Самотній батько та мобілізація

Зазвичай ми всі якось звикли до терміна “одинока мати” або “мати-одиначка”. Він застосовувався завжди в розумінні того, що жінка народила дитину без чоловіка, не перебуваючи у шлюбі, при цьому батько дитини, так сказати, «не відомий» – не записаний  таким у свідоцтві про народження дитини. Але все частіше останнім часом у зв’язку з мобілізаційними заходами в широкому вжитку почав з’являтись термін “одинокий” чи “самотній” батько.

Як ці терміни впливають на статус особи, її мобілізаційних обов’язків та взагалі що він означає в юридичному сенсі та якими документами підтверджується? ІА “ФАКТ” звернулося за коментарями і відповідями до юристів адвокатського об’єднання “Репешко і партнери”.

Згідно ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки:

• які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер,
• позбавлений батьківських прав,
• визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім,
• оголошений померлим,
• відбуває покарання у місцях позбавлення волі,
• особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду
• запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 статті 135 Сімейного кодексу України;

На що особливо хочемо звернути вашу увагу, це те, що дана стаття відноситься як до чоловіків, так і до жінок. В світлі останніх змін в мобілізаційному законодавстві (ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») встановлено, що обов’язковому взяттю на військовий облік підлягають жінки, придатні до служби за станом здоров’я та які здобули медичну або фармацевтичну спеціальність.

Необхідно зазначити, що в 2022 році – початку 2023 року існувала практика, відповідно до якої не підлягали  мобілізації військовозобов’язані чоловіки, які були розлучені та, крім того, мали рішення суду про те, що місце проживання дитини визначене разом з батьком. Деяким з них навіть вдалось з такими документами потрапити за кордон. Єдиний державний реєстр судових рішень має безліч цікавих документів, які належать до даної практики. Але наразі нові зміни до законодавства набрали чинності, практика з більшості питань встановилась, вимоги територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки відомі. Навіть, якщо батьки дитини розлучені, якщо є рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, якщо мати наразі знаходиться невідомо де, а може й відомо, але за кордоном – все це не є підставою для звільнення батька дитини від мобілізації.

Які документи необхідно надати та як їх отримати в кожному конкретному випадку?

Запис про батька такої в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 статті 135 Сімейного кодексу України «При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою». Це той варіант, про який кажуть: “мати-одиначка”.

Особи, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, повинні надати свідоцтво про смерть видане органами реєстрації цивільного стану встановленого зразка. Свідоцтва про смерть видані органами ЛНР, ДНР або на території Республіки Крим, Україною не визнаються, та документами в юридичному сенсі цього слова не вважаються. Для того, щоб так би мовити, “легалізувати” таке свідоцтво про смерть необхідно звернутись до суду на території України та встановити факт смерті або оголосити громадянина померлим.

Якщо особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, то відповідно до неї повинен бути вирок, який набрав чинності та яким призначено покарання як пов’язане з позбавленням волі. Також потрібно отримати довідку з адміністрації установи покарання де перебуває особа, що зараз дійсно вона знаходиться за гратами.

Оголошення фізичної особи померлою відповідно до ст. 46 Цивільного кодексу України відбувається у наступних випадках і в такі строки, перелік яких є вичерпним та виключно за рішенням суду:

• у місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування протягом 3-х років;
• особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку протягом 6-ти місяців;
• можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру протягом 1-го місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
• фізична особа зникла у зв’язку із воєнними діями, збройним конфліктом після спливу 2-х років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Як бути в ситуації щодо визнання особи зниклою безвісти або безвісно відсутньою?

Це два різних поняття та обставини підтверджуються різними документами. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Отже на встановлення даного факту потрібно рішення суду. Особа, зникла безвісти, є фізичною особою, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук. Особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи. Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку. Таким чином, щодо особи зниклої безвісти – тут потрібно мати довідку про внесення батька/матері дитини до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Найцікавішими з практичного погляду є підстави, за яких особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду та позбавлення батьківських прав.

Відносно випадку, коли за рішенням суду особа самостійно виховує та утримує дитину, то таких варіантів наразі не дуже багато. Один з тих, що відомий – це відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у таких випадках:

• ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
• жорстоко поводяться з дитиною;
• є хронічними алкоголіками або наркоманами;
• вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
• в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання.

Рішення про визначення місця проживання дитини разом з батьком під дію зазначеного пункту не підпадає, оскільки не зважаючи на те, з ким із батьків мешкає дитина, у другого батька не зникає обов’язок з утримання дитини та надання матеріального забезпечення. Таке рішення суду вирішує суто питання перебування дитини разом з батьком чи мамою. В резолютивній частині рішення суд так й прописує “визначити місце проживання неповнолітньої дитини разом з ….”. Про утримання суд нічого писати права не має.

В нашій практиці у зв’язку з цим почало виникати питання – чи можливо при наявності певних обставин в судовому порядку встановити юридичний факт – факт самостійного виховання чоловіком дитини? Попри те, що аналогічні поодинокі рішення суду мають місце в Єдиному державному реєстрі судових рішень, але  Велика Палата Верховного Суду України  визначила, що дійсно у чоловіка, який самостійно виховує дитину, може виникнути спір, пов`язаний із доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, але неможливо розглядати його заяву у порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства, тобто як встановлення факту.

Наразі ухвалою від 26 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду взяла до розгляду справу  № 201/5972/22 якою й буде формувати практику що до розв’язання аналогічних питань. Таким чином судом визнано, що є проблема з цим питанням, є запит на її вирішення, але в рамках якого судочинства – цивільного чи адміністративного буде вирішуватись питання – це й буде остаточно вирішуватись Верховним Судом.

Трохи простіше обстоять справи з питанням позбавлення батьківських прав. Згідно ст. 164 Сімейного кодексу України: “Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1. Не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2. Ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3. Жорстоко поводяться з дитиною;
4. Є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5. Вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6. Засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.”
7. Тобто, є чіткий перелік підстав, зазначених в законі.

Позбавлення батьківських прав відбувається щодо дітей, які не досягли 18 років. В даній категорії справ у якості третьої особи бере участь служба у справах дітей відповідної місцевої ради.  Вона готує та подає до суду офіційний письмовий висновок щодо конкретної справи. Зазначений висновок готується з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, додатково у сторін можуть запроситися деякі окремі документи. Також служба відвідує місце проживання батьків, пропонує пройти сторонам співбесіду з психологом, як що вік дозволяє та емоційний стан – спілкується  з дитиною. Висновок служби по справі не є обов’язковим для суду, але враховуючи, що це колегіальний орган, який діє виключно в інтересах дитини, суди в 90% випадків спираються на нього і виносять рішення аналогічні висновку. Хоча ситуації бувають різні.

Цей крок досить радикальний, бо особа, позбавлена батьківських прав:

1. Втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;
2. Перестає бути законним представником дитини;
3. Втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;
4. Не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5. Не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла би мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
6. Втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка хворіє на психічні розлади або є недієздатною у зв’язку з цим. Законодавець виходить в цьому випадку з того, що особа яка хворіє на психічний розлад не може виконувати свої батьківські функції у повному обсязі не з власної волі, а саме у зв’язку із хворобою, що не залежить від волевиявлення особи.

Треба пам’ятати, що позбавлення батьківських прав не є незворотнім процесом. Відповідно до ст. 169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Однак поновлення батьківських прав неможливе якщо:

1. Дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом.
2. На час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини для внесення відповідної інформації до актового запису про народження дитини.

Останнім часом зацікавленість саме до цієї категорії підстав звільнення від мобілізації висока, як ніколи. Але зазвичай, отримавши повну інформацію щодо процедури позбавлення батьківських прав, наслідків та термінів цієї процедури, батьки дитини не хочуть розглядати її як варіант звільнення від мобілізації, бо навіть підготовка та розгляд зазначеної справи можуть тривати терміном більш ніж один рік.