ІА “ФАКТ” вже пропонувало короткий політичний життєпис контроверсійної особистості, що вже займала Овальний кабінет на посаді 45-го Президента США і прагне повернутися туди у ролі 47-го Президента. Вважаємо, варто згадати, яким був його курс під час попереднього терміну на посаді, щоб передбачити напрямок розвитку Америки – і світу – у разі обрання суперечливого кандидата.
“Make America Great Again”
У попередньому дописі йшлося про те, що Мага-Кінг виграв вибори-2016, використовуючи невдоволення співвітчизників. Тефлоновий Дон намагався змінити курс зовнішньої політики США на більш ізоляціоністський. Лідер республіканців розкрив громадськості невдачі американської зовнішньої політики, критикуючи світовий порядок, але не запропонував чіткого плану заміни. Його непослідовна політика включала погрози Північній Кореї з наступними дружніми самітами з Кім Чен Ином, бомбардування Сирії та виведення з неї військ.
Трамп критикував НАТО за недостатні витрати на оборону, називаючи союзників “трутнями”, вимагав збільшення фінансування оборони і погрожував не захищати країни, які не виконують своїх зобов’язань.
Вихід з ядерної угоди з Іраном та ресентимент останнього
У 2016 році Трамп заявляв, що Спільний всеосяжний план дій, або ядерна угода з Іраном, є “найгіршою угодою в історії”. Ця угода була укладена у 2015 році між США, Іраном, п’ятьма іншими державами та ЄС. Домовленість дозволила Ірану розвивати ядерні технології у невійськових цілях під суворим іноземним наглядом в обмін на послаблення економічних санкцій.
Виконання Іраном умов JCPOA і відповідне зняття економічних санкцій сприяло пожвавленню економіки країни у 2015-2017 роках. Іран отримав доступ до частини своїх заморожених в іноземних банках активів і збільшив експорт нафти. Це сприяло надходженню додаткових коштів у країну, які використовувалися для фінансування проіранських шиїтських угруповань на Близькому Сході.
Трамп вважав, що угода не забезпечує достатнього контролю за ядерною програмою Ірану і дозволяє йому отримувати значні вигоди для підтримки терористичних угрупувань. Поряд з іншими республіканцями Трамп вважав, що ядерна угода з Іраном робила надмірні поступки і ставила під загрозу безпеку Ізраїлю. Він побоювався, що Іран може порушити угоду і розробити ядерну зброю. На зустрічі з президентом Франції Макроном Трамп заявив:
“Просто здається, що куди б ви не пішли, особливо на Близькому Сході, всюди, де є проблеми, за ними стоїть Іран”.
Нарешті, у травні 2018-го адміністрація Трампа оголосила про вихід США з Іранської ядерної угоди. Тефлоновий Дон заявив, що угода дозволяє Ірану продовжувати збагачення урану і наближатися до ядерної катастрофи. Він також звинуватив Іран у поширенні підривної активності в Сирії, Ємені та інших країнах, а також у підтримці найрадикальніших терористичних угруповань – Хезболли, Хамаса, Талібана та Аль-Каїди.
Отже, Трамп відновив і посилив санкції проти Ірану, що призвело до девальвації іранської валюти, обмеження доступу іранського бізнесу до міжнародних фінансових ринків і скорочення іноземних інвестицій.
Після ліквідації за наказом Трампа командувача іранських сил спецоперацій Касема Сулеймані, Іран оголосив про відмову від усіх обмежень на збагачення урану та дослідницьку діяльність. Це стало відповіддю на дії США і призвело до загострення напруженості між країнами. Звичайно, цей ресентимент вплинув на міжнародну політику та економіку, підвищуючи ризики конфліктів у регіоні та впливаючи на глобальні ринки нафти та інших ресурсів.
Трамп не зміг укласти кращу угоду з Іраном і змусити Тегеран капітулювати перед його вимогами. Нинішній президент США Байден, який свого часу працював над Іранською ядерною угодою як віце-президент при Обамі, стверджував, що політика “максимального тиску” Трампа на Іран мала “неприємні наслідки”. Байден вважає, що політика Трампа не тільки не досягла своїх цілей, але й погіршила ситуацію. Іран не тільки не припинив свою ядерну програму, але й отримав можливість фінансувати терористичні угруповання на Близькому Сході.
Байден також зазначив, що ядерна угода, хоча й мала свої недоліки, все ж таки стримувала Іран від створення ядерної зброї. Відновлення санкцій і вихід з угоди призвели до того, що Іран відмовився від усіх обмежень на збагачення урану та дослідницьку діяльність.
“Вогонь і лють” та спроби домовитися з північнокорейським “Товстуном”
Протягом першого року свого президентства Трамп зайняв жорстку позицію щодо випробувань Північною Кореєю ракет дальнього радіуса дії, які могли досягти цілей у Сполучених Штатах. Він обіцяв “вогонь і лють” у відповідь на будь-яку ядерну агресію з боку Північної Кореї.
У 2018 році Трамп змінив свій підхід. Покладаючись на свій дипломатичний хист, він спробував вирішити десятирічне протистояння між США і Північною Кореєю через особисті взаємини з Кім Чен Ином. Вони зустрічалися особисто тричі. У 2019 році Трамп став першим чинним президентом США, який відвідав Північну Корею.
Хоча Трамп і намагався вирішити проблему з Північною Кореєю через особисті зустрічі з Кім Чен Ином, конкретної угоди досягнуто так і не було. Пхеньян відновив ракетні випробування і на початку 2021-го представив нову балістичну ракету, що запускається з підводного човна. Це унаочнило, що зупинити ракетно-ядерну програму КНДР Трампу не вдалося.
Торгівельна війна між США та Китаєм
Торгівельна війна між США та Китаєм розпочалася за каденції Трампа і погіршила відносини між двома наддержавами. У 2016 році The Donald став одним з перших президентів США з 1979 року, який зустрівся з лідером Тайваню. За його вказівкою було посилено патрулювання ВМС США у Тайванській протоці та збільшено продаж зброї Тайваню.
Ще під час передвиборчої кампанії, Тефлоновий Дон наголошував на невигідних торгівельних відносинах з Китаєм. У 2017 році торговий дефіцит між США та Китаєм досяг $375 мільярдів. У відповідь на це Трамп розпочав торгівельну війну, запровадивши тарифи до 25% на імпорт з Китаю на суму $350 мільярдів, що становило 2/3 від загального обсягу імпорту за 2018 рік. Посиленим митом було обкладено сонячні панелі, пральні машини, сталь та алюміній.
Пекін відповів Дядечку Семові, наклавши тарифи на американські товари, що призвело до ескалації конфлікту. Вашингтон вважав свою митну політику справедливою, оскільки вбачав недотримання Китаєм принципів чесної конкуренції, крадіжку інтелектуальної власності, надання преференцій держпідприємствам та фінансові махінації. Це призвело до ескалації конфлікту та значних економічних втрат для обох країн.
Оцінити наслідки торгівельних війн Трампа з Китаєм важко. Проте Байден продовжив і навіть посилив цю політику. Наразі Трамп обіцяє підвищити мита на китайський імпорт до 60%. Китайські компанії вже страждають від слабкого попиту і надлишку пропозиції. Якщо Трамп повернеться і введе такі мита, Китаю доведеться шукати нові ринки, але Індія, Бразилія та Мексика вже протистоять китайському імпорту.
Активність Тефлонового Дона на Близькому Сході
На Близькому Сході Трамп прагнув завершити, на його думку, “непотрібні” для США війни і якнайшвидше повернути американських військових додому. 4 квітня 2017 року війська президента Башара Асада застосували хімічну зброю проти повстанців. На відміну від свого попередника Барака Обами, Трамп не вагався щодо недопущення порушення цієї “червоної лінії”. У відповідь військові США атакували ракетами “Томагавк” аеродром Шайрат на заході Сирії. Було зруйновано літаки, заправні станції та злітно-посадкові смуги, з яких злітали літаки з хімічною зброєю, яку використовували проти повстанців у провінції Ідліб.
До кінця 2017 року міжнародна коаліція на чолі зі США ліквідувала терористичну організацію “Ісламська держава” в Іраку. З лютого 2018-го американці почали поступово скорочувати свою військову присутність у регіоні, але повного виведення військ так і не відбулося.
Наприкінці 2017 року Трамп визнав Єрусалим столицею Ізраїлю та наказав перенести американське посольство з Тель-Авіва до Єрусалиму. Це рішення загострило конфлікт між Ізраїлем та палестинською владою. Більшість країн арабського та мусульманського світу засудили цей крок, вважаючи його незаконним та провокаційним.
За час президентства Трампа, його адміністрація активно зміцнювала відносини з Єгиптом, Саудівською Аравією та ОАЕ, формуючи регіональну антиіракську вісь, яка допомагала тиснути на Іран після виходу США з ядерної угоди.
Після скорочення американської військової присутності в регіоні, головними стримувачами Ірану адміністрація Трампа вважала Ізраїль та Саудівську Аравію. Це було частиною стратегії, спрямованої на зменшення впливу Ірану в регіоні та забезпечення безпеки союзників США.
…Не буде перебільшенням сказати, що зовнішня політика президента Дональда Трампа відображає його особистість: імпульсивну, провокативну та меркантильну. Він вказав на численні недоліки світового порядку та помилки зовнішньої політики США за попередніх адміністрацій. НАТО залежало від США, Китай використовував нечесні методи конкуренції, а Близький Схід перебував у хаосі, до якого спричинився Іран. Трамп діяв непослідовно, підвищуючи ставки та намагаючись укласти вигідні угоди для США. Хоча він часто був наївним, як у випадку з КНДР, йому вдалося досягти деяких позитивних результатів.
Тетяна Морараш
