних країнах діяльність так званих “диванних експертів” або backseat drivers, що в перекладі з англійської мови буквально означає “водій із заднього сидіння” (люди, які втручаються у складні ситуації, даючи непрохані поради, не беручи реальної участі – ред.) проявляється подібним чином, як і в Україні. Особливо під час конфліктів, криз чи пандемій ці люди активно поширюють свої “експертні” думки через соціальні мережі, блог-платформи або ЗМІ.
Під час воєнних конфліктів, як, наприклад, у Сирії чи Афганістані, backseat drivers у США чи Європі часто висловлюють думки щодо стратегії, тактики чи дипломатії, критикуючи уряди, армії або міжнародні організації за нібито неправильні рішення. Вони пропонують прості рішення для надзвичайно складних проблем, не розуміючи їхньої глибини.
У період пандемії спостерігався сплеск активності таких “експертів”. Люди, які не мали медичної освіти або досвіду роботи в епідеміології, масово поширювали свої теорії про лікування, вакцини та управління кризою. Дезінформація на цю тему спричинила недовіру до науковців і медичних установ у багатьох країнах.
Під час міжнародних дебатів щодо змін клімату “диванні експерти” пропонують примітивні рішення, ігноруючи наукові дані. Наприклад, спекуляції про те, що скорочення використання пластикових пакетів вирішить проблему глобального потепління, хоча це лише невелика частина великої екологічної проблеми.
Вони також критикують уряди за економічні рішення під час криз (як-от під час глобальної рецесії), пропонуючи нереалістичні, часто популістські рішення. Зазвичай ці поради не враховують довгострокових наслідків або глибших системних проблем.
З метою боротьби з підривною діяльністю “диванних радників” у багатьох країнах створено організації та платформи для перевірки фактів, такі як Snopes, PolitiFact чи Full Fact у Великій Британії. Ці ресурси регулярно спростовують фейкові заяви та помилкові поради, які поширюють “диванні експерти”. Соціальні мережі також починають маркувати фейковий контент, що допомагає обмежувати його вплив. Платформи, як-от Facebook та Twitter, в останні роки активно змінюють алгоритми, щоб зменшити поширення дезінформації та фейкових новин. Вони також впроваджують політики, що дозволяють позначати неправдиві або маніпулятивні повідомлення, а також блокувати акаунти тих, хто регулярно поширює дезінформацію.
У країнах ЄС, США та Канаді проводяться освітні кампанії щодо критичного мислення, зокрема в рамках шкільної та університетської програм. Ці заходи спрямовані на те, щоб навчити людей розрізняти достовірні джерела інформації та не піддаватися маніпуляціям.
У деяких країнах боротьба з небезпечними “експертами”, навіть, може дійти до судів. Наприклад, у США і Канаді до суду часто подають тих, хто поширює шкідливі поради або дезінформацію, яка призводить до реальних наслідків для здоров’я або безпеки людей.
Деякі уряди запускають інформаційні кампанії, спрямовані на розвінчування міфів і підтримку офіційних джерел інформації. Під час пандемії COVID-19 уряди різних країн активно співпрацювали з науковими установами, медіа та громадськими організаціями для боротьби з дезінформацією.
Очевидно, що “диванні експерти” — це глобальна проблема, яка небезпечна через дезінформацію та маніпуляції суспільною думкою. Боротьба з ними передбачає поєднання технологічних, юридичних та освітніх заходів. Ключове завдання суспільства — навчитися розпізнавати фейкових експертів та не давати їм можливості впливати на важливі рішення.
Як протидіяти марним закликам “диванних експертів”
Перш за все, потрібно розуміти, що не кожен голос у соцмережах є компетентним і вартий уваги. Варто критично оцінювати інформацію, яка поширюється, і завжди перевіряти джерела. Якщо хтось постійно закликає до радикальних дій, не підкріплюючи це фактами або реальними діями, його слова мають викликати настороженість.
Потрібно також популяризувати реальні приклади допомоги: волонтерство, благодійність, участь у інформаційній боротьбі на основі правдивих даних. Це справжній внесок, який допомагає, а не шкодить.
Замість того, щоб стати черговим “диванним експертом”, кожен з нас може реально допомогти: підтримати армію, донатити на потреби постраждалих або навіть просто підтримати морально своїх близьких. Дійсно важливі зміни відбуваються не в інтернет-дописах, а у реальних вчинках.
“Диванні експерти” — це сучасна проблема, яка несе серйозну загрозу для суспільства під час війни. Їхні гучні слова часто є порожніми, але здатні призвести до небезпечних наслідків. У критичні моменти історії суспільству потрібні не гасла, а реальні дії та підтримка.
У часи, коли кожен крок може коштувати життя, гучні, але порожні заклики “диванних експертів” стають тихою, але не менш руйнівною зброєю. Вони сіють хаос, дезорієнтують суспільство і підривають довіру до тих, хто насправді бореться за майбутнє країни. Їхня пасивність, замаскована під активність у соціальних мережах, створює ілюзію участі, тоді як справжня боротьба вимагає реальних дій і жертв. Найбільша загроза цих “диванних військ” — це відволікання уваги від тих, хто потребує нашої підтримки. Настав час залишити ілюзії та зосередитися на справжніх вчинках, адже перемога залежить не від слів, а від дій кожного з нас.