Цифровізація військового обліку в Україні, яка мала стати еталоном прозорості, дедалі частіше демонструє критичну кризу адміністрування даних. Замість обіцяної точності, користувачі реєстру «Оберіг» та застосунку «Резерв+» масово фіксують системний дисонанс між юридичним статусом особи та її цифровим відображенням. Головним доказом цього хаосу стала помилкова «цифрова мобілізація» жінок, коли система самовільно записує їх у військовозобов’язані, ігноруючи їхню реальну професію та норми права.
Помилкове взяття жінок на військовий облік: між нормою закону і практикою ТЦК
Свавілля бюрократичної машини підтверджується обуренням українців в соцмережах, а також низкою судових позовів, які останнім часом сколихнули правове поле через безпідставне взяття на військовий облік жінок. Ситуація, у якій опинилася київська філологиня та керівниця HR-департаменту, виявивши себе в реєстрі «Оберіг» як «солдата-художника» з фіктивною ВЛК двадцятирічної давнини, перестала бути поодиноким випадком, перетворившись на тривожний прецедент.
За повідомленням журналіста Радіо Свобода Єгора Логінова, йому відомо щонайменше сім випадків, в яких жінок незаконно внесли до військового обліку, після чого оголосили в розшук. При цьому відмова Територіальних центрів комплектування виправляти очевидні помилки, мотивована втратою архівів під час бойових дій, створює правову пастку, де відсутність документів у держави стає провиною громадянина.
Колізія полягає в грубому ігноруванні ч. 11 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», яка чітко розмежовує обов’язок і право. Законодавець визначив лише дві вузькі стежки, які ведуть жінку до військового обліку:
- наявність медичної чи фармацевтичної освіти як безальтернативна вимога;
- добровільне волевиявлення за умови володіння спорідненою спеціальністю.
Цікаво, що географія інцидентів демонструє особливу концентрацію випадків саме в Харкові, де посилання на знищені в 2022 році архіви стали універсальним щитом для ТЦК у спробах виправдати хаотичне наповнення реєстру. Проте Харківський окружний адміністративний суд у лютому 2026 року (справа № 520/19726/25) надав чіткий сигнал, що відсутність паперових підтверджень у державних органів не дає їм права наділяти людину вигаданим статусом. Випадок юристки, яку система помилково ідентифікувала як медика, підкреслює критичну важливість верифікації даних через ЄДЕБО, адже диплом правознавця апріорі виключає обов’язковий облік.
Подібну логіку простежуємо і в рішенні від серпня 2025 року (справа № 520/14052/25), де фахівець з менеджменту організацій успішно довела протиправність дій ТЦК. Суд констатував, що бездіяльність органу, який відмовляється видалити некоректні дані, є формою правового нігілізму. Важливим аспектом цих рішень є не лише відновлення справедливості, а й фінансове покарання держави у вигляді стягнення судових зборів, що має стимулювати систему до самоочищення від фантомних записів.
Однак, аналіз судової практики виявляє і темний бік медалі, де формалізм бере гору над суттю права. Рішення Дніпропетровського окружного адмінсуду від грудня 2025 року (справа № 160/30421/25) стало холодним душем для багатьох. Тоді суд відмовив у позові жінці, яка мала на руках чинне тимчасове посвідчення військовозобов’язаної, видане ще у 2020 році. У цьому випадку наявність документа, навіть виданого помилково чи всупереч логіці спеціальності, стає для суду легітимним ланцюгом, який тримає особу в реєстрі. Це створює складну процесуальну вимогу, коли спочатку необхідно скасувати документ, а вже потім атакувати факт перебування на обліку.
Чинна редакція закону «Про військовий обов’язок і військову службу» продовжує утримувати лінію розмежування, де обов’язкова мобілізація залишається прерогативою чоловіків, тоді як для жінок двері до армії відчинені виключно через механізм свідомого підписання контракту. Такий підхід стирає гендерні відмінності лише в момент набуття статусу військовослужбовця, адже після юридичного оформлення зобов’язань і жінка, і чоловік стають рівними перед наказами командування, що включає і виконання бойових завдань безпосередньо в зоні фронтового зіткнення.
Незважаючи на відсутність примусового призову, державна машина розгортає масштабну інвентаризацію людського капіталу, фокусуючи особливу увагу на володарках дефіцитних для оборони навичок. Медичний сектор, який охоплює лікарів, медсестер та фармацевтів, фактично став інтегрованою частиною мобілізаційного резерву, де перебування на обліку є не правом, а нормативною вимогою. Цей специфічний статус не ініціює миттєвого відправлення на передову, проте створює для фахівчинь чітку юридичну прив’язку до територіальних центрів комплектування, перетворюючи їхні професійні компетенції на стратегічний ресурс, що може бути задіяний у тилу чи госпітальних ланках за першої державної необхідності.
Зараз інформаційний простір переповнений дискусіями навколо законодавчих ініціатив, які в медіа часто інтерпретуються як провісники примусового призову жінок, хоча юридичне підґрунтя для таких тверджень досі відсутнє. Примітно, що органи державної влади утримуються від публікації будь-яких директив чи переліків категорій жінок, які підлягали б примусовій мобілізації, залишаючи подібні сценарії лише предметом парламентських дебатів. У Міноборони визнають, що державні реєстри можуть містити окремі неточності. Пояснюється це великим обсягом мобілізаційної роботи, людським фактором та проблемами, які виникають під час внесення або синхронізації даних. У публічних роз’ясненнях міністерство також наголошує, що автоматичне опрацювання інформації покликане спростити облік, зменшити черги і прибрати зайву паперову роботу, однак водночас залишає за громадянином обов’язок звернутися до ТЦК, якщо виявлено помилкові дані. Проте докладні роз’яснення причин та механізмів виправлення помилок Міноборони поки що не надало.
Перебування в реєстрах ТЦК, навіть за умови відсутності активних мобілізаційних планів щодо жінок-медиків, накладає на особу низку суворих адміністративних зобов’язань, які неможливо ігнорувати. Випускниці профільних навчальних закладів стикаються з вимогою з’явитися для проходження військово-лікарської комісії протягом двох місяців після отримання диплома, що автоматично включає їх у систему моніторингу переміщень. Обов’язок звітувати про зміну місця проживання та готовність до викликів на навчальні заходи створює специфічний режим правових обмежень, що вимагає від жінок постійної юридичної пильності та дисципліни.
Пошук балансу між правами особи та інтересами оборони триває на фоні заяв представників профільного парламентського комітету щодо підготовки нових пропозицій від оборонного відомства. Ці ініціативи спрямовані на створення такої моделі взаємодії, де механізми залучення громадян до захисту держави стануть менш конфліктними, але водночас супроводжуватимуться жорсткішою відповідальністю за ігнорування встановлених правил. Таким чином, сучасна стратегія України полягає в м’якій професійній інтеграції фахівчинь до оборонних структур при збереженні принципу вільного вибору для всіх інших категорій жіноцтва.
Для жінок, які неочікувано знайшли свій профіль у застосунку «Резерв+»,
суд наразі залишається єдиним виходом в ситуації з помилковою постановкою на військовий облік.
Наслідки помилкового військового обліку жінок
Проблема помилкового внесення жінок до військового обліку виходить далеко за межі збою в базі даних, оскільки в таких випадках жінка стикається з державою вже в статусі правопорушниці та змушена доказувати свою правоту в судах, хоча підстав для цього спершу могло й не бути. При цьому слід зазначити, що закон визначає підстави для зняття або виключення з військового обліку, однак окремої процедури для випадків помилкового внесення до реєстру наразі немає.
Водночас в Україні зафіксовані непоодинокі випадки, коли жінок незаконно або помилково ставлять на військовий облік, після чого на них накладають штрафи (17 000 грн) за порушення правил обліку та навіть оголошують у розшук. Крім того, такі дії часто супроводжуються фіктивним проходженням ВЛК.
Найсерйозніший наслідок у таких історіях стосується довіри до державних інституцій, бо громадяни оцінюють державу за тим, як вона поводиться з ними в конфліктній ситуації. Коли жінка, яка не повинна була опинитися на військовому обліку, раптом бачить себе в реєстрі або дізнається про статус розшуку, руйнується базове відчуття правової визначеності, бо межа між законною процедурою і помилковим втручанням починає здаватися розмитою.
Цей ефект посилюється ще й тим, що Міноборони визначає реєстр як дієву централізовану систему для збирання й використання даних про призовників, військовозобов’язаних та резервістів. Проте, як виявляється, вона є ненадійною.
Звідси й виникає ще один ризик, який уже стосується міграційних рішень. Під час мобілізації право вимагати військово-обліковий документ на кордоні стосується громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років, тобто загальне правило не поширюється на всіх жінок. Водночас історії з помилковим обліком здатні формувати зовсім іншу суспільну реакцію, бо люди зазвичай орієнтуються не лише на норму закону, а на ризик непередбачуваного застосування системи. Тому помилковий військовий облік жінок може призвести до виїзду їх за кордон, що ще більше посилить демографічну кризу в країні.
