Непередбачуваний президент: що означає новий розворот Трампа щодо військової допомоги Україні
Дональд Трамп знову повернувся обличчям до України, принаймні на словах. Після гучних заяв про припинення військової допомоги ексцентричний лідер несподівано змінив риторику і пообіцяв її відновити та навіть збільшити обсяги постачань. Білий дім ще мовчить, Конгрес насторожено слухає, а світ намагається зрозуміти — це початок нової політики чи продовження старої політичної непередбачуваної гри? Така зміна позиції виглядає не як сигнал до стратегічного розвороту, а скоріше як продуманий і хитрий тактичний хід. У Вашингтоні нічого не відбувається просто так, особливо, коли мова йде про Україну, гроші та голоси виборців.
Зворотна тяга Вашингтона: мінливі рішення Дональда Трампа щодо допомоги Україні
Нова хвиля змін у рішенні Дональда Трампа знову засвідчила його непередбачуваність та мінливість дій. Після тривалих заяв про пріоритетність внутрішніх інтересів США та закінчення надання Україні військової допомоги він несподівано ухвалив рішення про її відновлення. Президент США знову довів: його обіцянки, наміри й рішення можуть змінюватися блискавично, а заяви — суперечити одна одній без жодних пояснень.
Про те, що Трамп непередбачуваний у своїх рішеннях, давно вже відомо. Чого варті лише його неодноразові обіцянки закінчити війну в Україні «за 24 години», про які він потім сказав, що це жарт. Згідно з підрахунками CNN, він щонайменше 53 рази публічно заявляв про те, що може покласти край війні в Україні або одразу після повернення до влади, або ще до інавгурації. Однак ці заяви щоразу повторювалися як гасло, інструмент тиску та показова демонстрація впевненості, яка ніколи не підкріплювалася деталями чи планами.
І ось черговий приклад, який тільки підтверджує цю лінію. Президент США після американсько-українських переговорів у Джидді в березні цього року вирішив відновити військову і розвідувальну допомогу Україні, яку напередодні відмінив.
Однак на початку липня низка західних медіа повідомляла, що Пентагон знову призупинив передачу Україні високоточних боєприпасів і ракет до систем ППО. Білий дім через заступницю прессекретарки Анну Келлі публічно заявив: постачання поставлено на паузу, бо необхідно перевірити стан американських запасів озброєння. Водночас пролунала ключова теза: «потрібно поставити інтереси Америки на перше місце». Таким чином, це виглядало не як тимчасова технічна процедура, а крок у межах ширшої політичної переоцінки. Проте в Україні цю інформацію не підтверджували — в Офісі президента заявляли, що допомога триває.
Цікаво, що прессекретарка Білого дому Керолайн Левітт спростувала інформацію про начебто особисте рішення Трампа зупинити постачання. За її словами, паузу ініціював міністр оборони Піт Гегсет у межах звичайного перегляду програми військової підтримки США для всіх партнерів. Вона наголосила: це частина стандартної процедури оцінки, яка стосується не лише України. Потрібно переконатися, що підтримка узгоджується зі стратегічними інтересами самих Сполучених Штатів. Речник Пентагону Шон Парнелл під час брифінгу 2 липня також назвав це «оцінкою можливостей». Міністерство оборони, за його словами, створило спеціальну структуру для аналізу динаміки постачання озброєння, щоб допомогти ухвалювати рішення. І все ж, з моменту початку призупинки до її скасування пройшло кілька тижнів.
Однак все змінилося 4 липня. Саме тоді відбулася телефонна розмова між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським. Президент України намагався переконати американського колегу не лише відновити постачання, а й розширити його. І вже незабаром Пентагон розблокував постачання зброї Україні підтверджуючи, що нові партії зброї вже прямують до Києва. Більше того, за вказівкою президента США пообіцяв надіслати Україні більше оборонної зброї.
«Ми будемо змушені надіслати більше зброї, насамперед оборонної, адже вони зазнають дуже сильних ударів і мають змогу захиститися. У цьому хаосі гине дуже багато людей», – прокоментував своє рішення щодо України Дональд Трамп.
Яка саме зброя, у якій кількості та як швидко, поки невідомо. Але сам факт стрімкої зміни риторики став черговим свідченням стилю ухвалення рішень в адміністрації Трампа: без будь-яких пояснень і послідовності. Тобто, «перевірка стану американських запасів озброєння» і «оцінка можливостей» вже швидко відбулися.
Чому Дональд Трамп відновив допомогу Україні
Скоріш за все, рішення Дональда Трампа відновити постачання озброєння Україні стало наслідком кількох паралельних процесів. Попри попередні заяви про зупинку допомоги, його нове рішення не є прикладом раптової зміни позиції, а радше реакцією на зміну політичного та стратегічного ландшафту. Призупинення підтримки виявилося частиною політичної гри: оптимальний для Трампа варіант полягає не в тому, щоб повністю припинити допомогу, а в тому, щоб озброєння для України надходило «коштом Європи».
У нинішньому політичному ландшафті адміністрація Дональда Трампа, з одного боку, демонструє готовність відновити й навіть посилити військову допомогу Україні, а з іншого — продовжує шукати формули, за яких це не суперечило б її внутрішньополітичному порядку денному. Попри офіційні заяви про підтримку, суть американського підходу поступово зсувається в бік перекладання основного тягаря на союзників у Європі. Це не означає, що Сполучені Штати відмовляються від участі в безпековій підтримці України, але характер їхньої участі змінюється: йдеться про бажання зберегти вплив без пропорційного фінансування.
Тимчасові зупинки у постачанні озброєння, як це сталося на початку липня, подаються як технічна перевірка запасів і стратегічних резервів, але за цими заявами можна розгледіти глибший політичний маневр. Йдеться про те, щоб публічно продемонструвати перед американськими виборцями, насамперед консервативним електоратом, що Америка не буде «спонсором чужої війни» без участі європейців. Ця лінія риторики особливо зручна для Трампа, який неодноразово звинувачував союзників у недостатній відповідальності. У такий спосіб він намагається залишити Вашингтон у ролі стратегічного арбітра, але зменшити безпосередні видатки з федерального бюджету.
Водночас реакція європейських партнерів у цьому контексті є критично важливим фактором. У відповідь на зменшення або затримку американських постачань, низка країн ЄС справді активізувалася. Окремі оборонні пакети, нові двосторонні угоди, обіцянки довгострокової підтримки — все це свідчить про те, що в Брюсселі та національних рівнях почали готуватися до сценарію, коли Вашингтон зменшує свою участь. Водночас цей перерозподіл відповідальності є не тільки вимушеною реакцією, але й результатом цілеспрямованого політичного тиску.
Формула допомоги, яка зараз реалізується, не є прямим обміном: США не отримують гроші від ЄС на свою зброю, але їхня політика побудована так, щоб змусити Європу компенсувати власним ресурсом американські обмеження. При цьому Вашингтон зберігає контроль за стратегічною архітектурою підтримки, зокрема, доступом до розвідданих, технологіями, логістичними можливостями, але одночасно знижує рівень своїх безпосередніх витрат.
Така хитра модель дозволяє Трампу маневрувати: він демонструє твердість у відстоюванні американських інтересів, не знімає з себе відповідальність за безпекову політику, зберігає контакт з Києвом, але мінімізує ризики внутрішньої критики з боку ізоляціоністських політичних кіл. У цьому сенсі Україна отримує допомогу, але в обсягах і на умовах, які тепер дедалі більше залежать не лише від США, а від того, наскільки ефективно Європа зможе закрити утворений вакуум. Отже, в такий спосіб Трамп досягає балансу між політичним іміджем, потребами американського ВПК і стратегічними інтересами в Європі, переклавши частину фінансової відповідальності на партнерів. При цьому для України це створює нові виклики: дипломатичні, логістичні й політичні, адже тепер підтримку треба утримувати не лише у Вашингтоні, але й у європейських столицях.
Також рішення щодо поновлення допомоги Україні пояснюється ще одним фактором. На час його ухвалення ситуація навколо нашої країни різко загострилася: Росія здійснила масовані атаки по столиці та низці регіонів. Це збіглося з особистим розчаруванням Трампа у Путіні. Президент США дедалі частіше висловлює розчарування діями Москви: зокрема, публічно звинуватив Дмитра Медведєва у небезпечній поведінці. Ці зміни у риториці сигналізують про зміщення фокусу в бік більш критичного погляду на Росію.
Окрім того, на Трампа вплинув зсув балансу всередині США: проросійська група в оточенні Трампа, яка виступала за припинення допомоги Україні, втратила вплив. Натомість активізувався тиск з боку Конгресу та всередині Республіканської партії на користь продовження підтримки України. При цьому певну роль відіграла й рішуча позиція України. Вона не продемонструвала слабкості у відповідь на замороження допомоги, а навпаки, посилила комунікацію і заявила про готовність боротися, попри все. Це змусило Трампа переглянути очікування.
Свою важливу роль у цьому відіграла і позиція Європи, зокрема заява, проголошена на липневому саміті НАТО, де низка країн-членів висловила готовність витрачати на оборону до 5% власного ВВП. Така позиція не просто продемонструвала рішучість Європи, а й переконала Білий дім у тому, що континент готовий нести суттєве фінансове та політичне навантаження у спільній справі стримування Росії.
До цього моменту чимало американських політиків, особливо в середовищі Республіканської партії, активно просували тезу про те, що США «переплачують» за безпеку Заходу, тоді як європейські партнери, мовляв, не докладають достатньо зусиль. Трамп ще під час своєї першої каденції неодноразово звинувачував НАТО в дисбалансі внесків, апелюючи до недостатньої оборонної витрати країн ЄС. Саме тому публічні зобов’язання європейських держав, зокрема про витрати до 5% ВВП на військові потреби, сприймаються у Вашингтоні як переломний момент — показник готовності союзників підтримувати безпекову архітектуру, а також матеріально брати на себе відповідальність за її утримання.
Це стало важливим аргументом для команди Трампа в подоланні внутрішнього опору ідей нових пакетів підтримки. Адже така риторика дозволила переорієнтувати увагу критиків: тепер можна стверджувати, що США не залишаються наодинці у цій війні, а навпаки — діють у межах багатостороннього зусилля, де кожна сторона бере на себе відповідну частку зобов’язань. До того ж заява про готовність витрачати до 5% ВВП створює відчуття незворотності процесів, які розпочалися у відповідь на дії РФ.
Ідеться не лише про допомогу Україні, а про фундаментальні зміни в підходах до безпеки в Європі. США, зі свого боку, отримали сигнал, що стратегічне навантаження відтепер розподіляється більш рівномірно, а отже, підтримка Києва може тривати довше, без ризику надмірного тиску на американський бюджет. Скоріш за все, навмисне припинення військової допомоги Україні стало частиною тактики Дональда Трампа, інструментом тиску на Європу активніше долучатися до фінансування оборони.
Проте контакти з союзниками для нього мають важливе значення. Попри те, що Трамп демонструє ворожість до Євросоюзу, він не прагне повної ізоляції. Критика з боку ключових європейських лідерів створює для нього неприємне тло. Водночас, спілкування з ними, а також з президентом України, змінює контекст його рішень. У цьому полягає особливість його стилю: він не заглиблюється у складні конструкції міжнародної політики, але може змінити думку під впливом наполегливих переговорів.
Є й ще один суттєвий фактор, який спонукав Трампа відновити допомогу Україні. Подовження паузи стало би для нього політично невигідним. У Конгресі залишився невиконаним обсяг допомоги, передбачений ще у пакеті за час правління Джо Байдена. Відмова від його реалізації викликала б як зовнішню, так і внутрішню критику, зокрема серед республіканців.
Важливою є і криза в комунікаціях між Трампом та Ілоном Маском. Розрив між ними створює додатковий елемент нестабільності, зокрема у зовнішній політиці. Якщо Маск вирішить і надалі будувати політичну платформу, то його фіскальний консерватизм і критика допомоги Україні можуть ускладнити ситуацію.
Однак скоріш за все, нинішнє відновлення допомоги не слід трактувати як довгостроковий розворот зовнішньополітичного курсу. Трамп не відмовився від логіки транзакційної політики, і ймовірно, найближчим часом домінуватиме варіант продажу озброєнь, а не їхнього безкоштовного постачання. Такий формат цілком відповідає бізнесовій логіці президента США.
Як бачимо, рішення Трампа про відновлення поставок озброєння має вигляд ситуативного продуманого і хитрого компромісу. Насправді йдеться не про нову масштабну допомогу, а розмороження вже схвалених постачань. Президент США говорить про збільшення допомоги, а Україна отримує значно менше. Наприклад, було обіцяно 10 ракет до систем Patriot, хоча раніше йшлося про 30. Проблема була створена, заморожена, а потім розв’язана тим, хто її створив. Це відповідає загальній тактиці Трампа: діяти різко, потім відступити, зберігши вигляд переможця.
Його подальший курс передбачити складно. В оточенні Трампа продовжують залишатися прибічники ідеї угоди з Росією, де Україна є не більше ніж розмінною монетою. Тому нинішній жест президента США не варто переоцінювати, бо допомога сьогодні не гарантує допомоги завтра. Дональд Трамп мислить у категоріях вигоди, тиску й торгу, тому підтримка України для нього є лише одним з елементів великої політичної «шахової гри», правила якої він змінює в ході «партії».
