Все, що звучить — говорить. Українська музика після 24 лютого 2022 року перестала бути просто фоном. Вона стала способом жити, триматися, кричати або мовчати. Улюблені жанри змінилися так само стрімко, як і країна: рок замість попу, реп замість шансону, тиша замість балагану. Тепер музика є лакмусом внутрішніх зрушень, болю, гніву, гідності й надії. Стрімко зростає попит на україномовне, патріотичне, чесне, щемке. Смаки змужніли, і кожен трек є вибором, а не звичкою. Масова аудиторія вже не ковтає бездумний контент: TikTok-треки тепер конкурують із піснями добровольців і фронтових бардів. І якщо раніше популярність мірялася ротацією на радіо, сьогодні її диктують плейлисти в Telegram, лайки під акустичними каверами й затяжні слухання на ніч. Українці більше не шукають музики «для настрою», вони шукають те, що влучає просто в серце.
Статистика музичних уподобань українців
До 2022 року музичні платформи в Україні функціонували за принципом маркетингу з розтягнутим присмаком глобалізації: англомовний мейнстрим, трохи російської поп-класики, пара україномовних пісень для галочки змішувалися у плейлистах без жорсткого відбору. Згідно з рейтингами Apple до повномасштабного вторгнення, в топі-10 найпопулярніших треків серед українських користувачів не знайшлося місця жодному українському виконавцю. Замість цього спостерігалося тотальне домінування російської естради: HammAli&Navai, Slava Marlow, Miyagi, Macan, Моргенштерн, казахський Scryptonite , який працює виключно російською. Навіть Дорофеєва зуміла дістатись лише до 20-го місця з російськомовною піснею. У топ-100 тоді потрапило лише шестеро українських виконавців, з яких один мав пісню українською — сатира “Гуси”.
Артем Пивоваров заявив про себе тоді з піснею “Дежавю” російською мовою. Можна було б заплющити очі на такі цифри, якби це не був уже восьмий рік війни. І якби за два місяці після публікації цього рейтингу російські ракети не почали влучати у житлові квартали Києва, Харкова, Маріуполя. Особливо цинічно виглядала ситуація, коли саме українці допомагали російським артистам збагачуватись, оплачуючи їм ефіри, кліпи і продюсування. Частина з цих доходів йшла до бюджету РФ, який уже готувався вивантажити бомби на українську землю.
Але вже 5 березня 2022 року, менш ніж через два тижні після початку повномасштабної агресії,відбувся культурний злам. У топі Apple Music з’явилися вісім україномовних пісень. На першому місці значилася “Стефанія” від KALUSH Orchestra, яка згодом стала міжнародним символом боротьби. Зміна була не еволюційною, а радикальною. Українці масово почали переглядати свої музичні звички. Пісні стали маркерами позиції, музика проявляла внутрішню трансформацію, а чарти перетворилися на своєрідну карту національної самоідентифікації. Уже в 2023 році частка українських виконавців у стрімінгових чартах зросла до 65%. Російські артисти перемістилися з домінантної позиції на третє місце, а на другій сходинці зафіксувалася західна музика. Такий розподіл характерний не лише для YouTube, а й на платформах Apple Music і Spotify, де ситуація подібна, хоч і з трохи вищою часткою російського контенту.
Обидві провідні платформи, Spotify та Apple Music, хоч і мають різну методику відбору (перша зосередилась на українських виконавцях, друга — на загальному користувацькому виборі), у 2024 році визнали абсолютного фаворита: композицію Teresa & Maria у виконанні alyona alyona та Jerry Heil. Із цим треком дует посів третє місце на “Євробаченні”, але в Україні його сприйняли не як конкурсний номер, а як культурний маніфест. Ця пісня, заряджена культурним посланням і виконана українською, стала своєрідним символом нового музичного вибору.
З 100 найпопулярніших треків Apple Music у 2024 році 59 були від українських артистів. У першій десятці зафіксовано дев’ять пісень українською, і тільки одна англомовна: Lose Control Teddy Swims на сьомому місці.
Spotify показав ще глибший фокус на локальних артистах. У топі-10 українських пісень поряд із знайомими іменами на кшталт Jerry Heil, Klavdia Petrivna та DOROFEEVA з’явилися Wellboy, SadSvit, KRBK. Цікаво, що єдина російськомовна пісня у Топі “Крепче” від українського репера KRBK має локальне походження а не імпортована.
Якщо заглибитися в статистику, то структура музичних уподобань підтверджує зміни музичних смаків українців. За даними bezodnya.music, українські пісні в середньому становлять 39% прослуховувань у Spotify, Apple Music, YouTube Music та Shazam, російських — 26%, а іноземних — 34%.
Проєкт NUAM (Нова українська музика) підрахував, що з усіх треків, випущених українськими артистами у 2024 році, майже 80% були українською мовою. Ще 10,5% — англійською, і лише 9,7% — російською. Ця пропорція показує не просто зміну аудиторських вподобань, а переосмислення самої функції музики, яка дедалі більше стає інструментом культурної гігієни.
Списки найпопулярніших пісень 2024 року остаточно підтверджують той факт, що українські виконавці закріпились у топах. Тепер можна сміливо сказати, що культурна революція відбулася і навіть з результатом, який важко було уявити ще три роки тому. Частка російської естради скоротилася утричі. Але “шпарина” в 20% все ще лишається. Поки що не вдається досягти повного очищення від “сусідських” впливів і 19 треків у Топ-100 є російськомовними.
Чому російська музика досі в ефірі
Видання Texty.org.ua у 2024 році дослідило чарти Spotify і виявило, що більшість російськомовних треків, які пробиваються в топи, містять ненормативну лексику. Простий, агресивний, розгнузданий звук, що апелює до емоцій і швидко популяризується серед невибагливої частині слухачів. Наприклад, аудиторія репера Гіо Піка, який потрапив у топ-15 виконавців одразу в чотирьох східних містах, складається з не просто фанатів репу, а колишніх ув’язнених та так званих “пацанів з району”.
Також впливову роль відіграють стрімінгові алгоритми. Spotify, YouTube Music, Apple Music, що мають свої внутрішні механізми рекомендацій, які часто непрозорі, в результаті чого український слухач не завжди отримує українську пісню навіть тоді, коли її шукає.
Ще кілька років тому прибуток українських артистів складався переважно з концертів і рекламних інтеграцій. Стрімінги були десь у хвості. Війна змінила правила гри. Через небезпеку масових зібрань і падіння ринку культурно-масових заходів, артисти змушені були переорієнтуватися на цифровий формат, що став приносити їм основний дохід. І тут кількість прослуховувань напряму конвертується в гроші. Зрозуміло, що більше прослуховувань у того артиста, якого просувають алгоритми.
Географія музичних вподобань
Варто розуміти, що не тільки мова визначає музичний вибір. Впливають і регіональні особливості споживання контенту в різних частинах країни. Згідно аналітичних даних, є група виконавців, яких слухають незалежно від регіону. Це KALUSH, Jerry Heil, KOLA, Klavdia Petrivna, Артем Пивоваров і YAKTAK. Останній взагалі став абсолютним лідером за переглядами: 133 мільйони за рік лише в містах, де проводилось дослідження.
У центрі культурної мапи звісно зосередився Київ. Столиця ввібрала в себе смаки всієї країни, і саме тут вони перетинаються, змішуються, взаємодіють. Поряд знаходиться Львів. Після початку повномасштабної війни він перетворився на мультикультурне місто, яке швидко зросло і населенням, і культурною вагою. Зовсім інша картина на сході. У містах на кшталт Дніпра, Одеси, Полтави, Харкова і Запоріжжя все ще стабільно присутні в рейтингах російські виконавці або артисти з пострадянського простору, орієнтовані на московський ринок. У локальних топах вони займають дві-три позиції з п’ятнадцяти. Невеликий відсоток, але достатній, щоб говорити про культурні залишки колоніального минулого.
Як українську музику вивели з гри
Нинішній успіх української музики виглядає як справжнє відродження. Але варто пам’ятати, що занепад почався не вчора. Після бурхливого розвитку в 90-х, музична сцена спалахнула новими іменами. Вакарчук, Ірина Білик, “Скрябін” сформували перший поштовх і стали прямим доказом того, що українською можна співати сучасно і цікаво. Але, на превеликий жаль, український музичний ринок зіткнувся із системним тиском, коли російські гроші заходили на радіо, телеканали, у концертні агентства. Українську пісню витісняли з ротацій, пояснюючи, що вона “не формат”. Щоб пробитися, треба було бути не просто кращим за конкурентів, а драматично вищим за рівнем.
Водночас РФ не економила на культурній експансії, скуповуючи медіа та шоу-бізнес. І в цих умовах українська музика, яка не мала ні нафтодоларів, ні політичного прикриття, звісно програвала. Для українських виконавців залишалися крихти. У 2000-х роках радіостанції почали активно відмовлятись від україномовного контенту. Російська попса на той момент вже повністю заполонила ефіри, музичні телеканали і клуби. Ті українські гурти, які виживали, мусили або адаптуватися до трендів (у тому числі російськомовних), або балансувати між творчістю і виживанням.
Зрушення почалися з появою Інтернету. Платформи на кшталт YouTube дали можливість обійти традиційні ЗМІ й напряму доносити свою музику до слухача. З’явилися нові голоси: “ТНМК”, “ДахаБраха”, ONUKA, “Бумбокс”. Вони були вже з власним обличчям, стилем і, головне, з чіткою позицією. Потужний поштовх українська музика отримала після Революції гідності. Разом із суспільними змінами виник запит на справжнє, рідне, автентичне, але водночас сучасне. В цей час стали відомими The Hardkiss, Жадан і Собаки, Pianoбой, Один в каное, Kozak System та інші. Зросла кількість україномовного репу та електроніки, які раніше рідко асоціювались із українською сценою.
І вже після 24 лютого 2022 року все, що роками визрівало, прорвалося. Слухачі почали масово перемикатись на український контент. Не через директиву чи моду, а через внутрішню потребу чути своє в умовах повномасштабної війни. Те, що звучить рідною мовою, стало бажанням проявити свою ідентичність.
Цілюще значення музики
Говорячи про музику, не можливо не замислитися про її значення у житті людей. Вона вже давно перейшла із розряду розваг у щось більш важливіше. Музика перестала бути просто фоном. Тепер музичні композиції вгризаються в тіло, як електричний струм, і запускають хімію, яку не підробиш.
Фінські дослідники вперше довели на практиці, що музика справді впливає на хімію мозку, створюючи цілком фізіологічну реакцію. Команда науковців з Університету Турку виявила, що прослуховування улюбленої музики активує ту саму систему в мозку, яка відповідає за задоволення — опіоїдну. Саме вона “вмикається” при вживанні смачної їжі, під час інтимної близькості або у відповідь на біль, коли мозок намагається його зменшити. У дослідженні, результати якого опублікували в European Journal of Nuclear Medicine, науковці використовували метод позитронно-емісійної томографії (ПЕТ), щоб зафіксувати реакції мозку в реальному часі.
Додатково залучили й магнітно-резонансну томографію (МРТ), яка дозволила виміряти щільність опіоїдних рецепторів у мозку учасників експерименту. Виявилось, що саме ті композиції, які викликають “мурахи” або приємне тремтіння по тілу, спричиняють вивільнення природних опіоїдів у ділянках мозку, пов’язаних із відчуттям задоволення. І чим більше таких рецепторів у людини, тим сильнішою була реакція.
За словами керівника дослідження Веси Путкінена, це перше підтвердження прямого зв’язку між музикою та активацією опіоїдної системи. Це пояснює, чому мелодії можуть викликати настільки потужні емоційні переживання. Таке відкриття проливає світло на раніше зафіксовану знеболювальну дію музики і потенційно прокладає шлях до створення нових методів лікування. Наприклад, при хронічному болю або розладах психічного здоров’я музика може стати частиною терапії не тільки як фоновий засіб, а як повноцінний інструмент впливу на мозкову хімію.
А тепер перенесемо це в реалії України, де сирена перестала бути спецефектом у фільмі, а реальністю. Музика для українців перетворилася на спосіб не зійти з глузду. Пісня може витягнути людину з емоційного підвалу, дати ковток сили, коли здається, що залишилась тільки лють або повна апатія. В умовах війни музика стала спалахом тепла, коли навколо холод і ворожнеча. Пісні “Червона калина”, “Стефанія” чи навіть TikTok-хіти, які українці перепрошили на свій лад, вже давно втілюють національну єдність . Смак українців більше не вибудовується навколо звички чи глобального тренду. Тепер це точка опори, вияв сили, спосіб залишатися в собі, коли навколо панує безперервна турбулентність.
Але не можливо не відмітити і той факт, що “сучасна музика” хитається на межі самопародії. Будь-який популярний хіт, як правило, містить десь чотири слова, два з яких повторюються, третє запозичене з англійської мови, бо це модно, а останнє – лайка. Біт побудований за принципом “аби качало”, а кліпи виражають ні що інше, як естетичну деградацію: силікон, бренди, тонни фільтрів і жодного сенсу. Проте така музика сьогодні набирає обертів популярності. Це навіть не ескапізм, а капітуляція перед власною лінню мислити глибше.
Люди більше не слухають музику, а просто споживають звуки. Усе має бути “коротко, гучно, прикольно”. Ані часу, ані бажання зупинитись і вловити нюанс, структуру, драматургію. Раніше класична музика промовляла до серця і розуму людини. Від Шопена біг мороз по шкірі, нотами Штрауса промовляла іронія, а у Баха лунала ціла гармонія всесвіту. Сучасні композиції лунають, немов грім, що лупить по голові, а рядки пісенних текстів не мають ніякого сенсу.
Цілком зрозуміло, що світ змінюється, і музика теж. Але питання в тому, що ми втратили в цій зміні. Не обов’язково слухати Вагнера щодня, але коли твій музичний діапазон обмежується дженерик-бітами для танцювальних рілсів, варто замислитися, а чи не є це симптомом культурної анемії. Колись музика зцілювала, викликала катарсис, відкривала нові грані людської душі. Тепер вона заповнює порожнечу, бо люди бояться залишитись наодинці зі своїми страхами. Сучасна попса все швидше перетворюється на беззмістовний шумовий суп, а ми ризикуємо втратити здатність слухати справжнє.
За останні роки українська музика перестала бути просто частиною культурного фону. Вона стала голосом нації, яка не просто бореться, а переосмислює себе в реальному часі. Те, що ще вчора було “неформатом” і “нишевим продуктом”, сьогодні формує нову естетику та нову етичну норму. Шлях музичних уподобань українців нагадує шлях суспільства, яке вийшло з тіні імперського впливу. В умовах війни музика стала не розвагою, а ресурсом для самозбереження, боротьби та зцілення. Але “чистка” ще не завершена. Російський слід у чартах, як пляма, яку не стерти з першого разу. Проте факт залишається фактом: музичний простір України вже не повернеться назад. Культурна революція не просто відбулася, а змінила саму логіку того, що вважається музикою “свого”. І тепер важливо не втратити цей здобуток у майбутньому.
