Оплата житлово-комунальних послуг, якщо власник не проживає в помешканні: позиція Господарського суду

Уявлення про те, що порожні квадратні метри та відсутність офіційно підписаних паперів звільняють від платіжок за комунальні послуги, залишається поширеним серед багатьох власників нерухомості. Чимало господарів залишають придбані квартири без зареєстрованих осіб і без фактичного проживання, розраховуючи, що відсутність споживання ресурсів автоматично скасовує будь-які фінансові зобов’язання перед постачальниками. Однак вітчизняне законодавство та судова практика встановлюють чітку залежність між фактом володіння майново-житловим комплексом і обов’язком утримувати внутрішньобудинкову інфраструктуру.

Суть господарського спору: борги за тепло, гарячу воду та абонентське обслуговування

Господарський суд міста Києва розглянув справу під номером 910/5518/26 за позовом місцевого виконавця послуг з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання до власника однієї з квартир столичного багатоквартирного будинку. Комунальне підприємство звернулося до суду з вимогою стягнути з відповідача заборгованість, яка перевищила 44 тисячі гривень. До цієї суми, окрім основного боргу за надане тепло, гарячу воду та абонентське обслуговування, позивач включив інфляційні втрати та три відсотки річних, нараховані за весь період прострочення фінансових зобов’язань.

Підприємство обґрунтовувало свої вимоги тим, що здійснює постачання гарячої води та теплової енергії до будинку на підставі відповідної ліцензії. Типові індивідуальні договори про надання відповідних послуг були заздалегідь оприлюднені на офіційному вебсайті виконавця як публічні договори приєднання, що повністю відповідає нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідач набув право власності на квартиру ще у грудні 2021 року, однак з березня 2024 року припинив оплачувати тепло та гарячу воду, а абонентське обслуговування не сплачував починаючи з листопада 2021 року.

Ситуація ускладнювалася тим, що у багатоквартирному будинку відсутній загальний вузол комерційного обліку гарячої води, а власник приміщення не повідомив постачальника про встановлення індивідуального квартирного лічильника.

Окрім цього, згідно з офіційним витягом із реєстру територіальної громади, у квартирі не було жодної особи, чиє місце проживання було б зареєстроване за цією адресою. За таких умов комунальне підприємство проводило нарахування за гарячу воду відповідно до вимог діючого законодавства — за встановленою нормою споживання з розрахунку на одну особу.

Заперечення відповідача: відсутність договору, лічильників та фактичного споживання

Власник нерухомості категорично не погоджувався з позовними вимогами та виклав розгорнуту систему контраргументів. Захищаючи власні інтереси, відповідач стверджував, що між ним та позивачем взагалі не виникло договірних правовідносин, оскільки він не підписував жодних заяв-приєднання, не отримував рахунків, не сплачував за ними та фактично не споживав наданих послуг через те, що у квартирі ніхто не мешкав і не був зареєстрований. На його думку, сам факт непроживання робить будь-які нарахування за гарячу воду та тепло безпідставними.

Окрім цього, відповідач указував на те, що комунальне підприємство не надало належних доказів, які б підтверджували фактичний обсяг поставленого тепла та гарячої води безпосередньо до його приміщення. У матеріалах справи, за твердженням відповідача, були відсутні прозорі алгоритми розрахунків, показники вузлів комерційного обліку, офіційні документи щодо розподілу теплової енергії між іншими мешканцями будинку, а також рахунки та акти-рахунки, які б давали змогу перевірити правильність і обґрунтованість обчислення заявленого боргу.

Зі свого боку позивач підкреслив, що відсутність підписаного паперового договору не звільняє споживача від обов’язку оплачувати надані ресурси. Постачальник звернув увагу на те, що централізоване опалення подається до всього багатоквартирного будинку як до єдиного цілісного комплексу, а не до окремої ізольованої квартири. Відповідач не звертався із заявами про відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, не повідомляв про зміну кількості зареєстрованих чи фактичних мешканців, не висував претензій щодо якості сервісу та не звертався щодо проведення перерахунку, а самі рахунки щомісяця розкладалися по поштових скриньках будинку.

Правовий аналіз та висновки Господарського суду міста Києва

Вивчивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва встановлив, що позивач є офіційним виконавцем послуг із постачання тепла та гарячої води, а відповідач — законним власником квартири. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» саме власник нерухомого майна набуває статусу індивідуального споживача та несе відповідальність за належне виконання обов’язків у сфері житлово-комунальних відносин.

Суд наголосив, що індивідуальний договір вважається укладеним із моменту оприлюднення його тексту на офіційному ресурсі, якщо співвласники будинку не обрали іншу модель відносин. При підтвердженні фактів надання послуг відсутність письмової заяви чи особистого підпису не є підставою для ухилення від оплати. Ця позиція спирається на усталену практику Верховного Суду, згідно з якою споживач зобов’язаний розрахуватися за фактично надані послуги незалежно від наявності паперового договору.

Оцінюючи заперечення відповідача щодо відсутності доказів подачі тепла, суд установив, що позивач надав повний пакет документів: докази функціонування системи централізованого опалення, акти готовності вузла комерційного обліку до опалювальних сезонів, наряди на підключення та відключення будинку, а також звітність щодо показників будинкового лічильника. Навіть у періоди тимчасової непрацездатності будинкового вузла обліку нарахування проводилися чітко у порядку, регламентованому нормативними актами.

Процедура звільнення від нарахувань і підсумкове рішення

Окрему увагу суд приділив доводам відповідача про порожню квартиру та відсутність зареєстрованих мешканців. Орган правосуддя роз’яснив, що чинне законодавство містить чітко визначений механізм звільнення від оплати окремих комунальних послуг у разі тимчасової відсутності споживачів. Щоб скористатися цим правом, власник зобов’язаний особисто звернутися до виконавця з відповідною заявою, надати офіційні документи, що підтверджують факт непроживання, а за потреби — забезпечити опломбування та відключення внутрішньоквартирних мереж.

Оскільки відповідач не подавав жодних заявок про непроживання, не звертався щодо обмеження чи припинення надання послуг, не подавав документів для проведення перерахунку та не заявляв скарг щодо якості сервісу, суд визнав усі нарахування позивача законними та обґрунтованими. Сам по собі факт порожньої квартири не припиняє обов’язку власника брати участь у витратах на утримання майна та загальнобудинкових комунальних систем.

У підсумку Господарський суд міста Києва визнав доведеними факт надання послуг, правильність проведених нарахувань і наявність заборгованості. Позові вимоги комунального підприємства було задоволено в повному обсязі, зобов’язавши власника квартири сплатити суму боргу, інфляційні втрати, три відсотки річних, а також усі пов’язані з розглядом справи судові витрати.