Щодня в Україні гинуть діти, вони стають жертвами обстрілів, мін, авіаударів, зникнень і депортацій. Кожне таке повідомлення є великим горем і черговим доказом того, що війна вбиває найменш захищених та найвразливіших. Однак навіть на цьому тлі особливо болісно звучать історії, в яких смерть дитини наступає від рук матері, яка повинна бути уособленням любові, турботи і захисту. На жаль, такі випадки є непоодинокими, одним з них стала трагедія, яка трапилася 7 червня 2025 року в місті Калуш на Івано-Франківщині.
Ранок, що став останнім
Суботній ранок 7 червня був звичним до того моменту, коли мешканка багатоквартирного будинку звернулася до поліції з повідомленням: з сусідньої квартири чути дивні звуки — крики, плач, розпач. Вона зателефонувала до правоохоронців і, як виявилося згодом, зробила це в останні хвилини життя дитини. Поліцейські прибули на місце й виявили, що квартира зачинена. Щоб потрапити всередину, вони звернулися до господаря житла — власника помешкання, яке винаймала жінка з дитиною. Він відкрив двері.
Картина, що постала перед правоохоронцями, була страшною. У квартирі виявили тіло маленької дівчинки — трирічної дитини, яка народилася у 2021 році. У приміщенні також перебувала її горе-мати, яка не надала жодних пояснень, не намагалася виправдатися, не висловила жодної емоції — принаймні так зафіксували в офіційних повідомленнях. Про це повідомила поліція Івано-Франківської області.
Розслідування: що відомо про підозрювану
Після первинного огляду місця події правоохоронці вилучили речові докази, які, за інформацією поліції, свідчать про прямий зв’язок 32-річної матері з вбивством дитини. Попередні результати не вказують на участь сторонніх осіб. Відомо, що жінка проживала з дівчинкою на орендованій квартирі. Вона не перебувала на обліку в психіатричних чи наркологічних закладах, не була зафіксована службами як така, що потребує особливої уваги або допомоги. У соціальних службах її не вважали небезпечною.
Слідчі порушили кримінальну справу за частиною другою статті 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство малолітньої дитини. Санкція статті передбачає від десяти до п’ятнадцяти років позбавлення волі або довічне ув’язнення. На час слідства суд обрав жінці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Тиша, яка говорить більше, ніж слова
Офіційні джерела наразі не оприлюднюють мотивів вбивства, бо горе-мати мовчить, не подає ознак спротиву чи розкаяння, а сидить у слідчому ізоляторі й чекає на подальші експертизи. Але мовчання не знімає запитань. І найголовніше з них — як і чому сталося так, що дитина в мирному місті в мирній квартирі стала жертвою, а вбивцею — її мати?
Можна припускати різне. Можливо, це був раптовий психічний зрив. Можливо, прихований реактивний психоз. А можливо — тиха, непомічена соціальна деградація на фоні безвиході, ізоляції, емоційного вигорання. Війна створила десятки тисяч ситуацій, коли матері залишилися сам на сам з малими дітьми, без партнера, стабільного доходу та системної підтримки. Але жодне з цих пояснень не виправдовує вбивства, воно лише окреслює коло того, про що суспільство боїться говорити вголос.
Недостатня взаємодія служб: чи можна було помітити ризики раніше
У ситуаціях, подібних до тієї, що сталася в Калуші, постає питання: чи могли оточення або державні структури вчасно виявити ознаки небезпеки для дитини. Жінка жила з дитиною в орендованій квартирі. Вона не перебувала на обліку в медичних закладах, не була зафіксована в системах нагляду чи підтримки. Але чи дійсно за цей час не було жодних сигналів, які могли б привернути увагу — з боку сусідів, власника житла, працівників дитячого садка, поліклініки чи соціальних служб?
Можливо, певні ознаки нестабільного стану або побутових труднощів справді існували, але залишилися поза увагою або не були трактовані як такі, що потребують втручання. Система соціального супроводу в Україні часто працює реактивно — втручається тоді, коли вже сталося непоправне. У багатьох випадках бракує оперативного виявлення вразливих родин, а також ресурсів, щоб підтримати тих, хто не звертається по допомогу добровільно. У таких справах зазвичай важко встановити чіткий причинно-наслідковий зв’язок.
Важливо, щоб увага до емоційного стану матерів і умов життя дітей не обмежувалася кризовими випадками. Профілактика, раннє виявлення психоемоційного виснаження, доступна консультація психолога й системне залучення соціальних служб мають бути частиною звичної практики — особливо для тих, хто сам виховує дитину.
Подібні ситуації свідчать не лише про індивідуальну трагедію, а й про потребу вдосконалення системи реагування. Це включає регулярне відстеження умов проживання дітей у вразливих категоріях сімей, організацію доступу до безоплатної психологічної допомоги для матерів, перегляд алгоритмів взаємодії між медичними установами, освітніми закладами та соціальними службами. Успішна профілактика можлива тоді, коли фахівці не бояться втрутитися вчасно, а державна політика підтримує такі дії процедурно й фінансово.
Смерть дитини в Калуші, імовірно, стала наслідком сукупності факторів: індивідуального стану матері, браку зовнішньої підтримки, а також обмеженості механізмів раннього втручання. Цей випадок не можна трактувати лише як трагедію однієї родини, він має стати підставою для вирішення проблеми – як у складних соціальних обставинах попереджати ситуації, що можуть закінчитися подібним чином.
