Соціальна

Освіта 2025: новий фасад старих проблем

2025 рік починається з гучних заяв про прорив у сфері освіти, які обіцяють освітній сфері України чергові зміни. Реформи, обіцянки, нові підходи — все це звучить привабливо, на перший погляд виглядає обнадійливе, але глибока суть залишається незмінною. Замість системного оновлення освітня реальність більше нагадує спробу замаскувати кризу яскравим фасадом.

За останні роки стало очевидно, що освіта в Україні потребує не фрагментарних змін, а фундаментальних рішень, які змогли б усунути глибокі структурні проблеми. Однак нинішні плани реформування більше схожі на латання дір: нові програми, підручники та технології впроваджуються без врахування системних недоліків. Це створює ілюзію прогресу, який не зачіпає основних проблем, таких як нерівність доступу до якісної освіти, перевантажені навчальні програми та недостатня підтримка педагогів.

Освітні новації – 2025

Реформи змінюють назви, додаються гучні слова на кшталт “цифровізація”, “інклюзія” чи “STEM-освіта”, але суть залишається тією самою: красиві презентації, в яких немає відповідей на базові питання. Як навчити дітей мислити, а не зубрити? Як підготувати їх до реального світу, а не до бездумних галочок у тестах? І головне — хто буде це робити, якщо вчителі ледве тримаються через мізерні зарплати й перевантаження?

Ми ввійшли в 2025 рік із портфелем реформ, які не навчилися аналізувати минулих провалів. Замість вирішення проблем  спеціалісти МОН “посівають” гучними заявами та пропонують нові стратегії, які не приносять позитивних зрушень. Спробуємо розібратися, з чим же ми йдемо в новий навчальний рік і чи є ще час усе виправити.

Почнемо з гучної заяви міністра освіти та науки Оксена Лісового, який закликав вирішувати  “колосальні освітні втрати”, шляхом відмови від дистанційної освіти. МОН запланувало повернути за парти 300 тис школярів.

Щодо низької якості дистанційної освіти, зауваження цілком справедливі. Про погіршення знань з предметів серед  учнів середньої та старшої школи зазначила наступна кількість педагогів:з іноземної мови – 64%; з математики – 55%, з української мови — 53 %, з хімії — 47 %, з української літератури — 43 %. В умовах дистанційної освіти лише третина вчителів застосовує активні види навчальної діяльності такі, як робота  в парах, групах. Більшість же вчителів пропонує пасивні форми діяльності, як перегляд презентацій, навчальних відео та самостійне опрацювання матеріалів. Не варто забувати і той факт, що Україна знаходиться в стані постійних бойових дій. А це означає, що постійні перебої зі світлом та інтернетом, повітряні тривоги просто не можуть не відзначитися на якості навчального процесу. Тобто проблема дійсно є і всі це прекрасно розуміють.

Міністерство освіти та науки разом з Офісом профільного віцепрем’єра Михайла Федорова започаткували реалізацію проєкту “Школа офлайн”, метою якого є не тільки повернення школярів до очного навчання, а й забезпечення умов організованого навчання різних категорій учнівства: і переміщених внаслідок бойових дій, і тих, хто перебуває на тимчасово окупованих територіях та за кордоном. Ініціатива супроводжувалася побудовою укриттів, підземних шкіл, закупівлею автобусів та гаджетів.

Все гарно на папері, але на практиці почало випливати підводне каміння. На будівництво укриттів у прифронтових областях урядом було виділено 2,35 млрд субвенцій. 57 проєктів  отримали фінансування. Але, потреби виявилися значно більшими, так як ще 165 закладів мають бути забезпечені коштами для побудови укриттів. За даними ZN.UA в школах України налічується 10 111 укриттів. Але наразі МОН зовсім не моніторить ситуацію щодо шкіл, де немає укриттів взагалі, а, отже, не може дати чітку оцінку наскільки заклади освіти забезпечені укриттями. Та і самі укриття не викликають довіри. Було зафіксовано випадки, коли в одній із київських шкіл під час повітряної тривоги обвалилася стеля, в укритті іншої школи обвалилася стіна, а у одній із шкіл Черкащини укриття, взагалі, перетворилося на басейн через те, що стеля почала протікати. На Сумщині  під час повітряної тривоги учні взагалі залишилися стояти просто неба через те, що укриття однієї із шкіл було зачинено в цей момент на ремонт. МОН досі не сформулювало чітких інструкцій, як саме ефективно евакуювати школярів до укриття, яке ще й має знаходитися або у будівлі закладу, або на відстані не більше ніж 500 м.

Ми прямуємо у європейську спільноту, багато говоримо про інклюзивне середовище, але нічого не робимо, щоб воно дійсно таким було. Не варто забувати, що і до війни, і в умовах війни, залишається особливо важким становище дітей з особливими освітніми потребами. За даними Державної статистики, до війни в Україні налічувалося 162,9 тис дітей з інвалідністю. У 2024 році спостерігається тенденція підвищення кількості осіб з інвалідністю на 27 тис. Ці діти також мають право на навчання та побудову власного майбутнього.  Але, внаслідок воєнних дій лише у 2023 році було знищено 31 будинок-інтернат та 43 спеціальні центри. Зрозуміло, що укриття, які є в освітніх закладах повинні бути доступними для маломобільних людей.

Але за даними дослідження Благодійного фонду “Право на захист”, було встановлено, що майже  всі укриття мають проблеми з вільним доступом до них для маломобільних дітей. Недостатність простору для дітей, що пересуваються на візочках, відсутність пандусів, зовсім непристосовані туалети – все це унеможливлює перебування дітей з особливими потребами в таких укриттях. От вам і безпечні укриття, які зовсім не дарують безпеку.

Якщо такого укриття в школі все ж таки немає, депутати пропонують таким закладам освіти організувати дистанційні класи. Але за умови, що в цих класах наповнюваність буде не менше 20 учнів одного віку. Навчання в таких класах буде здійснюватися за двома навчальними планами. Для дітей, що перебувають на території України передбачено вивчення всіх основних предметів та предметів за вибором. Водночас для школярів, що перебувають за кордоном і навчаються в місцевих школах, передбачено лише програму українознавчого компонента. Однак такі дистанційні класи не передбачають проведення онлайн уроків, а це означає, що учні залишаться на самоті зі всіма предметами і труднощами, які виникають під час навчання.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Війна і гендер: особисті права індивіда та обов'язки перед державою

400 000 тис учнів, пребуваючи за кордоном, поєднують навчання у місцевих школах з дистанційним навчанням в українських школах. МОН під приводом розвантаження дітей пропонує для вивчення лише програму українознавчого компонента. Це скорочена освітня програма, що передбачає вивчення лише тих предметів, яких немає у програмі місцевих шкіл за кордоном. Невже можна отак галопом пробігтися по правилам рідної мови, вивчити твори українських класиків, чи осягнути всі етапи історичного розвитку рідної країни? Такий крок підштовхує до висновку, що рідна освіта не така вже і важлива. Під час приватних бесід, багато батьків, чиї діти проживають зараз за кордоном, скаржаться на те, що їх діти не отримують належної уваги з боку українських шкіл. Вони просто отримують завдання для контрольного тестування, залишаються ізольованими від комунікації з вчителями та однолітками на батьківщині.

Згідно з новим наказом діти ВПО не зможуть продовжити навчання у дистанційному форматі у своїх школах в новому навчальному році. Тепер треба йти навчатися до школи за фактичним місцем перебування.  І тут може виникнути ціла низка проблем. Необхідність адаптуватися до нового колективу та налагодження контакту з вчителями на новому місці  – це неабияке випробування для дитячої психіки, яка і так пройшла через болючі етапи. Деякі батьки виражають побоювання щодо появи булінгу серед дітей через різницю в матеріальному становищі. Напевно, що все це негативно відобразиться на успішності дітей ВПО.

Нелегким є й становище дітей, які перебувають на ТОТ. Близько 1,6 млн українських дітей все ще залишаються по той бік, тобто на тимчасово окупованій агресором території, з них 615 тис шкільного віку. Можливість дистанційного навчання в українських школах для них була тією ниточкою, яка з’єднувала їх з їхньою батьківщиною. А тут держава  з легкої руки чиновників повертається до своїх людей спиною, мовляв порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. Таке відношення тільки зіграє на руку РФ.

Не варто забувати про той факт, що в Україні батьки мають право самостійно обирати заклад і формат навчання дитини, а добровільно-примусова вимога про переведення до шкіл за місцем перебування на очне навчання – це не що інше, як пряме порушення чинного законодавства.

Уряд виділяє 1 млрд доларів державної субвенції на придбання шкільних автобусів, які будуть здійснювати підвіз дітей до шкіл з укриттями. Ймовірно, що школи поблизу фронту не дарма працювали весь цей час у дистанційному режимі. Адже прифронтові території знаходяться під постійною загрозою  через обстріли. Більшість доріг на таких територіях зруйнована. То як можна вважати в таких умовах маршрут до безпечних місць навчання безпечним? Здоровий глузд говорить, що ніяк.

Після відкриття шкіл з укриттями держава обіцяє забезпечити необхідними девайсами дітей та вчителів, які не зможуть відвідувати школу офлайн. Така практика вже здійснювалася ще у 2022 році. За даними МОН вже понад 128 000 учнів та 98 000 вчителів забезпечені ноутбуками. Українським школярам, які продовжать навчатися дистанційно, видаватимуть вживані гаджети, зібрані з освітніх округів та приватних компаній США, Великої Британії та ЄС. У МОН запевняють, що кожен пристрій буде  ретельно перевірено, очищено від попереднього використання та здійснено оновлення програмного забезпечення. Чомусь після такої новини, що наші діти будуть вимушені працювати на вживаній техніці в душу закрадається якесь неприємне відчуття другосортності. Невже держава не може оголосити тендер серед фірм, що займаються виготовленням цифрових засобів, на забезпечення школярів новою сучасною технікою?

Не забуваємо про не менш складне становище самих педагогів. У 2023 році Кабмін затвердив постанову про формування кадрового резерву вчителів для забезпечення їх роботи на деокупованих територіях.  Але бачення, як саме буде функціонувати цей резерв у МОН досі немає. Не регламентовано ні час перебування в цьому резерві, ні спосіб оплати роботи педагогів, що залишилися без навантаження. А становище педагогів чоловічої статі в умовах мобілізації зовсім незрозуміле.

Взагалі, ситуація з кадровим складом в освітній сфері зараз жахлива. За підрахунками експертів станом на 2024 рік брак педагогічних працівників становить:

  • початкова освіта: у містах -19 тис учителів, у селах – 11 тис учителів;
  • природничі науки: у містах – 4,4 тис учителів, у селах – 0,1 тис учителів;
  • математичних наук: у містах – 2 тис учителів, у селах – 1,4 тис учителів.

Найбільше відчувається нестача педагогів у прифронтових областях:

  • Дніпропетровська обл;
  • Харківська обл;
  • Запорізька обл;
  • Одеська обл;
  • Миколаївська обл.

Експерти малюють не дуже оптимістичну картину  – до 2030 року в українській системі освіти може бракувати 366 тис вчителів. Однією з найболючіших проблем є фінансування освітньої сфери. Заробітна плата вчителів часто не відповідає рівню відповідальності, який вони несуть. Сьогодні учителі змушені працювати на кількох роботах, щоб забезпечити собі та своїм сім’ям гідний рівень життя. Це не лише відштовхує талановитих людей від професії, а й знижує мотивацію тих, хто вже працює в системі. Як наслідок — освітній процес страждає, адже вчителі, виснажені й розчаровані, не можуть повною мірою реалізувати свій потенціал, а тому масово йдуть з професії.

Питання надмірного навантаження школярів вже давно викликає стурбованість. Наші діти проводять багато часу за уроками та ще й в умовах онлайн навчання. Зрозуміло, що якісно підготуватися до всіх уроків та виконати домашнє завдання з усіх предметів – це не підйомне завдання для наших школярів. Починаючи з 2027 року, планується вилучення зі списку обов’язкових для вивчення предметів ті, що на думку чиновників з міністерства не є важливими для українських школярів.  Натомість, з початком реалізації реформи старшої профільної школи учні 10–12-х класів вивчатимуть 7 обов’язкових предметів:

  • Українська мова
  • Українська література
  • Історія України
  • Англійська мова
  • Математика
  • Фізична культура
  • “Захист України”
ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Інформаційні бульбашки: як маніпуляції отруюють свідомість українців

А от “зайвими” предметами стали:

  • Зарубіжна література
  • Всесвітня історія
  • Громадянська освіта
  • Біологія/екологія
  • Географія
  • Фізика та хімія.

Спеціалісти МОН запевняють, що частина дисциплін, які підпадають під скорочення, не зникають безслідно, а можуть бути інтегровані у вже існуючі предмети, що спрощує навчальний процес. Натомість ми спостерігаємо, як шкільна програма наповнюється предметами на кшталт “Уроків Щастя”, “Підприємництво та фінансова грамотність”, “Захисти України”. Звісно, що кожен предмет по-своєму несе певну цінність для молодого покоління. Але не можна просто викреслити фундаментальні предмети, які є складовою майбутніх професій та замінити їх якимись штучними поєднаннями.

Мовне питання

Велику стурбованість у суспільстві досі викликає мова в освітніх закладах. За даними дослідження Державної служби якості освіти, менше ніж 40% учнів спілкуються виключно українською мовою поза межами школи. Близько 20% – українською і російською порівну. Як стверджують самі  респонденти, для них вживання російської – це або звичка (33%), або мова спілкування у родині (20%). У відповідь на таку проблему, Верховна Рада відповіла реєстрацією законопроєкту, який має на меті заборонити  учасникам освітнього процесу розмовляти російською мовою на території закладів освіти навіть під час перерви.

Однак всі ми прекрасно розуміємо, що заборонений плід завжди солодкий. Ще ніколи заборони не мали успіху. Заборона може привернути увагу до проблеми, але не викликати любов до рідної мови. Діти та молодь — це не лише слухачі, а й творці власного світу. Якщо їм просто заборонити, але не пояснити, чому це важливо, якщо не запропонувати їм альтернативу, заборона стане лише формальністю. Поза уроками вони все одно спілкуватимуться тією мовою, яка їм ближча, зручніша чи звичніша. Натомість, популяризація української  мови через культуру та медіа може позитивно вплинути на процес українізації.

Українська мова має звучати сучасно, модно й актуально. Чи це книги, музика, кіно, чи навіть стріми в TikTok чи Twitch — молодь має бачити, що українська мова жива й може бути частиною її щоденного життя, а не лише бути пов’язаною з освітою.Діти мають спілкуватися українською не тому, що змушені, а тому, що це природно. Чудовим рішенням можуть бути клуби за інтересами, театральні студії, дебати чи навіть комп’ютерні ігри українською.

Часто люди використовують російську, бо не знають, як українською сказати те, що стосується сучасних реалій — техніки, ігор, IT чи міської культури. Нам потрібна нова українська, яка говорить просто, а не академічно.

Не всі можуть одномоментно перейти на українську. Це процес, а не змагання. Школа має підтримувати, а не принижувати. Нехай кожна дитина відчуває, що її зусилля переходу на українську цінують. Українську мову потрібно подавати як багатство, а не як обов’язок. Викладачі можуть використовувати інтерактивні методи, зокрема історії, ігри, технології, щоб українська асоціювалася з цікавістю та розвитком. Лише тоді процес українізації буде мати успіхи, бо буде втілюватися природнім процесом, а не забороною.

Інтенсивна трансформація вищої школи

Одночасно відбувається і “інтенсивна трансформація”, як назвав це заступник міністра освіти та науки України Михайло Винницький, у вищій освіті. На думку чиновників з МОН, організація галузевої специфіки вищої школи є пережитком радянської системи, тому планується оптимізація університетів з метою скорочення їх до 100. Але чомусь повз увагу чиновників проходить важливий у європейському суспільстві елемент академічної доброчесності.

Ще в 2023 році уряд вже затвердив добровільну відмову від наукового ступеня. Але чомусь, не зважаючи на хвилю плагіату в роботах відомих в наукових колах людей, відмовилися від ступеня лише троє – міністр освіти і науки Оксен Лісовий, голова Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак та ще один, який побажав залишитися невідомим. Отже, спостерігаємо ситуацію, коли механізм добровільної відмови просто не працює, адже не існує юридичного механізму покарання за зловживання та компенсацію витрат держбюджету на багаторічні доплати за науковий ступінь.

Якщо спиратися на досвід зарубіжних країн, то там лише підозра у плагіаті вже змушує людину йти з посади. А в нас такі особи продовжують виконувати свої обв’язки та навіть отримувати грошові доплати. В Україні ситуація із купівлею дисертацій та наукових робіт вже давно не новина. На певних сайтах можна замовити кандидатську роботу  в діапазоні 7-12 тис. дол., а докторську – 15-25 тис. дол. Плагіат в таких роботах буде відсутнім, адже виконавець піклується про свою репутацію на ринку. От і маємо серйозну проблему, яку досі не вирішили.

Ми не можемо будувати освіту майбутнього, користуючись методами минулого. 2025 рік, а ми все ще тупцюємо на місці, розглядаючи проблеми через призму неефективних реформ. Міністерству освіти і науки варто нарешті прокинутися та зрозуміти: граблі – це не інструмент розвитку, а символ нашої безкінечної інертності. Досить вже латати дірки гучними реформами, які нічого не змінюють, а тільки вбивають освіту. Великий Кобзар писав “ і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь“. Тож зарубіжний досвід може бути корисним, але варто також реагувати на реалії свого суспільства. Якщо й надалі ігнорувати недоліки й вигадувати універсальні рішення для всіх, ми ризикуємо втратити не лише час, а й ціле покоління освічених людей.

2 Коментарі

  1. Все добре написано про проблеми в освіті…і в середній і у вищій…а чому не аналізуються проблеми дошкільної освіти…чи дошкільна освіта не так важлива?…чи може у цій ланці немає проблем….а як вам “провал року” , положення про мобільний садочок та незадовільна робота мон, за рішенням освітнього комітету ВР, щодо розробки нормативних документів для, як написано, імплементації закону про дошкільну освіту!!!…а може нашій державі зовсім не потрібна ця ланка освіти…Чому аналізуєте загальний стан освіти без дошкільної, чи самі вбачаєте її непотрібною?

    1. Дякуємо за коментар! Проблеми дошкільної освіти теж аналізуються в наших матеріалах. Всі вони знаходяться в рубриці “Соціальна аналітика”.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі статті

Кнопка "Повернутися до початку