Прозорість під питанням: що не так із “білим списком” української податкової (продовження)
ІА “ФАКТ” вже писало про те, що в Україні діє “клуб білого бізнесу”. Це ініціатива Державної податкової інспекції, що наразі об’єднує 8199 компаній і ФОПів, які сумлінно сплачують податки, мають зарплату, вищу за середню в галузі, не перебувають у стадії ліквідації й не фігурують у списках ризикових. Їм призначають комплаєнс-менеджерів, обіцяють менше перевірок і можливість бронювання працівників.
Утім, після скандалу з фірмами, пов’язаними з підсанкційними чи корупційними особами, ініціатива зазнала критики за непрозорі правила, відсутність механізму оскарження та можливість “невидимості” компаній.
Стає очевидним, що без чітких процедур, зовнішнього аудиту й публічного контролю “білий” статус ризикує перетворитися на елемент показової лояльності замість реального інструменту довіри. Бізнес-асоціації закликають до реформ, натомість держава поки що обмежується реакціями на скандали.
Білий список Податкової: коли прозорість стає невидимою
Коли податкова називає когось “білим”, хочеться вірити, що йдеться про прозорість, порядність і чисті податкові руки. Але щойно починаєш розбиратись, як працює “Клуб білого бізнесу”, — починаєш ставити питання. Бо якщо білий — це про довіру, то кому ми маємо довіряти? ДПС, яка сама визначає критерії й одноосібно виключає? Чи компаніям, яких ми навіть не можемо побачити в повному складі списку?
Бо, як виявилось, частина компаній може відмовитись від публікації, просто подавши відповідну заяву через електронний кабінет. Ви потрапляєте до “клубу”, отримуєте преференції, але ніхто не бачить, що ви там є. І якщо ви великий бізнес із політичними зв’язками, чи не зручно це?
Коли нещодавно журналісти виявили у “білому списку” компанії, пов’язані з підсанкційними особами та фігурантами гучних справ, журналісти поцікавилися: хто і як фільтрує? Відповідь виявилася в стилі “все добре, довіряйте нам”. Та бізнес не повірив — і ЄБА вже закликала до перегляду критеріїв і введення зовнішнього аудиту.
Бо зараз усе тримається на системі, в якій ні апеляційного механізму, ні обґрунтування виключень, ні громадського контролю не передбачено. Податкова може виключити компанію, наприклад, за зв’язки з країною-агресором, але публічно пояснювати не зобов’язана. Внаслідок цього усе виглядає як “чорна скринька”: заходиш — не ясно як, тебе виключають — теж не ясно чому.
Поки “білий список” тримається на довірі, будь-яке помилкове включення або виключення, особливо політично заангажоване, руйнує саму ідею. Бо як тільки туди потрапляє фірма “по дзвінку”, інші учасники автоматично виглядають так само заплямованими.
І тоді неважливо, що вони справді платять податки, справно працюють і підтримують бюджет у найтемніші часи. Бо, як казав один герой, “несправедливість до одного — це загроза всім”.
“Білий бізнес” під мікроскопом: що думає про ініціативу ДПС сам бізнес
Влада каже: “Ми створили список кращих”. Цілком правомочне питання з боку підприємців: “А хто визначив, що саме — краще?” Ініціатива “Клубу білого бізнесу” виглядала як спроба змінити тон розмови між підприємцями та податковою. Але поки ДПС рапортує про тисячі сумлінних компаній у списку, бізнес-середовище більше схильне сприймати це як недописаний проєкт із гарною обкладинкою.
Ще в грудні 2023-го Європейська Бізнес Асоціація привітала запуск ідеї як сигнал для здорового бізнес-середовища. Але вже за кілька тижнів у її публічних позиціях з’явились обережні, але чіткі “але”.
Проблема №1 — критерії включення. Бізнес хоче зрозумілих і сталих правил: які саме дані аналізуються? Чому одна компанія потрапляє до списку, а інша — ні, навіть за схожих податкових показників? “Формалізм без прозорості не працює”, — говорили учасники ЄБА рік тому. DTKT, професійне онлайн-видання, присвячене бухобліку, оподаткуванню, праву, фінансам і аудитам, підтверджувало, що механізм залишається закритим для стороннього аналізу.
Проблема №2 — відсутність зворотного зв’язку. Як діяти компанії, яку виключили зі списку? Хто пояснює причини? Чи можна апелювати? Поки що немає чіткого регламенту. Бізнес у підвішеному стані: або ти зручний — і залишаєшся в списку, або щось не так — і ти за бортом. Жодних пояснень.
Проблема №3 — ефект “піару замість реформи”. “Клуб” називають комунікаційним інструментом, а не структурною зміною. Бізнес хоче справжніх податкових гарантій, захисту від тиску, спрощення процедур — а натомість отримує статус і комплаєнс-менеджера. Гарно, але не системно.
Бізнес хоче чітких і відкритих правил: зрозуміло, за якими критеріями компанію включають до списку, хто це вирішує і чому. Щоб не було враження, що туди потрапляють “по дзвінку”. Потрібна публічність: пояснення, за що саме включили або виключили, можливість подати апеляцію. А ще — незалежний нагляд, наприклад, з боку ЄБА, СУП чи Американської торговельної палати. І головне — щоб “білий статус” давав реальні бонуси: державні гарантії, кредити, перевагу в держзакупівлях.
Чи є у світі “білі списки”? Як США, Європа та Азія стимулюють добросовісний бізнес
Поки Україна лише вибудовує концепцію “білого бізнесу” з комплаєнс-менеджерами та мораторієм на перевірки, світ давно має свої способи заохочення податкової порядності. Але у більшості країн це не окремі “клуби”, а структурна частина системи стимулів, рейтингів і регуляцій, які мають публічний контроль і прямі вигоди.
У ЄС працює система “good taxpayers rating”, де підприємства отримують “зелене світло” у вигляді автоматичного пріоритету в електронному ПДВ-кредитуванні, скорочення частоти податкових перевірок, та, головне, участі у спрощених митних процедурах через систему AEO (Authorized Economic Operator).
Так, у Німеччині фіскальні служби публікують інструкції для “позитивного податкового профілю” і прямо вказують, що такі компанії отримують менше нагляду й мають переваги в держфінансуванні.
У США немає централізованого “білого списку”, але рейтинг відповідального бізнесу формують одразу кілька агентств — від IRS (податкова) до SEC (біржовий регулятор) та приватних платформ (зокрема, Glassdoor і BBB). Компанії, які вчасно подають звітність, не мають штрафів і проходять незалежні аудити, цілком закономірно отримують вищі рейтинги довіри, що напряму впливає на вартість кредитів, доступ до держзамовлень та швидкість отримання дозволів.
Південна Корея ще 10 років тому впровадила Taxpayer Grading System, що оцінює компанії за десятками параметрів: звітність, борги та участь у дотаціях. Компанії з найвищим рейтингом отримують податкових кураторів, мають спрощений режим перевірок та першими підключаються до програм держсубсидій. Це, по суті, аналог нашого комплаєнс-менеджера, але в системі, де рейтинг офіційно оприлюднюється, і його можна оскаржити.
В українському “Клубі білого бізнесу” компанії теж отримують мораторій на перевірки, персонального менеджера та можливість бронювання до 25% працівників. Але відмінність — у відсутності сталого зовнішнього аудиту, публічних рейтингових балів і права на апеляцію.
Світ давно зрозумів: білий бізнес — це не про PR, а про чесні правила гри, рівність доступу й довіру, яку можна перевірити. І якщо Україна справді хоче грати за правилами глобального ринку — “білий список” має перетворитися на систему, а не залишатися акційним жестом доброї волі.
Як ця система впливає на економіку?
Компанії, які раніше уникали легальної реєстрації чи приховували обороти, тепер зацікавлені в “білому статусі”, адже він означає спокій. Підприємці вважають: якщо це працює, варто йти “в світло”.
А чи стало менше тіні? Ось тут пауза. Бо жодних офіційних звітів про зменшення частки тіньової економіки серед учасників “білого списку” наразі не оприлюднено. Податкова не надає порівняльної динаміки: скільки компаній почали декларувати більше? Який приріст ПДВ у “білих” проти решти?
Тож поки що про зміни в культурі можна судити лише побічно — за зменшенням скарг, збільшенням кількості охочих подати заявку до клубу, за зростанням частки малого бізнесу серед учасників (зокрема, кількість ФОПів збільшилась на понад 500).
Так, ініціатива працює — як сигнал, як пілот, як крок до цивілізованого партнерства між державою й бізнесом. Але без відкритої статистики, зовнішнього аудиту і зворотного зв’язку це залишається системою очікувань, а не підтверджень.
…“Білий бізнес” — це не про пільги, а про те, щоб чесність перестала бути небезпечною. І щоб у майбутньому таких компаній було не 8 тисяч, а 80. Але тільки якщо довіра буде взаємною і перевіреною на фактах.
Тетяна Вікторова
