Знесення пам’ятників є одним із суперечливих процесів, які відбуваються в сучасній Україні. У останні роки, особливо на тлі війни з Росією, це питання набуло додаткової гостроти. З одного боку, воно символізує боротьбу з спадщиною колоніалізму та тоталітаризму, з іншого — викликає у частини суспільства критику через його пріоритетність у той час, коли країні доводиться вирішувати набагато більш важливих завдань.
Деколонізація та дерусифікація є офіційними мотивами, якими керуються ініціатори демонтажу. Пам’ятники Леніну, радянським діячам та історичним особам масово зникають із українських міст і сіл. Однак суспільство неоднозначно оцінює цей процес. Одні вважають його необхідним для побудови нової ідентичності, інші вказують на надмірне захоплення формою, забуваючи про зміст.
На тлі цього контексту народний депутат Максим Бужанський висловився із критичним висловлюванням щодо зносу не тільки пам’ятників, але й постаментів, яке оголило, як він вважає, абсурдність деяких аспектів цього процесу.
Максим Бужанський, відомий своїми гострими та іронічними коментарями, поділився своїм поглядом на черговий етап декомунізації. Його заява є саркастичним спостереженням за ситуацією, у якій українське суспільство опинилося на межі пошуку нових об’єктів для демонтажу.
У своєму Телеграм-каналі він написав:
“Нічого не маю проти знесення пам’ятників Леніну, але, як на мене, новий етап можна було б подати якось більш урочисто. Мовляв, товариші, є радісна новина. У той момент, коли ви віддалися ганебному суму, що знести більше нічого, вихід знайдено.
Ми починаємо кампанію зі знесення постаментів. На найближчі пару років фронт робіт є, потім зможемо перейти до наступного етапу — рити ями на місці постаментів. Я б навіть запропонував — алея ям декомунізації, як на мене, це красиво. Разом із вирвами від ракет буде схоже на місячний кратер. Чим ми, блд, займаємося, а?”.
Його коментар вказує на можливу перенасиченість суспільного простору ідеєю безкінечного демонтажу, яка іноді доходить до абсурду.
Політик підкреслює, що процес знесення пам’ятників і навіть постаментів часто не супроводжується належним осмисленням і перетворюється на механічну дію.
В умовах війни, зруйнованої інфраструктури та гуманітарних викликів деякі ініціативи декомунізації здаються надмірними та несвоєчасними.
Отже, Максим Бужанський вважає, що символічні дії мають бути підкріплені реальними змінами у політиці, культурі та суспільстві. Якщо цього не відбувається, процес може перетворитися на порожній ритуал, який позбавлений конструктивного сенсу.
Знесення пам’ятників — це крок до створення нової ідентичності, але він має бути частиною цілісної стратегії, спрямованої на творення, а не руйнування. Інакше, як зазначив Бужанський, процес ризикує стати нескінченною серією абсурдних дій, які не принесуть бажаних результатів.
