Економічне диво Південної Кореї: від зруйнованої країни до глобального лідера (продовження)

Південна Корея здійснила одну з найразючіших трансформацій ХХ століття, перетворившись із зруйнованої війною бідної країни на одного з лідерів світової економіки. Ключем до успіху стала експортно-орієнтована модель розвитку, централізоване державне планування, ставка на індустріалізацію, підтримка чеболів (Samsung, Hyundai, LG), інвестиції в освіту та науку. Авторитарний режим Пак Чон Хі дозволив швидко модернізувати економіку, створити стратегічні п’ятирічні плани та зосередитися на технологічному прориві.

Освіта стала національною ідеєю, що забезпечила Кореї технологічну перевагу: жорстка дисципліна, цифровізація, культ інженерії та держпідтримка зробили її одним із провідних виробників напівпровідників у світі. У відповідь на виклики з боку Китаю та США, Сеул інвестує в ШІ, диверсифікує експорт і розширює стратегічні альянси, зокрема, з В’єтнамом. Усе це перетворило Корею на приклад модернізації без природних ресурсів — лише завдяки людському капіталу, інтелекту й рішучій державній стратегії.

Торговельна дипломатія та міжнародна інтеграція

Поки багато країн вагалися, чи відкривати свої ринки світу, Південна Корея зробила це агресивно й системно. Вільна торгівля стала не лише інструментом економіки, а важелем національного виживання. Не маючи ні великих ресурсів, ні стратегічного транзитного положення, Корея побудувала власну економічну географію через угоди. І зробила це першою серед азійських держав.

У 2011 році Південна Корея уклала угоду про вільну торгівлю з ЄС— і це був прорив: перша угода такого рівня між єврозоною та азійською країною. Вже через рік — договір із США (KORUS FTA), що розширив корейський експорт до Сполучених Штатів. Автомобілі Hyundai та Kia, смартфони Samsung, побутова техніка LG стали звичними для американських споживачів — не в останню чергу завдяки скасуванню тарифів і полегшенню технічних регламентів. Завдяки угоді з США експорт Кореї зріс на 2/3 упродовж перших 10 років її дії.

У 2015-у було підписано ще одну доленосну угоду — з Китаєм. Так Сеул отримав доступ до найбільшого споживчого ринку, але водночас опинився в зоні геополітичного тиску. Торгівля з Китаєм злетіла: вже до 2020-х років Пекін став головним торговим партнером Кореї. Але кожен торговельний прорив має політичну ціну: у 2016-му Китай ввів неофіційні санкції проти корейських компаній після розміщення американської ПРО THAAD, що змусило Сеул ще активніше диверсифікувати.

Відтак Корея не лише розширювала угоди з АСЕАН, зокрема з В’єтнамом, який став другим після Китаю виробничим центром для Samsung, — а й підписала договори з Канадою, Австралією, Чилі, Перу, Індією, Туреччиною, Новою Зеландією. Загалом понад 20 активних угод — і кожна відкривала новий сегмент ринку, нову нішу для корейського бізнесу. Саме завдяки цим багатовекторним FTA Корея змогла зміцнити експорт навіть у періоди глобальної нестабільності.

Однак зовнішньоекономічна стратегія в Кореї — це завжди балансування на дроті між Вашингтоном і Пекіном. США — безпековий союзник, Китай — економічний гігант. Підтримати одного означає образити іншого. Південна Корея, на відміну від Японії чи Тайваню, обрала більш гнучкий курс. Вона намагається уникати жорстких альянсів, особливо в умовах американо-китайської технологічної війни. Так, Корея поки не приєдналась до Chip 4 — антикитайського альянсу чипмейкерів, у якому США хочуть бачити Японію, Тайвань і саму Корею. Тому що SK Hynix і Samsung мають заводи в Китаї, і занадто різко рвати зв’язки небезпечно для національного інтересу.

Водночас Корея підтримує спільні військові навчання з США та Японією, бере участь у міжнародних санкціях проти Північної Кореї та залучена до глобальної політики з питань прав людини. Це тонка гра: економічна співпраця з Китаєм — політична солідарність із Заходом. Поки Кореї вдається в цьому балансувати. Але дедалі частіше експерти попереджають: геополітичний тиск зростає, і зберігати нейтралітет буде дедалі складніше.

Поки одні країни міркують, як запустити інновації, Південна Корея просто інвестує. Багато й системно. У 2023 році вона витратила на наукові дослідження й розробки (R&D) 119,74 трильйона вон, або 4,81% ВВП — один із найвищих показників у світі. Для порівняння: у Німеччині цей показник коливається на рівні 3,1%, у США — 3,5%, а в Україні — менше 0,5%. У Кореї ж — майже 5% на науку, інженерію та технології. Причому близько 4/5 цих коштів надходить не від держави, а від приватного сектору: гігантів на кшталт Samsung, SK Hynix, LG. Саме таке приватно-державне партнерство і дозволив Кореї стати інноваційним азійським  хабом.

Уряд у цій системі не просто глядач. Він диригент. Південна Корея ще з 1990-х активно будувала технопарки, зокрема флагманський Pangyo Technovalley під Сеулом — корейську “Кремнієву долину”, де десятки стартапів працюють пліч-о-пліч із R&D-відділами великих компаній. Тут не просто офіси, тут повна інфраструктура: університети, лабораторії, акселератори, банківські майданчики. Цей кластер став магнітом для біотехнологічних компаній, які працюють над персоналізованою медициною, ШІ, генетикою.

Окрему роль відіграє держава в субсидуванні інновацій: пільгові кредити, гранти, податкові знижки даються не просто так, а під чіткий план розвитку й очікувану рентабельність. З минулого року уряд почав нову хвилю інвестування в біотехнології — 400 мільярдів вон спрямовано на розвиток цифрової біомедицини, зокрема аналіз геному, виробництво нових ліків і цифрові платформи для медичних даних. Це частина великої програми, що має зробити країну лідером у сфері біоінновацій до 2030 року.

А що з ІТ і телекомом? Тут Корея давно попереду. Вона була першою країною у світі, яка запровадила технологію CDMA, однією з перших — LTE-A, і першою — 5G. Це не випадковість, а результат планової політики. Samsung, LG U+, KT Telecom — усі ці компанії брали участь у національних програмах розвитку зв’язку. Держава фінансувала дослідження, а приватний сектор розгортав інфраструктуру. Як наслідок — у Кореї сьогодні найшвидший інтернет у світі та найвищий рівень проникнення мобільного зв’язку.

Підхід Кореї — це синтез: стратегічна участь держави, гігантські інвестиції приватного сектора, технопарки, субсидії, освітні програми, міжнародні альянси. Не дивно, що Південна Корея неодноразово ставала №1 у світі за рівнем інноваційності. І це не модне гасло, а стратегія, що працює.

Культура і м’яка сила “Країни ранкової свіжості”

Коли говорять про м’яку силу XXI століття, то в уяві знову таки постає “Країна ранкової свіжості”, що зуміла перетворити культуру на повноцінний експортний продукт. Успіх K-pop, захоплення корейськими дорамами, світовий бум на косметику й інтерес до кухні з кимчі та раменом — не просто збіг. Це державна стратегія, що вибудовувалася десятиліттями. Те, що починалося з серіалів на VHS у Китаї в 1990-х, у 2020-х перетворилося на багатомільярдну індустрію, що генерує для Кореї більше прибутку, ніж експорт побутової техніки чи суднобудування.

У 2021 році експорт культурного контенту Південної Кореї сягнув $12,45 млрд, що перевищило доходи від експорту домашньої електроніки. Але найбільше вражає не цифра, а ефект мультиплікатора: один музичний кліп BTS або BLACKPINK стимулює продажі десятків супутніх товарів — від косметики до одягу, від туризму до гаджетів. Так, гурт BLACKPINK став не лише музичним явищем, а й обличчям світових модних домів — Dior, Chanel, Celine, Saint Laurent. А зірки дорам у перервах між зйомками знімаються в рекламі Samsung, їдуть у турне з корейською кухнею й запускають лінійки власної косметики.

Але за лаштунками цієї культурної хвилі стоїть не хаотична стихія, а державна політика. Уряд Південної Кореї ще з початку 2000-х створив Міністерство культури, спорту та туризму, яке системно фінансує виробництво музики, серіалів, літератури, дизайну. Держава компенсує частину витрат на продакшн, організовує міжнародні виставки, надає субсидії на переклад корейських романів. У 2020-х Корея створила власну модель підтримки творчих індустрій, що стала орієнтиром для інших країн.

Окремий вимір — дипломатія культури. Понад 30 культурних центрів Південної Кореї в різних країнах світу проводять дні корейської кухні, кінопокази, виставки дизайну. Мета проста: зацікавити, залучити, зачепити. Це спрацьовує — після успіху серіалу “Гра в кальмара” на Netflix спостерігався сплеск інтересу до корейської мови в Google-пошуку по всьому світу, а продажі білих кросівок, схожих на ті, що носили герої, злетіли на Amazon.

Секрет прибутковості культурного експорту Південної Кореї — в унікальному поєднанні державної стратегії, комерційного інстинкту та глибокої емоційної роботи з аудиторією. Це інтегрована модель, де дорами продають косметику, кліпи просувають моду, а зірки шоубізнесу — національні бренди. K-pop сьогодні — не просто музика, а бізнес-модель, що працює глобально. І, схоже, не має аналогів.

Південна Корея на межі: як країна відповідає на демографічну кризу, економічне уповільнення й виклики майбутнього

Колись Південна Корея вражала світ динамікою зростання, але сьогодні їй доводиться балансувати над прірвою нових викликів. Демографічна криза, старіння населення, уповільнення економіки й зростаючий державний борг стрімко перетворюються на тягар.

Найгострішим викликом є стрімке скорочення народжуваності. У минулому році рівень фертильності в країні впав до рекордно низького показника — 0,68 дитини на одну жінку, що офіційно зробило Корею країною з найнижчою народжуваністю у світі. Це означає не просто дефіцит робочої сили в майбутньому, а системну загрозу для пенсійної системи, охорони здоров’я, податкових надходжень. Уже зараз понад 20% населення становлять люди віком понад 65 років: Корея перетворилася на “суперстаріюче суспільство”.

У той же час економіка втрачає динамізм. Темпи зростання, які колись сягали понад 5%, тепер стабільно тримаються на рівні 2–2,5%, а державний борг наблизився до 55% ВВП. Для країни, яка довгий час пишалася фіскальною стриманістю, це тривожний сигнал. Уряд дедалі частіше змушений залучати додаткові бюджети для підтримки споживання, малого бізнесу та відновлення після стихійних лих.

Проте Корея не опускає руки. У квітні вона оголосила про безпрецедентний пакет підтримки напівпровідникової галузі — 33 трильйони вон, або понад $23 мільярди. Це не просто інвестиція в технології — це відповідь на геополітичний виклик з боку Китаю та Тайваню, які стрімко посилюють позиції на ринку мікрочипів. План включає пільгові кредити, субсидії на дослідження та будівництво нових фабрик.

Ще один інструмент — підтримка внутрішнього споживання. У квітні уряд погодив додатковий бюджет у розмірі 12 трлн вон ($8,45 млрд), частина якого піде на підтримку малого бізнесу, що постраждав від інфляції та стихійних лих. Цей бюджет має стати ін’єкцією в реальну економіку, яка досі залежить від експорту — головного, але вже не завжди стабільного драйвера зростання.

Окремий фокус — залучення іноземних інвестицій. У минулому році Корея спростила правила для закордонних фінустанов, дозволивши їм брати участь у валютних операціях на рівні з корейськими банками. Це частина стратегії лібералізації ринку, спрямованої на зміцнення національної валюти та зниження залежності від зовнішніх шоків.

Та найбільш болючим залишається питання демографії. Щоб компенсувати втрату робочої сили, Корея збільшує квоти на іноземних працівників: з 172 тисяч у 2023 році до понад 260 тисяч у 2024-му. Але імміграція — лише тимчасове полегшення. Без глибоких соціальних змін — житло, дитячі садки, робота для жінок, перерозподіл податкового навантаження — впоратися з демографічною ямою не вдасться.

Південна Корея 2030: як країна перезапускає себе через інновації, біоекономіку та ШІ

Південна Корея вміє грати на випередження. Коли інші лише починають говорити про майбутнє, Сеул уже вкладає в нього мільярди. У 2020-х країна стоїть перед реальними викликами: уповільненням темпів зростання, демографічним спадом і глобальною нестабільністю. Корея чітко розуміє: традиційна індустріальна модель, що забезпечила її злет у минулому столітті, вичерпує себе. Тому вона переозброює економіку під нову реальність: інновації, чисті технології, біоекономіка, ШІ.

У квітні минулого року уряд Південної Кореї оголосив амбітний план інвестицій у сферу штучного інтелекту — 9,4 трильйони вон (приблизно $6,9 млрд) до 2027 року. Ці кошти підуть на створення власних ШІ-чипів, розвиток національного дата-сховища та підтримку AI-стартапів. Мета — зайняти 10% світового ринку системних напівпровідників до 2030 року. Це відповідь на американсько-китайську технологічну війну, і спроба зберегти перевагу в галузі, де Корея традиційно домінує.

Паралельно Сеул робить ставку на біоіндустрію. Цьогоріч у січні в Кореї створено Національний біокомітет — структуру при президентові, яка координує весь біосектор. Уряд планує об’єднати понад 20 біокластерів по всій країні, а до 2027 року — підготувати 110 тисяч нових фахівців у галузі біоохорони здоров’я. Біоекономіка — новий фронт, на якому Корея хоче конкурувати з ЄС і США.

І третій стовп майбутнього — зелений перехід. Планується закриття десяти вугільних електростанцій, замість яких запрацюють сонячні, водневі й вітрові генерації. Це частина плану досягнення вуглецевої нейтральності до 2050 року. Південна Корея не просто модернізує енергетику, а створює новий ринок, де конкурує не паливо, а ефективність, інновація, технологія.

Але навіть цього замало — тому Корея створює мегапакет підтримки на суму $34 млрд для стратегічних галузей: мікрочипів, “зеленого” авто, біофармацевтики. Це не гранти для виживання, а інвестиції в прорив. Уряд пропонує пільгове фінансування, зниження податків, прискорену реєстрацію продуктів і логістичну підтримку компаніям, що готові йти на глобальний ринок.

Усе це не окремі ініціативи, а нова стратегія. Південна Корея більше не хоче бути просто “великою фабрикою Сходу”. Вона хоче бути генератором ідей, патентів, проривів. Замість кількості — якість, замість копіювання — створення. І саме в цьому її шанс утриматися в топі глобальної економіки.

Україна після війни: урок Південної Кореї як стратегія прориву, а не виживання

Післявоєнна Україна може винести з досвіду Південної Кореї низку глибоких і системних уроків — не як сліпе копіювання, а як стратегічне натхнення. Історія Кореї — приклад того, як країна без ресурсів, зруйнована війною й оточена потужними сусідами, змогла перетворити свої слабкості на переваги завдяки інтелекту, дисципліні та довгостроковому державному баченню. Для України, яка також опинилася в екзистенційній боротьбі та стоїть перед викликом відбудови, цей приклад надзвичайно промовистий.

“Країна ранкової свіжості” вибудовувала розвиток навколо чіткої економічної стратегії — п’ятирічних планів, орієнтації на експорт, поступового переходу від простого до складного. Україна теж потребує довгострокового стратегічного бачення не лише “як відновити зруйноване”, а “як збудувати нове”: із чіткими орієнтирами, галузевими пріоритетами та фокусом на майбутнє, а не минуле.

Україна має сільське господарство, металургію, ІТ, але цього недостатньо. Південна Корея почала з простих експортних товарів і поступово піднялася до складної продукції з високою доданою вартістю. Для України урок очевидний: економіка не повинна залежати лише від зерна, руди чи зовнішньої допомоги. Потрібен системний розвиток експортного потенціалу — з підтримкою інженерних шкіл, локального виробництва, складального і високотехнологічного експорту.

Корея не була ліберальною економікою, навпаки, саме держава координувала розвиток, відслідковувала ефективність, підтримувала сильних і відсіювала слабких. Україна не зможе відновитися в хаосі; потрібна сильна держава з компетентною інституційною структурою, яка задає темп, не заважає, але й не спостерігає пасивно.

Samsung, Hyundai, LG були не просто корпораціями — вони стали символами національного прориву. В Україні також є потенційні лідери: у харчовій промисловості, ІТ, машинобудуванні. Але вони потребують довіри з боку держави, захисту від рейдерства, справедливої конкуренції й доступу до міжнародних ринків. Формування потужного ядра національного бізнесу — опора економіки.

Корея зробила ставку на людей. Замість дешевої праці — якісна освіта, масове навчання інженерів, підтримка наукових досліджень. Для України це питання виживання: без освітнього прориву не буде ані технологій, ані безпеки, ані економіки. Зараз саме час масово інвестувати в науку, технічну освіту, університетську автономію та дослідницькі центри.

Південна Корея постійно змінювала стратегії — від легкої промисловості до суднобудування, від важкої до високотехнологічної продукції. Сьогодні вона знову переглядає курс: інвестує в ШІ, робототехніку, екологічну економіку. Україна має навчитися стратегічній гнучкості: адаптуватися до глобальних трендів, а не лише реагувати на них.

Головне, чого досягла Південна Корея — технологічна самодостатність. Україна, яка в останні роки стала імпортером усього — від ліків до електроніки, повинна переосмислити своє місце. Збірка, розробка, інтелектуальна власність, стартапи — все це має стати національним пріоритетом, із захистом та пільговим режимом.

Корея збудувала не лише армію — вона збудувала економіку, яка забезпечує її суб’єктність у світі. Україна теж має шанс: перетворити післявоєнну відбудову на майданчик для створення нової національної ідентичності, в якій економічна сила є основою політичної незалежності.

Урок Південної Кореї для України — не лише про цифри й темпи зростання. Це про волю до змін, системність, ставку на людський потенціал і вміння перетворити поразки в стартові позиції для прориву. Серед руїн, але з амбіцією.

Тетяна Вікторова