Прояви антисемітизму та відповідальність: про що слід знати після внесення змін до Кримінального кодексу України

Публічні висловлювання, дописи в соцмережах, жарти, символи, поширені зображення або пошкодження пам’ятних місць можуть мати значно серйозніші наслідки, ніж здається на перший погляд, якщо в них вбачаються ознаки ненависті до людей єврейського походження. Після внесення змін до статті 161 Кримінального кодексу України прояви антисемітизму включені до переліку дій, за які може наставати кримінальна відповідальність, тому правове значення тепер мають не лише фізичні напади чи заклики до насильства, а й публічні матеріали, висловлювання та дії, що принижують гідність, виправдовують переслідування або розпалюють ворожнечу.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували, як українське законодавство визначає прояви антисемітизму, в яких випадках може наставати цивільна, адміністративна або кримінальна відповідальність, а також те, які докази мають значення для слідства й суду.

Останні зміни до кримінального законодавства привернули увагу через свою незвичну лаконічність: великий правовий наслідок фактично вмістився в кілька слів. Мова про Закон України від 15 лютого 2022 року «Про внесення зміни до статті 161 Кримінального кодексу України для реалізації положень Закону України «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні», який був підписаний Президентом України.

Текст зміни виглядає максимально коротко: «Верховна Рада України постановляє: «Абзац перший частини першої статті 161 Кримінального кодексу України після слів «честі та гідності» доповнити словами «прояви антисемітизму».

На перший погляд така правка може здатися майже технічною, бо в закон додали лише два слова. Проте для кримінального права ця зміна має конкретне значення: прояви антисемітизму тепер прямо згадані у статті 161 Кримінального кодексу України, яка стосується розпалювання ворожнечі, приниження честі та гідності, обмеження прав і встановлення привілеїв за певними ознаками.

Щоб зрозуміти, чому ці два слова важливі, треба повернутися до Закону України «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні», який діє з 2021 року. У ньому держава окремо визначила, що вважається антисемітизмом, які дії належать до його проявів і в яких випадках людина може вимагати захисту своїх прав.

За цим законом антисемітизм розуміється як певне сприйняття євреїв, що виражається у ненависті до євреїв. Такі прояви можуть бути словесними або фізичними, а спрямовуватися вони можуть як на євреїв, так і на людей, яких помилково сприйняли як євреїв. Закон також охоплює випадки, пов’язані з майном, установами, релігійними місцями та об’єктами єврейської громади.

До проявів антисемітизму закон відносить заперечення права людей єврейського походження на самоідентифікацію, заклики до вбивства або заподіяння шкоди, виправдання таких дій, а також поширення неправдивих, ненависницьких чи озлоблюючих заяв щодо осіб єврейського походження.

Окремо закон визначає публічні висловлювання, в яких євреїв звинувачують у колективній відповідальності за реальні або вигадані правопорушення, вчинені однією людиною чи групою людей. Така норма важлива, бо антисемітська риторика часто будується не на конкретному факті, а узагальненні, де провину окремої особи переносять на цілу національну або релігійну групу.

До переліку також входить заперечення факту переслідування та масового знищення євреїв під час Другої світової війни, тобто Голокосту. Також закон визначає виготовлення і поширення матеріалів з антисемітськими висловлюваннями, публічне використання антисемітських символів, зображень та інших матеріалів такого змісту.

Правові наслідки можуть мати й дії, спрямовані проти майна або пам’ятних місць. Зокрема, до проявів антисемітизму належать умисне пошкодження чи руйнування будівель, споруд, релігійних або культових об’єктів, які пов’язані з особами єврейського походження, єврейськими громадами або громадськими єврейськими організаціями. Так само закон охоплює осквернення місць поховань, пам’ятників і пам’ятних знаків, присвячених особам єврейського походження, якщо такі дії вчинені з мотивів антисемітизму.

Крім того, в законі визначена нетерпимість до осіб неєврейського походження, яких ідентифікували як євреїв. Тобто відповідальність може стосуватися й ситуацій, коли агресія чи ненависть спрямована на людину через помилкове уявлення про її походження.

Останнім пунктом у переліку названі заклики до антисемітизму. Така норма охоплює публічні звернення, поширення відповідних матеріалів або інші дії, які спонукають до антисемітської поведінки.

Після внесення змін до статті 161 Кримінального кодексу всі ці положення отримали чіткіший зв’язок з кримінальною відповідальністю. Закон 2021 року визначив, що вважається антисемітизмом та його проявами, а зміна до Кримінального кодексу дала можливість прямо враховувати такі прояви під час правової оцінки дій людини. Тобто законодавець виніс антисемітизм в окремо названу категорію в межах статті про розпалювання ворожнечі та приниження гідності. Через це значення можуть мати не лише фізичні напади чи пошкодження майна, а й публічні висловлювання, дописи, поширені матеріали, символіка, виправдання насильства або заперечення Голокосту, якщо в конкретних діях є ознаки, передбачені законом.

 Отже,  діючим законодавством України чітко встановлено, що антисемітизм, його прояви в Україні забороняються, а особи, винні у порушенні вимог цього закону, несуть цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом. Поміж іншим також особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок антисемітизму, його проявів, у порядку, визначеному законодавством України.

Підписаний президентом закон фактично пов’язав норми про протидію антисемітизму з кримінальною відповідальністю за статтею 161 Кримінального кодексу України. Після цієї зміни прояви антисемітизму прямо з’явилися в тексті статті, яка встановлює покарання за розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі, приниження честі та гідності, образу релігійних почуттів, обмеження прав або надання привілеїв за ознаками походження, переконань, мови, місця проживання та інших характеристик.

Згідно зі частиною 1 статті 161 Кримінального кодексу України відповідальність настає за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі й гідності, прояви антисемітизму або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями. До цієї ж норми належать пряме чи непряме обмеження прав, а також встановлення прямих або непрямих привілеїв для громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак.

За такі дії закон передбачає штраф від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 3 400 до 8 500 гривень, обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до трьох років. Додатково суд може позбавити особу права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, хоча таке додаткове покарання застосовується залежно від конкретних обставин справи.

Якщо такі самі дії поєднані з насильством, обманом чи погрозами або вчинені службовою особою, відповідальність стає суворішою. У такому випадку стаття 161 Кримінального кодексу України передбачає штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 8 500 до 17 000 гривень, або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років. Також можливе позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Найсуворіше покарання передбачене для випадків, коли дії, зазначені в першій або другій частині статті 161, вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки. За таких обставин людині може загрожувати позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років. Правова логіка цих норм спирається на конституційний принцип рівності. Стаття 24 Конституції України встановлює, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Вона забороняє привілеї чи обмеження, зокрема за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного походження, мови та інших характеристик.

Зазначимо, що стаття 37 Конституції України забороняє створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, якщо їхні програмні цілі або дії спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі, а також на посягання на права і свободи людини. Тому питання антисемітизму в українському праві розглядається в ширшому контексті захисту людини від дискримінації, приниження та ворожнечі за ознакою походження чи релігійної належності.

Окреме значення має трудове законодавство, оскільки дискримінація може проявлятися під час прийняття на роботу, зміни умов праці або звільнення. Частина друга статті 22 Кодексу законів про працю України передбачає, що будь-яке пряме чи непряме обмеження прав або встановлення переваг під час укладення, зміни та припинення трудового договору залежно від походження, расової чи національної належності, мови, релігійних переконань та інших ознак не допускається.

Отже, після внесення змін до статті 161 Кримінального кодексу України прояви антисемітизму отримали кримінально-правове значення. Це означає, що публічні висловлювання, дії, погрози, поширення матеріалів або дискримінаційна поведінка можуть оцінюватися правоохоронними органами не лише як морально неприйнятні вчинки, а як можливе кримінальне правопорушення, якщо в них є ознаки складу злочину, передбаченого законом.

Окремо відмітимо, що заборона дискримінації за расою, кольором шкіри, мовою, релігією, національним походженням або належністю до національних меншин закріплена не лише в українському законодавстві, а й у міжнародних актах, які ратифікувала Україна. Такі гарантії містяться у статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті Е Європейської соціальної хартії, Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, частині другій статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та частині першій статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Разом з тим кримінальна відповідальність не настає автоматично через сам факт конфлікту, образливого висловлювання або скарги потерпілої особи. Щоб людину можна було притягнути до відповідальності, слідство має довести, що в її діях є склад злочину, за який Кримінальний кодекс України передбачає покарання. У таких справах значення мають конкретні слова, дії, обставини, мотив, наслідки та докази, які підтверджують, що поведінка особи підпадає під ознаки кримінального правопорушення.

Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, які дані можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні. У справах, пов’язаних із проявами антисемітизму, такими доказами можуть бути показання, показання з чужих слів, документи, речові докази, записи, матеріали з електронних джерел, висновки експертів та інші відомості, які допомагають встановити реальні обставини події.

Показаннями вважаються відомості, які підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий або експерт надає під час допиту в усній чи письмовій формі. Такі відомості мають стосуватися обставин, важливих для кримінального провадження, наприклад конкретних висловлювань, погроз, публічних дій, поширення матеріалів або поведінки особи, яку перевіряють правоохоронні органи. Особа зазвичай дає показання щодо фактів, які вона сприймала особисто: чула, бачила, отримувала у повідомленнях, спостерігала під час події або може підтвердити з власного досвіду. Висновки чи оцінки особи, яка дає показання, суд може врахувати як доказ лише тоді, коли вони допомагають краще зрозуміти зміст показань і ґрунтуються на спеціальних знаннях у розумінні статті 101 Кримінального процесуального кодексу України, тобто фактично мають характер висновку експерта.

Варто знати, що закон передбачає показання з чужих слів. Це висловлювання, зроблене в усній, письмовій або іншій формі щодо певного факту, якщо воно ґрунтується на поясненні іншої особи. Наприклад, людина повідомляє не про те, що бачила або чула особисто, а про те, що їй розповів інший учасник події. При цьому суд може визнати такі показання допустимим доказом у виняткових випадках, навіть якщо немає можливості допитати людину, яка надала первинні пояснення. При цьому суд має перевірити, чи відповідають такі показання іншим правилам допустимості доказів і чи можуть вони бути використані для з’ясування обставин справи.

Під час оцінки показань з чужих слів суд враховує значення первинних пояснень для встановлення конкретної обставини, їхню важливість для розуміння інших доказів, наявність або можливість подання додаткових доказів, обставини надання первинних пояснень, які можуть свідчити про їхню достовірність, а також переконливість даних про те, що такі пояснення справді були надані. Крім цього, суд бере до уваги, наскільки складно стороні захисту або іншій стороні процесу спростувати показання з чужих слів, чи узгоджуються вони з інтересами особи, яка їх передала, чи можливо допитати людину, яка надала первинні пояснення, а якщо це неможливо, то з яких причин та за яких обставин така неможливість виникла.

Неможливість допиту суд може визнати у випадках, коли особа померла, має тяжку фізичну або психічну хворобу, відмовляється давати показання в судовому засіданні всупереч вимозі суду, не з’являється на виклик, а її місцезнаходження не встановлено після необхідних розшукових дій, або перебуває за кордоном і відмовляється давати показання. Показання з чужих слів також можуть бути визнані допустимим доказом, якщо підозрюваний чи обвинувачений створив або допоміг створити обставини, через які первинного свідка неможливо допитати. У такому разі суд оцінює, чи не була така ситуація штучно використана для ускладнення розгляду справи, і чи підтверджуються ці показання іншими допустимими доказами.

Водночас показання з чужих слів не можуть самостійно доводити факт або обставину, на підтвердження яких їх подали, якщо вони не підкріплені іншими допустимими доказами. Для суду важливо, щоб така інформація не залишалася єдиним джерелом відомостей, адже людина в цьому випадку передає не власне сприйняття події, а те, що почула від іншої особи. Через це такі показання оцінюються особливо обережно і мають значення лише разом з іншими матеріалами справи.

Речовими доказами у кримінальному провадженні можуть бути матеріальні об’єкти, які використовувалися під час вчинення правопорушення, зберегли його сліди або містять інформацію, важливу для встановлення обставин справи. У справах, пов’язаних із проявами антисемітизму, такими доказами можуть стати предмети з відповідними написами чи символікою, пошкоджені речі, елементи оскверненого пам’ятника, фрагменти зіпсованого майна або інші об’єкти, які допомагають відтворити подію та підтвердити мотив дій.

Документами вважаються матеріальні об’єкти, створені для збереження інформації, якщо зафіксовані в них відомості можуть допомогти встановити факти у кримінальному провадженні. Така інформація може бути збережена у письмовій формі, у звуці, на відео, у зображеннях або в електронних даних, тому для сучасних справ важливими часто стають не лише паперові документи, а й цифрові сліди.

До документів можуть належати фото, відеозаписи, аудіозаписи, скриншоти, файли, електронне листування, дані з комп’ютерів чи телефонів, а також інші носії інформації. Значення можуть мати і матеріали, отримані під час міжнародної правової допомоги, якщо така процедура передбачена чинними міжнародними договорами України. Окремо до цієї категорії належать протоколи процесуальних дій із додатками, носії інформації, на яких зафіксовано проведення таких дій, висновки ревізій, акти перевірок, довідки, висновки та інші документи спеціалістів.

Проте висновок експерта має особливу вагу тоді, коли для оцінки матеріалів потрібні спеціальні знання. Експерт досліджує поставлені перед ним питання, описує проведену роботу і надає обґрунтовані відповіді, які можуть допомогти слідству або суду зрозуміти зміст висловлювань, символів, зображень, публікацій чи інших матеріалів. У справах про прояви антисемітизму така експертиза може мати значення, якщо потрібно з’ясувати, чи містить конкретний текст або зображення ознаки розпалювання ворожнечі, приниження гідності або антисемітського змісту.

Кримінальна відповідальність у таких справах залежить не від загального враження від фрази чи поведінки, а від сукупності доказів, які підтверджують склад злочину. Слідство і суд мають оцінити зміст висловлювання, обставини його поширення, аудиторію, можливі наслідки, мотив дій та наявність інших підтверджень. Через це кожен випадок потребує окремої правової оцінки, особливо якщо мова стосується публічних заяв, дописів у соціальних мережах, символіки, відео або дій щодо майна та пам’ятних місць.

Отже, радимо обережно ставитися до висловлювань, жартів, публікацій і матеріалів, які можуть містити ознаки ненависті, приниження або закликів до ворожнечі щодо осіб єврейського походження. Навіть фраза, сказана в побутовій розмові чи поширена в колі знайомих, може отримати правову оцінку, якщо вона має антисемітський зміст, підтверджується доказами і підпадає під ознаки кримінального правопорушення.