Останнім часом українці, зокрема ті, хто був змушений залишити країну через війну, все частіше стикаються з неприязним ставленням за кордоном. Ці випадки включають різні форми дискримінації, образливі висловлювання та агресивну поведінку з боку місцевих жителів та працівників різних установ. Одним із таких інцидентів став випадок української журналістки Олени Мудрої, який трапився на залізничному вокзалі в Празі, Чехія. Ця подія не лише відображає особистий досвід журналістки, але й піднімає ширше питання щодо ставлення до українців, які опинилися за кордоном через війну.
Як зазначає Олена Мудра у своєму пості у Фейсбук, неприємний інцидент трапився ввечері у п’ятницю, 28 вересня 2024 року, на головному вокзалі Праги. Олена разом із кількома колегами залишилася в залі вокзалу, щоб наглядати за багажем української групи, з якою вони подорожували. Після тривалої дороги журналістка вирішила сісти на підвіконня біля великої купи чемоданів, щоб трохи відпочити. Саме цей момент і став початком конфлікту, який переріс у серйозний скандал.
Як розповідає Олена, офіціантка кафе, яке розташоване поруч із тим місцем, де вона присіла, раптово почала поводитися агресивно. Вона спочатку почала кричати на Олену, вимагаючи, щоб та негайно встала з підвіконня та залишила це місце. Олена була здивована такою поведінкою, адже на підвіконні вже лежали речі інших відвідувачів, зокрема сумки та їжа, і ніхто раніше не робив зауважень. Офіціантка, не змогла чітко пояснити, чому не можна сидіти на підвіконні, однак швидко перейшла на особисті образи. Вона почала ображати не тільки Олену, але й відкрито висловлювати зневагу до України та українців, що викликало ще більше обурення.
Олена пояснює, що на цей момент до конфлікту приєдналися шість чоловіків, які назвали себе охоронцями вокзалу. Вони підходили до журналістки агресивно, вимагаючи, щоб вона негайно залишила головний зал вокзалу. Проте, як зазначає Олена, ці чоловіки не змогли надати жодних документів, які б підтвердили їхній статус охоронців. Їхні дії та поведінка були явно спрямовані на те, щоб залякати журналістку та її колег. Вони не тільки вимагали, щоб Олена залишила зал, але й почали ображати її та принижувати її національність, вживаючи образливі висловлювання стосовно України.
Журналістка відзначає, що один із чоловіків, який долучився до конфлікту пізніше, представився волонтером громадського порядку та заявив, що він є добровольцем війни в Україні. Однак його поведінка викликала у Олени ще більше занепокоєння, оскільки цей чоловік розмовляв з нею українською мовою, але з сильним російським акцентом, і постійно намагався ображати її та дискредитувати Україну. Олена зауважила, що його поведінка була спрямована на подальше загострення конфлікту.
Крім цього, під час конфлікту до них приєдналося ще троє чоловіків, які також представилися охоронцями вокзалу. Вони були одягнені у форму, схожу на уніформу співробітників вокзалу, і вимагали у журналістки показати квиток на поїзд. Проте Олена попросила їх спочатку пред’явити посвідчення, оскільки їхня агресивна поведінка та спроби хапати її за руку викликали у неї підозри щодо їхньої справжньої ролі. Після того як Олена поставила питання про їхні посвідчення, чоловіки більше не вимагали у неї квиток, але продовжували вимагати, щоб вона залишила головний зал вокзалу та перемістилася на інший поверх або на платформу разом із багажем.
Ситуація продовжувала загострюватися, коли до конфлікту долучився старший чоловік, якому було приблизно за 50 років. Він почав відкрито ображати не тільки журналістку, але й Україну, вживаючи нецензурні висловлювання. Чоловік поводився дуже агресивно, намагався фізично наблизитися до Олени, і лише загроза виклику поліції змусила його відійти.
За словами Олени, конфлікт привернув увагу багатьох людей, які перебували на вокзалі. Багато з них почали знімати подію на камери своїх телефонів, що створило додатковий тиск на охоронців та інших учасників конфлікту. Проте, навіть присутність свідків не зупинила агресію з боку чоловіків, які продовжували чіплятися до Олени та ображати її.
Незабаром на місце конфлікту приїхали співробітники поліції. Однак замість того, щоб розібратися в ситуації та захистити журналістку від агресії, поліцейські почали звинувачувати Олену. Вони назвали її “ненормальною” і вказали на те, що територія вокзалу є приватною власністю, тому вона повинна негайно її залишити. Олена намагалася пояснити, що залізничний вокзал є публічним місцем, і вона має право там перебувати, чекаючи на поїзд, але поліція наполягала на своєму.
Один із поліцейських запропонував Олені сісти на підлогу поруч із багажем або переміститися на інше підвіконня, яке знаходилося далі від кафе. Олена вказала на нелогічність цієї пропозиції, проте поліцейські не стали більше дискутувати і попередили її, що якщо їх ще раз викличуть на місце, вони заберуть її та колег до відділку на ніч.
Цей інцидент тривав близько пів години, протягом якого Олена та її колеги зазнали численних образ та агресивної поведінки з боку місцевих “охоронців” та персоналу кафе. Усе це відбувалося на очах багатьох свідків, але навіть втручання поліції не допомогло вирішити ситуацію справедливо.
Ця історія Олени Мудрої є лише одним із багатьох випадків, коли українці за кордоном стикаються з дискримінацією та упередженим ставленням. Вона підкреслює важливість захисту прав українців, які змушені залишити свою країну через війну, і необхідність міжнародної спільноти більш активно реагувати на подібні випадки. Подібні інциденти демонструють, що, попри офіційну підтримку України, на рівні окремих громадян існує упереджене ставлення, яке часто переростає в агресію та дискримінацію.
