Фахівці розповіли, як допомогти дітям з особливими освітніми потребами навчатися в умовах війни

Широкомасштабна війна не лише ускладнила доступ до навчання для всіх учнів, але й оголила слабкі місця системи інклюзії, яка забезпечує освіту для дітей з особливими освітніми потребами. Для таких дітей школа має бути простором надійної підтримки з боку дорослих, і саме ці елементи руйнуються в умовах війни. Втрата стабільності ставить під загрозу вже набуті навички: те, що формувалося роками, може значно погіршитися за короткий період нестабільності.

Наслідки війни для дітей з ООП

Фахівчині Центру психологічної допомоги «Конфіденс» зазначають, що регрес у навчанні та соціальній поведінці дітей з ООП під час війни є типовою реакцією нервової системи на тривалу небезпеку і хронічний стрес, а не ознакою ліні чи небажання навчатися. Усвідомлення цього допомагає батькам і педагогам формувати більш ефективну підтримку, орієнтуючись насамперед на відновлення безпеки та стабільності, а вже потім на академічні вимоги.

За словами психологів, втрата значущого дорослого та порушення щоденної структури навчання мають безпосередній вплив на мотивацію та поведінку дитини. Так, семикласник з ООП, який через початок війни перейшов на онлайн-навчання та одночасно змінив асистента вчителя, виявив суттєве зниження мотивації, погіршення навичок читання та соціальної активності. Хлопець уникав спілкування з однолітками, проводив час у грі та ставав емоційно замкненим. На перший погляд, така поведінка може виглядати як лінь, але психологи наголошують, що це — реакція нервової системи, яка перебуває у режимі виживання: мозок обирає захист замість активного навчання.

Психолог Юлія Чепеленко пояснює, що при втраті значущого дорослого та чіткої структури мозок дитини переходить у стан тривоги, через що відновлення навчальної активності потребує поступової роботи з відновлення базового відчуття безпеки. У цьому випадку допомога фахівців не полягала у «наздоганянні програми», а у створенні передбачуваного середовища, де дитина могла без тиску повертатися до навчання та поступово відновлювати втрачені навички.

Страх перед очним навчанням після дистанційки

Для п’ятнадцятирічного підлітка, який тривалий час навчався дистанційно, повернення до очної школи стало джерелом сильного страху. Навчальні ситуації у підземному приміщенні викликали тривогу, уникання відповідей біля дошки, страх насмішок через нечітку вимову та тілесні прояви стресу, такі як біль у животі та нудота. Фахівці вирішили працювати через відпрацювання шкільних сценаріїв, програвання можливих ситуацій, навчання технікам самозаспокоєння та обговорення страхів, що дало змогу поступово повернутися до навчального процесу.

Цей приклад демонструє, що страх перед очною школою є нормальним наслідком тривалої дистанційної освіти та нестабільності, і що допомога психолога та поступове повернення до шкільного середовища ефективніше, ніж примусове включення до навчання.

Емоційні зриви та перевантаження під час дистанційки

Діти з розладами аутистичного спектра або РДУГ під час дистанційного навчання можуть демонструвати різкі емоційні зриви: від неможливості утримати увагу до криків, відмови виконувати завдання та швидкого виснаження. Війна створює постійну фонову тривогу, яка в поєднанні з багатогодинним перебуванням перед екраном та сенсорним перевантаженням призводить до значних психоемоційних складнощів.

Психологічна робота в таких випадках включає психоедукацію, заземлювальні техніки, тілесні вправи, короткі перерви та структуровану допомогу батькам у плануванні дня та зниженні вимог. Це дозволяє дитині навчитися розпізнавати свої емоційні стани та зменшити інтенсивність зривів, а батькам — зберегти власні ресурси та стабільність у сім’ї.

Прифронтова реальність та багатошаровий стрес

За словами фахівців, особливо вразливими залишаються діти з інтелектуальними порушеннями, які живуть у прифронтових регіонах. Постійні обстріли, нестабільність сімейних умов, відсутність регулярного світла та неможливість відвідувати школу призводять до поглиблення порушень уваги, пам’яті та емоційної стабільності. В таких умовах лише комплексна робота психолога, підтримка родини та безпечне середовище дозволяють відновити хоча б мінімальні базові навички і стабілізувати стан дитини.

Проєкт «Обійми для тебе», що реалізується Центром психологічної допомоги «Конфіденс» за підтримки UNICEF та ЄС, показав ефективність комплексної підтримки. На заняттях застосовували арттерапію, тілесні практики, заземлення, сенсорні інструменти, роботу з емоціями та казкотерапію, що дозволяло дітям відновлювати навички, адаптуватися до навчання та переживати складні емоції у безпечному середовищі.

Анна Корольова, фахівчиня центру, наголошує, що регрес у дітей під час війни не є проявом примхи чи втрати здібностей, а реакцією нервової системи на перевантаження:

«Ми бачимо регрес мовлення, втрату навичок самообслуговування, повернення до поведінки, характерної для молодшого віку. Це не примха — це нервова система, яка перевантажена».

Разом з цим психологи працювали з батьками, допомагаючи їм зберегти ресурси, впоратися з вигоранням та адаптуватися до нових умов, що безпосередньо впливало на можливості дитини рухатися вперед.

Практичні поради для підтримки навчання під час війни

Під час повітряних тривог та дистанційного навчання відновлення концентрації для дітей з ООП є надзвичайно складним. Для забезпечення ефективного включення до навчального процесу потрібні спеціальні адаптації: субтитри, чітка структура уроку, збільшений шрифт, альтернативні способи відповідей, запис занять та регулярні паузи.

Фахівці радять починати з відновлення стабільності та структури: менше додаткових гуртків, передбачуваний розпорядок дня, ритуали початку та завершення навчального часу. Тілесні практики, дихальні вправи та заземлення дозволяють дитині контролювати фізичні прояви стресу, а робота з емоційною грамотністю допомагає називати стани та зменшувати інтенсивність переживань.

Психолог Анастасія Грабовик наголошує, що підтримка потрібна не лише дитині, а й батькам:

«Треба поставитися до себе зі співчуттям та усвідомити, що умови війни та дистанційного навчання створюють виклики, із якими раніше не стикалися. Звернення до психолога не означає, що ви робите щось неправильно — це ресурс і підтримка для всієї родини».

Регрес дітей під час війни є не втратою здібностей, а сигналом того, що дитині бракує стабільності та безпеки. Інклюзія у воєнний час проявляється не у формальних документах, а у реальних діях: у створенні безпечного простору, наданні субтитрів на уроках, паузах, підтримці батьків та вчителів, які враховують індивідуальні потреби дитини. Коли школа, родина та фахівці працюють спільно, навіть у складних умовах війни можна зберегти розвиток дітей з ООП.