Китай прагне очолити мирний процес в російсько-українському протистоянні, аби забезпечити собі статус впливового світового лідера. Той факт, що жодна китайська ініціатива не є прозорою для світової спільноти, не потребує доведення. Достатньо згадати відомі китайські стратагеми, кожна з яких орієнтує на приховування намірів, хитрі маневри, неочевидні впливи. Ввести в оману небо, щоб переплисти море, або з протилежного берега спостерігати пожежу. Це лише дві з тридцяти шістьох. Китайська дипломатія не прочитується по найбільш очевидних ознаках, адже за фасадом мирних ініціатив часто приховуються далекоглядні стратегічні плани та економічні інтереси.
От і зараз Китай демонструє мирні ініціативи та готовність допомогти у припиненні війни, створює мирні плани на 6 і 12 пунктів, зустрічається з представниками країн, що є сторонами конфлікту. Однак дотримується при цьому власних стратегічних інтересів. Зовнішня обережність і миролюбна риторика дозволяють Пекіну зміцнювати свій міжнародний імідж та вплив, одночасно забезпечуючи власні зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні потреби.
Грабувати під час пожежі
Ця відома китайська стратагема вказує на можливість отримати вигоду з труднощів та кризового становища іншого. І вона надзвичайно доречна в контексті китайської “активності” у миротворчих ініціативах
Минулого тижня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба відвідав за запрошенням Китай і, користуючись нагодою, намагався переконати Пекін використати важелі впливу на Росію, щоб припинити війну. Однак головний дипломат Китаю Ван І, попри заявлене бажання знайти дипломатичне рішення, обережно висловився про те, що «умови та час ще не назріли».
Очевидно, що Китай, має потужні можливості для сприяння в укладанні мирної угоди завдяки тісним зв’язкам Сі Цзіньпіна з Володимиром Путіним. Важливим також є чинник залежності Росії від торгівлі з Китаєм товарами комерційного та військового призначення. І такі важелі, вочевидь, могли б бути використані Китаєм для впливу на Кремль. Тим більше, що організація мирної угоди відповідає стратегічним планам Пекіну, який претендує на роль великої миролюбної держави, що є альтернативою США. Кулеба, який орієнтувався на заявлену Китаєм мету бути лідером у глобальних викликах безпеки, очікував від Пекіну значно більшої активності.
Однак Китай був обережним і розпливчасто формулював твердження про “умови та час”. Чому Пекін, маючи важелі впливу на Кремль, не поспішає із виконанням проголошеної ролі миротворця?
За посмішкою приховувати кинджал
Найбільш очевидна причина полягає в тому, що ні Україна, ні Росія не готові до мирних переговорів. Умови Путіна включають вимогу, щоб Київ поступився територіями на сході України та зобов’язався не вступати до НАТО. Київ відмовляється брати участь у переговорах, поки Росія тримається своїх анексійних амбіцій. Простір для дипломатичних маневрів у цій ситуації дуже обмежений.
Але якщо територія є головним предметом суперечок, чому Китай не тисне на Росію, щоб вона відмовилася від цієї мети? Хіба не зрозуміло, що Росії Китай потрібен більше, ніж Китаю Росія, і тому Пекін може ризикнути пред’явити свої вимоги Москві. Китай також має значний вплив на Україну. Тому можна припустити, що він чекає поступливості саме від України, яка наразі виглядає більш зацікавленою і гнучкою у мирному процесі. Також можна припустити, що Китай користується вигодами від експортних ринків у Росії, спричинених західними санкціями.
Утім, Китай не був би Китаєм, якби не використав максимум користі від миротворчої місійності у російсько-українському протистоянні.
Зробити щось з нічого
Пекін користується світовою напруженістю, аби сформувати позитивний імідж для зовнішньої пропаганди. Китаю важливо відповісти на звинуваченням США в тому, що китайські організації підтримують війну Росії проти України. Пекін використовує візит Кулеби, щоб продемонструвати: обвинувачення США у «вирішальному факторі» конфлікту між Росією та Україною, висунуті проти Китаю, не сприймається всерйоз навіть Києвом. Є можливість попрацювати над привабливістю зовнішнього іміджу, от Комуністична партія Китаю і намагається використати такі зустрічі для легітимізації своєї позиції.
Показуючи на акацію, лаяти шовковицю
У китайській дипломатії та політиці ця стратагема використовується для того, щоб вплинути на когось, не ставлячи під загрозу свої власні позиції або відносини. Це дозволяє діяти обережно і маневрувати в складних ситуаціях, зберігаючи при цьому обличчя і не розкриваючи свої справжні наміри.
Показово, що китайські медіа пишуть про майже абсолютно різні звіти щодо змісту зустрічі Кулеби та Ван І, які оприлюднили МЗС України та Китаю.
Це свідчить про масштаби розбіжностей між Києвом та Пекіном. Так зване “зовнішнє тлумачення” вказує на те, що Україна очікує від Китаю допомоги в мирних переговорах з Росією. З китайської позиції воно, вочевидь, означає, що Київ гіперболізовано ставиться до можливостей і намірів Китаю і не розуміє його справжньої позиції. Україна має «прохання», але ніяких «запитів» з боку Китаю, пишуть китайські ЗМІ. Натомість Китай має «Китайсько-Бразильський план-консенсус із шести пунктів».
Заманити на дах і прибрати сходи
У контексті дипломатії або стратегічного планування ця техніка може бути застосована для досягнення переваги або контролю над ситуацією. Наприклад, країна може спочатку демонструвати зацікавленість у співпраці або пропонувати вигідні умови, а потім, коли інша сторона вже втягнута в процес, змінити умови або висунути додаткові вимоги, роблячи неможливим повернення до попередніх умов.
Так званий “мирний план” передбачає наступне:
- – дотримання «трьох принципів» для охолодження ситуації: зупинення воєнних дій, незагострення конфлікту і нерозповсюдження його на нові території;
- – визнання того факту, що діалог та перемовини – єдиний можливий спосіб вирішення кризи;
- – уникання нападів на цивільних осіб і цивільні обʼєкти, захист жінок, дітей та інших жертв конфлікту, а також повага до основних прав військовополонених;
- – протидія використанню ядерної, біологічної та хімічної зброї, запобігання розповсюдженню ядерної зброї та уникнення ядерних криз;
- – протидія збройним нападам на мирні ядерні обʼєкти; спільна підтримка міжнародної співпраці в енергетиці, фінансах, торгівлі зерном, транспорті тощо, підтримка безпеки ключової інфраструктури, такої як нафто- та газопроводи, енергетичні об’єкти та підводні оптичні кабелі, а також забезпечення стабільності глобальної системи постачання.
Варто нагадати, що попередній план від Китаю мав 12 пунктів і передбачав повагу сторін конфлікту до територіальної цілісності один одного. Пункт зник і відповідно оголилася позиція Пекіну у цьому питанні. Між тим, починалося все так обнадійливо для України. Китай представив свій план як всеосяжний і збалансований підхід до вирішення конфлікту, акцентуючи увагу на необхідності поваги територіальної цілісності та принципах міжнародного права. З часом, однак, ключові пункти, які могли б забезпечити конструктивний діалог між сторонами, були переглянуті або вилучені. Це свідчить про прагматичний підхід Пекіну до формування нових умов для переговорів і адаптацію своєї стратегії відповідно до змінюваних глобальних обставин.
Приховати свою мету та дочекатися сприятливого моменту
Отже, Китай грає за своїм сценарієм. Він не бере участі в мирному саміті в Швейцарії минулого місяця, адже Пекін не може керувати миротворчим процесом, тож втрачає всі переваги, які йому може надати роль посередника. Пекін прагне заручитися підтримкою якомога ширшого кола країн, і не важливо, що це будуть суто держави глобального півдня. Вже оголошено, що мирний план підтримали 110 країн. Хто саме – Китай воліє промовчати, щоб масштаб підтримки говорив сам за себе. Зрештою, хоча в інтересах Китаю очолити мирну угоду у протистоянні між Росією та Україною, користь від очікування стратегічно оптимального часу перевищує потенційні ризики.
Пекін свідомо утримується від участі в конкретних миротворчих процесах, щоб не поставити під загрозу свою дипломатичну позицію та можливість впливати на ситуацію в майбутньому. Цей підхід дозволяє Китаю маневрувати та адаптувати свою стратегію залежно від розвитку подій, зберігаючи при цьому своє обличчя та довіряючи наявності ширшої підтримки, яку планує використовувати у стратегічно вигідний момент.
