Згадуючи жертв хімічної війни, ми не лише вшановуємо їхню пам’ять, але й змушені дивитися в обличчя жахливим наслідкам людської жорстокості та байдужості. У хроніках історії є чимало сторінок, які нагадують про руйнівну силу хімічної зброї — інструменту, який несе невимовні страждання та залишає шрами не лише на тілі, але й у колективній пам’яті людства.
День пам’яті всіх жертв хімічної війни є не лише днем скорботи, він нагадує світові про необхідність дотримання міжнародних договорів, спрямованих на заборону та ліквідацію цього виду зброї. Історія довела, що навіть найжахливіші злочини можуть залишатися безкарними, якщо суспільство не буде пильним.
Хімічна зброя: смертельна спадщина минулого
День пам’яті всіх жертв хімічної війни, заснований у грудні 2015 року на 20-й сесії Конференції країн-учасниць Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї та про її знищення, став важливим кроком у глобальних зусиллях проти одного з найжорстокіших видів зброї масового ураження. Прийнята у 1997 році Конвенція про заборону хімічної зброї (КХЗ) є ключовим міжнародним інструментом, який намагається викорінити цю зброю страху та смерті.
Історія хімічної зброї є історією людської хитрості, яка перетворювала науку і технічний прогрес на інструменти масового знищення людей. Перші прототипи такої зброї з’явилися ще в античні часи, коли люди змащували стріли отрутою або отруювали колодязі, залишаючи ворогів без джерел питної води. Ці ранні методи хоч і були примітивними, вже тоді демонстрували готовність застосовувати токсичні речовини для здобуття переваги в битві.
Особливої витонченості ця практика набула в середньовіччі. Одним із найбільш відомих прикладів є використання отруйних димів із сірки, смоли та миш’яку, які могли швидко нейтралізувати противника, не вдаючись до безпосереднього контакту. Найгучнішим “хімічним ноу-хау” тієї епохи став так званий грецький вогонь — загадкова речовина, яка могла горіти навіть на воді й яку візантійські війська застосовували для захисту своїх флотів.
У XV столітті до створення хімічної зброї долучився геніальний Леонардо да Вінчі. Він пропонував начиняти снаряди сумішшю миш’яку, подрібненої крейди та солей міді, яка могла б отруювати ворогів, що вдихнули цей смертоносний пил. Чи втілився цей задум у життя, достеменно невідомо, але вже в XVII столітті під час облоги міст використовували снаряди, наповнені отруйною беладоною. Ця подія принесла першу у світі угоду про заборону хімічної зброї. У 1675 році Франція та Священна Римська імперія домовилися не використовувати “підступні” токсичні снаряди. Але як це часто трапляється з міжнародними домовленостями, реальність і жорстокість воєн швидко їх підривали.
ХІХ століття стало епохою хімії, і разом із науковими досягненнями з’явилися нові концепції хімічної зброї. Під час Кримської війни у 1854 році британський науковець Лайон Плейфер запропонував використовувати снаряди, наповнені ціанідом, для отруєння російських військ. Його ідея була відхилена командуванням як “ганебна й підступна”, але сам Плейфер обурено передбачав, що “хімія неминуче стане частиною війни”. І він мав рацію. Його прогноз здійснився в XX столітті, коли хімічна зброя стала масово використовуватись у глобальних конфліктах.
Перше масове використання хімічної зброї відбулося під час Першої світової війни. У 1915 році біля бельгійського міста Іпр німецькі війська вперше застосували хлорний газ, який, розсіюючись у вологому повітрі, створював смертоносну хмару. Його випустивши з балонів у бік французьких та канадських солдатів, що стало початком ери масового використання хімічної зброї, яка згодом включала такі речовини, як фосген та іприт (гірчичний газ). Вони не лише спричинили миттєві смерті, але й довготривалі страждання для тих, хто вижив: сліпоту, хімічні опіки, ураження дихальних шляхів. На полях битв Першої світової війни від хімічної зброї постраждали сотні тисяч людей, залишивши глибокий шрам у військовій історії.
Проте Перша світова війна була лише початком. У міжвоєнний період і під час Другої світової війни хімічна зброя використовувалася менш публічно, але не менш руйнівно. Яскравим прикладом є напади японських військ у Китаї. У період з 1937 по 1945 роки японська армія застосовувала отруйні гази, такі як фосген та іприт, під час вторгнення в Маньчжурію та інших регіонів. Тисячі китайських селян і солдатів загинули від отруєнь, тоді як ті, хто вижив, залишалися з жахливими каліцтвами.
У Європі жахи хімічної зброї були іноді ще більш замаскованими. Німеччина у часи Другої світової війни виробила величезну кількість табунів і зарину, нервово-паралітичних газів, які вважалися ефективнішою зброєю, ніж іприт. Хоча ці хімікати не були масово застосовані на фронті, їх присутність стала демонстрацією того, як технології війни наближалися до тотального знищення. Окрему трагічну сторінку становлять експерименти на людях. У концентраційних таборах, таких як Аушвіц, проводилися тести із застосуванням отруйних газів. Люди використовувалися як живий матеріал для перевірки ефективності різних хімічних сполук. Такі експерименти стали не лише символом жахів війни, а й глибокою раною на тілі людства.
Після завершення Другої світової війни титул найстрашнішої та найруйнівнішої зброї перейшов до ядерних арсеналів. Однак це не означало, що хімічна зброя зникла зі світової арени. У період Холодної війни як СРСР, так і західні держави активно нарощували свої запаси бойових отруйних речовин, перетворюючи їх на один із ключових елементів військової стратегії. Хімічна зброя неодноразово використовувалася у багатьох збройних конфліктах, які потрясали світ у ХХ і ХХІ століттях. Війна у В’єтнамі стала відомою через застосування “Агента Оранж”, який хоч і не вважався хімічною зброєю в класичному розумінні, але мав катастрофічні наслідки.
У 1980-ті роки в Ірано-іракській війні хімічна зброя використовувалася регулярно, що підтверджується численними дослідженнями та свідченнями міжнародних організацій. Іракські війська застосовували іприт та нервово-паралітичні агенти проти іранських солдатів, і це призвело до десятків тисяч жертв. У квітні 1984 року представник Ірану в ООН Раджан Хорассані заявив, що його країна має можливості виробляти хімічну зброю і розглядає варіанти її застосування. За даними Міністерства оборони США, Іран, імовірно, застосував бойові гази під час наступу в районі Халабджі в березні 1988 року.
Атака на іракське місто Халабджа в 1988 році стала одним із найжахливіших прикладів геноциду із застосуванням хімічної зброї. Понад 5000 курдів загинули в результаті хімічної атаки, а десятки тисяч залишилися пораненими. Ці події залишили не тільки фізичний біль, але й моральну травму, яка досі впливає на жителів регіону.
У наш час найбільш кричущими випадками стали хімічні атаки в Сирії, де в ході конфлікту 2010-х років використовувалися зарин та хлор. Атака в Східній Гуті 2013 року шокувала світ: більше тисячі загиблих, зокрема жінок і дітей, які навіть не могли зрозуміти, що відбувається. Ці історичні події вражають, кожна з них є свідченням жаху і нелюдяності.
Хімічна зброя: жорстока реальність у сучасному світі
Після десятиліть обговорень і невдалих спроб, у 1993 році світ нарешті досяг домовленості, яка мала на меті покласти край використанню хімічної зброї. Конвенція про заборону хімічної зброї, прийнята під егідою ООН, стала першим документом, який зобов’язував не лише заборонити її використання, а й знищити всі існуючі запаси. У 1997 році цей історичний договір набув чинності, а для його дотримання створили Організацію із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ). Завдяки спільним зусиллям на міжнародному рівні вдалося досягти значного прогресу: понад 98% задекларованих запасів хімічної зброї було знищено під контролем ОЗХЗ.
Однак попри ці заходи світ досі залишається в небезпеці, хімічна зброя продовжує залишатися знаряддям війни. Останні роки продемонстрували, що домовленості й міжнародні конвенції, хоч і зменшують загрозу, але не гарантують її повного зникнення. Особливо гостро ця проблема постала під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. З 24 лютого 2022 року до листопада 2024 року російські війська використали хімічну зброю проти Збройних сил України понад 4600 разів. Про це свідчать офіційні дані Генерального штабу України.
“Поруч із звичайними засобами вогневого ураження противник застосовує боєприпаси, такі як К-51 та РГ-ВО, споряджені небезпечними хімічними речовинами, які є засобами боротьби із заворушеннями та заборонені для використання в якості засобів ведення війни. Також є значна частка боєприпасів, що містять небезпечні хімічні сполуки невстановленого типу.
За жовтень 2024 року підрозділами радіаційної, хімічної, біологічної розвідки Сил підтримки Збройних Сил України зафіксовано 323 такі випадки”, – заявив Генштаб.
Особливу тривогу викликає системний характер цих дій, що є не лише ігноруванням міжнародного права, а й свідченням відвертого зневажання основоположних гуманітарних принципів. Україна активно привертає увагу світової спільноти до цих порушень. На 29-й сесії Конференції держав-учасниць Конвенції про заборону хімічної зброї у 2024 році Україна долучилася до спільної заяви від імені 59 країн, яка засуджує використання хімічних засобів боротьби із заворушеннями в якості методів ведення війни. Про це 29 листопада повідомило Міністерство закордонних справ України. Ця заява звертає увагу на численні порушення Російської Федерації та закликає до посилення міжнародного контролю і підтримки.
Докази, надані українською стороною, підтверджують застосування російськими військами боєприпасів, що містять токсичні речовини, які категорично заборонені Конвенцією. Крім того ці факти були офіційно підтверджені Державним департаментом США, який наголосив, що подібні дії є грубим порушенням Конвенції про заборону хімічної зброї. У США заявили, що РФ використовує хлорпікрин — речовину, заборонену міжнародними домовленостями. Вона була використана російськими військами для витіснення українських сил із укріплених позицій. Як наголосили в Держдепі, такий підхід демонструє прагнення досягти тактичної переваги на полі бою, нехтуючи всіма нормами гуманітарного права. У США зазначили, що це не поодинокий випадок: хімічна зброя стала для російської армії черговим засобом ведення війни, включно із застосуванням хімічних речовин для придушення протестів.
У відповідь на ці злочини, Держдепартамент США наклав санкції на низку організацій і установ, причетних до розробки й використання хімічної зброї. Серед них — Війська радіаційного, хімічного та біологічного захисту Міністерства оборони Росії, а також науково-дослідні інститути, зокрема 48-й Центральний науково-дослідний інститут. Також під санкції потрапили чотири російські компанії, які прямо чи опосередковано брали участь у програмі створення хімічної зброї.
Однак попри численні достовірні докази російські дипломати відкидають всі звинувачення. Вони не лише заперечують ці факти, але й намагаються перекласти відповідальність за такі злочини на саму Україну. Це відбувається на тлі численних звітів, які фіксують хімічні елементи у боєприпасах, використаних Росією. У відповідь міжнародна спільнота все активніше привертає увагу до цих порушень, наголошуючи на необхідності не лише фіксувати злочини, але й притягати винних до відповідальності.
Отже, Україна не залишилася наодинці в цьому протистоянні. Держави-учасниці Конвенції підтвердили свою готовність підтримувати зміцнення потенціалу ОЗХЗ для надання допомоги Україні. Світова спільнота дедалі більше усвідомлює, що боротьба за дотримання норм міжнародного права є не лише захистом однієї країни, вона захищає глобальну безпеку.
Застосування хімічної зброї в сучасному світі є нагадуванням про те, що навіть найкращі домовленості залишаються лише папером, якщо за ними не стоїть реальна готовність міжнародної спільноти діяти. Історія, яку пише сьогодні Україна, є закликом до світу: мовчання у відповідь на хімічний терор несе ризик повернення до найгірших сторінок нашого минулого. Сьогодні, коли мова йде про хімічну зброю, ми бачимо перед собою страшну історичну спадщину людської жорстокості. Історія її створення та використання є не просто фактологічним ланцюгом, вона нагадує про межу, яку людство не повинно переступати знову.
