30 січня в Україні відзначається День спеціаліста військово-соціального управління ЗСУ, в світі – День пам’яті NASA та Шкільний день ненасильства та миру.
30 січня 1703 року сталася легендарна помста 47 самураїв – «Помста Ако».
30 січня 1773 року народився Василь Каразін – визначний громадський діяч, учений, інженер, просвітник і засновник Харківського університету.
30 січня 1948 року було вбито лідера індійського національно-визвольного руху, людину, яку народ прозвав «Великою душею» – Махатму Ганді.
День спеціаліста військово-соціального управління Збройних сил України
Це свято було започатковане 2015 року, коли стало очевидним, що військово-соціальна робота відіграє критично важливу роль у підтримці військовослужбовців, їхніх сімей та ветеранів.
Основним завданням фахівців цієї сфери є допомога військовим у подоланні психологічних труднощів, адаптації після бойових дій, вирішенні соціальних питань та взаємодії з цивільними структурами. В умовах війни їхня робота стала ще актуальнішою, адже допомога захисникам охоплює не лише юридичні та матеріальні аспекти, а й морально-психологічну підтримку, що сприяє зміцненню боєздатності українського війська.
Сьогодні військово-соціальні фахівці працюють як у частинах і підрозділах, так і у спеціалізованих центрах, надаючи консультації, організовуючи заходи з реабілітації та допомагаючи військовослужбовцям адаптуватися до мирного життя після повернення з передової. Вони є незамінною ланкою між армією та суспільством, сприяючи інтеграції військових у соціум і створенню належних умов для їхньої служби та життя після неї.
Цікаві факти
Військово-соціальна робота включає широкий спектр завдань: від юридичного супроводу до організації психологічної допомоги.
У Збройних силах України створені спеціальні підрозділи, які займаються морально-психологічним забезпеченням та соціальною підтримкою військових.
Одним із головних напрямків діяльності військово-соціальних фахівців є робота з родинами загиблих воїнів, щоб вони отримували необхідну підтримку та пільги.
В Україні розвиваються центри психологічної реабілітації для військовослужбовців, які зазнали травматичних подій.
У деяких країнах, зокрема в США та Великій Британії, аналогічні спеціалісти мають статус військових психологів або соціальних працівників, що підкреслює важливість їхньої роботи у військовій структурі.
День пам’яті NASA
Останній четвер січня для NASA є особливим днем, коли вся космічна спільнота вшановує пам’ять астронавтів, які віддали свої життя заради дослідження космосу. День пам’яті NASA – це щорічний захід, що нагадує про ризики, які супроводжують людство у його прагненні пізнати Всесвіт.
Цей день нерозривно пов’язаний із найбільшими трагедіями в історії космічної програми США. Першою з них стала катастрофа «Аполлона-1», коли 27 січня 1967 року під час наземного тестування внаслідок пожежі в кабіні загинули троє астронавтів: Вірджил “Ґас” Ґріссом, Едвард Вайт і Роджер Чаффі. Це був болючий удар для всієї американської космічної програми, що змусив NASA переглянути систему безпеки.
Наступною трагедією, що сколихнула світ, стала катастрофа шатла «Челленджер» 28 січня 1986 року. Під час запуску через 73 секунди після старту шатл вибухнув на очах мільйонів глядачів. Серед загиблих був перший цивільний астронавт – вчителька Крісті Маколіфф, яка мала провести урок із космосу для школярів усього світу.
Через 17 років, 1 лютого 2003 року, NASA знову пережило втрату. Шатл «Колумбія» розпався під час повернення на Землю після успішної місії, коли пошкодження термозахисту призвело до руйнування корабля в атмосфері. Загинули всі семеро членів екіпажу, серед яких був перший ізраїльський астронавт Ілан Рамон.
Щороку в День пам’яті NASA співробітники агентства, родини загиблих та космічні ентузіасти по всьому світу віддають шану тим, хто зробив найбільшу жертву в ім’я науки. Церемонії проходять у Космічному центрі імені Кеннеді, Меморіальному центрі Арлінгтонського кладовища та інших місцях, пов’язаних із програмою NASA.
Попри всі трагедії, людство не припиняє прагнути до зірок. День пам’яті NASA нагадує, що кожен крок у вивченні космосу вимагає великої відповідальності, але саме ці зусилля ведуть нас до нових відкриттів і прогресу.
Цікаві факти
NASA офіційно започаткувало цей день у 2004 році, через рік після катастрофи «Колумбії».
Меморіальні заходи проводяться не тільки в США, а й у різних країнах світу, де є наукові установи, що співпрацюють з NASA.
В пам’ять про загиблих астронавтів у космосі залишено кілька артефактів, зокрема, уламки «Челленджера» і «Колумбії» зберігаються для навчальних досліджень.
Один із кратерів на Місяці названо на честь екіпажу «Колумбії», а астероїди отримали імена загиблих астронавтів.
Президент США традиційно робить офіційну заяву в цей день, підкреслюючи значення досліджень космосу та пам’ять про тих, хто поклав за це своє життя.
Шкільний день ненасильства та миру
Щороку 30 січня у всьому світі відзначається Шкільний день ненасильства та миру – подія, присвячена утвердженню ідеалів миру, терпимості та ненасильницького вирішення конфліктів. Ініціатором цього дня став іспанський поет Льоренсо Відаль Відаль, який у 1964 році запропонував відзначати цю дату у навчальних закладах як символ гармонії та взаємоповаги між людьми.
День цього дня обрали на честь річниці смерті Махатми Ганді, видатного борця за незалежність Індії та ідейного лідера ненасильницького спротиву. Ганді доводив, що будь-який конфлікт можна розв’язати мирним шляхом, а сила духу є важливішою за силу зброї.
Сьогодні у цей день в школах по всьому світу проводять освітні заходи, присвячені темам миру, прав людини, запобігання насильству та булінгу. Учні беруть участь у дискусіях, театралізованих виставах, створюють плакати та малюнки, які закликають до толерантності та розуміння. Важливим аспектом є навчання дітей мирному спілкуванню, повазі до інших культур і розв’язанню суперечок без агресії.
Цей день має особливе значення в сучасному світі, де конфлікти та насильство все ще залишаються серйозною загрозою. Він нагадує, що саме з дитинства закладаються основи мирного співіснування, і виховання нових поколінь у дусі ненасильства є запорукою гармонійного майбутнього.
Цікаві факти
Цей день не є офіційним міжнародним святом, але відзначається в багатьох країнах за ініціативою освітніх установ.
Льоренсо Відаль Відаль був не лише поетом, а й педагогом, який активно просував ідеї ненасильства в школах.
Головний символ цього дня – білий голуб, який уособлює мир і чистоту людських намірів.
Махатма Ганді, пам’яті якого присвячений цей день, відомий тим, що за допомогою ненасильницького протесту допоміг Індії здобути незалежність від Великої Британії.
Девіз цього дня: «Любов замість насильства».
У багатьох школах в цей день учні одягаються у білий одяг як символ миру та солідарності.
Історичні події в цей день
1901 року відбулася інтронізація Андрея Шептицького на Галицького митрополита. Він став духовним лідером Української греко-католицької церкви, активно працював над її розвитком, підтримував освіту, культурні ініціативи та відстоював права українців. Його діяльність залишила значний слід в історії національного відродження.
1915 року німецький флот вперше використав підводні човни під час атаки французького порту Гавр. Це стало початком нової епохи у військово-морській стратегії, адже підводні човни перетворилися на грізну зброю у війнах ХХ століття.
1918 року Українська Центральна Рада ухвалила рішення про створення добровольчої української армії. Це було важливе рішення в боротьбі за незалежність України, оскільки молода держава стикалася із загрозою зовнішньої агресії та потребувала боєздатного війська для свого захисту.
1930 року розпочалася кампанія розкуркулення, коли Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР видало постанову «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств…». Ця політика призвела до масових репресій проти заможних селян: їх позбавляли майна, виселяли разом із родинами у віддалені регіони, а тих, хто чинив опір, фізично знищували. Це стало початком великомасштабного терору проти українського села та передумовою до Голодомору.
Того ж дня, 1930 року, було здійснено перший у світі запуск радіозонда для дослідження атмосфери. Цей винахід став важливим для метеорології, адже дозволив значно покращити розуміння погодних процесів і розробити точніші прогнози.
1932 року у Фінляндії було запроваджено «сухий закон», який обмежував виробництво, продаж і споживання алкоголю. Подібні заборони вводилися в різних країнах світу, однак не завжди виявлялися ефективними, оскільки призводили до розвитку чорного ринку спиртного.
1933 року в Німеччині націонал-соціалісти на чолі з Адольфом Гітлером прийшли до влади. Це стало поворотним моментом у світовій історії, оскільки прихід Гітлера до влади спричинив масштабні політичні зміни, що зрештою привели до Другої світової війни.
1992 рік відзначився важливими міжнародними подіями для України. Цього дня:
- Україна приєдналася до членства Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), що стало кроком до її інтеграції в європейську безпекову систему.
- Ісландія офіційно визнала незалежність України, ставши однією з перших країн, що підтримали суверенітет молодої держави.
- Україна встановила дипломатичні відносини з Королівством Іспанія, що сприяло розвитку політичних і економічних контактів між двома країнами.
Того ж дня 1992 року завершила свою місію перша канадська жінка-астронавт українського походження Роберта Лінн Бондар. Вона провела вісім днів на борту шатла «Діскавері», беручи участь у наукових дослідженнях впливу невагомості на людський організм.
2004 року була створена перша стаття в українській Вікіпедії – “Атом”. Це стало початком розвитку найбільшої вільної енциклопедії українською мовою, яка сьогодні є важливим джерелом знань для мільйонів людей.
2007 року у продаж надійшла операційна система Windows Vista. Вона мала оновлений графічний інтерфейс та покращені функції безпеки, проте через проблеми з продуктивністю та сумісністю з програмами отримала змішані відгуки від користувачів.
2015 року сталася масштабна пожежа у Фундаментальній бібліотеці ІНІОН (Інституту наукової інформації з суспільних наук) у Москві. У вогні загинула велика кількість унікальних рукописів та наукових праць, що завдало непоправної шкоди історичній та науковій спадщині.
Легенда про 47 ронінів: помста Ако
30 січня 1703 року у японському місті Едо (нині Токіо) сталася легендарна помста 47 самураїв – «Помста Ако». Ці воїни були ронінами – самураями, які втратили свого господаря. У традиційній японській культурі роніни вважалися негативними фігурами, адже справжній самурай мав бути відданий своєму даймьо (феодальному володарю) або слідувати йому у смерть. Однак у цій історії роніни проявили відданість і честь, що зробило їх легендарними.
Їхній господар, володар клану Ако Наґанорі Асано, був змушений зробити сэппуку після сфабрикованого звинувачення. Його самураї мали три вибори: знайти нового покровителя, самі вчинити харакірі або помститися за свого пана. Вони обрали останній шлях. Проте їхній ворог – чиновник Кіра Йошинака – був добре охоронений, і атакувати його одразу означало б загинути марно. Тому вони чекали півтора року, вдаючи, що змирилися зі своєю долею.
30 січня 1703 року вони несподівано увірвалися у зміцнений маєток Кіри, перебили його охорону і, знайшовши ворога, відрубали йому голову. Після цього вони пронесли її через усе місто і поклали на могилу свого господаря, виконавши обітницю честі. Потім вони добровільно здалися владі.
Здавалося б, усе було зроблено за законами самурайського кодексу Бусідо, але ситуація виявилася не такою однозначною. З одного боку, помста за свого пана була священним обов’язком («гири»), який самураї повинні були виконати навіть ціною власного життя.
З іншого – це був змовницький напад, під час якого загинув заслужений придворний чиновник і його слуги.
Вбити воїнів честі як звичайних злочинців було неможливо, адже вони діяли згідно з давніми традиціями. Тому сегунат ухвалив компромісне рішення: вони мали право здійснити сэппуку, тобто завершити своє життя самогубством за самурайськими звичаями.
20 березня 1703 року 46 ронінів зробили останній самурайський борг – виконали ритуал смерті. Їхні останки поховали поруч із могилою їхнього господаря. Єдиним, хто вижив, став 16-річний Кітіемон Терасака, якого сегун помилував. Він прожив довге життя і помер у 78 років. Його поховали разом із товаришами в тому ж монастирі, де спочивав їхній пан.
Згодом могили ронінів стали місцем паломництва, а їхня історія – легендою про вірність, самопожертву та честь самурая. За переказами, їхній одяг і зброя зберігаються у монастирі, де ченці і досі шанують їхню пам’ять.
День народження Василя Каразіна
30 січня (10 лютого) 1773 року у родині полковника Назара Олександровича Каразіна, який отримав від Катерини II маєтки в Московській і Харківській губерніях, народився Василь Назарович Каразін – визначний громадський діяч, учений, інженер, просвітник і засновник Харківського університету.
Дитячі роки Каразіна залишаються майже невідомими, а про його юність збереглися лише уривчасті відомості. За походженням він був грецького або сербського роду. Сам Каразін, судячи з його записки, поданої князю Чарториському у 1805 році щодо сербського повстання, вважав себе сербом. Водночас історичні дослідження вказують, що його предки походили з грецької дворянської родини Караджи, яка переселилася до Росії за часів Петра І. Його родоначальник, Григорій Караджи, був архієпископом Софії, нинішньої столиці Болгарії.
Початкову освіту Каразін здобув у приватних пансіонах Кременчука та Харкова. Він мав феноменальну ерудицію, активно займався наукою, викладанням та суспільною діяльністю.
Його ідеї стосувалися розвитку освіти, народного просвітництва та самоуправління. Він став автором програми державного управління, де наголошував на довірі до громадської думки. Це сподобалося імператору Олександру I, який дозволив Каразіну звертатися до нього з громадськими ініціативами.
Однією з головних ідей Каразіна була концепція Міністерства народної освіти, яке мало займатися просвітницькими питаннями на державному рівні.
Головною справою життя Василя Каразіна стало заснування Харківського університету. Він переконав місцеве та єкатеринославське дворянство пожертвувати на створення навчального закладу 400 000 рублів.
Університет відкрився у 1804 році, ставши першим вищим навчальним закладом на Лівобережній Україні. Його кредо – «Cognoscere, docere, erudire» («Пізнавати, навчати, просвіщати»), що і сьогодні відображає головну місію закладу.
У 1905 році в Харкові встановили пам’ятник Василю Каразіну. Проте цей монумент став рекордсменом за кількістю переміщень – його переносили п’ять разів. Спадщина Василя Назаровича Каразіна живе і сьогодні – його університет продовжує працювати, а його ім’я назавжди вписане в історію української науки та освіти.
Вбивство Махатми Ганді
30 січня 1948 року в Нью-Делі було вбито лідера індійського національно-визвольного руху, людину, яку народ прозвав «Великою душею» – Махатму Ганді. Його називали тим, кому судилося змінити світ.
Того вечора, під час традиційної молитви, до нього підійшов Натхурам Годзе, редактор провінційної газети та член бойового крила партії «Хінду Махасабха», яка виступала проти мирного співіснування з мусульманами. Раптово він витягнув револьвер і тричі вистрілив у Ганді. Перед смертю великий вчитель устиг вимовити лише два слова:
— Хей, Рама! (О, Боже!..). Він помер з посмішкою на губах.
Справжнє ім’я Махатми Ганді – Мохандас. Прізвисько «Махатма», що означає «великий учитель», йому дали прихильники. Навчався у Лондоні, був глибоко релігійною людиною, вів аскетичний спосіб життя. Ганді відмовився від матеріальних благ, носив найпростіший одяг, ходив босоніж, а всі пожертви передавав нужденним.
На запитання, чому він подорожує в третьому класі потягів, Махатма Ганді відповів:
— «Бо немає четвертого».
Навіть на аудієнцію до британської королеви він прийшов у традиційному одязі – простій накидці та штанах.
П’ять разів його висували на Нобелівську премію миру, але він так і не отримав її за життя.
Ганді став засновником теорії ненасильницького спротиву. Вперше цю ідею ще на початку ХХ століття озвучив Лев Толстой, але саме Ганді втілив її у реальність.
За п’ять місяців до смерті він здійснив свою головну мрію – Індія здобула незалежність від Великої Британії мирним шляхом, без кровопролиття.
Проте його ідеї не всі сприймали однаково. Радикальні групи, зокрема націоналісти-хінду, вважали, що Ганді занадто м’який щодо мусульман і недостатньо захищає інтереси індусів. Саме з цієї причини його вбив Годзе. Він та ще вісім осіб, причетних до вбивства, було засуджено до смертної кари. Проте є чутки, що за загибель Махатми Ганді заплатила ціною життя вся родина Годзе…
Світ назавжди запам’ятав Ганді як людину, яка довела: справжня сила – не в зброї, а в ідеях, що змінюють світ без насильства.
