Перемир’я на Близькому Сході, зокрема між Ізраїлем і ХАМАС, створює певну дипломатичну кон’юнктуру: увага держав, які до цього були “поглинені” близькосхідним питанням, звільняється, медіаконтекст змінюється, формується політичне підґрунтя для нових ініціатив. Але чи означає це, що “вікно можливостей” для припинення війни в Україні стало реальнішим?
Перемир’я в Газі і потенційні наслідки для України
Після досягнення перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС за посередництва США, Катару та Єгипту Вашингтон отримав рідкісний зовнішньополітичний успіх, наочно продемонструвавши здатність завершувати масштабні конфлікти.
На цьому фоні в американських та європейських медіа (зокрема Reuters, Politico, Financial Times, Foreign Affairs) з’явилися припущення, що Білий дім може скористатися “вікном можливостей” для подібної ініціативи в Україні, хоча б для тимчасового припинення вогню або фактичного “замороження” фронту. Аргументи прихильників цієї логіки містять таке: Захід втомився, підтримка тривалої війни у США та ЄС слабшає, а наближення виборів 2026 року у ключових країнах стимулює уряди шукати дипломатичні рішення. Адміністрація Трампа прагне підтвердити спроможність “робити мир”, тож одночасна зупинка конфліктів у Газі та в Україні могла б стати символічним досягненням. За даними Reuters і Middle East Eye, ті ж посередники, що працювали над угодою в Газі, неформально обговорюють можливість використання своїх каналів і щодо України. Критики цієї ідеї, серед них експерти Atlantic Council і Carnegie Europe, попереджають: “мирна пауза” в Україні за нинішніх умов означала б фактичну легалізацію російських захоплень. Вони наголошують, що ситуація на Близькому Сході – локалізований конфлікт, тоді як війна Росії проти України – системна загроза міжнародному порядку.
Вивільнення дипломатичного ресурсу
Після тривалих переговорів у Газі США, Катар, Єгипет, Туреччина та інші сторони можуть зменшити навантаження на посередницькі зусилля на Близькому Сході. Це створює “вільне поле” для переключення частини дипломатичної енергії на інші конфлікти. Як повідомляє The Associated Press, Дональд Трамп, посилаючись на перемир’я в Газі й успіхи з угодою про заручників, заявив про намір переключити увагу на припинення російської війни в Україні. Він розглядає як дипломатичні кроки (прямий тиск на Путіна), так і військові інструменти, зокрема можливий продаж Україні крилатих ракет “Томагавк”.
За даними Military.com (США), Дональд Трамп прямо заявив, що після перемир’я в Газі звертатиме увагу на Україну.
Для Трампа перемир’я в Газі виступає як доказ, що дипломатія може спрацювати, і дає йому “наративне право” активніше займатися українським кейсом. AP підкреслює, що припинення вогню на Близькому Сході є частиною його передвиборчої риторики про “припинення воєн”, отже це і символічний, й інструментальний елемент його політики.
Військово-технічним сигналом виступають Томагавки, які Білий дім застосовує як важіль тиску.
Трамп розглядає передачу Україні далекобійних “Томагавків” (~1 600 км) як засіб примусу Москви сісти за стіл переговорів. Вже цитований Military.com згадує також інші альтернативи – ERAM (~460 км) і ATACMS (~300 км), які вже обговорювалися й частково схвалювалися як швидші/безпечніші опції для постачання. Аналітики попереджають, що Томагавки – це і політично ризикований, і логістично тривалий у впровадженні крок.
Видання наголошує, що обіцянки Трампа – і дипломатичні, і військові – матимуть дві функції одночасно: реальна здатність посилити тиск на РФ та символічний меседж (сигнал Москві і партнерам). Однак минулі зусилля США щодо прямого тиску на Путіна мали обмежений успіх, тому вільне переключення уваги не гарантує миттєвих результатів.
Мир у Газі – не обов’язково мир в Україні: геополітичні пріоритети адміністрації Трампа
Утім, є і інша думка, авторка статті, аналітикиня Eurasia Group Ліндсі Ньюман, розглядає укладення мирної угоди між Ізраїлем і ХАМАС як ознаку нової дипломатичної фази адміністрації Дональда Трампа, але не як сигнал надії для України. Вона наголошує, що після дев’яти місяців на посаді Трамп досягнув першої фази домовленостей щодо припинення війни між Ізраїлем і ХАМАС. Авторка підкреслює, що саме жорсткий “бекстоп Трампа” – загроза “випустити пекло” – став каталізатором для переговорів після хвилі ескалацій: від бойових дій у Газі до ударів між Ізраїлем та Іраном, і навіть операцій проти “Хезболли” та хуситів.
Однак Ньюман застерігає: навіть якщо угода запрацює, гарантії тривалого миру немає.
Для європейських столиць, пише авторка, настав час переосмислити політику США. Якщо мир на Близькому Сході стане реальністю, Трамп може зосередитися на Європі, але не обов’язково на користь України.
Він обіцяв “закінчити війну в Україні за шість місяців”, позиціонуючи себе як “миротворця і об’єднувача”. Після зустрічей із Зеленським і Путіним з’явилися натяки на можливий тристоронній саміт, навіть ідея висунення Трампа на Нобелівську премію миру. Проте сигнали з Вашингтона дедалі суперечливіші: спершу — заяви про “перемогу України”, потім — натяк, що цього можна досягти лише зусиллями ЄС і НАТО.
Ньюман вказує на другий сценарій: адміністрація Трампа більше не потребує “перемоги в Україні”. Після зустрічі в Анкориджі, за словами російського дипломата Рябкова, “момент для домовленостей вичерпано”.
Підтримка Києва не зникне повністю: можливе постачання обмежених партій ракет Tomahawk, а опитування показують, що американці загалом співчувають Україні. Та водночас тане відчуття, що війна РФ проти України становить безпосередню загрозу США. І Трамп, каже авторка, починає ставити собі питання – навіщо це Америці і що це дає особисто йому.
Мир у Газі відкриває для Трампа перспективи – нормалізацію між Ізраїлем і Саудівською Аравією, розширення впливу США на Близькому Сході, навіть шанс на наступну Нобелівську премію. А от завершення війни в Україні він бачить радше як “добрий бізнес для Європи”, але не для Америки.
США звужують свої геополітичні пріоритети. Вашингтон може й надалі підтримувати Україну фінансово та технологічно, але не за власний рахунок і не з тією політичною вагою, яку мав раніше.
Матеріал GZERO Media – це меседж європейським партнерам: мирна ініціатива Трампа на Близькому Сході не означає аналогічної готовності щодо України. Навпаки, США дедалі чіткіше відокремлюють свої стратегічні інтереси від європейських. Трамп може грати роль миротворця, але лише там, де це приносить прямий зиск Америці, або йому особисто.
Тимчасове перемир’я: обмеження та наслідки для України
Турецьке видання Kritik Bakış, оцінюючи наслідки перемир’я на Близькому сході для України наголошує на відмінностях між конфліктами. Зокрема, вказує, що війна в Газі є локальним конфліктом, тоді як війна Росії проти України розглядається як системна загроза міжнародному порядку. Адміністрація Трампа може розглядати мир у Газі як можливість для зміцнення позицій США на Близькому Сході, тоді як завершення війни в Україні може не відповідати стратегічним інтересам США.
Як пише TIME, після досягнення перемир’я в Газі президент Трамп висловив намір зосередити увагу на припиненні війни в Україні. Однак, уже під час зустрічі з президентом Зеленським 17 жовтня 2025 року, Трамп висловив сумніви щодо надання Україні крилатих ракет “Томагавк”, зазначивши ризики ескалації та виснаження американських військових запасів.
Трамп також запропонував обговорити можливість припинення вогню на існуючих лініях фронту, що, на його думку, дозволило б обом сторонам “оголосити перемогу”. Однак, президент Зеленський наголосив, що реальна перешкода до миру полягає в позиції президента Путіна.
Аналітики попереджають, що навіть тимчасове припинення вогню може фактично узаконити російські захоплення територій. Більшість таких угод про припинення бойових дій зазнають невдачі протягом перших десяти днів, а довготриваліші – у проміжку від 65 до 193 днів.
Міжнародна реакція та позиції ЄС і НАТО
Перемир’я між Ізраїлем та ХАМАС викликало активну реакцію європейських столиць, що ретельно відстежують потенційні наслідки для інших гарячих точок, зокрема війни Росії проти України. Багато європейських урядів відзначають, що дипломатичний успіх у Газі демонструє спроможність США ефективно використовувати свою міжнародну вагу, однак він також підкреслює зміну пріоритетів Вашингтона. Тепер частина дипломатичної уваги США може бути перенаправлена на Близький Схід, що потенційно змінює динаміку підтримки України.
Для ЄС це означає необхідність переосмислити власну стратегію. Країни-члени ЄС більше не можуть повністю покладатися на лідерство США у врегулюванні конфлікту в Україні, особливо у питаннях військової підтримки та дипломатичного тиску на Росію. Водночас ЄС зберігає інтерес до збереження територіальної цілісності України та стримування агресії Москви, що змушує європейських партнерів шукати більш самостійні рішення – від дипломатичних ініціатив до розширення постачання озброєнь та фінансової допомоги.
Особливо чітко ці внутрішні дискусії проявляються у Франції, Німеччині та Польщі:
Франція прагне балансувати між підтримкою України та збереженням стабільності у відносинах з США та арабськими країнами. Париж зацікавлений у дипломатичних рішеннях, які не загострюють конфлікт із РФ, але водночас демонструють солідарність з Києвом.
Німеччина зосереджена на енергетичних та економічних ризиках, які посилює війна в Україні. Берлін схильний до обережного підходу, поєднуючи військову підтримку з активними дипломатичними зусиллями. Перемир’я в Газі створює для Німеччини можливість підштовхнути до мирних переговорів без прямого тиску з боку США.
Польща зберігає жорстку позицію щодо Росії та рішучу підтримку України. Варшава може використати період «дипломатичної паузи» у Близькому Сході для активнішого лобіювання більш жорстких санкцій проти РФ та розширення військової допомоги Києву.
У НАТО перемир’я у Газі створює потенційне «вікно» для скоординованих дій, проте альянс стикається з дилемою: як одночасно підтримувати Україну, не перевантажуючи власні ресурси та не провокуючи Москву до нових кроків ескалації. Це підкреслює, що навіть короткострокові перемир’я у інших регіонах можуть впливати на розподіл дипломатичних і військових зусиль союзників.
Таким чином, європейські столиці стикаються з подвійним викликом: вони повинні реагувати на зміну пріоритетів США, одночасно підтримуючи Україну, і водночас балансувати між власними політичними, економічними та безпековими інтересами. Перемир’я на Близькому Сході не автоматично відкриває можливість для припинення війни в Україні, але створює поле для перегляду стратегій і потенційної активізації європейської дипломатії.
Перемир’я в Газі для адміністрації Трампа – це політичний тригер: воно дає нагоду оголосити про переорієнтацію дипломатичної енергії на Україну й легітимізувати використання більш жорстких інструментів (включно з далекобійною зброєю) як спосіб примусу до переговорів. Проте реальний ефект залежатиме від технічної реалізації цих кроків (наскільки швидко й ефективно можна постачати й інтегрувати відповідні системи) і від того, чи обере Москва конструктивний шлях у відповідь, а не ескалацію або використання паузи для перегрупування.
