Дрони, аудит і кадрові рішення: чому між Федоровим та військовим командуванням виникли суперечки

Призначення Михайла Федорова міністром оборони супроводжувалося очікуваннями швидких змін у системі, яка одночасно відповідає за забезпечення фронту, багатомільярдні закупівлі та взаємодію з військовим командуванням. Розпочатий ним аудит відомства, перегляд контрактів і прагнення посилити роль технологічного озброєння зачепили усталені управлінські механізми, тому розбіжності між  керівництвом Міністерства оборони та частиною генералітету невдовзі вийшли за межі робочих дискусій. За інформацією The Economist, напруження стосується темпів реформ, розподілу оборонних ресурсів, кадрових рішень і різного бачення засобів, на яких має зосереджуватися українська армія.

Федоров зіткнувся з опором частини військового керівництва

The Economist повідомляє, що Федоров зіткнувся з опором частини військового керівництва після спроб перебудувати систему управління армією та змінити підхід до закупівлі озброєння. Джерела журналістів в українських владних і силових структурах описують ситуацію як зіткнення двох управлінських культур: технологічної моделі, орієнтованої на швидке впровадження рішень і вимірювану ефективність, та військової вертикалі, яка спирається на бойовий досвід, усталені процедури й традиційне планування ресурсів.

Напруження стало особливо помітним на одній з військових нарад у липні, під час якої учасники обговорювали операцію з ізоляції тимчасово окупованого Криму. Частина генералів висловила невдоволення пріоритетами Міністерства оборони, оскільки відомство під керівництвом Федорова значну увагу приділяє безпілотним системам, тоді як військові наполягають на потребі збільшувати запаси ракет та артилерійських боєприпасів.

Суперечка виникла навколо розподілу обмежених фінансових і виробничих можливостей. Міноборони розглядає дрони як відносно швидкий і гнучкий інструмент ураження, який можна масштабувати за коротші строки, тоді як представники командування наголошують на ролі ракетного озброєння та артилерії у великих операціях. Різниця між цими підходами проявилася під час оцінки підготовки дій проти російських об’єктів у Криму.

The Economist наводить опис рішень, які Федоров ухвалив на початку року, коли для термінового придбання безпілотників використали кошти, спочатку передбачені для виплати зарплат. За твердженням співрозмовника видання, цей крок став одним із чинників, які створили можливості для проведення операції:

“Якби не його надзвичайні рішення щодо закупівлі дронів на початку року, для яких довелося позичити кошти, призначені на виплату зарплат, про Кримську операцію не було б і мови. Свідок тих подій описує їх так: “Це дві різні системи координат, що зіткнулися. Немає спільної мови, навіть якщо утримуються від прямого конфлікту””, — пишуть журналісти.

Цей епізод показав, що предметом незгоди стали ширші питання, ніж вибір між дронами та артилерією. Рішення про тимчасове перенаправлення грошей засвідчило готовність міністра діяти поза звичним бюджетним ритмом, коли ситуація потребує термінової закупівлі. Для військового командування подібний підхід створює ризики для стабільності забезпечення, оскільки кошти на особовий склад, боєприпаси та техніку розподіляються в межах взаємопов’язаної системи.

Аудит Міноборони зачепив закупівлі та кадрову структуру

Після призначення на посаду Михайло Федоров розпочав масштабну перевірку роботи Міністерства оборони. За його оцінкою, аудит виявив перевитрати приблизно на 300 млрд грн. Після перевірок частину посадовців звільнили, а низку закупівель перевели у формат відкритих тендерів, що мало посилити конкуренцію між постачальниками та зменшити вартість контрактів.

Міністр стверджує, що перегляд процедур уже дозволив скоротити витрати на окремі види озброєння, серед яких 155-мм артилерійські снаряди. Такий результат став одним із аргументів на користь подальшої перебудови закупівель, однак кадрові рішення та перевірка попередніх контрактів посилили спротив усередині системи, де багато процедур формувалися протягом тривалого часу.

Реформа Федорова спирається на досвід цифровізації державних послуг, який він отримав на попередніх посадах. Його підхід передбачає швидке тестування рішень, скорочення бюрократичних етапів, цифровий контроль витрат і розширення конкуренції між виробниками. У сфері оборони така модель стикається з додатковими обмеженнями, оскільки закупівлі залежать від секретності, потреб фронту, виробничих потужностей і довгострокового військового планування.

The Economist описує відмінність між упевненістю міністра у можливості швидко змінити систему та стриманим ставленням генералів до такого темпу:

“До свого призначення він був чи не єдиним серед високопосадовців, хто вірив, що Путіна можна і треба перемогти на полі бою. Він був переконаний, що зможе реформувати військову техніку так само, як раніше реформував програмне забезпечення уряду. Генерали, однак, завжди були набагато менш впевнені в цьому”.

Військове командування оцінює зміни через їхній вплив на боєздатність підрозділів, стабільність постачання та можливість планувати операції на кілька місяців уперед. Міністерство, зі свого боку, прагне скоротити переплати, пришвидшити контракти та спрямувати більше ресурсів у технології, які вже довели ефективність на полі бою. Суперечності виникають у тих випадках, коли швидкість закупівель вступає в конфлікт із процедурами або коли різні структури по-різному визначають пріоритетність озброєння.

Відносини із Сирським стали окремою лінією напруження

За інформацією журналістів, розбіжності виникли також між Федоровим і головнокомандувачем Збройних сил України Олександром Сирським. Їхні позиції відрізняються щодо темпів реформ, глибини кадрових змін та розподілу повноважень між Міністерством оборони й військовим командуванням.

Федоров нібито виступав за оновлення частини керівного складу ЗСУ, однак його пропозиції не отримали підтримки президента Володимира Зеленського. Така ситуація обмежила можливості міністра впливати на командну вертикаль і показала, що реформування оборонної системи залежить від політичних рішень на найвищому рівні.

Сирський має тривалий досвід служби, добре знає внутрішню структуру ЗСУ та користується впливом у військовому середовищі. Федоров прийшов у Міністерство оборони з цивільного сектору державного управління, тому його можливості залежать від підтримки президента, результатів реформ та здатності домовлятися з генералітетом.

“Сирський досвідчений, знає систему набагато краще за Мішу і перехитрить його”, — сказав співрозмовник виданню та додав, що “Федоров має мало шансів у будь-якій серйозній конфронтації з генералами”, – оцінив співвідношення сил між міністром і головнокомандувачем один зі співрозмовників The Economist.

Ця оцінка відображає позицію анонімного джерела видання і не містить підтвердження відкритого протистояння між посадовцями. Федоров визнає наявність скептичного ставлення з боку військових і заявляє про готовність обговорювати суперечливі рішення. Відомості The Economist свідчать про гострі робочі розбіжності, які поки що стримуються в межах внутрішньої комунікації.

Суперечка охопила різне бачення майбутньої моделі війська

Розбіжності між міністром і генералами пов’язані з питанням, якою має бути українська армія в умовах тривалої війни. Федоров робить акцент на масовому застосуванні безпілотників, технологічному оновленні, цифровому обліку та швидкій зміні оборонного виробництва. Представники військового командування враховують потребу зберігати достатню кількість артилерійських боєприпасів, ракет і традиційних систем озброєння, без яких неможливо проводити масштабні операції та утримувати фронт.

Безпілотники значно розширили можливості розвідки, коригування вогню й ураження цілей, проте вони не здатні повністю замінити далекобійні ракети та артилерію. Через обмежені ресурси Міністерство оборони й Генеральний штаб змушені визначати пропорції між різними видами озброєння, а кожне рішення безпосередньо впливає на потреби підрозділів.

Додаткове напруження створює кадрова складова реформ. Перевірки, звільнення посадовців і перегляд системи контрактів порушують усталені зв’язки всередині оборонного відомства. Для Федорова такі дії є частиною боротьби з перевитратами та неефективністю, тоді як опоненти можуть розглядати швидке оновлення кадрів як загрозу стабільності управління під час бойових дій.

Подальший курс залежатиме від позиції Зеленського

The Economist пов’язує майбутнє реформ із рішеннями президента Володимира Зеленського, який має визначати межі повноважень міністра та військового командування. Підтримка Федорова дозволить продовжити аудит, зміну закупівель і технологічне переозброєння. Збереження сильних позицій генералітету означатиме обережніший темп перетворень та ширше врахування вимог командної вертикалі.

Президенту доводиться зважати на потребу модернізувати армію, забезпечувати безперервність бойового управління та уникати конфлікту між структурами, відповідальними за оборону держави. За таких умов кадрові рішення щодо керівництва ЗСУ та Міністерства оборони набувають значення, яке виходить за межі внутрішньої адміністративної політики.

Додатковою обставиною стала інформація про можливе політичне майбутнє Федорова. Журналісти повідомили, що 12 липня його прізвище входило до трійки кандидатів, яких обговорювали на вакантну посаду прем’єр-міністра після анонсованої відставки Юлії Свириденко. Обговорення кандидатури міністра на іншу високу посаду відбувається на тлі незавершених оборонних реформ і суперечок із частиною військового керівництва.

На цьому етапі відкритих заяв про особистий конфлікт між Федоровим, Сирським та іншими генералами немає. Матеріал The Economist описує внутрішнє протистояння навколо ресурсів, кадрової політики та майбутньої моделі управління армією, а подальший розвиток ситуації залежатиме від рішень президента, результатів аудиту й практичної ефективності запропонованих реформ.

Як прокоментував ситуацію Михайло Федоров

Міністр оборони Михайло Федоров заявив, що між ним і головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським немає особистого протистояння, хоча під час роботи вони справді мають гострі розбіжності. Основні суперечки виникають навколо розподілу фінансів, матеріального забезпечення та підходів до підтримки військових формувань. Водночас обидва посадовці продовжують спільно працювати над змінами, які мають вплинути на систему управління та постачання в армії.

Міністр підкреслив, що він і головнокомандувач працюють у межах єдиної державної команди та мають спільну мету.

“Він – головком української армії, яка бореться за незалежність. Інших не може бути відносин. Ми в одній команді – команді України, команді президента”, – наголосив Федоров.

За словами міністра, відмінності в позиціях виникають під час обговорення конкретних управлінських рішень. Найчастіше вони стосуються того, як розподіляти кошти та ресурси між військовими формуваннями, яким має бути гарантований мінімум постачання і за якими критеріями слід нараховувати додаткове фінансування.

Одним з прикладів Федоров назвав систему прогнозованого базового забезпечення бригад. Її суть полягає в тому, щоб кожне з’єднання щомісяця отримувало гарантований мінімальний обсяг ресурсів, а додаткові виплати визначалися за окремим індексом. На практиці погодження такого механізму займає значно більше часу, ніж передбачалося спочатку: замість кількох днів робота над деталями триває місяцями та іноді супроводжується емоційними дискусіями.

“Ми можемо жорстко дискутувати щодо того чи іншого рішення. Є питання базового рівня… Десь там якісь емоції можуть бути. Ми ще синхронізуємося”, – пояснив міністр.

Федоров назвав такі суперечки звичайною частиною роботи в системі, де рішення безпосередньо впливають на забезпечення великої кількості підрозділів і потребують узгодження між цивільним та військовим керівництвом. Він також наголосив, що розбіжності не переростуть у відкрите протистояння.

“Ми не дамо росіянам такий подарунок – мати будь-який конфлікт”, – резюмував Федоров.