Дояр і нянь як мовна норма: філологиня пояснює зворотні фемінітиви в українській мові

Українська мова постійно змінюється разом із суспільством, реагуючи на нові професії, соціальні ролі та досвід, який ще кілька десятиліть тому здавався нетиповим або взагалі неможливим. Тому в ній з’являються слова та форми, які часто викликають здивування, спротив або дискусії серед українців, навіть якщо ці новотвори цілком вписуються у внутрішню логіку мовної системи.

Питання так званих зворотних фемінітивів стало предметом фахового коментаря доцентки кафедри філології Українського католицького університету, укладачки Вебсловника жіночих назв української мови Олени Синчак.

Вона звертає увагу на те, що поява слів на кшталт “дояр” або “нянь” не є мовною аномалією чи сучасним експериментом, а має глибоке історичне і соціальне підґрунтя, пов’язане зі змінами у структурі праці та ролях чоловіків і жінок. За її словами, обговорення фемінітивів в українській мові зазвичай зосереджується на жіночих назвах професій, однак мовна система значно ширша за цю оптику, і в ній існує явище, яке рідко потрапляє в публічну дискусію, але має чітке наукове пояснення і тривалу історію.

Як пояснює Олена Синчак, мова реагує не на ідеології чи дискусії, а на реальні зміни в суспільстві, тому словотвірні процеси відбуваються там, де з’являється потреба назвати нову соціальну роль або нову участь людини в певній сфері.

За словами філологині, більшість назв професій в українській мові справді мають чоловічу форму як базову, від якої згодом утворювалися жіночі відповідники, однак це не є універсальним правилом і не охоплює всі сфери життя. В тих випадках, де певна діяльність упродовж тривалого часу була майже винятково жіночою, саме жіноча назва закріплювалася в мові як первинна. Коли ж у таку сферу починали масово приходити чоловіки, мовна система шукала способу їх назвати, не порушуючи власної граматичної логіки.

Саме так, на думку Олени Синчак, з’являються слова на кшталт “дояр” і “нянь”, які утворені від жіночих назв “доярка” та “няня” і цілком відповідають словотвірним моделям української мови.

Коментуючи приклад “нянь”, Олена Синчак наголошує, що мовний дискомфорт, який інколи виникає у людей, пов’язаний не з помилковістю слова, а з усталеними соціальними уявленнями про доглядову працю. Вона пояснює, що слово “няня” історично закріпилося як жіноче не тому, що мова не допускала чоловічої форми, а тому, що саму роботу з догляду за дітьми впродовж століть виконували переважно жінки. Коли ж чоловіки починають працювати в цій сфері, мова створює форму “нянь” за наявними граматичними правилами, а не вигадує щось штучне.

За словами філологині, така модель словотвору є звичною для української мови, навіть якщо результат ще не став повсякденним у вжитку.

Аналогічну логіку Олена Синчак застосовує і до слова “дояр”, яке, як вона пояснює, походить від “доярка”, адже доїння худоби тривалий час вважалося жіночою працею і саме жіноча назва закріпилася раніше.

Філологиня підкреслює, що чоловіча форма в цьому випадку не є вторинною в сенсі “неповноцінності”, а лише відображає зміну соціальної реальності, у якій чоловіки почали виконувати роботу, що раніше асоціювалася виключно з жінками.

На думку Олени Синчак, такі приклади показують, що українська мова не має жорсткої ієрархії родів у назвах професій, а користується гнучкими механізмами, які дозволяють точно називати людей відповідно до їхньої діяльності.

Фахівчиня звертає увагу на те, що несприйняття зворотних фемінітивів часто виникає через те, що мовці звикли бачити процес словотвору лише в одному напрямку — від чоловічого до жіночого.

Вона зазначає, що українська мова значно ширша за цю схему, а здивування або іронія щодо слів “нянь” чи “дояр” є скоріше реакцією на порушення стереотипів, ніж на мовну “ненормативність”.

Філологиня підкреслює, що словники фіксують те, що реально вживається, а не те, що здається комусь зручним або незручним, тому поява таких форм у мовних ресурсах є питанням часу і частоти використання.

Коментуючи практичне вживання зворотних фемінітивів, Олена Синчак зазначає, що вони є доречними у ситуаціях, де потрібно точно назвати професію чи заняття конкретної людини, не вдаючись до узагальнень або маскулінних форм “за замовчуванням”. Мовна норма формується поступово, через звичку і повторюваність, тому не всі такі слова одразу стають нейтральними для всіх мовців, однак це не є підставою вважати їх неправильними.

За її словами, використання зворотних фемінітивів дозволяє мові точніше відображати реальність, в якій доглядова, сервісна чи сільськогосподарська праця перестає бути жорстко прив’язаною до статі. Уважне ставлення до таких явищ допомагає відійти від емоційних суперечок і побачити мову як систему, здатну адекватно реагувати на реальні зміни в житті людей, а не як набір застиглих правил, які не підлягають розвитку.