Political

Peace summit in Switzerland: SWOT analysis and forecast of results for Ukraine

Neutral Switzerland is an ideal and traditional place for various international events, the international peace conference on Ukraine (summit) in the resort town of Bürgenstock on June 15-16 was no exception.

About 93 states and international organizations announced their participation in the discussion of the Ukrainian peace formula at the summit, but information appeared that much fewer countries would participate. At present, it is known about the participation of 78 participating countries, but there are no official comments from the Office of the President and the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine yet. On June 2, Volodymyr Zelenskyi reported that more than 100 states and international organizations had confirmed participation in the world summit, but according to him, the Russian Federation was blackmailing some leaders and trying to block the participation of some countries.

The summit plans to discuss the Ukrainian peace formula, which is based on the UN Charter. If it were only about Ukraine, it would be necessary to explain a large number of historical events and facts to the representatives of dozens of countries, starting with the Resolution of the Verkhovna Rada on state independence in 1991. These historical realities are close and understandable only to Ukrainians, but for many foreigners they are very distant. That is why it would be difficult to get the support of such a plan from a significant part of them. At the same time, the UN Charter is understandable and important for everyone, because it mentions, in particular, respect for the territorial integrity and sovereignty of states. During the adoption of the UN Charter in 1945, countries undertook to renounce the use of war as a means of conducting their policies, as well as the violation of the sovereignty and territorial integrity of countries.

The Ukrainian peace formula was announced in the summer of 2022, but the presentation of the final document took place only in November during the G19 Summit. This is typical diplomatic practice – it took time to gain the support of as many countries as possible. The protracted war in Ukraine has a negative impact on electoral sentiment in Western democracies, the state of world trade, and threatens the food security of poor countries. It seems that everyone is already tired of war, but the direct participants in the conflict are not going to give up their goals, and the international community cannot come to a unanimous decision on how to end it.

It is indicative that Russia was not invited to the peace summit in Switzerland because of Ukraine’s position. In addition, from the very beginning, the Russian Federation demonstrated its lack of interest in its implementation.

“As you know, Russia was not invited at this stage. From the very beginning, I have always emphasized that the peace process is impossible without Russia. We have always been open to extend an invitation to Russia. However, Russia has stated several times, including publicly, that it is not interested in participating in this conference.” – said the Minister of Foreign Affairs of Switzerland, Ignazio Cassis.

In addition, on June 11, at a joint press conference with German Chancellor Olaf Scholz in Berlin, where the Ukraine Recovery Conference 2024 is being held, Volodymyr Zelenskyi said that Russia should not impose its plan to end the war it unleashed in Ukraine on us.

See also  Попри триваючу війну, тема виборів в Україні набирає обертів. Дискусії про можливість їх проведення звучать дедалі частіше, а деякі політичні фігури, які зникли з інформаційного простору після початку вторгнення РФ, зараз знову активізувалися. Інші ж, навпаки, не припиняли своєї активної діяльності та продовжують впливати на суспільну думку. В умовах, коли країна веде війну за виживання, політична сцена поступово наповнюється знайомими обличчями, і все частіше виникає питання – якщо вибори відбудуться найближчим часом, як вони проходитимуть і які виклики стоятимуть перед українським суспільством? Вибори під час війни: політичні маневри чи реальна перспектива? Останні місяці в інформаційному просторі України питання можливих виборів президента набуло нового імпульсу. Спершу про них почали говорити західні, американські та російські політики. Так, республіканський сенатор Ліндсі Грем ще у 2023 році зробив першу спробу «вкинути» тему виборів в Україні, закликаючи до їх проведення навіть в умовах війни. Відтоді це питання періодично з’являється в риториці американських посадовців. Нещодавно спецпредставник президента США з питань України та Росії Кіт Келлог заявив, що 2025 рік може бути вдалим часом для виборів. Таку активну увагу до української демократії можна пояснити бажанням США підготувати ґрунт для майбутніх переговорів про припинення війни. Адже їхні результати мають підписувати представники влади, легітимність яких не викликатиме сумнівів. З часом про вибори стали говорити українські політики, а згодом і найвищі посадовці держави. Президент України заявив, що вибори можуть відбутися лише за певних умов, спікер Верховної Ради звернувся до міжнародних колег з проханням поділитися досвідом виборів в умовах війни, а глава МЗС підтвердив, що президент наразі зважує всі «за» і «проти». Водночас Володимир Зеленський заявив, що призупинення воєнного стану заради виборів поставить під загрозу існування української армії. В інтерв’ю британському ITV News він наголосив, що більшість громадян виступають проти виборів під час війни, адже чудово розуміють можливі наслідки. «Я не боюся виборів, але що вони означають у нинішніх умовах? Для їх проведення доведеться або скасувати, або тимчасово призупинити воєнний стан. У такому разі ми фактично втратимо армію. Це не лише питання бойового духу та боєздатності — юридично утримувати таку армію буде неможливо. І росіяни тільки радітимуть, бо це вдарить по нашій обороноздатності», — пояснив Зеленський. Він додав, що у разі призупинення воєнного стану військові матимуть повне право повернутися додому, чим Росія неодмінно скористається для активізації своїх наступальних дій. Президент також підкреслив, що тема виборів активно просувається саме російською пропагандою, адже її метою є «просунути в українську владу вигідну для Кремля свою людину». В свою чергу влада РФ заявляє, що вона має намір вести мирні переговори лише з легітимним президентом, а Володимира Зеленського таким не вважає. Юридично ситуація щодо виборів виглядає однозначно: відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», проведення будь-яких виборів під час дії воєнного стану заборонене. Це стосується президентських, парламентських, місцевих виборів та виборів до Верховної Ради АР Крим. Проте заборона закону не означає його незмінність – якщо у Верховній Раді знайдеться необхідна кількість голосів, цей пункт можна буде переглянути. Питання легітимності президента зараз залишається предметом політичних дискусій, але з юридичної точки зору наразі його повноваження вважаються чинними. При цьому стаття 83 Конституція України прямо забороняє проведення лише парламентських виборів під час воєнного стану, тоді як президентські вибори не підпадають під цю заборону. Водночас стаття 103 визначає, що президент обирається громадянами України строком на п'ять років і на даний час він сплив. Формально це означає, що шляхом внесення змін до законодавства можна відкрити можливість проведення президентських і місцевих виборів навіть у розпал війни. Однак такий сценарій не просто створить унікальний виклик для держави — він може змінити саму логіку політичних процесів. Вибори під обстрілами, голосування у прифронтових містах, виборчі кампанії на тлі щоденних зведень з фронту — все це виглядає як сценарій, до якого українське суспільство ще не готове. Якщо рішення щодо проведення виборів буде ухвалене, Україна стане однією з небагатьох держав, яка ризикнула їх провести в умовах повномасштабної війни. Але чи не призведе це до нового витка політичних криз, чи зможе виборча система адаптуватися до екстремальних умов, і головне — чи буде це справжній вибір, а не просто формальна процедура? Це питання, які потребують чітких відповідей, перш ніж країна зробить крок у цей невідомий політичний експеримент. Якби там не було, а зараз політична сцена України поступово оживає. У закритому режимі вже проводяться соціологічні дослідження, а деякі рейтинги час від часу просочуються в публічний простір. Виборчі штаби, які великі партії не розпускали з часу минулих виборів, знову починають активізуватися. Поки політики публічно заперечують будь-яку підготовку до виборів, вони фактично вже включилися у передвиборчу гонку. Політичні сили проводять ревізію своїх структур, перевіряють місцеві осередки та розставляють людей у ключових точках, готуючись до моменту «Х». Друк партійних газет, гучні заяви у медіа та соцмережах, передвиборчі гасла, посилення активності в регіонах – все це є ознаками прихованої підготовки. Слід відмітити, що гучніше за всіх про вибори стали говорити опозиційні політичні сили, намагаючись оцінити власні шанси та підрахувати потенційні голоси. Вони відкрито звинувачують Зеленського та його команду в тому, що війна стала для них інструментом політичного виживання, а мир – загрозою втрати влади. Опоненти переконані: чим довше триває конфлікт, тим довше нинішнє керівництво залишається на своїх посадах, тому йому це вкрай вигідно. Водночас сама влада чудово розуміє, що без реальної перемоги будь-які виборчі перегони будуть для неї грою з високими ризиками. Адже без чітких досягнень на фронті, на тлі економічного занепаду країни, несправедливої мобілізації та постійних корупційних скандалів завоювати симпатії більшості виборців стане майже неможливо. А ось ще один цікавий факт. 5 лютого стало відомо, що після майже трьох років інформаційної ізоляції Центральна виборча комісія знову відкрила доступ до даних про вибори, зокрема списки обраних депутатів і склади виборчих комісій. Цей крок виглядає знаковим, адже з початку повномасштабного вторгнення всі ці відомості були закриті нібито з міркувань безпеки. Більше того, ЦВК вже завершує черговий етап відновлення роботи Державного реєстру виборців. Це означає, що система приводиться в робочий стан, що може бути далеко не простою технічною рутиною. Це випадковість чи ще один сигнал? Скоріше за все, ми спостерігаємо черговий етап підготовки до можливих політичних подій, які можуть розгорнутися значно швидше, ніж багато хто припускає. Отже, сукупність перерахованих фактів формує в суспільстві відчуття того, що вибори президента в Україні є не такою вже й далекою перспективою. Навіть якщо юридичних підстав для їх проведення поки що немає, політики вже готуються, а отже, цей сценарій стає дедалі більш реальним. Вибори та електоральний потенціал Коли мова йде про вибори, основним чинником їх проведення є електоральний потенціал, який за останні роки зазнав безпрецедентних змін. Мільйони українців залишили свої домівки, рятуючись від війни, і тепер формують потужний електоральний сегмент за кордоном. Якщо раніше голоси діаспори мали мінімальний вплив на результати виборів, то тепер ситуація кардинально інша: закордонні виборці можуть стати тим фактором, який докорінно змінить політичний ландшафт країни. Як відомо, за кордоном зараз перебуває більше 10 мільйонів українських біженців, з яких близько 6 мільйонів перебувають у країнах ЄС, і майже 3 мільйона цих громадян мають право голосу. При цьому згідно з даними МЗС, кількість потенційних виборців за межами України може сягати 4,5 мільйона осіб, що становить близько 15% від загальної кількості виборців у 2019 році. Як би не відрізнялися цифри в різних джерелах, ситуація в цілому зрозуміла. Крім того, Україна не має достатньої інфраструктури за кордоном для забезпечення їхньої участі в голосуванні: в окремих державах до дипломатичних установ потрібно добиратись понад 10 годин. Тобто, велика кількість біженців де-факто опиниться виключеною з виборчого процесу. Однак є ще один важливий фактор. Понад мільйон українських біженців опинилися в Росії та Білорусі. Чи матимуть вони право голосу? Чи можна формалізувати їхню участь у виборах? Це питання на даний час залишається відкритим і потребує чіткої юридичної відповіді. Окрім чисельності, важливе значення має й те, що від 25 до 60% українських біженців не планують повертатися додому. З часом їхня адаптація за кордоном тільки зростає. Водночас вони залишаються громадянами України і, теоретично, мають право впливати на виборчий процес. Питання лише в тому, чи захочуть вони цим правом скористатися і яким буде їхній політичний вибір. Крім того, українці за кордоном масово не перебувають на консульському обліку. Це означає, що значна їх частина не зможе взяти участь у голосуванні. В таких умовах їхні голоси або не будуть враховані, або ж потенційно стануть об’єктом маніпуляцій. Західні соціологи неодноразово доводили, що біженці голосують не так, як громадяни, що залишаються в країні. Вибори в Молдові та Грузії підтвердили цю закономірність. Молдавська діаспора в Європі забезпечила перемогу прозахідного кандидата, тоді як виборці всередині країни були більш розділені. В Україні ситуація може бути ще складнішою: біженці можуть проголосувати за абсолютно несподівані політичні проєкти, які не є популярними серед тих, хто залишається всередині країни. Ще один важливий аспект – понад 30% українських виборців за кордоном (майже 1 мільйон осіб) – це чоловіки призовного віку. Більшість з них мають проблеми з консульським обліком, що може обмежити їхні виборчі права. Примітно, що лише один із 16 українців за кордоном перебуває на консульському обліку. Це створює парадоксальну ситуацію: вони мають право голосу, але через бюрократичні труднощі можуть бути виключені з виборчого процесу. Раніше голосування за кордоном не мало значного впливу на вибори. Наприклад, у 2019 році з 449 174 виборців, зареєстрованих на закордонних дільницях, проголосували лише 59 830 осіб (13%). Але якщо зараз до участі у виборах долучаться мільйони біженців, їх результат може бути непередбачуваним. І тут виникає головне питання: чи збігаються політичні уподобання біженців з курсом, який нині підтримують в Україні? Якщо більшість з них підтримає гасла на кшталт «Україна ніколи не буде в НАТО», «мир за будь-яку ціну», «амністія всім ухилянтам», «відкриймо кордони» тощо, це може стати серйозним викликом для державної стратегії. Отже, якщо вибори в Україні відбудуться найближчим часом, варто очікувати що її політичне майбутнє можуть визначати ті, хто вже давно живе поза її межами. І це змінює правила гри у виборчому процесі. Ймовірні проблеми виборчого процесу Окрім необхідності зупинити бойові дії, існує безліч інших бар’єрів, які унеможливлюють повноцінне проведення виборів в Україні. Перший і найочевидніший виклик – це безпека. В умовах продовження бойових дій кожна виборча дільниця стає потенційною мішенню для ракетних ударів. Закриття дільниць під час повітряної тривоги не розв’яже проблему – будь-яка атака, особливо з застосуванням «Кинджалів» чи балістичних ракет, легко може зірвати виборчий процес. Перенесення голосування в укриття також не є виходом з ситуації, оскільки їхня кількість замала, а більшість не пристосовані для розміщення виборчих дільниць. Не менш критичне питання – військовослужбовці. За різними оцінками, зараз у Силах Безпеки та Оборони України перебувають понад 1 мільйон громадян. Багато з них знаходяться в окопах, на передовій або виконують бойові завдання. Очевидно, що вони фізично не зможуть проголосувати. Але чи можна вважати вибори легітимними, якщо люди, які ризикують своїм життям за країну, будуть фактично позбавлені права голосу? На додачу, технічні труднощі можуть перетворити виборчий процес на хаос. Мільйони виборців змінили місце проживання, дехто не реєструється, щоб не попасти під мобілізацію, що вкрай ускладнює логістику голосування. При цьому перехід на електронне голосування є надто ризикованим варіантом, адже навіть у розвинених країнах його впроваджують роками. В Україні ж загроза хакерських атак та втручання у систему голосування є надзвичайно високою. Приклади вже є: у грудні 2024 року кібератаки зірвали онлайн-голосування за Громадську антикорупційну раду при Міноборони та зламали державні реєстри. У таких умовах довіряти онлайн-виборам – означає відкрити ворота для масових фальсифікацій. Організаційні питання теж залишаються невирішеними. Відкриття кордонів є необхідною умовою для повернення виборців. Але що робити з тими, хто отримав тимчасовий захист у ЄС? Чи будуть європейські країни анулювати цей статус? У якому правовому полі опиняться українські мігранти? Ці питання навіть не почали обговорювати. А ще є велика фінансова проблема. Президент України неодноразово заявляв, що вибори коштуватимуть щонайменше 5 мільярдів гривень, і джерелом фінансування мають стати західні партнери. Але чи готові вони вкладати кошти у виборчий процес в умовах війни? І, нарешті, вибори передбачають наявність базових демократичних прав і свобод – свободу слова, діяльності політичних партій, агітації, право на мирні зібрання. Усі ці свободи зараз законно обмежені воєнним станом. Чи можуть вибори без них вважатися демократичними? Чи не суперечить це принципам, закріпленим у Конституції? Проте є ще один ризик – суспільна вразливість до маніпуляцій. Соцмережі та відеоплатформи давно стали інструментом впливу на електорат з фейками і якісними діпфейками, що цілком може бути новою реальністю українських виборів. При цьому ботоферми, контрольовані за межами України, матимуть значно більший вплив, ніж традиційне телебачення. А якщо додати до всіх цих факторів ще й електронне голосування – ризики підтасовок і втручань роблять цю перспективу вкрай сумнівною. В умовах війни будь-яка помилка може дорого коштувати, а експерименти з виборчим процесом можуть поставити під загрозу легітимність нової влади ще до її обрання. Крім того, є ще один важливий момент. Серед ймовірних сценаріїв розвитку подій в Україні все частіше звучить не лише проведення виборів, а й можливість референдуму щодо нейтрального статусу країни як умови припинення війни. Такий крок, як і перераховані вищі фактори, можуть стати не просто політичним викликом, а причиною жорсткого громадянського протистояння. Якщо президентські вибори та питання нейтралітету будуть винесені на голосування одночасно, це створить надзвичайно вибухонебезпечну ситуацію. Адже голосувати доведеться не лише за нового лідера країни, а й фактично за її геополітичне майбутнє. Більше того, враховуючи воєнний контекст, референдум у таких умовах може перетворитися на інструмент зовнішнього тиску — будь-яке рішення, ухвалене під впливом війни, буде сумнівним з точки зору свободи вибору. Саме тому загроза такого сценарію викликає занепокоєння. Отже, попри всі юридичні нюанси та політичні маневри, реальність виборів в Україні під час війни виглядає скоріше експериментом з непередбачуваними наслідками, ніж реальним демократичним процесом. Вибори передбачають безпеку, рівний доступ до голосування, свободу агітації та довіру до їхнього результату – жоден із цих аспектів сьогодні не гарантований. Головна небезпека полягає не лише у фізичних ризиках чи технічних складнощах, а у можливості глибокої політичної кризи. В умовах війни будь-які розбіжності щодо легітимності нового керівництва можуть стати ще одним фронтом – цього разу всередині країни. Тож поки політики будують стратегії та проводять приховану передвиборчу підготовку, головне питання залишається незмінним: чи готова Україна до виборів, які не послаблять її державність, а зміцнять? В ситуації, коли держава веде боротьбу за існування, будь-яке політичне рішення матиме вкрай важливі наслідки, які вплинуть не лише на владу, а майбутнє країни. Оксана Іщенко

At the same time, the absence of China at the summit is a great disappointment for Ukraine, because China is the de facto leader of the global South, most of whose leaders also refused to attend the event. It should be noted that China has its own Peace Plan, which, as usual, is “for all good against all bad” with unclear and blurred goals. It contains only a call for an immediate cessation of hostilities and the beginning of peace negotiations, but without clearly defined outcomes of the war. Such a position essentially leads to the freezing of the conflict for many years, which is tantamount to the loss of territory by Ukraine and the emergence of a de facto new divided Korea or Cyprus. Most of the countries of the Global South are rallying around this plan. As a result, these proposals turned into a Chinese-Brazilian peace initiative, in which, in addition to Ukraine, the participation of Russia is necessarily foreseen. There is a possibility that such an international forum will be held before the end of the year in Saudi Arabia.

SWOT analysis and forecasts

Strengths

  1. The participation of a large number of states increases the significance of the summit and provides an opportunity to reach certain important agreements. The desire of key players to achieve peace can contribute to reaching compromises and constructive solutions.
  2. Solidarity with Ukraine – international support of our country in its pursuit of territorial integrity and sovereignty strengthens its position in the negotiation process.
  3. Increasing the role of Ukraine in the international arena as an active participant in peacemaking processes.
  4. Unity in condemning the aggression of the Russian Federation, which contributes to the creation of a unified position on the need to end the war.
  5. Involvement of international donors and investors for the reconstruction of the affected regions of Ukraine.

Weak sides

  1. Switzerland has a neutral policy, which limits its influence on key players and may make it a less effective mediator in the conflict. As a neutral country, Switzerland has less influence over major powers such as the US, Russia or China, making it difficult to achieve effective international security guarantees. The neutral status and complexity of the negotiation process can lead to prolonged negotiations and the absence of concrete results.
  2. The draft joint statement of the peace summit, the final version of which may still change based on the results of the negotiations, contains only three main principles out of the 10 previously planned by the Ukrainian Peace Formula, which are purely humanitarian in nature:
  • Nuclear energy facilities must be safe, and any threat of using nuclear weapons is unacceptable. Nuclear installations, including the power plant in Zaporizhzhia, must operate under the control of Ukraine and in accordance with the principles of the International Atomic Energy Agency.
  • Food security should not be a “weapon”, it should be guaranteed by free navigation in the Black and Azov seas. Ukraine should have access to third parties for its agricultural products.
  • The need to return to Ukraine all prisoners, including all “deported and illegally displaced” Ukrainian children and civilians.

That is, the draft document does not call for the withdrawal of Russian troops and the restoration of the territorial integrity of Ukraine, it only emphasizes the importance of the participation of the Russian Federation in discussions regarding the achievement of peace.

See also  Challenges and possibilities of ratification of the Rome Statute for Ukraine in the struggle for justice

Challenges and risks

  1. There is a risk that agreements will not be honored, as happened with previous agreements.
  2. Geopolitical challenges – the ambiguous role of the UN and the OSCE can be both a support and a hindrance, depending on their decisions and actions. The influence of the USA, the EU, China and other major powers on the process of peaceful settlement is unpredictable.
  3. Internal political differences in Ukraine may weaken the position of the Ukrainian delegation at the negotiations. The influence of oligarchs and other interested parties can affect the political decisions and compromises that Ukraine is willing to make.
  4. Different interests of the participating countries regarding the conflict in Ukraine. Some countries may support Ukraine’s territorial integrity, while others may be interested in maintaining their economic and political ties with Russia.
  5. The influence of Russia, which may try to “pressure” other countries to support its position, which can make it difficult to reach a consensus.

Opportunities

  1. The high-level meeting of the leaders of states and governments creates an opportunity for direct dialogue and reaching consensus on the key issues of the war in Ukraine.
  2. Strengthening diplomatic relations between Ukraine and other countries, establishing new channels of diplomatic communication and cooperation.
  3. Formation of coalitions of countries that support the peace process for joint work on conflict resolution and ending the war.
  4. The possibility of attracting international investments to restore the affected regions of Ukraine.
  5. Economic cooperation, improvement of conditions for the development of trade between Ukraine and other countries, initiation of joint economic projects that will contribute to the recovery of our economy.
  6. Involvement of international organizations in the provision of humanitarian aid to victims of the war in Ukraine.

Thus, the Global Peace Summit raises many hopes and expectations, but also comes with significant risks and challenges. On the one hand, there are hopes that this event will contribute to the establishment of peace, the restoration of the economy and the improvement of the social situation in Ukraine. On the other hand, high risks of non-fulfillment of agreements and internal conflicts can disrupt the process of peace negotiations.

The summit will open an opportunity for “limited” future negotiations with Russia, it should be the culmination of work on the Ukrainian peace formula. After the discussion, the leaders of dozens of countries will create their plan for achieving peace on its basis, which they plan to present to the Russian Federation in the future.

It is unlikely that the summit will be a breakthrough event and will be able to finally put an end to the war. The Ukrainian peace formula, which was supposed to serve as a road map for the establishment of peace, is so far only a club of persuasive and loyal supporters of Kyiv who sympathize with us. Currently, the world is in a diplomatic tug of war.

It is obvious that the main argument at any international negotiations is the factor of our success on the battlefield, leaving no hope for diplomacy – the ability of Ukraine and its international partners to act in the direction of achieving a common goal. The results of the summit will not mean the end of the war, but will be the first, very important step on the way to peace.

Oksana Ishchenko

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Related Articles

Back to top button