Не тоннами єдиними: що рекорд експорту морозива до ЄС говорить про майбутнє української економіки (продовження)

ІА “ФАКТ” вже писало, що торік ЄС купив в України майже 10 тисяч тонн морозива на 33,9 мільйона євро – рекорд за весь час існування зони вільної торгівлі, плюс 32% за обсягом і плюс 42% за виручкою. Сума мізерна на тлі агроекспорту, але показова: на відміну від зерна, морозиво не продаси вагоном через трейдера – його треба виробити, заморозити, довезти не розтопленим і втримати якість кожної партії. Тому кілограм морозива коштує близько 3,4 євро проти 0,21 долара за кілограм пшениці, і левова частка цієї вартості створюється в Україні, а не за кордоном.

Гостре питання тут не про десерт, а про модель. Морозиво доводить, що Україна здатна продавати Європі готовий продукт, а не сировину, але митниця не показує головного: чи вказано на упаковці український бренд, чи товар тихо їде під маркою чужої мережі. Поки що країна радше вчиться бути постачальником, ніж брендом. Обидві ролі дають гроші – але зовсім різні.

Пільги відкрили двері. Стандарти вирішують, хто залишиться

Було б нечесно сказати, що морозиво зросло лише завдяки власній конкурентності. Після вторгнення ЄС створив для України винятковий режим: автономні торговельні заходи тимчасово скасували мита та квоти. Вони діяли до 5 червня минулого року, і частина зростання майже напевно завдячує спрощенню доступу.

Загалом за ці роки частка ЄС у вітчизняному агропродовольчому експорті зросла з 28% у 2021-му до 52% у 2024-му, і Україна стала третім за величиною постачальником агропродовольства в ЄС – близько 8% імпорту, або 13 мільярдів євро.

Але пільги не продають товар самі. Вони відкривають двері – не гарантують, що мережа візьме продукт, що логістика витримає температуру, що документи пройдуть перевірку, що покупець повернеться. До того ж крива морозива почалася задовго до 2022 року, від мізерної бази 2016-го.

Політично морозиво й живе в іншій зоні, ніж зерно чи цукор. Саме масові аграрні товари стали джерелом найгострішої напруги: “аварійне гальмо” автономних заходів спрацювало для вівса, яєць, цукру, круп і меду. Зерно легко стає символом – польські фермери блокували кордон і висипали українське зерно з вагонів. 

Важко уявити тракторну блокаду під гаслом “зупиніть українське морозиво”. Воно конкурує тихіше – у ритейлі, у HoReCa, у власних марках мереж. Політично безпечніше, але не легше: ринок зрілий, насичений і вимогливий.

Після завершення надзвичайних пільг ця перевірка стала жорсткішою. У жовтні 2025 року Рада ЄС погодила скасування або зменшення мит для частини українських агропродовольчих товарів, серед них молочні; для чутливих категорій – цукру, птиці, яєць, пшениці, кукурудзи й меду – доступ лишився обмеженим і поступовим, а для менш чутливих, як молоко й молочні продукти, повна лібералізація виглядає більш реалістичною. Торгівлю йогуртами й кефірами, до речі, повністю лібералізували – нульове мито, без кількісних обмежень.

Та не лише мита створюють справжній фільтр. Для морозива з молочними компонентами вхід до ЄС означає безпечність сировини, ветеринарний контроль, гігієну, простежуваність партій, маркування, температурний режим. Новий доступ прив’язали до поступового наближення України до виробничих стандартів ЄС – добробуту тварин, використання пестицидів і ветеринарних препаратів, зі щорічними звітами про прогрес.

І тут не варто прикрашати. Найкраще розрив видно на сирому молоці. За підсумками 2024 року Держпродспоживслужба порівняла результати з європейськими межами: за соматичними клітинами 90% проб відповідали ліміту ЄС, а за загальним бактеріальним забрудненням – лише 50%. Тобто експорт морозива показує не готовність усієї системи, а наявність окремих виробників і ланцюгів, які вже проходять складний відбір.

Холодова війна бізнесу

Воєнний контекст робить цю історію серйознішою, ніж здається. Сухий вантаж може почекати. Заморожений – ні. Морозиву потрібен безперервний холод від виробничої лінії до морозильної камери в магазині. Якщо застрягло зерно – це питання грошей і часу. Якщо застрягло морозиво – виникає ризик якості всієї партії.

Після російських атак на енергетику вітчизняний бізнес кілька років живе там, де електрика не є гарантованою. За оцінкою Світового банку та партнерів (RDNA5), станом на кінець 2025 року прямі збитки України сягнули 195 мільярдів доларів, а потреби на відновлення енергосистеми й тепломереж – близько 90 мільярдів; лише за 2025 рік кількість пошкоджених чи зруйнованих енергооб’єктів зросла приблизно на 21%. Для виробника морозива це не фон, а генератори, пальне, резервні лінії, дорожче зберігання, ризик списання й тонша маржа.

Додатковий шар додає логістика війни. Через порушені маршрути й вищі витрати частка ЄС в українському агроекспорті стрибнула приблизно з чверті до половини за три роки. Для зерна це означало переорієнтацію потоків. Для морозива – рефрижератори, графіки кордону, контроль температури, швидку передачу дистриб’ютору. Якщо затримка сухого вантажу може означати неприємність, то затримка замороженого – майже напевно потенційно втрачену партію.

Тому минулорічний рекорд можна вважати тестом операційної стійкості. Бізнес не просто скористався відкритішим ринком – він перебудовував процеси під постійну невизначеність: резервне живлення, графіки, логістику, температурний контроль, сертифікацію. У короткій перспективі це дорожче. У середній – відсіює слабших. У довгій – формує конкурентну перевагу: здатність постачати складний, температурно чутливий продукт не в ідеальних умовах, а попри війну.

Не відповідь, а питання

Морозиво не варто читати як окрему легенду про успіх. Це радше пробник. Чи можуть так само зростати вітчизняні сири, фасоване масло, йогурти, кефір, заморожені ягоди, кондитерка, готові страви?

Молочний сектор уже дає сигнали – не лише через морозиво, а й через сир, масло та продукцію під марками мереж. Працює та сама логіка й у ягодах: Україна продає не тільки свіжий урожай, а й продукт, що потребує сортування, шокової заморозки, складів і сертифікації. Нещодавно історичного рекорду сягнув експорт лохини – понад 4 тисячі тонн, з головними ринками в Німеччині та Нідерландах. Категорія інша – ідея та сама: більше вартості лишається там, де є переробка й контроль якості.

Іноді цю ідею видно навіть на руїнах. Mondelez після відбудови пошкодженої війною фабрики в Тростянці відновила там виробництво Oreo: продукцію продають в Україні й вивозять за кордон. Тобто країна може залишатися виробничим майданчиком для глобальних харчових компаній навіть після прямих ударів.

Це збігається з тим, що говорить уряд після завершення надзвичайного режиму. Міністр аграрної політики Віталій Коваль висловлював думку про те, що Україна має менше покладатися на сировину й більше завантажувати власну переробку, а втрата довоєнного безмитного доступу могла коштувати країні мільярдів євро на рік. Це не гарна стратегічна фраза, а вимога нового середовища: політична солідарність відкриває двері ненадовго, а залишаються ті, хто витримує за ціною, якістю й логістикою.

Тут і проходить межа оптимізму. Морозиво не змінює структуру української економіки саме по собі. Воно не замінить зерно й не зніме конфлікти довкола чутливих товарів за один сезон. Але воно добре показує напрямок, у якому ця структура може рухатися – від тонн до продукту, від сировини до стандарту. І ставить питання, від якого Україні дедалі важче ухилятися: що саме ми продаємо світу – тонни сировини чи економіку, здатну робити продукт?

Тетяна Вікторова