Дмитро Лубінець пояснив, чому військові йдуть в СЗЧ, і запропонував рішення для армії

Проблема самовільного залишення частини стала одним з найболючіших питань у війську, оскільки вона пов’язана не лише з дисципліною, а й із виснаженням людей, невизначеністю строків перебування на фронті, браком ротацій і складнощами з виплатами для поранених. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив у парламенті, що держава має змінити підхід до захисту прав військовослужбовців, бо нинішні прогалини в законодавстві створюють ситуації, у яких бійці місяцями не розуміють, коли зможуть відновитися, пройти лікування або повернутися до нормального режиму служби.

Під час виступу у Верховній Раді Дмитро Лубінець наголосив, що питання СЗЧ стало суттєвою проблемою для армії. За його словами, частина військових опиняється в ситуації, коли тривале перебування на передовій, відсутність зрозумілих строків служби та невизначеність із ротаціями змушують людей ухвалювати рішення, пов’язані з особистим виживанням і психологічним виснаженням.

Омбудсман вважає, що держава має встановити чіткі строки перебування військових на фронті. Такий підхід, на його думку, дозволив би військовослужбовцям розуміти межі навантаження, планувати відновлення та не залишатися в стані повної невизначеності. Лубінець також підкреслив необхідність гарантованих ротацій, бо без них служба для багатьох людей перетворюється на безперервне перебування в зоні бойових дій.

Лубінець звернув увагу депутатів на те, що військові можуть перебувати місяцями на передовій без чіткої відповіді, коли їх замінять або дадуть можливість відпочити. Така ситуація, за його оцінкою, накопичує фізичне й психологічне виснаження, яке з часом переходить у критичний стан.

Самовільне залишення частини в такому контексті омбудсман розглядає як проблему, що потребує не лише покарання, а й законодавчого врегулювання причин. Якщо військовий не має зрозумілого строку перебування в бойовій зоні, не бачить передбачуваної ротації та не отримує від держави достатніх гарантій, дисциплінарна відповідь не усуває джерело напруги.

Головна пропозиція Лубінця полягає у встановленні зрозумілих строків перебування військовослужбовців на фронті. Ідеться про те, щоб законодавство визначало межі такого навантаження, а не залишало військових у ситуації, коли тривалість служби на передовій залежить лише від потреб підрозділу, кадрового дефіциту або рішень командування.

Окремо омбудсман наполягає на гарантуванні ротацій. Для армії це питання має практичне значення, бо регулярна заміна підрозділів дозволяє зберігати боєздатність, знижувати рівень виснаження та запобігати ситуаціям, коли людина фактично втрачає можливість відновитися після тривалого перебування в бойових умовах.

Лубінець також навів дані про звернення військових до Офісу Омбудсмана. За його словами, надійшло 5 361 звернення від військовослужбовців, серед яких є скарги на проблеми з виплатами під час лікування.

Омбудсман розповів про випадок військового, який зазнав тяжкого поранення і понад рік лікується, але не отримує належних виплат. Міністерство оборони в таких ситуаціях може вказувати на місцеві органи соціального захисту, однак Лубінець вважає, що поранений воїн має отримувати грошове забезпечення протягом усього періоду лікування.

Одна з проблем, на які звертає увагу омбудсман, полягає в розподілі відповідальності між військовими частинами, Міністерством оборони та органами соціального захисту. Коли поранений військовий тривалий час лікується, різні установи можуть по-різному трактувати, хто має відповідати за виплати.

Для самого військового така бюрократична суперечка означає втрату часу, доходу й сил у період, коли він має проходити лікування та відновлення. Лубінець наполягає, що держава повинна прибрати такі розриви в системі, щоб поранений захисник не залишався без грошового забезпечення через неузгодженість між органами влади.

Лубінець також звернув увагу на звернення ветеранів і членів їхніх родин. За 2025 рік Офіс Омбудсмана отримав 2077 таких звернень, що свідчить про значне навантаження на систему підтримки людей, які вже пройшли службу або повернулися з війни з пораненнями, інвалідністю чи іншими наслідками бойових дій.

Омбудсман наголошує, що базовий закон про статус ветеранів діє ще з 1993 року, тоді як після початку повномасштабної війни кількість ветеранів суттєво зросла. Правила підтримки розміщені в різних законах, підзаконних актах і наказах, через що люди змушені окремо доводити право на пільги, лікування або виплати в різних установах.

Лубінець вважає, що важливо розрізняти самовільне залишення частини та дезертирство. СЗЧ не завжди означає намір остаточно покинути службу, бо в окремих випадках воно може бути пов’язане з умовами служби, станом здоров’я, виснаженням або відсутністю зрозумілого механізму вирішення проблеми всередині частини.

Дезертирство передбачає інший рівень правової оцінки, оскільки пов’язане з наміром ухилитися від військової служби. Саме тому правозахисники й омбудсман звертають увагу на причини, які підштовхують військових до СЗЧ, зокрема тривале перебування на передовій без визначених строків, відсутність передбачуваних ротацій і неврегульовані питання лікування та виплат.

Позиція Лубінця зводиться до необхідності законодавчого врегулювання кількох ключових питань: строків перебування на фронті, гарантованих ротацій, виплат пораненим за весь час лікування та спрощення системи підтримки ветеранів. Без таких змін, за його логікою, армія й надалі стикатиметься з наслідками виснаження людей, а військові будуть змушені самостійно долати проблеми, які мала б вирішувати держава.

Для військовослужбовців це питання має практичне значення, бо йдеться про зрозумілі правила служби, захист під час лікування та можливість отримати належні гарантії без тривалого бюрократичного кола. Для держави врегулювання цих питань означає спробу зменшити кількість кризових ситуацій у війську й зробити систему служби передбачуванішою для людей, які несуть основне навантаження на фронті.