Європейський Союз уперше за багато років чітко окреслив часовий горизонт розширення – 2030-й, заявивши, що вступ нових членів до цього моменту є “реалістичним сценарієм”. Такий сигнал прозвучав одночасно з оприлюдненням щорічного звіту Європейської комісії щодо країн-кандидатів, у якому Україна отримала одну з найвищих оцінок за темпи реформ.
Втім, поряд з обережним оптимізмом пролунали й жорсткі політичні меседжі. Брюссель демонструє готовність прискорювати інтеграційні процеси там, де бачить реальний прогрес і стратегічний сенс, і водночас – різко дистанціюється від урядів, що відступають від демократичних норм. Таким чином ЄС сигналізує: шлях до членства залишається відкритим, але передбачає чіткі стандарти й відповідальність за їх дотримання.
“Геополітичне розширення” як нова норма
Очільниця зовнішньої політики ЄС Кая Каллас окреслила те, що у Брюсселі вже називають геополітичною логікою розширення:
“Повномасштабне вторгнення Росії в Україну та геополітичні зрушення чітко підтверджують необхідність розширення… Якщо ми хочемо бути сильним гравцем на світовій арені, ми маємо приймати рішення і рухатися вперед“.
Каллас наголосила, що вступ нових членів до 2030 року можливий, а серед лідерів процесу назвала Чорногорію та Албанію, які, за оцінками Комісії, “просунулися найбільше”. Водночас Україна, яка проводить реформи в умовах війни, названа безпрецедентним випадком трансформації під час збройного конфлікту.
Від нормативів до впровадження: ЄК фіксує найкращий результат України за три роки
Віцепрем’єр з євроінтеграції Тарас Качка назвав цьогорічний звіт “найкращим за три роки”, наголосивши на рекордних показниках прогресу. За його словами, у 15 розділах переговорів зафіксовано посилений імпульс реформ, у 12 – “добрий прогрес”, і жоден із напрямів не показав погіршення. Водночас у 11 розділах рівень готовності України було підвищено.
За методологією Єврокомісії, середній рівень прогресу України становить 3,16 (+0,39), а загальний рівень готовності – 2,53 (+0,32). Це суттєво контрастує з минулим роком, коли зміни були майже непомітними.
Найважливіше – у Брюсселі визнають якісну зміну етапу: Україна поступово переходить від ухвалення необхідних законів до практичного впровадження європейських стандартів. Це стосується державного управління, антикорупційної сфери, судової системи та цифровізації – тих напрямів, які критично визначають європейську інтеграцію не на папері, а в реальному житті.
Україна: висока динаміка, але тиск з корупційного блоку
За словами європейських посадовців, Україна продемонструвала “відданість європейському курсу навіть під ударами війни”.
Європейська Комісія наголошує, що Україна входить до групи чотирьох країн, які демонструють найбільш впевнений поступ на шляху до членства – поруч із Молдовою, Албанією та Чорногорією.
Втім, у неформальній класифікації Politico Україна отримує оцінку “B” – нижчу за Молдову (B+) і тим більше Чорногорію (A). Це показовий сигнал: навіть попри війну й безпрецедентну швидкість реформ, Київ залишається серед ключових претендентів, але не очолює цю когортy.
Окрема тема – боротьба з корупцією. Брюссель визнає значний прогрес, але водночас відзначає, що саме тут зберігається делікатний баланс між досягненнями й ризиками відкату. Це сфера, де очікування ЄС залишаються особливо високими – і де будь-які кроки назад викликають негайну й жорстку реакцію.
Водночас у звіті Європейської комісії чітко окреслено низку ризиків, які можуть вплинути на цей шлях. Серед них – тиск на антикорупційні інституції, потреба забезпечити стабільні гарантії незалежності НАБУ та САП, а також вразливість судової системи до політичного втручання.
Єврокомісія попереджає: необхідно зберегти динаміку реформ і не допустити жодних кроків назад, особливо у сфері боротьби з корупцією. Показовим став літній інцидент, коли спроба Офісу генпрокурора посилити контроль над антикорупційними органами викликала тривогу партнерів і засвідчила, що інституційна незалежність в Україні досі залишається вразливою.
Зеленський і Санду тиснуть на ЄС
Після оприлюднення оцінки Єврокомісії президент України Володимир Зеленський та президентка Молдови Майя Санду виступили на саміті Euronews щодо розширення ЄС. Обидва лідери закликали Євросоюз пришвидшити початок переговорів про вступ.
Зеленський, звертаючись із Покровська, наголосив, що українські військові борються не лише за свою землю, а й за майбутнє України в ЄС. Він заявив, що сподівається на вступ до 2030 року та не хотів би затягування процесу, хоча визнає, що рішення залежить від ЄС. Український президент підкреслив, що Київ готовий відкривати переговорні кластери якнайшвидше і захищав проведені антикорупційні реформи, попри зауваження Брюсселя.
Також Зеленський повідомив про розмову з президентом США Дональдом Трампом, який нібито пообіцяв допомогти подолати угорське вето, хоча конкретних строків не назвав. Зеленський відкинув можливість будь-яких спеціальних домовленостей із Віктором Орбаном, наголосивши, що блокування українського руху до ЄС вигідне Росії. Він закликав Будапешт як мінімум не перешкоджати Києву, якщо Україна виконує всі вимоги.
Майя Санду виступила в тому ж ключі. Вона заявила, що Молдова готова до повного формату переговорів, але процес блокується Угорщиною, яка затримує просування і України, і Молдови. Санду наголосила на потребі чітких термінів та рішучості з боку ЄС. На її думку, Євросоюз може знайти рішення, якщо проявить політичну волю та креативність.
Санду також попередила: проєвропейським силам у Молдові вдалося здобути низку перемог, включно з референдумом і виборами, але якщо протягом трьох років – до наступних президентських виборів – не буде відчутного прогресу з ЄС, це може підірвати довіру громадян.
Ключовий геополітичний союзник – Молдова
У Брюсселі особливо відзначили Молдову, назвавши її “країною з найбільшим річним прогресом”. Комісар Марта Кос наголосила, що Кишинів просувається вперед попри гібридні атаки Росії, спроби підкупу виборців і кампанії дезінформації.
Цей акцент показовий: ЄС сприймає Молдову як політичного близнюка України в боротьбі з російським впливом.
Грузія: “кандидат номінально”
Контрастом до Києва та Кишинева прозвучала найрізкіша за останні роки позиція ЄС щодо Грузії. У документі країну фактично виведено у статус “кандидата лише номінально”.
Причина – глибока деградація демократичних стандартів:
- “закон про іноземних агентів”, натхненний російськими практиками,
- масові репресії проти протестувальників і журналістів,
- понад 500 затриманих, з яких, за даними Європарламенту, 300 зазнали катувань або нелюдського поводження.
Кос звернулася до влади Грузії майже ультимативно:
“Припиніть увʼязнювати опозицію і почуйте свій народ — тоді ми зможемо говорити“.
Сербія: стратегічна невизначеність
ЄС також значно жорсткіше позначив свою позицію щодо Сербії. У звіті прямо зафіксовано “відступ від свободи слова”, погіршення ситуації з правами опозиції та тиском на медіа. На тлі цього країна переживає масові протести, спричинені корупційними скандалами та звинуваченнями у зловживаннях владою, що поставили питання демократичних реформ у центр внутрішньої політичної дискусії.
Брюссель уперше за тривалий час висловився максимально відверто: Белграду потрібно зробити стратегічний вибір. ЄС очікує не лише технічних змін, а й політичного сигналу – зближення з європейськими позиціями, зокрема щодо Росії, медіасвободи й незалежності інститутів. Натомість на практиці Сербія досі намагається балансувати між ЄС та Москвою, що дедалі більше дисонує з очікуваннями Брюсселя.
Фактично Єврокомісія дає зрозуміти: країна не зможе одночасно рухатися до членства і зберігати політичну двозначність та авторитарні практики. Тож подальший поступ Сербії тепер безпосередньо залежить від реального вибору зовнішньополітичного курсу – і готовності уряду Вучича довести цей вибір реформами, а не деклараціями.
Фактор Угорщини та нова логіка рішень
Розширення ЄС залишається процедурою, що потребує одностайної підтримки всіх 27 держав-членів. І ця вимога вже впливає на українську траєкторію: позиція Угорщини фактично блокує подальші кроки у переговорах про вступ України – а разом із нею й Молдови, адже процеси синхронізовані. Це створює не лише політичну, а й інституційну напругу всередині Союзу.
Саме на цьому тлі в ЄС активізувалася дискусія про необхідність змін у правилах прийняття рішень, зокрема, щодо можливості обходу вето у визначальних питаннях розширення. Ряд лідерів наполягають, що право однієї країни блокувати стратегічні рішення Євросоюзу перетворює весь блок на “заручника окремої столиці”. Найчастіше як приклад наводять зовнішню політику: саме тут пропонують перейти до кваліфікованої більшості, аби жодна держава-член не могла зупинити ухвалення критично важливих рішень, зокрема щодо санкцій чи відкриття нового етапу переговорів з кандидатами.
Деякі уряди та дипломати також розглядають проміжні механізми, наприклад, моделі, коли рішення про запуск або продовження переговорів з окремими країнами може ухвалюватися без формального одностайного голосування, якщо відсутність рішення загрожує стратегічним інтересам ЄС. У кулуарах Брюсселя дедалі частіше звучить аргумент, що у світі жорсткої геополітики дозволити одній державі блокувати майбутнє Союзу “незахищено та небезпечно”.
Реалістичність 2030 та внутрішні обмеження ЄС
Хоча Каллас заявила, що вступ не потребує попередньої реформи ЄС для невеликих країн на кшталт Чорногорії чи Албанії, Україна – інший масштаб: майже 40 млн населення, величезні витрати на відбудову та структура аграрних субсидій.
Це виклик навіть для союзників Києва, включно з Польщею, що є основним отримувачем коштів ЄС.
Для України це означає: момент історичної можливості триває. Але його потрібно захищати реформами й політичною стійкістю і не давати підстав тим, хто хоче сповільнити євроінтеграцію, апелюючи до “ризику корупції та нестабільності”.
Вікно відкрите. Але його також можуть знову зачинити.
