Автомобіль у спільній власності: що вирішив Верховний Суд і які наслідки для подружжя після розлучення

Автомобіль давно перестав бути розкішшю, зараз він є звичним і подекуди ключовим елементом побуту в українських родинах. Часто саме наявність спільного транспортного засобу після розриву шлюбу стає джерелом тривалих конфліктів і судових спорів. У ситуаціях, коли один з подружжя зареєстрував авто на своє ім’я, а інший вважає його спільно нажитим майном, питання прав власності переходить з емоційної у правову площину, і тут все вирішують юридичні деталі. Якщо ж конфлікт загострюється і один з колишніх партнерів звертається до поліції з заявою про “угон”, а інший користується транспортом як співвласник, ситуація може отримати не лише цивільне, а й кримінальне забарвлення.

Редакція ІА “ФАКТ” звернулася до юристів адвокатського об’єднання “Репешко і партнери” з проханням пояснити, як саме закон трактує такі ситуації, коли особисте майно переплітається з презумпцією спільної власності, чим ризикує кожна зі сторін, і чому ключову роль може відігравати простий факт — чи був нотаріально оформлений договір дарування.

Жодне спільне майно подружжя не викликає стільки гарячих суперечок та пристрасті, як автомобіль. С початку подружні розбірки стосуються придбання самого автомобіля, й тут здоровий глузд жінки бореться з чоловічим-дитячим “хочу саме той синенький!”. Надалі суперечки тривають як з приводу апгрейту авто, так й посягань дружини на кермо. І вже зовсім до стадії воєнних дій доходить під час розлучення. Адже з подружжям та авто як в той дитячій приспівці: “Ми ділили апельсин, нас – багато, він – один”.

Річ у тім, що іноді вартість автомобіля дорівнює вартості квартири, а іноді й не одної. Тому досить не поодинокі випадки, коли цивільно-правовий спір з розподілу автомобіля переростає у кримінальну справу. Давайте будемо відвертими, скільки разів у кого з подружжя виникало бажання сховати спільне авто так, щоб інший його не знайшов, а далі діяти за обставинами – чи то продати, чи самим кататися, чи взагалі хай стоїть розвалюється десь в селі у друзів, аби тільки іншому не дісталося. Поки хтось тільки розмірковував над такими варіантами подій, хтось вже рішуче діяв!

Так, 17 квітня 2025 року Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду України була ухвалена досить цікава постанова по справі №759/23571/19. Одразу хочемо звернути вашу увагу, що дана справа розглядалась судами майже шість років – з 2019 року й нарешті в ній поставлена крапка та надалі аналогічні справи, які будуть мати місце в житті пересічних громадян будуть вирішуватися саме наступним чином.

Річ у тім, що в Кримінальному Кодексі України існує стаття 289 – незаконне заволодіння транспортним засобом. Вона має декілька кваліфікуючих частин, але головне чого саме вона стосується це те, що в народі називають “угон автомобіля”. Верховний суд вказав чітко, що заволодіння транспортним засобом особою, яка є співвласником цього транспортного засобу на праві спільної сумісної власності подружжя, не утворює складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України.

Дана справа є зразковою, адже дії по фабулі справі розвивалися як по класиці. Чоловік та жінка, перебуваючи у шлюбі придбали автомобіль “Porsche Cayenne” на якому їздила дружина та який був зареєстрований на її ім’я. Як ми бачимо транспортний засіб досить вартісний. Розуміючи, що справа йде до розлучення, стосунки з дружиною вкрай неприязнені, чоловік вирішив незаконно заволодіти автомобілем, вартість якого станом на 2019 рік складала один мільйон п`ятсот тисяч сто гривень. Він дав своєму водієві запасний комплект ключів від “Porsche Cayenne” та попрохав останнього перегнати автомобіль з платної стоянки в інше місце, де його чекав чоловік. Надалі чоловік сховав даний автомобіль. Своєю чергою дружина вважала, що даний транспортний засіб був їй подарований чоловіком та є її особистою приватною власністю та не підпадає під розподіл майна подружжя.

За заявою дружини була відкрита кримінальна справа. Згідно з вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2022 року чоловіка було визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдано за ч. 3 ст. 289 КК України за відсутністю складу злочину в його діях.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року  вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області   скасовано та ухвалено новий вирок, яким чоловіка було таки  визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.289 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років без конфіскації майна.

За умовами справи автомобіль “Porsche Cayenne”, було придбано за договором купівлі-продажу під час перебування у шлюбі чоловіка та дружини, кошти за автомобіль сплачував обвинувачений. В такому випадку Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім`я потерпілої (дружини) не є беззаперечним доказом перебування автомобіля у її особистій власності, оскільки він був придбаний за час шлюбу за відплатним договором. У даному випадку адвокат чоловіка спиралась на наступні юридичні моменти:

1. Відсутність умислу на незаконне заволодіння, адже автомобіль був придбаний під час шлюбу за спільні кошти, що робить його безумовно спільною сумісною власністю подружжя. Обвинувачений чоловік, як співвласник, мав повне право користуватися транспортним засобом.
2. Неправильна кваліфікація діяння, адже даний спір щодо автомобіля має цивільноправовий характер і не підпадає під кримінальну відповідальність за ст. 289 КК України виходячи з попереднього пункту.
3. Порушення принципу презумпції невинуватості. Апеляційний суд не довів поза розумним сумнівом вину обвинуваченого, а сумніви мали тлумачитися на його користь.

Верховний Суд прислухався до доводів захисника та, вирішуючи дану справу виходив з наступного:

1. Спільна сумісна власність подружжя. Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК Українита ст. 60 СК України, майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором чи законом. Автомобіль, придбаний за спільні кошти подружжя, належав обом сторонам. Реєстрація транспортного засобу на ім’я дружини не є доказом її виключної власності.
2. Відсутність суб’єкта злочину, адже суб’єктом злочину за ст. 289 КК України може бути особа, яка не має права власності чи законного користування транспортним засобом. Оскільки обвинувачений фактично був співвласником автомобіля, він не може бути суб’єктом цього правопорушення.
3. Цивільно-правовий характер спору. Верховний Суд підкреслив, що спір між подружжям щодо розподілу майна має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Зазначимо, що згідно з ч. 3 ст.368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому транспортний засіб, яким заволодів чоловік, належав йому та потерпілій – дружині на праві спільної сумісної власності. При цьому ст. 63 Сімейного кодексу України визначає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, конструкція норми ст.60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію  спільного права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним з подружжя, при цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Приписами п.2 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України регламентовано, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Своєю чергою дружина намагалася у суді довести, що автомобіль є її особистою приватною власністю та вона набула його від чоловіка на підставі договору дарування. Однак дане твердження дружини не підтверджено належним письмовим договором, а показання свідків не є допустимими та належними доказами такого правочину.

Факт реєстрації автомобіля на ім`я дружини, отримання приналежних автомобілю комплекту ключів та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не підтверджують факту набуття цього автомобіля в особисту приватну власність саме дружиною одноособово. Нагадаємо, що в такому випадку наявність саме договору дарування транспортного засобу можна було б довести тільки нотаріально засвідченим договором дарування цього самого автомобіля.

Судова практика вже давно йде тим шляхом, що виниклий між потерпілою та засудженим спір щодо спільного майна має вирішуватися саме на підставі норм цивільного та сімейного права, а не шляхом притягнення останнього до кримінальної відповідальності. Водночас вказане також свідчить про те, що з урахуванням п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” (в редакції зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України №18 від 19 грудня 2008 року), суб’єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК України, не можна визнавати осіб, які є співвласниками або законними користувачами транспортного засобу; працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; а також службових осіб, наділених повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.

Отже, ще раз хочемо наголосити, що в тому разі, коли хтось, навіть ваша друга половинка (подружжя) має бажання вам щось подарувати, що виходить за межі не коштовного подарунка (автомобіль, квартиру, будиночок у селі, яхту та інше), не скупіться на оформлення договору дарування у нотаріуса! Матеріали вищезазначеної справи залишили за лаштунками, чи дійсно мав факт дарування чоловіком дружні авто, коли воно її чекало з червоною стрічкою на даху на парковці біля будинку, чи то була планова покупка зі спільного бюджету, але саме для дружини – цього ми вже не дізнаємось, та й значення в юридичному сенсі не має. Однак в тому випадку, якщо б договір дарування “Porsche Cayenne” дійсно мав би місце, як договір оформлений у нотаріуса, то чоловік сів би реально за грати на сім років. А так й чоловіка волі не позбавили, й автомобіль розділити як спільне майно подружжя доведеться.

Зараз існують непоодинокі випадки, коли дружина з дітьми виїхала за кордон з 2022 року, а чоловік, знаходячись в Україні, встиг не тільки знайти нове кохання усього життя, розлучитися, але й продати спільний автомобіль. Зазвичай при цьому жінки вважають, що вже нічого вдіяти не зможуть, адже знаходяться в іншій країні, та й автомобіля вже немає. Однак це хибна думка.

Якщо автомобіль дійсно був придбаний під час шлюбу та зареєстрований на чоловіка, а надалі він його продав, особливо після оформлення розлучення, то за законом колишня дружина має право на ½ частину ринкової вартості проданого автомобіля, не залежно від того, за яку саме вартість буда укладена угода, хоч й за 1 гривню. При цьому за рахунок чоловіка надалі будуть віднесені всі судові витрати:

• судовий збір – 1% від ціни позову, але не менше, як 1211,20 грн за вартість авто, та 1211,20грн за вимогу про визнання автомобіля спільним майном подружжя;
• вартість експертного висновку що до вартості транспортного засобу (2-3 000 грн точно);
• послуги адвоката (за домовленістю);
• витрати, пов’язані з виконавчим провадженням, як що половина вартості автомобіля не буде сплачена в добровільному порядку після набрання чинності рішенням суду.

Радимо уважно ознайомити з наведеною калькуляцією того з подружжя, хто має намір, або вважаєте, що має намір продати спільне авто, залишивши всі кошти собі.

Ще з неприємного – на стадії виконавчого провадження буде накладений арешт не тільки на все майно, особи, яка продала автомобіль, але й на банківські рахунки. Зважених вам рішень!