9 червня відзначаються Міжнародний день архівів, Всесвітній день акредитації, Міжнародний день кельтського мистецтва та Міжнародний день друзів. Упродовж історії 9 червня відбулося чимало подій, які мали вагу не лише для окремих країн, а й для цілих епох.
Міжнародний день архівів: коли пам’ять стає подією
Це свято покликане вшанувати роботу тих, хто зберігає колективну пам’ять людства. Цей день об’єднує архівістів різних країн, фахівців, дослідників, а також усіх, хто цінує документальну спадщину. Архіви цього дня відчиняють двері для публіки, організовують виставки, екскурсії, публічні лекції, онлайн-заходи, діляться найцікавішими знахідками та знайомлять з особливостями своєї професії.
Свято приурочене до дати створення Міжнародної ради архівів (International Council on Archives, ICA), яка виникла 9 червня 1948 року в Парижі під егідою ЮНЕСКО під час триденного зібрання архівістів з усього світу. Саме тоді вперше на міжнародному рівні було визнано необхідність координації роботи архівних установ різних країн. Головною метою створення ICA стало зміцнення професійних зв’язків між архівістами всіх націй, а також сприяння збереженню, використанню та популяризації архівних документів.
Лише 2007 року, майже через 60 років після заснування Ради, на Генеральній асамблеї ICA у Квебеку було ухвалено рішення започаткувати відзначення Міжнародного дня архівів щороку 9 червня. Ідея полягала не тільки в символічному поверненні до початку діяльності організації, а й у створенні глобальної платформи для просування ролі архівів у сучасному світі.
У добу інформаційного перевантаження та швидкоплинних новин архіви постають як гаранти достовірності. Вони є надійними сховищами доказів і свідчень, які мають юридичну силу, історичне значення та культурну цінність. Вони потрібні для встановлення прав власності, відновлення справедливості, документування конфліктів, дослідження геноцидів, відтворення зруйнованих наративів.
Для України ця роль особливо відчутна. В умовах війни українські архівісти беруть участь у збереженні документів з окупованих територій, оцифровують фонди, рятують свідчення злочинів, фіксують факти насильства й репресій. Архіви перетворюються на своєрідні форпости документальної безпеки. Це також важливий ресурс для розслідувань, журналістики, аналітики, історії родів і пам’яті поколінь.
Цікаві факти
Міжнародна рада архівів (ICA) — єдина глобальна організація, що представляє інтереси архівів у всьому світі. Вона має понад 190 національних і професійних членів.
У рамках ICA щороку проводяться міжнародні тижні архівів (International Archives Week), де однією з ключових тем є цифрова трансформація та відкрита доступність.
Архіви — це не лише історичні документи. Вони включають фото, відео, карти, листування, технічну документацію, аудіозаписи, цифрові носії, соцмережеві архіви та навіть емодзі як свідчення часу.
У багатьох архівах, зокрема українських, зберігаються матеріали, що використовуються як докази у справах про репресії, депортації, порушення прав людини, насильство та воєнні злочини.
У XX столітті одним із найвідоміших знищень архіву стало спалення державного архіву в Сараєво у 1992 році — втрачено понад 90% історії Боснії. Відтоді архіви в зоні конфлікту вважаються стратегічним об’єктом для збереження.
Архів Ватикану містить понад 80 км стелажів із документами, доступ до більшості яких було відкрито лише в XXI столітті.
Україна визнала архіви частиною інформаційної та культурної безпеки. Після 2014 року розпочався масштабний процес відкриття архівів КДБ, що суттєво змінив публічну історію.
Всесвітній день акредитації
Це свято має глибоке значення для глобальної економіки, безпеки та довіри між споживачами, виробниками, урядами та ринками. У цей день увага прикута до ролі акредитації — незалежного підтвердження компетентності установ, які проводять випробування, сертифікацію, інспекцію або калібрування.
Всесвітній день акредитації був заснований 2007 року двома глобальними організаціями — Міжнародним форумом із акредитації (International Accreditation Forum, IAF) і Міжнародною кооперацією з акредитації лабораторій (International Laboratory Accreditation Cooperation, ILAC). Дата 9 червня була обрана як день спільного просування ідеї довіри, прозорості та міжнародної взаємної визнаності результатів оцінювання
Найчастіше ми стикаємось з результатами акредитації, навіть не підозрюючи цього. Лабораторні аналізи в медичних закладах, сертифікація продуктів харчування, технічні паспорти автомобілів, енергетична ефективність будівель, санітарно-гігієнічні перевірки підприємств — усе це спирається на установи, які пройшли акредитацію. А це означає, що їхня компетентність, об’єктивність і технічна здатність були незалежно перевірені відповідно до міжнародних стандартів.
В Україні питання акредитації регулюється законом «Про акредитацію органів з оцінки відповідності». Центральною установою, яка здійснює акредитацію на національному рівні, є Національне агентство з акредитації України (НААУ), що є повноправним членом IAF та ILAC. Це дозволяє українським сертифікатам і звітам про випробування визнаватися у понад 100 країнах.
З початком повномасштабної війни актуальність акредитації лише зросла. Йдеться не тільки про контроль якості товарів, які надходять гуманітарною допомогою або експортуються до ЄС, а й про підтвердження технічної відповідності військової продукції, безпеки будівництва чи функціонування критичної інфраструктури.
Цікаві факти
Акредитація відрізняється від сертифікації: перша підтверджує здатність оцінювати, друга — відповідність певним вимогам. Акредитують органи, а не продукцію.
Існує поняття «акредитації акредитаційних органів» — це так звані «мета-рівні» контролю, що забезпечують глобальну довіру.
Більшість стандартів, за якими здійснюється акредитація (наприклад ISO/IEC 17025), розробляє Міжнародна організація зі стандартизації (ISO).
У деяких країнах (наприклад, Нідерланди, Канада) результати лабораторій, що не акредитовані, не мають юридичної сили в суді чи в контрактах.
Акредитація є необхідною умовою для доступу до міжнародних тендерів, участі у проєктах ЄС, Світового банку та глобальних медичних закупівлях.
У сфері медичних лабораторій акредитація гарантує не лише точність аналізів, а й дотримання етичних норм, ведення документації та захист персональних даних.
Міжнародний день кельтського мистецтва
Цей день відзначається щороку як символ відданості живій традиції, що сягає глибин залізної доби й продовжує надихати художників, ювелірів, скульпторів і дизайнерів у ХХІ столітті. Він покликаний привернути увагу до унікального стилю, сформованого у дохристиянській Європі — на територіях сучасної Ірландії, Шотландії, Уельсу, Бретані, Галлії, частково Іберії й навіть Центральної Європи. Стиль, що об’єднав орнаментику, симетрію, релігійні уявлення й майстерність обробки металу, кістки, каменю та дерева.
У ХХ столітті інтерес до кельтського мистецтва вибухнув новою хвилею завдяки Ренесансу кельтської культури в Ірландії, неокельтським рухам і глобальній популярності кельтських вузлів, мотивів, а також впливу музики, фентезі та культурних фестивалів. Саме цей інтерес і підштовхнув до заснування спеціального дня, присвяченого не лише збереженню старовинних зразків, а й підтримці сучасних митців, які творять у цьому стилі.
Кельтське мистецтво — це цілий світ образів і технік: вузлові орнаменти, спіралі, зооморфні композиції, переплетення, символіка кола й нескінченності. Усе це несло філософський зміст і мало релігійне, ритуальне, міфологічне значення.
Найвідоміші приклади — Книга з Келлса (Ірландія, ІХ століття), торквес із Лаву (Франція, ІІ ст. до н.е.), кельтські хрести, коштовності доби Гальштату і Латену. Але мистецтво не зникло зі зміною епох. У ХХІ столітті воно знову ожило в студіях ремісників і школах каліграфії, у сфері графічного дизайну та ілюстрації, а також у масовій культурі.
Цікаві факти
У давнину вважалося, що безперервна лінія символізує вічне життя, а її переплетення — складність долі, єдність земного й потойбічного світів.
Стиль, відомий як «Інсулярне мистецтво», поєднує кельтські, англосаксонські й християнські мотиви. Його розквіт — VII–IX століття, час створення найрозкішніших рукописів.
Кельтські хрести, окрім християнського змісту, несуть у собі дохристиянські елементи — коло, що символізувало сонце, час або космічний порядок.
Сучасні дизайнери, зокрема в tattoo-мистецтві, активно використовують вузлові мотиви, змінюючи їхню структуру або додаючи 3D-ефекти, зберігаючи при цьому філософський зміст.
У Канаді існує Міжнародна гільдія художників кельтського мистецтва (International Celtic Art Guild), яка проводить конкурси, видає каталоги та популяризує стиль у Північній Америці.
Кельтські мотиви були популярними в період модерну: зокрема, у творах шотландських дизайнерів, таких як Чарльз Ренні Макінтош, кельтська геометрія знову набула архітектурного й побутового звучання.
В Україні знайдено артефакти кельтської присутності на заході країни — в районі Закарпаття. Вони пов’язані з міграціями латенської культури у II–I століттях до н.е.
Міжнародний день друзів
Це неофіційне, але щиро улюблене багатьма свято. Попри те, що воно не закріплене на рівні міжнародних організацій, день друзів набув популярності в різних країнах світу як нагода нагадати про цінність дружби — тієї простої, але життєво важливої форми людських стосунків, що допомагає нам переживати радощі й труднощі, долати самотність і зберігати емоційну рівновагу.
Це свято не має чіткої офіційної історії чи авторства, але його мета очевидна: заохотити людей сказати «дякую» тим, хто був поруч — у шкільні роки, на студентських кухнях, у далеких поїздках, під час життєвих криз чи звичайних буднів. У цей день вітають друзів листівками, повідомленнями, спільними фото, словами підтримки або простим запрошенням на каву. У соцмережах публікують спогади про найкращі моменти з друзями, а в деяких країнах навіть влаштовують тематичні вечірки.
У дружбі немає контрактів, але є довіра. Це один з небагатьох типів стосунків, які ґрунтуються не на обов’язку, а на виборі. Соціологи й психологи давно підкреслюють, що наявність близьких друзів значно знижує рівень стресу, зменшує ризики депресії, подовжує тривалість життя та сприяє розвитку емпатії й соціальної стабільності.
У XXI столітті дружба набуває нових форм — вона може існувати на відстані, в онлайн-просторі, в чатах і відеодзвінках, але її суть залишається незмінною: підтримка, прийняття, сміх, глибокі розмови й здатність бути поруч не тільки в добрі часи.
Цікаві факти про дружбу
Згідно з дослідженнями Гарвардського університету, найтриваліші стосунки, які сприяють щастю в житті, — це саме дружні, а не романтичні.
Давньогрецький філософ Аристотель поділяв дружбу на три типи: утилітарну (корисну), приємну (засновану на задоволенні) та ідеальну — глибоку, чесну дружбу між рівними.
Дружба між чоловіками й жінками довгий час вважалася неможливою або нетиповою, але сучасна психологія визнає, що вона є цілком природною й навіть надзвичайно цінною для розвитку емоційної зрілості.
В Японії вважається, що справжні друзі — ті, хто мовчить із тобою, коли потрібно. А в ірландській традиції є приказка: «Бідність покаже, хто твій друг».
У В’єтнамі існує народне переконання, що дружба має магічну силу — у давнину другів зобов’язувалися захищати один одного навіть після смерті.
Історичні події в цей день
68 — Римський імператор Нерон вчинив самогубство після того, як втратив підтримку армії, сенату й народу. Його смерть ознаменувала завершення династії Юліїв-Клавдіїв, а Римська імперія ввійшла в період смути, відомий як «рік чотирьох імператорів».
1534 — Французький мореплавець Жак Картьє відкрив річку Святого Лаврентія в Північній Америці, ставши першим європейцем, що піднявся до її верхів’їв. Це відкриття дало початок французьким колоніальним амбіціям у Канаді й стало ключовим моментом в історії Нового Світу.
1822 — У США запатентували першу штучну щелепу. Вона стала революційним проривом у стоматології й дала поштовх для розвитку ортопедичної медицини — галузі, яка пізніше забезпечить мільйонам людей якісне життя.
1934 — На екрани вперше вийшов мультфільм студії Волта Діснея «The Wise Little Hen», у якому дебютував персонаж Дональд Дак. Каченя з нестримним характером стало одним із найвідоміших анімаційних образів ХХ століття.
1935 — У СРСР запровадили смертну кару за втечу за кордон. Це рішення стало частиною репресивної політики сталінського режиму, що намагався фізично ізолювати радянських громадян від зовнішнього світу.
1959 — У США на воду спустили перший у світі підводний човен типу «George Washington», здатний нести балістичні ракети. Цей крок означав вихід на новий рівень ядерного стримування в період Холодної війни та започаткував еру підводних ядерних сил.
1995 — У російському місті Сочі президенти України та Російської Федерації підписали угоду про поділ Чорноморського флоту. Це стало спробою врегулювати одне з найгостріших питань після розпаду СРСР і утвердження незалежності України.
2019 — У Казахстані відбулися позачергові президентські вибори, на яких переміг Касим-Жомарт Токаєв. Він змінив Нурсултана Назарбаєва, який керував країною понад 30 років, відкривши нову політичну еру, що згодом супроводжуватиметься протестами та поступовими реформами.
Смерть Нерона — останній акт імперського фарсу
9 червня далекого 68 року, коли сенат уже визнав його «ворогом народу», життя покінчив самогубством п’ятий римський імператор Нерон. Це не була смерть, яка когось опечалила — ні народ, ні сенатори, ні армія не оплакували його. У пам’яті сучасників він залишився жорстоким, самозакоханим і глибоко розбещеним володарем, який довів імперію до краю і став її ганьбою.
Його правління починалося як надія: молодий спадкоємець престолу, онук Германіка, обіцяє Риму нову епоху. Але дуже швидко стало зрозуміло, що за римською маскою приховується тиран. Спочатку він наказав убити власну матір Агрипіну, згодом — дружину Октавію. У 64 році, коли в Римі спалахнула велика пожежа, більшість сучасників упевнено стверджувала: імператор сам наказав підпалити місто, захоплений натхненням і бажанням побудувати нову столицю на згарищі. Щоб відвести від себе підозру, Нерон розпочав масштабні репресії проти християн, страчуючи їх у цирках, на аренах і в садах свого палацу.
Його політика конфіскацій, доносів і терору швидко відштовхнула всі верстви населення: сенаторів, вершників, міських плебеїв, провінційну аристократію й навіть військових. Галльське повстання, що спалахнуло в 68 році, стало смертельним вироком. Коли його власні преторіанці відмовилися його охороняти, а сенат оголосив ворогом держави, Нерон утік з Риму до Остії — морського порту, сподіваючись там знайти залишки вірної морської піхоти або втекти зі флотом до східних провінцій, де ще міг розраховувати на підтримку. Але все зірвалося. Його залишили, як залишають збанкрутілу ідею.
Останні години імператора пройшли в хатині вільновідпущеника Фаона. Сидячи на старій підстилці, накритій зношеним плащем, Нерон видавав накази: викопати йому могилу, принести мармурові плити, воду й дрова. Він плакав, театрально ридав і знову й знову повторював свою знамениту фразу: «Який великий артист помирає!»
Він тримав у руках два кинджали, випробовував їхнє вістря, але не наважувався. То погрожував отруїтися, то мріяв кинутися в Тибр, то благав знайти когось, хто б заколов його. Проклинав власну слабкість і знову зволікав: «Живу ганебно, ницо — не гідно Нерона! Не гідно! Але треба бути розумним у такий момент… мужайся!»
І лише коли почув наближення кінноти — вершників, що мчали схопити його живим, — зібрав останні сили. Його вірний слуга, за однією з версій — секретар Епафродіт, допоміг йому встромити меч собі в горло. Імператор помер, як не зміг жити — поспіхом, із криком і без гідності. У його останні хвилини біля нього залишались дві кормилиці та наложниця Актея, яка, попри все, ще кохала його. Вони таємно поховали Нерона в розкішному савані, вишитому золотом, у родовій усипальниці Доміціїв, що на Садовому пагорбі біля Марсового поля.
Смерть Нерона стала кінцем династії Юліїв-Клавдіїв — однієї з найвпливовіших імператорських родин в історії Риму. Якщо вести відлік із 48 року до нашої ери, коли Юлій Цезар здолав Помпея й відкрив шлях до влади, то ця династія керувала імперією майже століття, давши їй одного диктатора й п’ятьох імператорів. Зі смертю Нерона скінчився не тільки родовий цикл, а й ціла епоха, яка назавжди залишиться прикладом того, як мистецтво, розкіш і самозакоханість здатні поглинути державу й довести її до межі.
Велика Британія отримала Гонконг в оренду від Китаю на 99 років
9 червня 1898 року сталася подія, яка визначила долю одного з найвідоміших мегаполісів Азії: Велика Британія отримала від Китаю Гонконг в оренду строком на 99 років. На перший погляд — дипломатична угода, одна з багатьох у період імперських амбіцій. Але за цим сухим формулюванням ховалась складна історія залежності, війни, наркоторгівлі, культурного конфлікту й пошуку компромісу, що змінив карту Сходу.
Почалося все з опіуму — не з релігії, не з політики, не з геополітичних цілей. Китай, ще за імперії Цін, забороняв продаж опіуму, яким масово торгували британські компанії, спустошуючи здоров’я та добробут населення. Коли Піднебесна спробувала поставити цьому край, Велика Британія відповіла збройною силою. Так вибухнули дві опіумні війни, і саме як результат однієї з них — Другої — британці отримали не лише окремі території, а й поступову оренду всієї області, яку ми нині називаємо Гонконгом.
У 1898 році, коли вже минуло понад півстоліття від початку цієї історії, стало зрозуміло: розрив із Китаєм Гонконгу не загрожує, але й повна інтеграція в Британську імперію не видається реалістичною. Територія була занадто тісно пов’язана з постачаннями з материка, а більшість населення не прагнула незалежності від Китаю, натомість бачила реальну вигоду від співпраці з Лондоном. Так виник компроміс: 99-річна оренда, яка мала стати тимчасовою формою співіснування двох систем.
Цей політичний гібрид породив місто виняткової природи. Гонконг став місцем, де британська правова система співіснувала з китайською традицією, де капіталізм зростав поруч із конфуціанською культурою, де англійська мова лунала так само природно, як кантонська.
Гонконг сьогодні є не тільки економічним дивом, а цілим цивілізаційним феноменом. У місті не стягується податок на додану вартість, а отже, підприємці почуваються вільніше, ніж у більшості інших економік. Попри статус мегаполіса, понад 70% території вкрито лісами. Тут офіційно діють дві мови — китайська та англійська, що є віддзеркаленням його колоніального минулого. Назва Гонконгу в перекладі означає «благоуха́юча гавань» — поетична метафора, яка абсолютно відповідає його ландшафту: затоки, схили, густі зелені гори й десятки хмарочосів, що вигинаються до неба.
Гонконг не має жодних природних ресурсів. Все, що є, створено людськими руками, інтелектом і розрахунком. Тут живе понад 7 мільйонів осіб, і з них пів мільйона — мільйонери. Тут найдорожчі туалети у світі, зокрема позолочений унітаз, що вже давно став місцевою легендою. І, що важливо, Гонконг вважається одним з найнебезпечніших для мафії, але одним із найнадійніших для бізнесу міст на планеті.
У 1997 році завершився термін оренди. Питання про долю Гонконгу набуло глобального резонансу. Пекін і Лондон вирішили передати територію під суверенітет КНР, але на умовах збереження автономії. Так з’явилась формула «Одна країна — дві системи». Згідно з Основним Законом і двосторонньою декларацією, Гонконг отримав право протягом 50 років зберігати власне законодавство, поліцію, валюту, митну й імміграційну політику, а також брати участь у міжнародних заходах. Центральний уряд КНР узяв на себе виключно функції зовнішньої політики та оборони. Ця модель дозволила місту зберегти свободу дій і водночас залишитись у складі Китаю.
Проте в Гонконгу є ще один вимір, який не згадується в туристичних буклетах. Це тіньова реальність «триад» — таємних товариств, що з часом перетворилися на потужні злочинні синдикати. Їхня історія починалася як релігійно-патріотичний рух, але трансформувалась у кримінальну імперію. Сьогодні вони займаються всім — від торгівлі наркотиками й зброєю до азартних ігор, контрабанди, нелегального перевезення людей, сутенерства, викрадень, відмивання грошей, фінансових афер і навіть морського піратства. Традиційно триади живуть за власним кодексом: жорстка дисципліна, конспірація, безжальність до ворогів. У китайській приказці говориться: «Влада спирається на закон, а народ — на хуейдани» — таємні братства, до яких досі з острахом і повагою ставиться частина населення.
І сьогодні, як понад століття тому, Гонконг лишається на межі: між Сходом і Заходом, між правом і впливами, між неоном банківських центрів і тінню триадських коренів. Все це розпочалося 9 червня — з документа про оренду, який став прологом до однієї з найдивовижніших історій у світі.
