Ще кілька місяців тому законопроєкт сенатора Ліндсі Грема про найжорсткіші за весь час вторинні санкції проти Росії здавався черговою ініціативою, яка може надовго застрягнути між Білим домом, Сенатом і Палатою представників. Після смерті його автора ситуація несподівано змінилася. Документ не лише не зник із порядку денного, а й отримав новий політичний імпульс. Як пише Axios, станом на середину липня він уже має підтримку понад 60 сенаторів – достатньо для подолання процедурних бар’єрів у верхній палаті Конгресу. Головним питанням нині залишається не кількість голосів, а час, коли законопроєкт винесуть на розгляд, а також його подальше проходження через Палату представників.
Водночас цей документ уже давно перестав бути лише історією про санкції. Він став відображенням тієї стратегії, яку Ліндсі Грем послідовно просував щодо України від початку повномасштабного вторгнення. Його останній візит до Києва показав: сенатор бачив завершення війни не як наслідок військового виснаження однієї зі сторін, а як результат поєднання сили, економічного тиску та дипломатії.
Від “пекельних санкцій” до інструмента переговорів
Коли Ліндсі Грем разом із демократом Річардом Блюменталем уперше представив законопроєкт, увагу привернула насамперед цифра – 500-відсоткові мита для держав, які продовжують купувати російські нафту та газ. Насамперед йшлося про Китай та Індію. Саме вони забезпечують Москві значну частину валютних надходжень після втрати європейського ринку.
Однак за рік документ суттєво змінився. За даними Reuters, після переговорів із адміністрацією Дональда Трампа максимальний розмір тарифів скоротили до 100%, а їх застосування стало більш вибірковим. Зберігся головний принцип: економічний тиск переноситься не лише на Росію, а й на тих, хто фактично фінансує її воєнну економіку, купуючи енергоносії. Крім цього, законопроєкт містить положення щодо російського “тіньового флоту”, фінансових інституцій та великих енергетичних проєктів, які забезпечують Кремлю експортні доходи. Для Грема санкції ніколи не були самоціллю. Він розглядав їх як спосіб змінити розрахунки Кремля.
Саме тому під час візиту до Києва сенатор заявив, що вперше за довгий час бачить реальну формулу завершення війни. У цій формулі військова допомога Україні, розвиток її оборонних можливостей і жорсткі економічні обмеження працюють одночасно. На його переконання, лише тоді у Москви з’являться стимули для реальних переговорів.
“Моя надія – завершити війну дипломатією”
В останніх виступах Ліндсі Грема привертала увагу одна особливість. Один з найпослідовніших прихильників жорсткого тиску на Кремль дедалі частіше говорив саме про дипломатію.
Під час брифінгу в Києві він прямо зазначив, що Україна не зможе виграти війну виключно на полі бою, але успіхи української армії створюють необхідний політичний простір для майбутніх переговорів.
Його фраза “моя надія – завершити війну дипломатією”, добре показує еволюцію американського підходу. Дедалі більше політиків у Вашингтоні виходять із того, що військова підтримка та санкції мають не замінити переговори, а зробити їх можливими. Без достатнього тиску Кремль не матиме причин змінювати свою позицію.
Саме тому навіть пом’якшена редакція законопроєкту не суперечить цій концепції. Вона залишає президентові США ширший простір для маневру, але водночас створює важелі, які можна використати як під час переговорів, так і в разі їх зриву.
Україна як партнер, а не лише отримувач допомоги
Останній візит до Києва показав ще один важливий аспект у підході Ліндсі Грема.
Відвідавши українське підприємство SkyFall, сенатор говорив не лише про необхідність підтримувати Україну. Він наголошував, що самі Сполучені Штати можуть багато чого навчитися в українського оборонного сектору.
Грем назвав українські безпілотники найбільш передовими в світі й попередив, що відмова від технологічної співпраці стала б великою помилкою для Америки.
Ця позиція відрізнялася від традиційної моделі відносин, коли Вашингтон виступав виключно донором безпеки. Сенатор дедалі частіше описував Україну як державу, яка вже створює військові технології, здатні змінювати сучасну війну, а тому є партнером, а не лише одержувачем підтримки.
Саме такий підхід добре узгоджувався з його аргументами для американських консерваторів. Допомога Україні, на його думку, означала не благодійність, а інвестицію у власну обороноздатність США.
Чому саме Грем мав особливий вплив
Для України Ліндсі Грем був важливий не тільки через власні заяви.
У Вашингтоні він залишався одним із небагатьох республіканців, які одночасно користувалися довірою українського керівництва та мали безпосередній доступ до Дональда Трампа. Саме ця роль робила його політично вагомою персоною.
За кілька днів до смерті Грем повідомив у Києві, що після тривалих переговорів вдалося погодити текст санкційного законопроєкту з Білим домом. Він планував після повернення до Вашингтона разом із Річардом Блюменталем домагатися якнайшвидшого винесення документа на голосування.
За оцінками Reuters та Associated Press, саме Грем часто виступав посередником між Києвом і командою Трампа, допомагаючи переконувати адміністрацію підтримувати нові рішення щодо України. Його участь згадують і в контексті домовленостей про ліцензійну співпрацю у виробництві ракет-перехоплювачів для систем Patriot, і під час обговорення санкційного пакета.
Після його смерті багато американських сенаторів відкрито заявили, що ухвалення законопроєкту стане найкращим способом вшанувати його політичну спадщину.
Чому підтримка понад 60 сенаторів ще не означає швидке ухвалення
Попри достатню кількість голосів, процедура залишається складною.
Спершу керівництво республіканців має знайти час для розгляду документа в Сенаті. Після цього законопроєкт повинна схвалити Палата представників. Лише тоді він надійде президентові США. Крім того, навіть оновлена редакція залишає президентові можливість відкладати або призупиняти застосування окремих санкцій з огляду на національні інтереси. Це стало одним із компромісів, який дозволив адміністрації Трампа підтримати документ.
Водночас сам факт появи понад 60 співавторів демонструє ширший процес. Підтримка жорсткішого економічного тиску на Росію дедалі менше залежить від окремих політиків і дедалі більше стає елементом двопартійного консенсусу в Сенаті.
Один з “яструбів”
Ліндсі Грем був одним із найвідоміших сенаторів Республіканської партії США.
Він представляв штат Південна Кароліна в Сенаті з 2003 року. У зовнішній політиці Грем належав до так званих “яструбів” – республіканців, які виступають за активну роль США у світі, сильну оборону та жорстку політику щодо противників Вашингтона.
Водночас його політична роль була складнішою, ніж просто “республіканець”. Після 2024 року він став одним із небагатьох республіканських сенаторів, які одночасно зберігали довіру Дональда Трампа і послідовно підтримували Україну. Саме тому Грем зміг виступати посередником між адміністрацією Трампа, республіканською більшістю та прихильниками допомоги Україні;
Його санкційний законопроєкт був двопартійним (bipartisan), оскільки його співавтором був сенатор-демократ Річард Блюменталь. Це й пояснює, чому документ отримав підтримку як республіканців, так і демократів.
Саме ця здатність об’єднати дві партії навколо питання санкцій і робила Грема однією з ключових фігур американської політики щодо України.
Політична спадщина Ліндсі Грема
Останні виступи сенатора дивовижно поєднували твердість і прагматизм.
Він не пропонував обирати між військовою допомогою та дипломатією. Не протиставляв санкції переговорам. Не говорив про швидке завершення війни завдяки одному рішенню.
Він описував послідовність дій: сильна українська армія, економічний тиск на Кремль, скорочення російських нафтових доходів, підтримка союзників і лише після цього – дипломатичне врегулювання.
Саме тому його слова про надію завершити війну дипломатією не суперечили закликам до нових санкцій. Для Ліндсі Грема дипломатія була не альтернативою тиску, а його кінцевою метою.
Якщо санкційний законопроєкт буде ухвалений, він стане не лише одним із найжорсткіших американських механізмів економічного впливу на Росію від початку повномасштабної війни. Він також залишиться політичним підсумком людини, яка до останніх днів переконувала Вашингтон, що підтримка України є питанням не тільки солідарності, а й довгострокової безпеки самих Сполучених Штатів.
Чому законопроєкт пережив свого автора
У Конгресі США чимало законодавчих ініціатив зникають разом із політичною актуальністю або втратою свого головного лобіста. Історія санкційного законопроєкту Ліндсі Грема розвивається інакше.
Після смерті сенатора документ не став символічною згадкою про одного з найпослідовніших прихильників України. Навпаки, він перетворився на спільний двопартійний проєкт, який підтримують уже понад 60 сенаторів. Це свідчить, що ідея жорсткішого економічного тиску на Росію вже не асоціюється лише з особистою позицією Грема. Вона поступово стає частиною ширшої політики американського істеблішменту.
Саме тому подальша доля законопроєкту залежить уже не від авторитету його автора, а від готовності Конгресу та Білого дому зробити санкції одним із ключових інструментів впливу на Москву. Якщо документ буде ухвалений, це означатиме, що політичний курс, який роками відстоював Ліндсі Грем, продовжив існування навіть після його смерті.
